Сучасне суспільство потребує фахівців високого рівня, всебічно підготовлених, з високорозвиненим інтелектом, творчими здібностями. Розроблення нових освітніх концепцій і технологій, побудованих на дослідницькому підході, зумовлена ще й тим, що сьогодні є нагальною проблема конкурентоспроможності України як держави, а також її громадян у вкрай динамічному світовому просторі ХХІ ст.

У сучасній історичній науці також з’являються нові підходи, погляди, аспекти, методи дослідження. Як вчитель історії, я переконана, що мої учні змінюються, потребують більш творчого, креативного навчання, хочуть бачити можливість практичного застосування набутих знань та вмінь.

Однією з помітних тенденцій сучасної української історичної науки є звернення дослідників до історії повсякденного життя суспільства. Йдеться не лише про опис повсякдення, а й розкриття його структури і смислів, проведення аналізу буденності як чинної складової історичного минулого вважає О.Коляструк [6]. Повсякденність є обов’язковим і невід’ємним підґрунтям соціалізації людини.  Проаналізувавши різні сфери повсякденного життя суспільства, можна з’ясувати його стан у різних «горизонтальних» формах (економіка, політика, родина, етнос, соціальні стосунки, культурні інститути тощо) і на різних «вертикальних» (макро-, мета-, мікро-) рівнях.

Даний новий напрям у методології історії, що отримав просту назву «історія повсякденності», пов’язують з діяльністю французьких істориків широковідомої історіографічної школи «Анналів» М. Блока, Ф. Броделя, Л. Февра. Саме діячі школи «Анналів» твердо обстоювали людинознавчу, народознавчу концепцію історії [6].

Історія повсякденності включає й історію побуту, і подієву історію (вплив тих чи інших подій на повсякденний побут людей), й історію казусів, і історію ментальностей і ментальних стереотипів, історичну психологію, а разом з нею – історію особистих переживань людини. Виокремлення побутової історії та особливостей трансформації рівня життя населення відповідно до подій, що відбувалися в Україні є одним з пріоритетів, на якому базується історичний матеріал старшої школи.

До кожного розділу історії України у 10-11 класах подано теми, які можуть бути розкриті на практичних заняттях/ під час виконання навчальних проектів/ при написанні есе. У навчальній програмі з історії України для загальноосвітніх навчальних закладів на 2019-2020 навчальний рік зазначалося, що  рекомендовані проекти спрямовані на розвиток творчо-пошукових умінь і навичок. Контраверсійність пропонованих тем відповідає віковим особливостям учнів/учениць старшої школи й орієнтована на формування розуміння зв'язку між вивченим матеріалом і сучасністю. Наприклад, в         11 класі повсякденне життя вивчається під час проведення практичних занять «Нові явища у соціальній сфері та повсякденному житті населення», «Демографічні зміни. Повсякденне життя повоєнних років. Доля жінки». Зокрема, можна провести дослідницький проект, використовуючи метод «усної історії» і підготувавши анкету для опитування рідних і знайомих про життя в період «застою» чи «перебудови». Результати дають змогу зрозуміти  як політичні процеси впливали на долю селянина, робітника, вчителя, військового тощо.

На становленні історії повсякденності в українській історичній науці позначився  перегляд Міністерством освіти навчальних програм з історії України та всесвітньої історії у бік людинознавчої концепції та орієнтування на світові навчальні стандарти. Співпраця України з Радою Європи (з 1995 р.) сприяла модернізації змісту програм з історії для шкіл за такими напрямами: зміна співвідношення соціальної історії з політичною та економічною історією на користь «людинознавчої» історії; зростання ролі пересічної людини в політичній, економічній, соціальній і культурній історії; акцентування ролі історії повсякденності при відборі та структуруванні навчального матеріалу; вивчення життя різних соціальних груп (жінок, дітей, національних меншин, емігрантів та ін.) [4].

Американська дослідниця Шейла Фіцпатрік, фахівець з історії СРСР, основні праці якої присвячені повсякденному життю пересічних радянських громадян в сталінський період, окреслила «коло тем», які, на її думку, мають бути в предметі досліджень історії повсякденності: торгівля; подорожі; свята; анекдоти; пошук квартири; отримання освіти, роботи; просування по службі; налагоджування зв’язків і придбання покровителів; заключення шлюбу і виховання дітей; скарги і доноси; голосування і спроби уникнути впливу ворогів[12].

Звичайно, що це «коло тем» не вичерпує всього предмета історії повсякденності, які можна вивчати на уроках історії у старших класах.

Для формування позитивної мотивації до самостійної пошуково-дослідницької діяльності з історії педагоги мають чітко й переконливо інформувати учнів про те, що саме і з якою метою вони будуть робити. Важливо, щоб виучуваний матеріал був насичений цікавими для учнів проблемами.  Дослідницька діяльність гімназистів спрямована на роботу з історичною інформацією, її пошук, аналіз, структурування, трансформування у дидактичний продукт (кожна з цих дій реалізовується в проектно-технологічній діяльності учнів: організаційно-підготовчому етапу відповідає пошук інформації, її аналіз, конструкторському і технологічному етапу – структурування та трансформування у дидактичний продукт) [2].

Вперше в Україні у 1996 р. К. Баханов виклав методику проведення практичних занять у посібнику для вчителя «Лабораторно-практичні роботи у викладанні історії України». На думку автора: «лабораторно-практичні заняття покликані розвивати мислення учнів, формувати пізнавальну потребу, забезпечувати переростання її в інтерес, у пізнавальну активність аж до досягнення пізнавальної самостійності, сприяти розвиткові волі й наполегливості в навчанні; удосконалювати емоційну сферу особистості; виробляти загально навчальні вміння і навички»[1, с. 41].

В. Власов вважає, що історичні джерела є найефективнішим засобом формування історичної компетентності. Варто зробити наголос на самостійній творчо-пошуковій діяльності учнів на такому уроці, спрямований на формування предметних умінь та розвиток критичного мислення. [3, с. 16]. Кожне із завдань, що використовується під час практичного заняття містить:

– спосіб діяльності (доведіть, визначте, порівняйте тощо);

– формулювання самого завдання (умови чи зміст того, що складає історичну

подію, явище, процес);

 – джерела інформації (текст, ілюстрації, усні свідоцтва, інколи це можуть бути власні знання учня) [9, с. 15]

Як історичне джерело для вивчення повсякденного життя може слугувати художній твір. По-перше, завдяки розгорнутому у часі і просторі авторському опису характерів героїв, їх вчинків, ціннісних орієнтирів і моральних принципів вимальовується загальне уявлення про психологічний клімат епохи, притаманні їй життєві норми й аномалії громадського і приватного життя, стандартні і виняткові, прийнятні і девіантні поведінкові реакції різних соціальних верств у певних умовах, про їх емоційно-чуттєві переживання тощо. По-друге, присутній у художньому творі світ матеріально-побутових умов життя і праці надається до відтворення цілісної образної конкретики предметно-речового оточення людей. У такий спосіб повсякдення набуває своєї «тілесності» у кількісному і якісному розумінні, у кольорі й об’ємі, звучанні і пластиці, у плинності і мінливості. Завдяки такій «матеріалізації» повсякденного простору можна виявити в ньому типове і унікальне, масове і одиничне як на рівні побутовому (їжа, одяг, взуття, житло), так і сенсово-аксіологічному (світоглядні виміри, культурноестетичні потреби). По-третє, розкриття внутрішнього світу героїв, аналіз їх емоцій, роздумів, мрій і намірів, споглядання за їх віруваннями і потаємними переживаннями сприяють розумінню духовної сфери повсякденного життя, його ментальних складових [11]. Під час вивчення теми «Українська Держава Павла Скоропадського» у 10 класі можна використати уривки з твору М. Булгакова «Біла гвардія», уривки зі спогадів самого П. Скоропадського.

Колективна монографія  «Нариси повсякденного життя радянської України в добу непу (1921–1928 рр.)» під редакцією С. В. Кульчицького є першою спробою узагальнення історії повсякденного життя в радянській Україні в роки нової економічної політики. Автори досліджують повсякденне життя основних класів, соціально-професійних верств та етнічних спільнот українського суспільства [8]. Представлене дослідження містить багатий джерельний матеріал, який допоможе збагатити знання і вміння старшокласників при вивченні даної теми, зокрема під час проведення практичного заняття «Пропагандистський ідеал радянської людини та її повсякденне життя». 

У сучасному освітньому процесі розширюється коло джерел. Крім предметів матеріальної культури – одягу, домашніх речей, знарядь праці, фотографій, що залучаються для дослідження, історики повсякденності головним джерелом вважають інтерв’ю, записи усних розповідей. Для вивчення повсякденності на уроках історії є характерним прагнення осягнути предмети із середини. Помітно підвищився інтерес до історії провінційного міста, міського кварталу, вулиці, будинку, що є засобом мотивації учнів до вивчення історії.

Одним з методологічних  підходів і джерельної бази історії повсякденності може слугувати новий напрям історичної науки як метод усної історії.  Останнім часом усна історія стає ефективним педагогічним засобом в Україні. Усні анкети використовувались, щоб прищепити інтерес учнів до історії. Отримані дітьми від їхніх бабусь і дідусів повідомлення були дивовижними документами, свідченнями, які дозволяли по-новому поглянути на події Другої світової війни, Голодомору та повсякденного життя в часи Радянського Союзу. Також в освітній процес залучаються такі нові методи як жіноча історія, мікроісторія, краєзнавчі студії.

Для вивчення приватного життя радянських громадян можна використовувати традиційні архівні джерела: листування, щоденники, мемуарні свідчення, окрім того, художню літературу, публіцистику, поштові листівки, плакати, фотографії, кінодокументи тощо. Потрібно чітко розрізняти офіційні та неофіційні документи, вказуючи на те, що в офіційних відображено не так реальне повсякденне життя, як уявлення влади про його нормальний та належний вигляд. Приватні документи, не призначені для публічного розголосу, найкраще надаються для реконструкції реалій повсякдення та моделей узвичаєної поведінки.

На думку критиків, що історія повсякденності досить часто занурює читача в море дрібниць,  до побуту «маленьких людей», важливо дотримуватися класичних принципів об’єктивності, комплексності та історизму в опрацюванні джерел з історії повсякденності, що дасть можливість досягти максимальної достовірності наукових результатів та вірогідності і обґрунтованості висновків [11].

Сучасний навчальний заклад,  покликаний готувати випускника-дослідника, здатного поширювати та досліджувати нові методи роботи, формувати нові ідеї і реалізувати їх на практиці. Можна стверджувати, що дослідницька діяльність старшокласників як одна із форм пізнавально-творчої діяльності, забезпечує формування інтелектуальної активності, яка є складовою професійної компетентності майбутнього фахівця. Усвідомлення тенденцій розвитку швидкозмінного світу, розуміння потреби змінюватись, на  думку С. Сисоєвої, вимагає від особистості готовності до навчання протягом життя [7].

Таким чином, використання в сучасній методології історії України такого актуального підходу, як історія повсякденності, допоможе швидше вивести науку зі стану методологічної кризи, перетворити історію на цікаву, справді людинознавчу дисципліну.

Література

1. Баханов К. О. Лабораторно-практичні роботи у викладанні історії України (методичний посібник для учителів)– К. : Генеза, 1996. – 208 с.
2. Беспалько В. П. Слагаемые педагогической технологии / В.П.Беспалько. – М., 1989. – 230 с.
3. Власов В. С. Методика проведення практичних занять у 6 класі. // Історія і суспільствознавство в школах України: теорія і методика навчання. – 2014. – № 9. – С.16 - 34.
4. Єгоров Г. “Європейський вимір” у вітчизняній історії // Історія в школі. –1998. – № 9. – С. 14–16.
5. Журба О. В. Методичні засади організації та проведення практичних робіт на уроках історії. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: net.ua › NaukRobota
6. Коляструк О.А., Повсякденність як об’єкт історичного дослідження: окремі методологічні зауваження. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  irbis-nbuv.gov.ua › cgiir..
7. Кульчицький С. В. Історія України : дод. до підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл. : рівень стандарту, академ. рівень / С. В. Кульчицький, Ю. Г. Лебедєва. – К. : Генеза, 2011. – 88 с. : іл.
8. Нариси повсякденного життя радянської України в добу непу(1921–1928 рр.): Колективна монографія/ Відп. ред. С. В. Кульчицький: В 2 ч. – Ч 1. – К.: Інститут історії України НАН України, 2009. –445 с.
9. Пометун О.І., Малієнко Ю.Б. Викладання історії в 5-му класі. Посібник для вчителя // Бібліотека журналу «Історія і суспільствознавство в школах України: теорія і методика навчання». – К.: 2013 – № 3.
10. Сисоєва С. О. Підготовка вчителя до формування творчої особистості учня. / С.О. Сисоєва –  К.: Поліграф. книга, 1996. –  406 с.
11. Удод О. Історія повсякденності як методологічна проблема [про актуальність історії повсякденності]. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: history.sumy.ua › 226-istoriya...
12. Фицпатрик Ш. Повседневный сталинизм. Социальная история Советской России в 30-е годы: город. – 2-е изд. –  М., 2008. –  336 с.