Початок ХХІ століття захопив людство прогресом науки та техніки, новітніми інформаційними технологіями, а разом з ними й стресами, болем, страхом за майбутнє наше й наших дітей. Розвиваючи новітні технології навчання та виховання, наша педагогіка часто обходить найголовніше питання – питання БУТТЯ ДИТЯЧОЇ ДУШІ! Креативність є характерною ознакою творчої людини, яка здатна за власною ініціативою реалізувати свій потенціал, з вибором відповідних способів. Це потребує зміни педагогічного супроводу, спрямування його на розвиток креативного середовища в освітній установі.Педагогічний супровід учня може здійснюватися у двох варіантах:

• загальногруповому;
• індивідуально-особистісному.

У першому варіанті створення креативного середовища забезпечується системою «вчитель-учень», де на основі засвоєних знань переважають діалогічні форми роботи. Компоненти креативної особистості: мотиваційний, інтелектуальний, емоційний та комунікативний. Для розвитку їх необхідно розширяти рольовий простір кожного учня та включати його в різноманітні види діяльності, які забезпечують йому творчу самореалізацію та створюють досвід соціальних відносин.                                                                                                    

Використовуючи педагогічні технології формуємо інноваційну особистість, якій притаманні:

- внутрішня свобода (ситуації вибору, яка стимулює пізнавальний інтерес «Хочу все знати», почуття відповідальності та власної значимості);

- стабільність та стресостійкість - це керування емоціями (відчувати настрій інших, протистояти стресам, вміти переборювати відчуття страху, сорому);

- адекватна самооцінка (саме вона формується та змінюється протягом усього шкільного життя. Особливо нестабільним є підлітковий вік).

У практиці розвитку креативної особистості в процесі отримання освіти педагоги рекомендують:

• свідомо експериментувати з новими формами організації занять, здійснюючи пошук методів максималізації підтримки, яку члени колективу надають один одному в творчому плані;
• намагатися створити у колективі атмосферу взаємодії та взаємного стимулювання до висунення ідей;
• розширювати участь і підвищувати зацікавленість кожного члена колективу у творчому процесі;
• постійно підкреслювати важливість оригінальних рішень в будь-яких предметних галузях;
• використовувати повноцінні проекти та завдання для тренувальних завдань;
• створити атмосферу постійного пошуку та припливу проблем (завдань). Один із проявів креативності-не лише здатність оригінально вирішувати проблемами, але й здатність знаходити нові;
• знаходити можливість заохочення нових думок та ідей, конструктивної критики;
• позбавлятися стереотипів і позбавляти від них інших, позитивно реагувати на запропоновані ідеї, заохочувати ідей;
• накопичувати ідеї, неприйняті для вирішення конкретної задачі (вони можуть знадобитися), пошук сфери застосування цих ідей;
• надавати максимальну свободу в процесі творчості.

Ефективними методами роботи креативного навчання – є застосування на уроках арт-терапевтичних вправ. До них належать методи, що у традиційному розумінні є інтуїтивними: педагогічні методи учня, який виконує роль вчителя тощо. Такі методи спираються на нелогічні дії учнів, що мають інтуїтивний характер.         

Інший вид креативних методів навчання базується на використанні алгоритмічних приписів та інструкції. Їхня мета-побудова логічної опори для створення учнями освітньої продукції.                                                

Наступний вид креативних методів-метод евристики. Це прийоми, які дозволяють учням вирішувати питання шляхом «наведення» на можливі правильні рішення та скорочення варіантів таких рішень.                                             

До креативних методів належать також:

• метод вигадування-спосіб створення невідомого учням раніше продукту за результатами певних розумових дій;
• метод «Якби…»- учням пропонується скласти опис та намалювати малюнок того, що відбудеться, якщо у світі щось зміниться. Виконання подібних завдань не тільки розвине здатність уявляти, а й дозволить краще зрозуміти будову реального світу, взаємозв’язок його складових, фундаментальні основи різних наук;
• образної картини - відтворює такий стан учня, коли сприйняття і розуміння об’єкта, що вивчається, наче зливаються; відбувається його цілісне, нерозчленоване бачення.
• гіперболізації – збільшується чи зменшується об’єкт пізнання, його окремі частини або якості;
• аглюцінації – учням пропонується поєднати непоєднувальні у реальній якості, властивості, частини об’єкта та зобразити, наприклад, гарячий сніг, солодку сіль тощо.

Скільки існує людство – стільки існує і мистецтво. Мистецтво володіє величезною цілющою силою, про це знали ще наші предки і намагалися лікувати хвороби за допомогою музики, танцю, звуків, окремих музичних інструментів. У ХХ столітті психологія взяла цей метод на озброєння, використавши заняття різними видами мистецтва для вирішення життєвих проблем. Так виникла арт-терапія, або зцілення мистецтвом.

Арт-терапія допомагає людині повернутися до призабутої радості самовираження, самопізнання, самостворення, дарує незабутні враження й відчуття, наснажує на віру в себе, активізує внутрішній потенціал особистості й осяює нові шляхи вирішення існуючих проблем.

Для реалізації навчального процесу вчителю недостатньо тільки добре знати свій предмет, він має орієнтуватися у сучасних концепціях та напрямках розвитку освіти. Учителю необхідно знати і вміти те, що необхідно тому, хто веде за собою.                                  

Карл Р. Роджерс в своїй книзі «Погляд на психотерапію. Становлення людини» пише: «Творчість — це прагнення людини реалізувати себе. Під цим прагненням я маю на увазі прагнення до розвитку, розширення, вдосконалення, зрілості, виявлення всіх здібностей організму і особистого «Я». Це прагнення може бути глибоко приховано під кількома шарами психологічного захисту, за штучним фасадом небажання, але це прагнення є в кожного індивіда і тільки чекає сприятливих умов для звільнення і прояву. Саме воно є головним фактором мотивації творчості, коли особистість вступає в нові відносини з навколишнім світом, намагаючись більш повно бути сама собою».                          

Головним фактором креативного навчання є ініціатива учнів. Учень тут уже перестає бути об'єктом впливу і стає повноправним суб'єктом спілкування. Він несе відповідальність за свою роботу у такій самій мірі, як вчитель — за свою.  Креативні методи навчання: метод “мозкового штурму”, метод емпатії, метод інверсії, метод синектики, арт-терапевтичні методи.                          

Основна мета арт-терапевтичному методу - навчити на прикладі конкретної ситуації груповому аналізу проблеми і самостійному прийняттю рішень. Суть методу синектики в тому, щоб зробити невідоме відомим, а звичне – чужим, перетворити невідоме у відоме означає вивчити проблему і звикнути до неї, після цього проробляється зворотна операція – звичне обжитися чужим. Це досягається за допомогою чотирьох типів операцій: особистісне уподібнення, пряма аналогія, символічна аналогія та фантастична аналогія. Метод інверсії зорієнтований протилежних на пошук вирішень творчого завдання в нових, несподіваних напрямах, частіше за все традиційним поглядам та переконанням, які присутні в логіці. Емпатія у рішенні творчої задачі розуміється як ототожнення людини з технічним об'єктом, процесом, деякою системою. Коли застосовується метод емпатії, то об'єкту приписують почуття, емоції самої людини: людина ідентифікує мети, функції, можливості, плюси і мінуси, наприклад машини, зі своїми власними.

Література

1. В. Чигрина. «Технології розвитку креативності в процесі навчання»Джерело № 25-32 серпень 2011р.
2. Л. Зламанюк «Креативна освіта для розвитку інноваційної особистості»Хімія №7 2011р.
3. Л.Підлипна. Терапія мистецтвом. – 2-гу вид., оновл.—Івано-Франківськ: ОІППО; Снятин: ПрутПринт,2009. – 136 с. – 8 вклад.
4. Н. Охромчук «Інноваційно-трансформаційний підхід до вивчення нового матеріалу як один з факторів компетентнісної моделі особистості»Харків. Основа 2010 р.
5. О.А. Федій Ф 32 Естетотерапія. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 256 с.