Відродження національної школи та реформування освіти в Україні є вимогою часу. Цей процес зумовлений змінами у суспільно-політичному житті і засвідчений концепцією мовної освіти. Сучасна концепція національної освіти ставить перед кожним учителем української мови завдання: сприяти формуванню особистості, яка характеризується свідомим ставленням до рідної мови, розвиненим мовленням, мисленням, володіє вміннями й навичками вільно користуватися засобами мови – її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), тобто забезпечує належний рівень комунікативної компетентності. Недостатня сформованість комунікативних умінь учнів, слабка мотивація навчання роблять питання формування комунікативної компетентності дуже актуальним. Саме у шкільному віці спілкування та взаємодія з навколишнім середовищем виходять на перший план. Спілкування є необхідною умовою життя людей, без якої неможливе повноцінне формування не тільки окремих психічних функцій дитини, але й її особистості в цілому.

Практична реалізація засад, окреслених у Державному стандарті загальної початкової освіти, зокрема йдеться про формування комунікативної компетентності учнів, запропонована в чинних програмах з української мови та літературного читання. Так, навчальна програма з української мови визначає провідною змістовою лінією – мовленнєву, що передбачає розвиток усного й писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватися мовою як засобом спілкування, пізнання, впливу. Формування та розвиток навичок мовленнєвої діяльності відбувається в процесі роботи над побудовою діалогічних і монологічних висловлювань. Автори програми рекомендують учням складати висловлювання з безпосередньою комунікативною метою, при чому виконання цих завдань може здійснюватися учнями самостійно або з опорою на різні допоміжні матеріали, пропоновані вчителем, – план, ключові словосполучення, речення, початок чи кінець майбутнього висловлювання, малюнок чи серію малюнків тощо [1].

Головна мета навчання української мови полягає у формуванні в учнів комунікативної компетенції, що ґрунтується на комунікативних уміннях, сформованих на основі мовних знань, умінь і навичок. Формування комунікативних умінь і навичок – одна із провідних проблем методики навчання мови, яку досліджували О. Біляєв, М. Бунаков, Ф. Буслаєв, В.Водовозов, Я.Грот, М. Пентилюк, О.Потебня, В.Сухомлинський, К.Ушинський, Ф. Фортунатов, Н.Марецька та інші. Учені вбачали мету навчання рідної мови у формуванні комунікативної компетенції, що має глибокі історичні корені й залишається актуальним і в нашому сьогоденні.

Основна мета навчання української мови – формування й удосконалення умінь і навичок оволодіння мовою в усіх сферах і видах мовленнєвої діяльності молодших школярів. Учитель початкових класів має підвести учнів до усвідомлення того, що вони мають говорити й писати так, щоб це було зрозумілим для інших, що існують правила (норми), яких необхідно дотримуватися у своїй мовленнєвій діяльності.

Проблема розвитку мовлення молодших школярів, формування й удосконалення комунікативно-мовленнєвих умінь – одне з основних завдань учителя початкових класів. Комунікативно-мовленнєві уміння – вміння, необхідні для ефективного здійснення мовленнєвої діяльності в умовах міжособистісної взаємодії, тобто в різних ситуаціях спілкування: з різною метою, в різних умовах, з різними співрозмовниками [3, с. 12].

Розвиток мовлення є провідним завданням під час навчання молодших школярів української мови. Уміння порівнювати, класифікувати, систематизувати, узагальнювати мовні явища формуються через застосування знань з мови у різних видах мовленнєвої діяльності. Опанування мовленнєвою діяльністю здійснюється в процесі навчання на комунікативній (мовленнєвій) основі, яка включає слухання, говоріння, читання і письмо.

Формування, розвиток навичок мовленнєвої діяльності передбачає роботу над побудовою діалогічних і монологічних висловлювань. Мається на увазі переказ готових текстів і побудова своїх висловлювань на основі прочитаних чи прослуханих творів, переглянутих фільмів, розповідей родичів, знайомих про ті чи інші події, про випадки із повсякденного життя школярів. Необхідно пропонувати учням складати усні та письмові висловлювання з безпосередньо комунікативною метою (запрошення, вітання, оголошення, вибачення тощо). Ця робота виконується учнями самостійно або з опорою на різні допоміжні матеріали, пропоновані вчителем: план, ключові слова, словосполучення, речення, початок чи кінець висловлювання, малюнок чи серія малюнків.

Н. Притулик вважає, що «комунікативна компетенція – це знання, вміння і навички, необхідні для розуміння чужих і породження власних програм мовної поведінки, адекватних цілям, сферам, ситуацій спілкування. Вона містить у собі: знання основних понять лінгвістики мови (мовленнєві знання) – стилі, типи, способи зв'язку речень у тексті тощо; вміння і навички аналізу тексту, і, нарешті, власне комунікативні вміння – вміння і навички мовного спілкування стосовно різних сфер і ситуацій спілкування, з урахуванням адресата, мети» [3].

Відповідно до принципів єдності навчання, виховання й розвитку, гуманізації й демократизації освіти С. Караман виділяє чотири типи компетенцій: мовну, мовленнєву, соціокультурну і функційно-комунікативну [4]. Їх зміст розкрито в Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти.

Комунікативна компетенція – комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування.

С. Омельчук під комунікативною компетенцією розуміє сукупність знань про спілкування, умінь і навичок, потрібних для сприймання чужих і побудови власних програм мовленнєвої поведінки, адекватних цілям, сферам і ситуаціям спілкування [2, с. 3].

Розвиток мовленнєво-комунікативних умінь учнів є фундаментальною для методики навчання української мови, адже шкільна мовна освіта має не тільки давати знання, формувати вміння й навички, а й забезпечувати належний рівень комунікативної компетенції.

Комунікативна спрямованість у методиці викладання української мови дає змогу реалізувати ціннісний, розвивальний і виховний аспекти української мови як навчального предмета Сучасний урок української мови у загальноосвітньому навчальному закладі – це урок, на якому вчитель використовує всі можливості дитини з метою активного розумового розвитку, глибокого й усвідомленого засвоєння лінгвістичних понять, формування комунікативної компетентності та моральних якостей, виховання мовної особистості) В. Сухомлинський зазначав, що мовна культура дитини – це дзеркало її духовної культури, а важливим засобом впливу на школяра є краса і велич рідного слова [4].

Важливим засобом формування комунікативної компетентності учнів є уроки української мови та літератури. Оскільки компетентність завжди наповнена якостями конкретного учня, для забезпечення особистісної орієнтації підручника необхідно передбачити в його структурі і змісті засоби організації продуктивної діяльності учнів, яка стосується розвитку особистісних якостей і специфіки навчального курсу.

В підручниках необхідно закласти таку систему вправ і завдань, яка забезпечить процеси засвоєння навчання мови й мовлення. Процедура конструювання освітніх компетентностей спирається на рефлексивне виявлення компетентнісного змісту існуючої освіти і містить такі етапи:

• пошук проявів ключових компетентностей у кожному конкретному навчальному предметі;
• побудову ієрархічної надпредметної систематики компетентностей;
• проектування загальнопредметних компетентностей на вертикальному рівні для всіх трьох ступенів навчання;
• проекцію сформованих за ступенями компетентностей на рівень навчальних предметів та їх відображення в освітніх стандартах, навчальних програмах, підручниках і методиках навчання.

Навчання української мови полягає в формуванні такої особистості, яка досконало володіє навичками спілкування у будь-якому людському середовищі. Система роботи з розвитку в учнів комунікативної компетентності має бути закладена в підручниках з української мови, адже рідна мова відіграє особливу роль в особистісному розвиткові школярів. Водночас, зміст підручника має спонукати до практичної діяльності. Зміст навчання і технологія засвоєння рідної мови в основній школі зорієнтовані на формування в учнів пізнавальної самостійності, комунікативних умінь в усіх видах мовленнєвої діяльності, урахування індивідуальних особливостей учнів, їхніх інтересів.

Таким чином, формування комунікативної компетенції, на нашу думку, спрямоване на розвиток культури мовленнєвого спілкування, засвоєння мовленнєвого етикету та етичних норм спілкування.

Література

1. Вашуленко М. С. Українська мова : програма для загальноосвітніх навчальних закладів (1–4 класи) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://osvita.ua/doc/files/news/ 87/8793/01_ukr.pdf.
2. Омельчук С. А. Формування мовленнєвокомунікативних умінь учнів основної школи на завершальному етапі вивчення синтаксису : автореф. дис...к. пед. н. Київ, 2003. 23 с.
3. Притулик Н. Формування умінь українського комунікативного мовлення першокласників в умовах російсько-української двомовності / Початкова школа 2004. №6. С.12-15.
4. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям. К. : Радянська школа, 1988. 196 с.