Необхідність екологічного виховання зумовлена світовою екологічною кризою, причина якої криється у нераціональній та незбалансованій діяльності людини у довкіллі. Адже вихід з екологічної кризи, попередження екологічної катастрофи лише за умови екологічного виховання, спрямованого на формування дітей елементів наукового пізнання природи, моральних переконань і практичних навичок, певної орієнтації й активної життєвої позиції в галузі охорони природи, раціонального використання та відтворення природних ресурсів.

Зміна світоглядних орієнтирів у напрямі посилення їх гуманістичної складової зумовили відхід від усталених традицій в системі дошкільної освіти, спричинили руйнування стереотипів і зайвої регламентації. Визнання дошкільного дитинства як самоцінного періоду життєдіяльності людини дозволяє визначати розвиток особистості дитини-дошкільника як основний ресурс, що зумовлює поступальний рух суспільства, а дошкільну освіту – як первинну ланку, що покликана гнучко реагувати на сучасні соціокультурні запити, допомагати дитині реалізувати свої потенційні можливості, сприяти набуттю нею життєвого соціального досвіду.

У контексті вище зазначеного актуальним стає пошук дієвих шляхів, які б забезпечили гармонізацію внутрішнього і зовнішнього світу дитини, сприяли природодоцільному її розвитку, навчанню й вихованню. Одним із них визнано створення освітнього середовища, що максимально наближує освітній процес до інтересів і запитів дитини, відповідає її психо-фізіологічним і духовним потребам, є екологічним для неї.

Поняття «освітнє середовище» дослідники тлумачать як: систему впливів і умов формування особистості за заданим зразком, а також можливостей для її розвитку, що містяться в соціальному і предметно-просторовому оточенні (В.Ясвін); продукт відносин між суб’єктами освітнього простору; комплекс додаткових чинників, що забезпечують дітям комфортні умови розвитку, навчання і виховання (К.Крутій); єдність соціальних і предметних засобів забезпечення різноманітної діяльності дитини (С.Новосьолова). Освітнє середовище стає розвивальним за умови, якщо воно здатне забезпечувати комплекс можливостей для саморозвитку всіх суб’єктів освітнього процесу.

Ідея створення розвивального середовища як засобу розвитку і саморозвитку дитини не є новою для сучасної психолого-педагогічної науки. Її становлення пов’язують з введенням ще в епоху Просвітництва терміну «середовище», яке розуміли як певні суспільні, матеріальні і духовні умови існування людини, її діяльності. Було встановлено, що середовище є одним з вирішальних чинників формування і розвитку особистості.

Нині проблема створення розвивального освітнього середовища в закладі дошкільної освіти активно досліджується вітчизняними науковцями О.Кононко, К.Крутій, Л.Приходченко та ін.

У ряді досліджень визначено принципи створення еколого-розвивального середовища. Зокрема, наголошується, що таке середовище неодмінно має бути особистісно-орієнтованим, а одним із вирішальних принципів має стати відповідність розвивального середовища особливостям розвитку та саморозвитку дошкільнят, їх збалансованість. Забезпечується це добором об’єктів природи, їхньою кількістю, яка повинна задовольняти право вибору дитиною того об’єкта для спостережень, праці, гри чи спілкування, який найбільше відповідає її індивідуальним інтересам. Важливою також є й вимога поєднувати при створенні розвивального екологічного середовища дошкільного закладу:

• краєзнавчий;
• країнознавчий;
• планетарний;
• космічний.

Ці підходи дадуть змогу вихователеві збагатити, зробити цікавішими та змістовнішими розповіді, бесіди, досліди, дидактичні ігри, а дітям – поступово набувати знання про багатоманітність світу природи.

Таким чином, ефективність процесу формування екологічної компетентності дошкільників значною мірою залежить від того середовища в якому цей процес здійснюється. У нормативних документах (Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні [1]. , освітніх програмах), у методичних рекомендаціях до програм, у численних науково-методичних посібниках та власне методичних розвідках (В.Ворошилова, Н.Глухова, О.Гончарова, Н.Іванова, Н.Мікляєва, О.Каплуновська, К.Крутій, Н.Лисенко, С.Ніколаєва, З.Плохій, І.Резніченко, Н.Рижова та ін.) дається низка порад щодо створення еколого-розвивального середовища в ЗДО та його наповнення. У процесі теоретичного аналізу ми виокремили компоненти такого середовища. Проаналізуємо їх.

Куточок природи – традиційний елемент внутрішнього еколого-розвивального середовища закладів дошкільної освіти, проте його оформлення і зміст набувають нової специфіки, пов’язаної із завданнями екологічної освіти дошкільників. Н.Яришева вважає, що спостереження і діяльність у куточку живої природи тісно пов’язана з доглядом за мешканцями кутка природи; вона збуджує думку, сприяє встановленню доступних розумінню дітей зв’язків. Куток природи виконує функцію маленької лабораторії, де проводяться нескладні досліди, здійснюються довготривалі спостереження за розвитком рослин і тварин. У своїх дослідженнях А.Богуш, Н.Гавриш наполягають на тому, що у закладі дошкільної освіти має бути створений відповідний розвивальний життєвий простір (куточок живої природи), сприятливий для розгортання активного буття дітей у природному середовищі, за допомогою якого можна організовувати різні види діяльності: ігрову, навчально-пізнавальну, мовленнєво-комунікативну, продуктивну [2].

Характеристику видів тварин і рослин із зазначенням особливостей їх добору та утримання, а також вимоги до їх підбору відповідно віку дітей подано в додатку А. Вимоги до функціонування куточка живої природи в закладах освіти, а також до добору його мешканців визначені Положенням про куточок живої природи у закладах освіти [3].

Сучасною тенденцією екологічного дизайну кутка природи є створення об’ємно-просторових композицій, які нагадують природні ландшафти («Пустеля», «Гірський схил»  тощо) або ж фітоценози. Організація таких композицій надає естетичного вигляду та декоративності куточкам природи, і тим самим сприяє ознайомленню дітей із різними ландшафтами та екосистемами, оскільки їх можна використовувати як предметно-діючі моделі тих чи інших природних зон.

Відносно новою складовою еколого-розвивального середовища дитячого садка є лабораторія. Вона створюється для розвитку у дітей пізнавального інтересу, інтересу до дослідницької діяльності та сприяє формуванню у них наукового світогляду. У той же час лабораторія – це база для специфічної ігрової діяльності дитини – робота в лабораторії передбачає перетворення дітей на «вчених», які проводять досліди, експерименти, спостереження. В лабораторії повинні бути створені всі умови для експериментально-дослідницької діяльності дітей та має бути все необхідне обладнання для її організації: лупи, мікроскопи, пробірки, тобто всі безпечні матеріали, за допомогою яких діти шляхом експериментування та проведення дослідів пізнають таємниці живої та неживої природи. Виділення під лабораторію невеликого окремого приміщення дозволяє дитині проводити різноманітну дослідницьку діяльність, у тому числі й самостійну. Умови в приміщенні групи ускладнюють такий вид дитячої діяльності в силу поставлених педагогом обмежень: не можна проливати воду, розсипати пісок, глину на столі тощо.

Дослідники проблем екологічного виховання дошкільників (В.Ворошилова, С.Ніколаєва, С.Новосьолова, З.Плохій, Н.Рижова та ін.) пропонують використовувати екологічну кімнату (еколого-дослідницький центр), яка є новим компонентом еколого-розвивального середовища ЗДО. Вона призначена для проведення комплексних занять з екології, дослідів, екологічних ігор тощо. У методичних рекомендаціях щодо її облаштування методисти радять диференціювати простір кімнати на декілька функціональних зон:

• зону навчання, передбачену для роботи з дидактичними посібниками, виконання практичних робіт;
• зону колекцій, призначену для знайомства дітей з різними природними об’єктами, для розвитку в них здатності до класифікації об’єктів за різними ознаками;
• зону релаксації (куточок з різноманітними кімнатними рослинами, акваріумами, альпійською гіркою, фонтаном) – для відпочинку дітей, самостійних ігор і вироблення навичок догляду за рослинами;
• зону бібліотеки – куточок, в якому зібрані різноманітні яскраві книги, дитячі енциклопедії про природу;
• зону «лабораторії», де діти матимуть змогу експериментувати з природними матеріалами, досліджувати природу.

Музей природи – куточок з колекціями комах, кристалів, листя, насіння, камінців, мушлів, кімнатних рослин тощо. Як складові предметно-розвивального середовища у закладах дошкільної освіти створюються ландшафтно-етнографічні міні-музеї або ж міні-музеї природи. Ландшафтно-етнографічні музеї дозволяють познайомити дошкільників з національними і природними особливостями регіону, з використанням ресурсів і відносинами людей і природи в конкретному регіоні, з екологічними проблемами на прикладі своєї місцевості. Тут діти можуть класифікувати матеріал за розміром, кольором чи формою, складати розповіді, малювати.

До природно-розвивального середовища ЗДО відносять також зимовий сад, який створюється за наявності просторого і гарно освітленого приміщення з регульованим кліматом для вирощування екзотичних (тропічних) рослин: пальм, кавового дерева, лавра, цитрусових. Також учені пропонують у зимовому саду в напіввільному режимі або в спеціальних вітринах утримувати птахів. Організований таким чином зимовий сад може замінити групові об’ємно-просторові композиції, реалізуючи їх завдання.

Ділянка закладу дошкільної освіти, особливо в умовах міста, – це місце не лише для ігор, прогулянок і занять, а й для безпосереднього спілкування з природою. Тут збагачується чуттєвий досвід дітей. На ділянці дошкільників ознайомлюють із сезонними явищами і змінами у житті представників рослинного і тваринного світу, а також неживих об’єктів природи, організовують тривалі спостереження за ростом рослин і поведінкою тварин. Все це значно розширює світогляд дітей, збагачує їх знаннями про довкілля, виховує у них бережливе ставлення до природи й уміння бачити в ній красу.

Окрім традиційного поділу ділянки на сад, город, квітники, дослідники радять на її території облаштовувати спеціальні екологічні об’єкти, як-от: ліанник з виткими рослинами (лимонник. дикий виноград, клематіс та ін.) (В.Ворошилова), водойму, заселену рибками місцевих водойм (карасиками, краснопірками, в’юнами) та водяними і болотними рослинами (частуха подорожникова, аїр, очерет, болотяні півники),  рокарій – альпійську гірку з альпійськими чи іншими мініатюрними рослинами, «пташиний стовп», до якого злітаються птахи, щоб підживитися, перечекати негоду, або, навіть, вивести потомство. Необхідною умовою ефективної реалізації екологічної освіти є наявність на території ділянки дитячого садка екологічної стежини. Створюють екологічні стежки з метою формування у дитини емоційно-ціннісного ставлення до природи, виховання екологічно грамотної поведінки в природному довкіллі, використовуючи їх для проведення навчальних екскурсій, прогулянок, масових заходів екологічно-натуралістичного спрямування, пропагандистської роботи з охорони природи.

Екологічна стежина – це маршрут, який проходить через різноманітні природні об’єкти, що мають естетичну, природоохоронну цінність, на якому подорожуючі отримують як усну, так і письмову інформацію (стенди, планшети, плакати) про об’єкти. Створена на території дошкільного навчального закладу екологічна стежина сприяє оздоровленню дітей, їх пізнавальному, еколого-естетичному вихованню, розвитку моральних якостей і грамотної, виваженої поведінки в довкіллі, а також екологічній освіті вихователів і батьків. Екологічна стежина прокладається безпосередньо на території дошкільного навчального закладу. Це дасть змогу проводити комплексні заняття, екологічні ігри, дослідницьку і природоохоронну діяльність, доступну дошкільникам. Орієнтовний варіант паспорту екологічної стежини подано в додатку В. Нині екологічна стежина – обов’язковий компонент еколого-розвивального предметного середовища в ЗДО. Організація цікавої пізнавальної, ігрової, природоохоронної діяльності на стежині сприятиме засвоєнню дітьми основ екологічної культури.

Таким чином, еколого-розвивальне середовище закладу дошкільної освіти є багатокомпонентною системою, яка створюється з метою забезпечення пізнавального, естетико-екологічного розвитку дітей, їхнього оздоровлення, формування морально-етичних якостей, набуття досвіду екологодоцільної поведінки в природі; екологізації різних видів діяльності дошкільників. Таке середовище є ефективним засобом екологічної освіти дошкільників.

Література

1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні (нова редакція)/ Наук.керівник А.Богуш. – К.:Видавництво.2012. - 26 с.
2. Богуш А.М. Моє дозвілля: Прогр. ознайомлення дітей старшого дошкільного віку з довкіллям.-К.:Вид. «Шкільний світ»,2006-112с.
3. Положення про куточок живої природи загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладів (затверджено наказом МОН України №456 від 09.08.2002 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0715-02