Постановка проблеми. «Живіть сьогодні, тут і зараз. Живіть у злагоді із сучасністю», – закликають нас, учителів, визначні дидактики. Ми живемо у третьому тисячолітті, коли  людство  дійшло до межі, що вимагає визначитися, яким має бути майбутнє нової цивілізації і що має стати домінуючим при цьому – технічний прогрес чи рівень духовності, досконалості людини? Що має бути пріоритетним: знання, творчі здібності, моральність чи підприємництво? Освіченою сучасною людиною слід уважати ту, яка володіє максимальною сумою знань (інформацією), чи людину, здатну до творчості? Компетентнісна орієнтація в сучасній освіті не розв’язує цього питання однозначно, бо наявність окремих умінь і навіть їхнє успішне застосування в конкретних випадках не є свідченням готовності людини успішно, адаптовано, творчо діяти в неординарній ситуації. Чи завжди підприємницькі здібності сучасних олігархів і бізнесменів співвідносяться з нормами вищої моральності особистості, чи регламентуються тільки законами держави? І ще безліч проблем, які ставить третє тисячоліття перед людством, а значить – перед освітою.

Освіта – органічна частина духовного життя суспільства. Саме в цій системі створюється майбутнє, продукуються і передаються  соціокультурні   та особистісні цінності. У ХХІ столітті ціннісний смисл людського життя у всіх його функціональних виявах набрав особливого, надзвичайного значення.Звідси цілком природним є використання аксіологічного (ціннісного) підходу в навчально-виховному процесі. Цінності та формування ціннісного ставлення до світу в широкому значенні являють собою змістовне ядро і стратегічну спрямованість навчання і виховання в найбільш   яскравих      моделях     і концепціях, зроблених І.Д. Бехом, І.А. Зязюном, І.А. Зимовою,  В.А.    Караковським, В.М.   Коротовим, Б.Т. Лихачовим, В.Д. Шадриковим та іншими. Поняття «цінність» використовувалося людьми ще з давніх часів, але в науковий оббіг було введено тільки у другій   половині    ХІХ    століття   німецьким  філософом Р. Лотце. Поступово ціннісна проблематика перетворилась на важливий об’єкт наукових досліджень, посівши гідне місце у працях з філософії, соціології, психології, педагогіки, історії. Зростання значущості вищесказаної проблематики пов’язане передусім із збільшенням у суспільстві інтересу до людини як неповторної особистості, її взаємодії з довкіллям, а також із переосмисленням сутності добра й гуманізму.

Поняття «аксіологія» було введено в наукову літературу пізніше, ніж категорію «цінність» –а саме на початку ХХ ст. Уперше воно було використане французьким філософом П. Лапі для виділення галузі філософії, яка досліджує ціннісну проблематику. Сам термін «аксіологія» виник через поєднання двох слів грецького походження: axios – цінний (axios – цінність, вартість) і   logos – слово, поняття, вчення. Що ж таке цінності? Це сукупність реальних предметів (знарядь і засобів праці, предметів споживання) й абстрактних ідей, які мають високу значущість для суспільства чи окремої особистості. Специфіка ціннісної проблематики в галузі педагогіки  виявляється в її прикладному аспекті, оскільки виникає необхідність не тільки у визначенні провідних для педагогічного процесу цінностей, але й у пошуку ефективних засобів їхньої трансляції молоді, формування в кожній особі її персональної системи цінностей.

В умовах інтеграції України в загальноєвропейський та загальноосвітній простір необхідно чітко визначитися з відповіддю на важливе питання, яке постає  перед освітянами: національні чи європейські цінності повинні зайняти провідне місце у вітчизняній системі освіти? Правильною з цього питання, на наш погляд,  є точка зору К. Ушинського, а також відомих сучасних учених О. Сухомлинського, І. Беха, О. Вишневського, які вважають, що дитину спочатку треба залучати до цінностей національної культури, а потім поширювати поступово зміст цінностей до масштабу загальноєвропейської та загальнолюдської культури.

У зв’язку з цим  метою освіти в Україні є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей.Ще в 1997 році було впроваджено словосполучення «аксіологічна парадигма». Н.Ю. Алексашина відзначала: «Постає питання про зміну аксіологічних парадигм – замість ідеалу «росту благополуччя» називається ідеал «духовності й самообмеження», який є засобом формування нової системи цінностей, орієнтованих на духовність культури людини».Полем діяльності аксіологічної парадигми є освіта, культура з усією її інфраструктурою.Загальнокультурна компетентність у головних сферах життя слугує основою для формування змісту соціально-гуманістичної освіти.

Відповідаючи на суспільні запити формування людини з інноваційним типом мислення, інноваційним типом культури, з готовністю до інноваційного типу діяльності, вивчення української мови та літератури реалізується компетентнісним, функціонально-діяльнісним та особистісно зорієнтованими підходами. З їх допомогою формується інтелектуально розвинена, морально досконала, національно свідома, духовно багата мовна особистість, яка вільно володіє виражальними засобами сучасної української літературної мови, її системи, різновидами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності, характеризується готовністю до подальшого професійно-орієнтованого навчання, спроможна самостійно визначити цілі самонавчання, самовиховання й саморозвитку та діяльнісно їх реалізовувати.

Мовно-особистісний світ учня, особливо старшокласника, важливо наповнити перцептивним, конкретно-чуттєвим, образно-уявним, понятійно-когнітивним, етноментальним, духовно-культурним, соціосуспільним компонентом як основою мовнокомунікативних компетенцій молодої людини.Формуванню комунікативної компетентності учня сприяють завдання на мовне вправляння (участь у мовних іграх, конструювання лінгвістичних задач); творчі завдання (написання творів-медитацій, есе, замальовок, пейзажних портретів тощо). Наприклад, підготувати усний твір у публіцистичному стилі на тему: «Глобалізація – це добре чи погано для мови?», усну розповідь на тему: «Зцілення словом», написати твір-мініатюру «Живе слово» за поданим початком; рольові ігри, робота у парах; самостійна пошукова робота). Означені вимоги до незалежного й компетентного користувача мовою загострюють увагу й до такого складника в системі здібностей і готовностей мовної особистості, як читацькі інтереси. У час раціоналізації духовного життя, деформацій особистості, що супроводжується «моральною глухотою» й «скам’янілістю совісті», різко змінюється ставлення учнів до слова взагалі, зокрема й читання художніх творів. Наявне небажання опановувати класичні зразки художніх текстів напам’ять. Виходячи з цього, учителю-словеснику слід виробити свою стратегію й тактику живомовного спілкування. Саме так у дитини продовжується сприймання, усталюється увага, розвивається образна уява. Краплені міркування (сліди) зливаються у ланцюжок міркувань, розвиваються мовомислення й мовотворення. Мислення стає швидшим, точнішим, а мовлення – правильним і оптимальнішим для сприймання, образність мови стає формою образного бачення світу. Через емпатійне, емоційне переживання, рефлексивне пізнання духовно-моральних норм і культурних цінностей школяр готується до самостійного спілкування з текстом (мистецтвом слова), формується його художнє мислення, відбувається  творчий саморозвиток. Виховується особистість, відкрита до спілкування з іншими культурами. Завдання вчителя – не лише організувати інтерпретацію тексту, а й через запитання, спонукання до дії ініціювати ціннісно-смислову комунікацію, внутрішній діалог. Отже, в умовах сьогодення навчання української мови має реалізуватися через компетентнісний, функціонально-діяльнісний, професійно орієнтований (особливо у профільних класах) підходи. У контексті таких вимог учитель-словесник повинен бути насамперед елітарною мовною особистістю, психологом-практиком, майстром діалогічної взаємодії. Формуванню комунікативної мовленнєвої компетентності учнів, на думку багатьох сучасних учених сприяють:

• Застосування прийомів і методів позитивної атмосфери й мотивації навчальної діяльності (активне слухання, мікрофон, мозковий штурм, ситуативне моделювання).
• Формування емоційно-ціннісних орієнтацій, тобто усвідомлення, сприйняття, осмислення й застосування знань – цілеспрямоване відтворення етапів засвоєння матеріалу (робота в парах, малих групах, розігрування ситуацій за ролям).
• Організація рефлексивної пізнавальної діяльності, тобто систематизація засвоєного матеріалу, застосування здобутих знань в умовах нової пізнавальної ситуації (акваріум, дискусія, круглий стіл).

Таке навчання передбачає формування навичок і вмінь, вироблення гуманістичних настанов та моральні цінності, створення атмосфери співробітництва, а вчитель матиме змогу стати справжнім лідером учнівського колективу. Під час такого (найчастіше інтерактивного) навчання учні вчаться бути демократичними, вільно спілкуватися з  іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення. Велике значення має система завдань і вправ. Система завдань повинна бути одночасно засобом і способом керування навчальною діяльністю учнів і спрямована на реалізацію комплексу розвивальних і виховних цілей.

Що ж до уроків літератури, то в них державними стандартами виділяється аксіологічна компетентність, яку повинен сформувати учитель. Система цінностей, закладена в художніх творах, заповнює життєвий світ вихованців, поповнюється з культурної спадщини вітчизняної та різних країн і народів. Урахування цієї позиції до уроку літератури перетинається з культурологічною та аксіологічною складовими державних стандартів літературної освіти. Ціннісна й соціокультурна значимість літературної освіти й простір сучасного уроку літератури полягають у тому, щоб учневі-читачу як «Я-особистості» допомогти стати людиною культури, тобто допомогти вийти з процесу предмета в простір діяльності й життєвих смислів. Ефективній реалізації компетентнісного підходу до літературної освіти школярів сприятимуть система постановки цілей і компоненти соціального досвіду щодо пізнавальної діяльності учня, оволодіння способами діяльності, досвідом творчої співпраці та емоційно-ціннісних стосунків. Будь-яка діяльність передбачає досягнення результату. Формування компетентності й компетенцій слід розуміти в контексті сучасних теорій самоорганізації (синергетика, ціннісні орієнтації), досягнення кожним своєї «вершини» розвитку (акмеології), які виступають важливим персональним ресурсом у системі літературної освіти людини.

Літературно-мистецька компетентність учня-читача  – ключова інтегральна якість, модель його соціального досвіду, що забезпечує наповнення культурного, освітнього та діяльнісного простору людини- читача й охоплює систему цінностей, компетенцій, які набуті ним у процесі літературно-мистецької співпраці: учень – автор – художній твір – персонаж – учитель – джерело комунікації – соціум – світова культура. Вибудовуючи модель компетентного випускника-читача, потрібно спиратися на такі форми та методи, які ставлять старшокласника в позицію дослідника, першовідкривача, щоб задовольнити його особистісні інтереси та мотиви. У зв’язку з цим особливою перспективністю й евристичністю виділяється метод проєктів. Він сприяє побудові та реалізації власної траєкторії літературних досягнень випускника-читача, які можуть матеріалізуватися в літературне портфоліо учня-читача.

При вивченні життя і творчості окремого письменника визначається аксіологічний складник. Візьмемо для прикладу програмовий матеріал з української літератури 10 класу. Наприклад, вивчаючи біографію І.С. Нечуя-Левицького, аксіологічною буде проблема: особистість митця і суспільство, при вивченні твору «Кайдашева сім’я» актуальними будуть такі ціннісні проблеми, як моральні засади сімейного виховання, гуманізм. Під час вивчення роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» будуть доречними такі аксіологічні аспекти: гуманізм, духовний світ людини, духовність.

Опрацьовуючи твори І. Карпенка-Карого, звернемо увагу на такі ціннісні категорії, як значення матеріальних цінностей для людини, театр у житті людини.Вивчаючи творчість Старицького, виховуємо в учнів патріотизм, гуманізм, вірність вітчизні, кращі моральні якості людини, удосконалюємо естетичні смаки, звертаємо увагу на силу духу особистості митця.

Вивчення творчості І. Франка дає великі можливості для формування ціннісних настанов: вплив мистецтва на почуття людини, драматизм людського життя. Під час опрацювання поеми «Мойсей» наголошуємо на почутті відповідальності провідників нації, народу. Новела «Сойчине крило» показує учням перевагу добра над злом, що дуже важливо в суворих реаліях сьогодення. На підсумковому уроці вивчення творчості Великого Каменяра виховуємо шанобливе ставлення до його творчого набутку як до духовного надбання не лише українського народу, але й усієї світової спільноти, дбаємо також про удосконалення естетичних смаків учнів.

Хотілося б звернути увагу на становлення ціннісних орієнтирів при вивченні й інших творів у 10 класі. Так, читаючи оповідання «Каторжна»     Б. Грінченка, формуємо в учнів почуття доброзичливості, гуманності. Під час вивчення новели М. Коцюбинського «Intermezzo», показуємо благотворний вплив природи на людину. Його повість «Тіні забутих предків» дає значний матеріал, на якому розвиваємо розуміння справжньої вартості почуття кохання.

На матеріалі повісті О. Кобилянської «Земля» поглиблюємо знання учнів про духовний світ людини, її життєвий вибір.Твори В. Стефаника навчають проникати в душу людини, розуміти її психологічний стан у складних драматичних ситуаціях.

Творчість Лесі Українки  – це світ ліричного персонажа, розуміння ментальності українця, захоплення красою природи рідного краю.Твори Миколи Вороного допоможуть розкрити вічні проблеми життя, поезія Олександра Олеся навчить розуміти красу взагалі, а новели Винниченка – жіночу красу.

Отже, аксіологічний підхід має на меті:

• формування цілісної особистості;
• сприйняття людини, її індивідуальності як найвищої цінності;
• позитивне сприймання дитиною навколишнього світу;
• громадянське й патріотичне виховання;
• реалізацію загальнолюдських цінностей;
• розкриття культурологічної складової знань;
• гармонійний всебічний розвиток учня.

Особливою при цьому стає дефініція літературної компетентності з позиції аксіологічного підходу.Літературна компетентність є цінністю, зорієнтованою на включення людини в загальнокультурний світ цінностей, у площині якого людина реалізує себе як особистість [2, с. 46].

Література

1. Кизименко О.М. Аксіологічний підхід: формування предметних компетентностей учнів на уроках української літератури // Соціально-психологічні засади розвитку особистості в освітньому процесі: матеріали доповідей вузівської науково-теоретичної конференції для студентів, аспірантів, учителів шкіл, викладачів, 18-19 квітня 2019 р. – Х.: ХНПУ, 2019. – С. 46.
2. Нерубайський В. Школа свідомого українця – орієнтир сучасної акме-педагогіки // Рідна школа. – 2017. – № 7-8. – С. 46-
3. Проблеми освіти: збірник наукових праць. – Вип. № – Житомир-Київ, 2015. – 356 с.