Постановка проблеми. Ранній вік – початковий етап засвоєння суспільного досвіду та закладення основ індивідуального. Дитина розвивається під впливом вражень від оточуючого світу. У неї рано з’являеться інтерес до життя й діяльності дорослих. Важливо відмітити, що термін «досвід» загалом та «індивідуальний досвід» зокрема є недостатньо визначеними як на концептуальному рівні, так і на рівні емпіричних досліджень. Тому не випадково, що в більшості сучасних словників з психології категорії «досвід» відсутня.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Останнім часом намічається суттєве підвищення інтересу з боку дослідників до змістовного вивчення феномену досвіду. Однак, вчені по-різному розуміють цей складний психологічний феномен і розглядають його як сукупність знань, умінь і навичок (К. К. Платонов); як діяльність, представлену у свідомості людини (О. В. Турчинов); як складну систему, що складається зі способів, прийомів і правил вирішення виробничих завдань (Ю. К. Стрєлков); як впорядковані у свідомості образи пережитих подій (А. А. Кронік, Л. Д. Бурлачук, Є. Ю. Коржова), як результативну діяльність психічних процесів, в якій закріплені всі професійні знання, вміння, навички, способи і технології діяльності, з якими стикається за своє життя людина (Е. Ф. Зеєр) та ін.

Метою даної роботи виступає теоретичне обгрунтування феномену індивідуального досвіду дитини та шляхів його вивчення.

Виклад основного матеріалу дослідження. О. М. Лактіонов [2] вважає, що досвід – «це така психологічна реальність, яка завжди стосується конкретної людини, тобто завжди індивідуальна за своєю природою. Тому виявлення її загальних закономірностей і механізмів повинно грунтуватися на індивідуальних способах дій, індивідуальних цінностях, життєвих подіях». Він зазначає, що «… досвід представляє собою таке психологічне утворення, котре дає можливість не тільки використовувати відповідні задачі знання, уміння і навички, але й певним чином адаптуватися до умов життя, взаємодіяти з оточуючим світом, інтерпретувати події у світі і себе у цих подіях» [2, c. 145]. Він наголошує, що предметом дослідження має бути не досвід взагалі, а лише індивідуальний досвід.

Беручи за основу згадані вище дослідження та наукові ідеї, вважаємо за необхідне доповнити, що індивідуальний досвід, складається з практичного (реального) та внутрішнього (особистого) досвіду. Тобто індивідуальний досвід, на наш погляд,- це сукупність усього того, що відбувається з людиною в її житті (реальність), що вона усвідомлює, розуміє та досвіду про себе, свої здібності, свої чесноти і вади, а також про власні думки, ідеї і значення (внутрішній досвід).

У повсякденному житті і під час спеціально організованих занять з дорослими діти мають розглядати, досліджувати безпечні предмети вжитку. При цьому дорослому варто підкреслювати основні якості предметів, формувати способи дій з ними, можливі варіанти використання, відокремлюючи словесно коротко їх призначення (чашка-пити, ліжко-спати тощо). Таким чином, дорослий розширяє лексичний запас малюка, формує активний словник та збагачує індивідуальний досвід.

Форми збагачення індивідуального досвіду можуть бути різними, різнопланові спостереження (у садочку та вдома, під час прогулянки та  процесу підготовки до прогулянки; за простими діями дорослих та інших дітей); індивідуальні доручення; залучення дітей до вирішення практичних задач; посильна участь у трудових діях дорослих людей (збирання іграшок, допомога під час сервірування столу, підготовки до занять тощо). Індивідуальний досвід дітей збагачується також через різноманітні види занять, на яких закріплюється та розширюються знання про навколишню дійсність: людей, тварин, предмети, дії з ними, суть та можливі результати цих дій. Але природнім шляхом індивідуальний досвід опановується дитиною саме в грі. Адже, у процесі ознайомлення з довкіллям у дітей накопичується й збагачується досвід практичної діяльності, виникає потреба відтворити його у грі. І роль дорослого на цьому етапі – навчити дитину переводити власний досвід в ігровий умовний план.

Починаючи з раннього дитинства, необхідно формувати компетентну особистість, здатну перемагати труднощі, орієнтуватися в нових ситуаціях, накопичувати індивідуальний досвід та постійно самовдосконалюватись, то діагностика розвитку дітей раннього віку, покликана допомагати педагогам і  батькам правильно будувати педагогічний процес.

Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволяє зазначити, що переважно більшість діагностичних методик орієнтована на обстеження психофізичного розвитку дитини роннього віку, визначення ступеня її психомоторного розвитку за віковими показниками – критеріями (В. Манова-Томова) [1].

Розглядаючи індивідуальний досвід як сукупність накопичених знань, уявлень, умінь та навичок дитини, ми вважаємо, що всі зазначені його складові реалізуються в провідній діяльності цього віку – предметній, яка на нашу думку може бути умовно прийнята за показник розвитку індивідуального досвіду дитини раннього віку. Адже предметна діяльність передбачає різноманіття дій, пізнавальну активність та використання мовлення, які самі собою гуртуються на значеннях, уміння та навичках дитини. Вивчення уявлень дитини, як однієї з складників індивідуального досвіду ми вважаємо можливим за аналізом предметного гнозису дитини.

Ураховуючи вище зазначене, ми розробили комплексну психодіагностичну програму вивчення індивідуального досвіду дитини раннього віку, що вміщує наступні методики.

1. Методика «Предметний гнозис», суть якої в демонстрації дитини предметних карток із подальшим запитанням щодо зображення.
2. Методика «Діагностики розвитку предметної діяльності» (за О. О. Смирновою) [3].

Під час діагностики предметної діяльності у дітей третього року життя основними виступають наступні: операційно-технічна сторона діяльності (види дій з предметами), цілеспрямованість ( від 2,5 років), пізнавальна активність і включення у спілкування з дорослими.

Висновок. Індивідуальний досвід дитини раннього віку є одночасно основною і результатом її активності та починає формуватися в ранньому віці. Дібрані методики діагностики індивідуального досвіду дозволяють вивчити його складові з урахуванням онтогенетичних особливостей дитини раннього віку. Розроблена психодіагностична програма склала основу першого етапу експериментального дослідження спрямованого на оптимізацію індивідуального досвіду дитини. Подальші дослідження з обраної проблеми вбачаємо в розробці програми психологічного супроводу розвитку індивідуального досвіду дитини.

Література

1. Енциклопедія діагностичних методик щодо зясування стану психофізичного розвитку дітей раннього віку / [упоряд. К. Л. Крутій, Л. о. Федорович]. – Запоріжжя: ТОВ «ЛІПС» ЛТД. 2012. – 204с.
2. Лактионов А. Н. Координаты индивидуального опыта / А. Н. Лактионов. – Харьков: Бизнес Информ, 1998. – 492 с.
3. Смирнова Е. О. Диагностика психического развития детей от рождения до 3 лет / [Смирнова Е. О., Галигузова Л.Н., Ермолова Т. В., Мещерякова С. Ю.]. – М.: МГППУ, 2002. – с109 – 118.