Добрий день, дорогі друзі! Ми раді вітати вас в рекреації національно-патріотичного виховання «Час обрав нас». 

Війна, війна! І знов криваві ріки! І грім гармат, і шаблі дзвін. Могили, сироти, каліки І сум покинутих руїн.

Ведучий: Дзвони пам'яті. Хіба такі бувають?

Ведучий: Бувають. Це говорить сама пам'ять.

Ведучий:  Хіба пам'ять буває жива?

Ведучий:  Буває. Людина може померти двічі: на полі бою, коли наздожене його куля, а другий раз - в пам'яті народній. Другий раз помирати страшніше. Людина

Ведучий. У часу є своя пам'ять - історія. І тому світ ніколи не забуває про трагедії, которіе стрясали планету в різні часи, трагедії, ім'я которым- війна.

Ведучий. Якою би війна не була: визвольної, інтернаціональною, з тероризмом ... Вона все одно війна, смерть, біль, страждання. Я впевнена, немає такої мети, заради якої варто вбивати людей ... Немає такої проблеми, яку неможливо вирішити мирним шляхом, шляхом переговорів

Ведучий Ми не маємо права забути жахи воєн, щоб вони не повторалися знову. Ми не маємо права забути тих солдатів, які загинули заради того, щоб ми зараз жили. Ми зобов'язані все пам'ятати. Давайте ж перегорнемо сторінки воєн , які випали на долю України .

Ведучий  Не раз ще стиснеться наше серце при згадці про ті страшні дні, які пережила наша Батьківщина, наш народ. Я говорю «народ», і маю на увазі не якихось далеких людей з іншої незнайомої планети, а говорю про наших рідних, наших близьких – бабусь та прабабусь , дідів та прадідів. Адже саме їм, молодим, довелося пережити страшний жах тієї жорстокою війни, яка тривала 1418 днів і ночей. Кожен четвертий мешканець нашої країни не повернувся додому.

Ведучий В нинішній час багато людей, зокрема, молодь мало знають про історію своєї країни, адже свідків подій Великої Вітчизняної війни з кожним роком стає все менше і менше, і щоб ми пам’ятали,  в нашій школі є книга пам’яті і якщо зараз не записати  їхні спогади, то вони просто зникнуть разом з людьми, не залишивши заслуженого сліду в історії.

Ведучий. 22 червня 1941 року фашистки війська напали на Радянський Союз. Серце кожної  людини забилося швидше, страх заволодів кожним, але вони його перебороли. Вони - це люди чиї імена ми будемо берегти у своїх серцях через пам’ять кожної родини.

Ведучий:  Чоловіки, жінки, діти… Коли ми уявляємо, що у ці важкі часи воювали навіть наші ровесники, а деколи діти і молодше, то чесно кажучи стає болячи. Війна не щадить нікого. Не всі повернулись з цієї війни, а хто й вернувся то назавжди залишив на серці величезну рану, яку важко було потім залікувати мирним життям.

Ведучий: Коли розумієш, що час Великої війни коли багато дітей не бачили дитинства, коли жінки вмить ставали вдовами від похоронок з фронту, матері сивіли від болю і сліз, а чоловіки здійснювали подвиги на фронті і гинули заради Вітчизни,  а час швидко віддаляється і ми втрачаємо з ним зв’язок. Але ми повинні зробити все можливе і не можливе щоб  пам’ятати своє героїчне минуле, тому що серед тих хто жив в цьому минулому  були і наші прадіди.

Ведучий: Є  діти мого віку, які не можуть розповісти історії своїх прадідів і прабабусь. Але не від того, що вони не цінують їх подвиг, чи через те що їм нема до цього справи. А тому що , нажаль, історії забуваються і не доживають до правнуків. Це є головною проблемою, через яку пам’ять про них помирає. Історії  не доживають, але згадка про подвиг чи віддане життя залишається у серцях назавжди і це дуже важливо.

Дівчинка (фон музики)

Я пам’ятаю себе маленькою біля ліжка свого прадідуся. Памятаю, як питала у нього, що таке війна, а він розповідав і іноді по його щоці текла сльоза. Ці сльози я запам’ятаю назавжди. Лише згодом я зрозумію, чому плакав кремезний чоловік, який пройшов через стільки випробувань. Саме через ці випробування він і пускав скупу сльозу.. Я знаю, він точно бачив смерть, і не одну.  Він це пережив, і це стало частиною його життя… Страшною картиною, що вже ні на день не залишить його спогад .Це дуже страшно, зрозуміла я згодом, коли подорослішала.

Прадідусь казав мені   «Війна- це чорна смуга у житті людини, родини, народу. Вона приходить несподівано і назавжди змінює все. Вона змінює людину і її характер, ламаючи усе те що було у минулому. Люди, що пройшли це жахіття, ділять життя на до і після. Це страшно, бо ти вже ніколи не зможеш жити так як жив до війни. Але ми намагалися жити, дружити, любити. Саме любов робила нас сильніше». Для мене це не просто слова, тому що я тільки недавно зрозуміла, що саме з любов’ю до родини, друзів, Батьківщини  наші прадіди подолали ворога який хотів нас лишити всього що ми любили і чим дорожили.  А вони вижили, продовжили працювати на відбудову мирного життя і не втратили вміння любити.

Сльози прадідуся назавжди залишаться у моєму серці, і ще не раз будуть викликати у мене біль, бо не кожний у наш час цінує учасників Другої Світової Війни, і той подвиг, який вони здійснили в роки   війни.

Ведучий: Мужньо воювали кам’янчане на фронтах Другої Світової Війни 8800 наших земляків отримали урядові нагороди. Четверо уродженців Камянского були визнані гідними звання Героїв Радянського Союзу.

Ведучий:  Це - І.М.Шепетов, П.А.Остапенко, П.К.Мурахтов, О.О.Позняков. Як своїх земляків, ми також ушановуємо Героїв Радянського Союзу С.Х.Горобця та В.С.Солдатенко, які в довоєнні роки працювали у  нашому місті

Ведучий: П'ятеро дніпродзержинців (за даними, що зберігаються в Музеї історії міста), в тому числі начальник політуправління 4-го Українського фронту генерал - майор Брежнєв, брали участь у параді Перемоги, що відбувся 24 червня 1945 р. на Червоній площі в Москві.

Ведучий: Пам'ятати про події війни і їх мужніх учасників - наш святий обов'язок. Пам'ять про наших земляків та визволителів міста, що відали своє життя за Перемогу,

Про війну нагадують вицвілі фотографії та солдатські трикутники, що зберігаються в багатьох сім'ях, музейні експозиції та зали бойової слави в навчальних закладах. І головний урок, який винесло людство із війни - це не повинно повторитися!

Сколько их прогремело над нашей землей...
Всяких войн, небольших и больших.
И за каждой войной, и за каждой войной
Сколько сломанных судеб людских...
Сколько выдержать может живой человек?
Кто ответит за ужас сполна?
Пусть уходит навек, пусть уходит навек
Это страшное слово "война".
Тот, кто пал, не увидит цветенья весны
И любимой ему не обнять.
Люди помнить должны, люди помнить должны,
Нам убитых уже не поднять.
Как хочу я все войны планеты моей
Уничтожить навек, навсегда
И в сиянии дней, и в сиянии дней
Пусть продолжатся жизни года

Війна, це продовження політики іншими засобами. Війна в Афганістані

Учень:31 рік тому закінчилася війна у Афганістані. Ким були наші воїни: інтернаціоналістами? Агресорами? Героями?

Учень: Десять років збройного протистояння в Афганістані стали чи не найбільш тривалою війною двадцятого століття.  Вже в кінці 1979 року українські батьки проводжали на строкову службу в Афганістан своїх синів.

Учень:І протягом ще дев'яти років українські родини здригалися від страшного слова «Афган». Бо в один, то в інший будинок привозили їх дітей в цинковій труні. То були страшні часи. Навіть ті парубки, що вижили повертались додому скалічені,  скалічені не тільки фізично, але і душею.

Учень: Багатьом із них  не судилося повернутися на рідну землю. З довідки Міністерства оборони СРСР: "Всього через Афганістан пройшло 546 255 осіб з них 15 051 чоловік загинули і померли від ран. Інвалідами стали 6669 осіб. 330 людей зникли безвісти ".

Учень: Майже за 10 років бойових дій в Афганістане на кладовищах України з'явилося більше трьох тисяч могил з фотографіями молодих чоловіків.

Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі, байдуже посилаючись на інтернаціональний обов'язок, чому посивілим за добу батькам було вдвічі важче.

Учень: У виконанні інтернаціонального обов'язку в Афганістані брали участь 6276 воїнів Дніпропетровщини, 268 з них так і не повернулися додому, 9 пропали без вісті, 458 отримали поранення

Учень: Серце стискається від болю, коли думаєш про тих, хто, виконуючи наказ Батьківщини, пройшов важкими дорогами чужої країни. За кожним воїном-афганцем - доля, життєвий подвиг, крок у безсмертя. Такий крок зробили і Дніпродзержинці.

Учень: Буряк Петро, ряд.Бурчак Валерій, м-р Воробйов Анатолій, к-н Губенко Михайло, ряд.Дзюба Павло, л-нтЗлуницин Олег, мол.серж. Калістратов Сергій, ряд. Коноров Юрій, ряд.Лікар Володимир, ст.л-нт  герой радянського союзаСтовба Олександр, мол.серж.Скляр Юрій, ряд.Сухий Сергій, серж. БєлобровГеннадій.

Учень: Потрапивши на палаючу афганську землю, наші воїни-інтернаціоналісти  прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси афганський народ, виконуючи свій інтернаціональний обов’язок.

Учень: 31 рік назад.15 лютого 1989 року, останній наш солдат був виведений за межі республіки Афганістан. Цей день завершив календар афганської війни для радянських людей. Була дописана остання сторінка героїчного і драматичного літопису.

Учень: Старенька мати йде до свого сина,
Гранітні плити плачуть під ногами,
Стукоче серце в грудях, ниє спина:
Синочку, рідний, йди в обійми мами.
Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає…
Перед очима в неї похоронка,
І бій, що котрий день вже не згасає,
І  у землі пекуча та воронка.

Синочку, рідний, чуєш, як курличуть
У синім небі сумно журавлі?
Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,
А ти лежиш в холодній цій землі.

Я чую, мамо, чую, як співають
Вони над Україною пісні.
Ти не журись, я крила розпростаю
І прилечу до тебе уві сні.
Вкраїнським рушником зітру сльозинку
І поцілую в сивеє чоло.

О, синку рідний, мій єдиний сину,
Як хороше б мені тоді  було!

Стоїть старенька мати на могилі,
І навіть квіти плачуть мовчазні.
Від сина погляд відвести не в силі,
А син довічно житиме у сні.

Пісня Ілля Ціпа

країнці! Всі вставаймо!

Революція гідності

Ведучий: Всі війни схожі. Інших війн не буває, є тільки інший час, інше місто і різні люди. Солдати будь-якої війни так само всі однакові. Незалежно від справедливості війни. Між ними немає майже ніякої різниці, які б часи і простори їх не розділяли. Смерть завжди залишається смертю, життя завжди залишається життям, а сміливість - сміливістю. Так завжди було і так буде.

Ведучий: Подвиг - це завжди жертва, але водночас це і життєвий вибір. Що штовхає людину на такий вчинок? Перш за все, небайдужість до чужого горя, співчуття до знедолених і покривджених, бажання допомогти їм навіть ціною власного життя. 

Учень: Війна поглинає в собі все найстрашніше, жорстоке, все саме таке, що суперечить людській суті. Людина народжена, щоб жити, любити і радіти.

І тому ми маємо право поставити запитання: «Навіщо і кому потрібні війни? За яким законом одна людина має право вбивати іншого? Хто заплатить за біль, страждання, поламані долі, причиною яких стає війна? »

Учень: На жаль, головне питання: «Бути чи не бути війні?» - вирішує не той, хто несе на собі реальний вантаж. І тому не стихають дотепер війни на нашій землі.

Ведучий: Сьогоденні на Сході України гримлять вибухи й свистять кулі. Уже понад 5 років Україна воює за єдність і незалежність нашої держави. А все починалося у далекому 2013 році.

Ведучий:  21 листопада 2013 року до лютого 2014р. в Україні відбулася Революція гідності. Політичні та суспільні зміни, викликані відходи політичного керівництва України від законодавчо закріпленого курсу на європейську інтеграцію.

Ведучий: Розпочалися протестні акції проти корупції, свавілля правоохоронних органів і сил спеціального призначення, спрямовані на підтримку європейського вектору, зовнішню політику України, яка пізніше дістала назву Євро Майдан. Вони значно поширилися після свого разгону демонстрації в Києві 30 листопада.

Ведучий: По всій країні прокотилася хвиля мітингів, демонстрацій і студентських страйків. Фінальними, найбільш драматичними стали події в Києві 18-20 лютого 2014 року, в ході яких загинули більше сотні протестувальників, більше тисячі було поранено. Так з’явилась Небесна Сотня.

Солдате, дякую тобі

Вклоняюсь низько за твій подвиг,

Війна на сході України

Ведучий: У квітні 2014 року збройний конфлікт загострився на сході нашої держави.. Українська влада у відповідь заявила про проведення антитерористичної операції с залученням збройних сил.

Ведучий: Каменчане також стали гострою цих жахливих подій. Звичайні люди, молоді юнаки, дорослі чоловіки, солдати і офіцери, студенти і робітники вони всі прожили різне життя хтось досі довге, а хтось зовсім коротке. Але їх об’єднало одне – любов до України.

Ведучий: Війна, яка сьогодні випала на долю нашого покоління, на долю нашої  батьківщини не виняток. Коли вона закінчиться, а вона обов'язково закінчиться, то буде ще довго нагадувати про себе - поки живі будуть ті хто, втратив у цій війні дітей, рідних і близьких, поки будуть боліти рани воїнів, поки люди будуть пам'ятати про цю війну, пам’ятати  про тих хто заради Батьківщини  віддав своє життя. 27 наших земляків на сьогодні загинуло у полум`і антитерористичної операції :

Хвилина мовчання

Ведучий: Кожен з них – герой, віддавши найцінніше – своє життя за ради нової України

Ведучий: Герой – це людина, яка знає, що є блага, дорожчі за життя, людина, яка присвятила своє життя служінню держави, людина, яка присвятила себе одну служінню багатьом.

пісня

Поцілуй мене на прощання,
Обніми мене, обніми...
Швидко час іде до світання,
А світанок серед до війни...

Ця війна, здається, усюди
Заступила неба блакить,
Я б тебе не пустила б нікуди,
Тільки хто ж мене захистить?.

А дорога із дому далека,
Хай дорога додому легка,
На війну повертатись нелегко
Та в солдата доля така.

У тумані дивного стону
Куля хай тебе обмина,
Буду я молитися Богу
І чекати біля вікна.

Ангелів в далеку дорогу
Хай летять з тобою вони,
Дорога ціна перемоги
Залишилась на полі…
Волю не дають, а здобувають.

Ведучий: Для багатьох Українців все не так просто , тому що деякі з них сьогодні на фронті , у зоні  АТО, інші де який час  перебували там. Саме вони, які бачили війну в обличчя, можуть правдиво відповісти на питання: що для них сьогодні життя, подвиг, любов до України?

Кепенач Олександр, по закінчення школи вступив до Військової академії ім. Петра Сагайдачного у м. Львові .По закінченні академії29 червня2014 року у званні лейтенанта  десантних військ та розвідки. Олександр 18 серпня був направлений у зону бойових дій у складі  25 окремій дніпропетровської повітрянодесантної бригади. 20 січня при штурмі шахти Спартак Олександр  отримав поранення і  його евакували до шпиталю у м. Дніпропетровськ. До служби він повернувся через місяць, а вже у  червні знову АТО

Ведучий: Дебальцево,  Нижня Кринка, Димитрово, Авдєєвка, Селідово -  це міста де Сашкові прийшлося воювати – що хвилини цінити своє життя і життя своїх підлеглих.

Ведучий: Сьогодні Олександр знаходиться Дніпропетровська область, Новомосковський район п. Гвардійський  Бойових дій там немає, але  щоб воно завжди було мирним йому потрібно чесно виконувати свій військовий обов’язок і будь в  яку хвилину бути готовим захистити  рідну Батьківщину.

Ведучий: На запитання, що для нього війна Олександр відповів: «Війна, це страждання і біль які вживаються в тебе і ти починаєш цінувати кожну хвилину свого життя і життя оточуючих тебе». А  на запитання що таке  подвиг? Він відповів: «Подвиг це вміння вижити, коли піднімаєшся в бій першим і за тобою піднімаються  твої підлеглі». На питання, що для тебе значать слова: любов до Батьківщини? Він лаконічно відповів: «Є  така професія Батьківщину захищати, і саме її обрав я.  В цьому і є моя любов до Батьківщини».

Ведучий: Однокласник Саші – Агафонов Родіон Сергійович .Вчителі кажуть, що в цьому хлопці сьогодні неможливо впізнати того крихкого не завжди впевненого в собі учня. «Тоді в шкільні роки - каже Родіон, я не міркував про те щоб стати професійним військовослужбовцем і якби ні війна я був би звичайним інженером-хіміком.  Але час обрав нас, і я повинен був стати на захист Вітчизни».

Ведучий: В березні 2014 року отримав повістку. «Ховатися я і не думав. Прийшов час виконати свій військовий обов’язок»,- говорить Родіон. Місцем його служби  стала 93  окрема механізована бригада. Саме в цій бригаді він став навідником танку одного з танкових взводів. Життя вирішило випробувати Родіона на міцність духу і ось він на фронті   «В одному з боїв мене контузило від розриву гранати РПГ.  Страшно було? На диво, ні. Страшно інше: коли тобі треба оборонятися, а все що може зберегти життя  закінчилося. А ти розумієш, що потрібно жити всім смертям на зло. І ти  держишся і живеш.  Цей  кошмар  мені зараз досить часто сниться, але тоді то були звичайні воєнні будні».

Ведучий: А 14 листопада 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, Родіон був нагороджений орденом «За мужність III ступеня». На питання: «За який подвиг він отримав орден? Родіон відповів, що подвиг він не який не здійснював, а просто чесно виконував свій громадянській обов’язок- захищав Батьківщину.

Ведучий: Зараз Родіон закінчив в Національну академію сухопутних військ. і захищає нашу Батьківщину. І може ще ні одну нагороду він отримує за свою службу, але ця перша  нагорода є мірило його мужності

Вчитель– Хлопці налаштовані героїчно, вони є патріотами, вони є діти своєї землі і я вважаю, що вони налаштовані лише на перемогу, так як по іншому не може бути. Мі дуже пишаємося ними, я дуже пишаюся своїмі учнями, вони в мене справжні герої…Воні дуже мужні. Хотілось, щоб усі хлопці повернулися живими. – 

Ведучий:  Війна, яка сьогодні випала на долю нашого покоління, на долю нашої  батьківщини не виняток. Коли вона закінчиться, а вона обов'язково закінчиться, то буде ще довго нагадувати про себе - поки живі будуть ті хто, втратив у цій війні дітей, рідних і близьких, поки будуть боліти рани воїнів, поки люди будуть пам'ятати про цю війну, пам’ятати  про тих хто заради Батьківщини віддав своє життя. 27 наших земляків на сьогодні загинуло у полум`і антитерористичної операції (учні називають імена загиблих).

Ведучий:  Друга  Свіотова  війна ,  війна  в Афганістане ,   війна  на сході України- це смерть, біль…… Подвиг - це завжди жертва, але водночас це і життєвий вибір. На таке здатні тільки благородні, самозречені натури з високим почуттям обов'язку перед сім'єю, батьками, дітьми, друзями, народом, Батьківщиною. Ті, хто здійснив подвиг в ім'я народу, здобули моральне безсмертя, вічну вдячність і пам'ять нащадків.

Учні співають пісню