Постановка проблеми. В історії  кожного народу є постаті,  до чиєї спадщини звертатися завжди доцільно.  Такою постаттю є В.  О. Сухомлинський, вчений,  письменник,  талановитий педагог,  який усім своїм життям доводив, що професія вчителя – це найвища посада під сонцем.  У його педагогічних працях можна знайти джерела для дослідження багатьох освітніх проблем. Однією з них є проблема професійної етики вчителя, культури його спілкування з вихованцями.

Як не дивно, слово «етикет» не споріднене зі словом «етика» , проте споріднене зі словом «етикетка». І часто етикет виявляється обгорткою,  етикеткою, видимістю порядності. Цього не можна сказати про моральні настанови Василя Олександровича Сухомлинського. Його педагогіка ‒ це передусім дисципліна почуття й думки, і лише як наслідок ‒ дії та слова. Його кредо ‒ непримиренність до байдужості, лінощів тілесних, інтелектуальних, духовних. І водночас ‒ чуйність і розуміння у спілкуванні з вихованцями. Етикет Сухомлинського ‒ це етика , а не етикетка.

Педагог-гуманіст у багатьох працях розкриває суть професійної етики вчителя, показує, в чому ж полягає романтика нашої  професії, незважаючи на її складності. У цьому зв'язку слід зазначити, що в 50-70-ті pp., у час так званого тоталітарного режиму, Василь Олександрович був справжнім провідником ідей  гуманізму та демократії серед учителів.

У 1966 р. В.О. Сухомлинський розпочав працювати над книгою про педагогічну етику  вчителя, яку він присвятив вірному другові й колезі – своїй дружині Ганні Іванівні. Книга не вийшла у світ, але уривки з неї було надруковано в газеті «Радянська освіта» (1966 – 1968). Частину неопублікованого рукопису оприлюднив на своїх сторінках журнал «Радянська школа» (1988).

Сухомлинський стверджував, що професійна етика  педагога є системним утворенням. Її головними структурними компонентами є:  наукова ерудиція і науковий світогляд, педагогічна майстерність, культура спілкування і культура мовлення,  педагогічна етика,  духовне багатство, прагнення до самовдосконалення.

Свій педагогічний досвід з питань професійної етики вчителя В.О. Сухомлинський  проаналізував у широковідомих книгах «Павлиська середня школа», «Серце віддаю дітям», «Як виховати справжню людину», «Сто порад учителеві», «Розмова з молодим директором школи» і в дисертаційному дослідженні «Директор школи – керівник навчально-виховною роботою» (рос. мовою, 1955), що є скарбницею ідей про педагогічну майстерність учителя, а ще в «Листі дочці» – своєрідному гімні його праці. У книзі «Павлиська середня школа» вражають діловитість, конкретність і перевіреність будь-якої з рекомендацій, що їх дає педагог-гуманіст.  Книга ж «Розмова з молодим директором школи» містить окремий параграф під назвою «Педагогічна культура вчителя», де В.О. Сухомлинський обґрунтовує складові частини професійної етики.

Педагог,  який володіє педагогічною професійною етикою - це гуманістично спрямована,  високоморальна,  всебічно розвинена, сучасна особистість; вчитель з досвідом, з високим потенціалом, професіонал.

Видатний педагог писав: основними  якостями педагога,  необхідними  для формування його  професійної етики є гуманність.

« Гуманність – це любов до дітей,  вміння поважати їхню людську гідність,  потреба і здатність надавати кваліфіковану педагогічну допомогу в їхньому особистісному розвитку.»« Найбільш важлива якість,  яка повинна бути притаманна вчителю - любов до дітей. Педагог без любові до дитини ‒ це все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору» [5, с. 421].

Правдивість,  справедливість,  порядність,  чесність, гідність,  працьовитість,  самовідданість ‒ такими рисами на думку Сухомлинського повинен володіти педагог. Також, важливу роль відіграють особистісні якості педагога,  його чутливість до іншої людини, гуманність у помислах і діях. Але це не знижує актуальності такої  риси як вимогливість.

«...Якщо ви хочете бути улюбленим вчителем, дбайте про те, щоб вихованцеві було що в вас відкривати.  Якщо ж ви кілька років однаковий,  якщо минулий день нічого не додав до вашого багатства,  ви можете стати обридлим і навіть ненависним...  Серця й уми юнацтва можна завоювати в наші дні тим сплавом моральної краси та інтелектуального багатства,  який відкриває перед юнацтвом все нові і нові якості людини»[6, с. 182].

Кожен зі спеціалістів  має поповнювати, поглиблювати та вдосконалювати свої знання.  Щоб успішно вирішувати завдання,  які стоять перед педагогом,  щоб бути для учнів завжди цікавою людиною, треба постійно навчатися самому.  Кожен з нас має активно працювати над собою – це запорука  професійного успіху. Ми маємо обов’язково займатись самовихованням.  Двигуном цього процесу є бажання змінити себе і вдосконалитись.

Обов’язкова передумова професійної етики педагога, на думку Сухомлинського –  знання індивідуальних особливостей, психічного стану,  настрою і переживань учнів.

Один і той же засіб виховного впливу може дати різні результати,  залежно щодо кого,  коли,  за яких умов і як його застосовують.  У цій справі немає стандартних рецептів.

Педагогічний такт,  за словами В.Сухомлинського,  передбачає здатність учителя поставити себе на місце учня,  бачити себе в учневі та учня в собі.

По своїй сутності професійна етика –  це творча самореалізація особистості педагога в різноманітних видах педагогічної діяльності й спілкуванні.

Сухомлинський  розглядає професійну етику  як сукупність моральних,  професійних позицій,  підходів,  змісту,  форм і методів роботи,  індивідуально-професійних якостей, вироблених на основі досвіду й індивідуальних особливостей особистості.

«Професійна етика ‒ це жива,  творча педагогіка повсякденної творчої праці,  та педагогіка,  в якій теоретичні закономірності процесу вплину на духовний світ вихованця ніби зливаються з особистістю вчителя.  Педагогічна  етика ‒ це,  образно кажучи,  техніка і технологія взаємодії майстра і об'єкта його праці.  Багатогранність,  різноманітність, відточеність,  зразковий стан інструментів нашої творчості, уміння володіти ними так само тонко,  як прекрасний музикант володіє скрипкою, – все це і є педагогічною професійною етикою» [7, с. 89].

Аналіз багатогранної творчої спадщини великого педагога дає можливість зробити висновок,  що педагогічна професійна етика пов'язана  з активною життєвою позицією педагога.

Глибоку гуманістичну сутність активної позиції самого Сухомлинського,  як педагога і громадянина,  точно визначено в його вислові: «Світ вступає у вік Людини. Більше, ніж коли б то не було, ми зобов'язані думати тепер про те, що ми вкладаємо в душу людини» [8, с.8-9]. Закликом,  сповненим мудрого гуманізму,  звучать слова педагога,  звернуті до колег: «...Якщо ви хочете увійти в чудовий палац ‒ дитинство з його особливими законами, ‒ засвойте насамперед ту істину,  що в дитини ніколи не буває бажання навмисне робити зло...  Педагогічне невігластво в тому й проявляється, що вихователь приписує дитині бажання творити зло,  виставляючи її перед колективом як зловмисника,  змушуючи думати колектив так,  як помилково думає він,  вихователь.  Не поспішайте;  оголошувати дитячі пустощі зловмисним порушенням порядку,  дитячу неуважність ‒ лінощами,  дитячу забудькуватість ‒ недбалістю.  Зрозумійте,  що дитячі пустощі,  неуважність, забудькуватість ‒ усе це було, є і буде. Все це потрібно зрозуміти; не ламати, а старанно, мудро виправляти і направляти» [7, с. 109]. Добрий крилатий вираз, проте він не віддзеркалює того, що відбувається в наші дні.

Сухомлинський особливо наголошував на тому,  щоб слово вчителя було лагідним,  доброзичливим,  використовувалося для «піднесення людини»: «Доброзичливість,  розумна доброта ‒ ось що має бути головним тонусом взаємовідносин педагога і дітей...  Бути доброзичливим – означає ставитися до дитини так,  як  ви поставилися б до власного сина».

Василь Олександрович вважав головною причиною конфліктів,  що виникають між педагогом і  вихованцями,  нерозуміння вчителем внутрішнього світу дитини, несправедливі покарання, грубість, погрози.

Важливим умінням,  яке характеризує перцептивний аспект культури педагогічного спілкування,  є вміння вчителя слухати учнів. «Уміння слухати дитину – велике педагогічне мистецтво. Там, де немає цього мистецтва, немає і не може бути виховання», ‒ стверджував В.О. Сухомлинський [3, с.207].

Культура педагогічного спілкування проявляється не тільки в тому,  наскільки точно й неупереджено вчитель сприймає учнів,  розуміє їхні почуття й індивідуальні особливості,  а й у способах і прийомах,  які він використовує для організації педагогічної взаємодії,  здійснення виховного впливу на учнів.

Вихователь з високою культурою педагогічного спілкування не ображає гідності учня,  ніколи не допускає його нищівної оцінки.  Одне з головних правил культури такого спілкування – оцінювати конкретні дії,  знання, вчинки учня, а не його особистість, індивідуальність. Мистецтво зауваження,  осуду полягає в мудрому поєднанні суворості й доброти.  В. О. Сухомлинський у статті «Слово вчителя в моральному вихованні»  наголошує: «В розумному осуді завжди є відтінок здивування: « Я ніколи не сподівався від тебе такого вчинку, я вважав і вважаю тебе кращим, ніж ти сам говориш про себе своїм вчинком» [7, с.123]. Отже, ефективні зауваження ‒ це такі, що мають форму поради, здивування,  а не гніву,  осуду,  вони не принижують власної гідності учня.

Спираючись на багатий власний педагогічний досвід тонке розуміння дитинства,  В.  О.  Сухомлинський сформулював,  на перший погляд,  прості й очевидні,  а насправді,  визначальні,  базові вимоги до спілкування вихователя:  ніколи нікому не скаржитися на дітей;  не виставляти на публічне обговорення дитячих вчинків; берегти дитячі таємниці.

«Бережіть таємницю, яку довірила вам людина ‒ це одне з елементарних умов педагогіки, що стосується і виховання і самовиховання».

«Довгі роки переконали мене в тому, що в нашій важкій, інколи нестерпно важкій справі треба виконувати дуже важливе правило: якщо вихованці самі зуміють зрозуміти свої складні стосунки і розібратися в них, влаштовувати колективний розгляд не слід. У читача може виникнути питання: а що ж допустимо розглядати в колективі? Нічого»[4, с.110].

Висновки. В. О. Сухомлинський вважав, що слово вчителя не може бути брутальним,  фальшивим,  непристойним.  Вислови «душа дитини» і «слово вчителя» він ставив поряд. Професійне мовлення вчителя має відповідати вимогам культури мови.  Це показник його освіченості,  загальної культури,  інтелігентності.

Кожен з нас має володіти такими компонентами  педагогічної культури як: любов до дітей і бажання співпрацювати з ними.  У кожного з нас мають бути сформовані професійні етичні норми,  педагогічне спілкування, культура мовлення, позитивне сприйняття, духовність,  творчі способи педагогічної діяльності, педагогічна майстерність, професійна компетентність; розвинене бажання займатися   самоосвітою  та самовдосконаленням. І якщо ми прагнемо досягти успіху в нашій нелегкій праці, то наша професійна етика має бути саме етикою, а не етикеткою.

Література

1. Сухомлинский В. А. Хрестоматия по этике / сост. О.В. Сухомлинская. Москва, 1990. – С.304.
2. Сухомлинський, Василь Олександрович. Вибрані твори : в 5 т. / Василь Сухомлинський; Редкол.: І.О. Дзеверін (гол.), М.М. Грищенко та ін. - К. : Рад. школа, 1976 – 1977.
3. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям/ Сухомлинський В. О. ‒ К.: Рад.шк., 1977. ‒ С. 7-279.
4. Сухомлинський, Василь Олександрович. Сто порад учителеві / В. О. Сухомлинський. - К. : Рад. школа, 1988. – С. 304.
5. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором школи / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори у 5-ти т. – Т. 4 – К.: Рад. шк. 1977. ‒ С. 394-629.
6. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа / В.О. Сухомлинський // Вибр. тв. в 5-ти томах. – Т.4. – К. : Рад. шк., 1977. – C. 7-390.
7. 7. Луцюк А.М. Василь Сухомлинський про педагогічну майстерність учителя : [Монографія] / А.М. Луцюк. – Луцьк : Надстир’я, 2003. – С. 208.
8. ОмельчукВ. Педагогіка В.Сухомлинського – педагогіка гуманізму / В. Омельчук// Рідна школа. – 2013. – № 8–9