Однією з головних цілей навчання є підготовка учнів до повсякденного життя та розвиток їх особистості. Так, в Державному стандарті базової та повної загальної середньої освіти зазначено, що  « метою освітньої галузі "Мови і літератури" є розвиток особистості учня, формування в нього мовленнєвої і читацької культури, комунікативної та літературної компетентності, гуманістичного світогляду, національної свідомості, високої моралі, активної громадянської позиції, естетичних смаків і ціннісних орієнтацій»[1].

Зміст мовного і літературного компонентів в основній школі спрямований на досягнення належного рівня сформованості в учнів вміння користуватися мовними засобами в усіх видах мовленнєвої діяльності, читати та усвідомлювати прочитане, на розвиток інтересу до художньої літератури і системного читання, розкриття за допомогою засобів мови і літератури національних і загальнолюдських цінностей, формування гуманістичного світогляду особистості, розширення її культурно-пізнавальних інтересів, виховання в учнів любові, поваги до традицій українського народу, толерантного ставлення до культурних традицій інших народів [1].

Зрозуміло, не всі учні знайдуть у повсякденному житті застосування знанням, але набуті на уроках уміння та навики людського спілкування допоможуть їм успішно соціалізуватися. Саме тому важливе місце в організації навчально-виховного процесу відводиться формуванню комунікативної компетентності учнів.

Поняття «комунікативна компетентність» означає сукупність знань про норми і правила ведення природної комунікації – діалогу, суперечки, переговорів і т.ін.

Розвиток комунікативної компетентності учня передбачає:

• оволодіння всіма видами мовленнєвої діяльності й основами культури усного і писемного мовлення, вміннями й навичками спілкування в різних сферах і ситуаціях у відповідності до досвіду, інтересів, психологічних особливостей мовця;
• здатність засобами мови вирішувати актуальні для мовця й суспільства задачі спілкування у побуті, суспільній, виробничій та культурній сферах життя;
• вміння використовувати мову і мовлення для реалізації цілей спілкування.
  Комунікативна компетенція включає:
• уміння представити себе усно і письмово,  письмово  написати анкету, заяву, резюме, лист, привітання тощо;
• уміння представити свій клас, школу, країну в ситуаціях  міжкультурного спілкування, у режимі діалогу культур,  використовувати з цією метою знання іноземних мов;
• володіння способами взаємодії з оточуючими і віддаленими людьми і подіями; уміння виступити з повідомленням, поставити питання, коректно вести діалог;
• володіння способами співпраці в групах; прийомами дій у ситуаціях спілкування; уміння шукати і знаходити компроміси.[7 ]

Комунікативна компетентність характеризується цілою низкою інших здібностей людини, що виявляються у швидкості, глибині та міцності оволодіння засобами і прийомами діяльності, таким як:

- умінням слухати, сприймати і відтворювати    інформацію;
- вести діалог;
- брати участь у дискусіях;
- вести переговори;
- уміння переконувати і відстоювати свою точку зору, тобто спілкуватися.

В епоху ж масового поширення спілкування через електронні носії відбувається знецінення безпосереднього живого спілкування. Тому формуванню комунікативної компетентності особистості  приділяється велика увага.

Формуванню комунікативної компетентності учнів сприяють такі технології, як: інтерактивне навчання, технологія розвитку критичного мислення, проектна технологія, проблемно-пошукова, ігрова, тренінгова технологія.

Уроки інтерактивного навчання надають учням можливості для формування основних пізнавальних і громадянських умінь, а також навичок і зразків поведінки в суспільстві. Інтерактивні форми роботи сприяють розвитку ініціативи, незалежності, уяви, самодисципліни, співпраці з іншими учнями. Вони стимулюють  розвиток когнітивних процесів, залучають до активної участі у процесі навчання, заохочують працювати разом, висловлювати свої думки, виражати почуття та використовувати свій досвід, брати на себе відповідальність за навчання та розвивати вміння вчитися. Цьому сприяють такі методики: «Коло ідей», «Акваріум», «Мозковий штурм», «Мікрофон», робота в малих групах, робота в парах, які використовуються як на уроках мови , так і літератури.

Застосовуючи технологію критичного мислення, слід керуватися наступними положеннями:

• у навчання включаються завдання, розв’язання яких потребує мислення вищого рівня;
• навчальний процес обов’язково організований як дослідження учнями певної теми, що виконується шляхом інтерактивної взаємодії між ними;
• результатом навчання є не засвоєння фактів чи чужих думок, а вироблення власних суджень через застосування до інформації певних прийомів мислення;
• критичне мислення потребує від учнів достатніх навичок оперування доводами та формулювання умовиводів (здатність сприймати схеми, графіки, знаходити та інтерпретувати документи та джерела інформації, а також аналізувати аргументи, обґрунтовувати висновки міцними доводами);
• вмотивованість учнів для обговорення проблем. Вони мають працювати всі разом, щоб досягти спільного консенсусу. Така здатність до співпраці є найважливішою умовою критичного мислення, оскільки вона підтримує діалог, спільну мету та взаємне вивчення цінностей.

Методичні прийоми цієї технології, що можуть знайти своє місце на уроках мови і літератури: парна-групова робота: «мозкова атака», ключові терміни; знаємо – бажаємо дізнатися – дізналися; швидке письмо; семантична карта; ходимо навколо, говоримо навколо; обміркуйте – об’єднайтесь у пари – обміняйтесь думками; схема Венна; ажурна пилка; взаємоопитування; взаємонавчання; підбиття підсумків у парах; складання сенкану; рецензування усних відповідей товаришів, відповіді на питання та ін. [6]

Проектна діяльность сприяє таким цілям: виховання людей, здатних бути самостійними в мисленні і діях; розвиток комунікативних та дослідницьких навичок, уміння працювати з інформацією, формулювати проблеми і знаходити шляхи їх вирішення; розвиток в учнів критичного мислення. Правильно організована робота над проектами викликає в учнів інтерес і є більш результативною, ніж на традиційних уроках.

Серед проблемно-пошукових технологій., які використовуються на уроках мови, є діалог, робота з деформованими висловлюваннями, дослідження-моделювання, конструювання, реконструювання, навчальне редагування, творчі диктанти. Проблемно-пошукова діяльність стимулює творчість учнів, сприяє засвоєнню базових мовних знань на практиці, створює умови для розвитку пізнавальних інтересів.

Винятково важливо з погляду розвитку мислячої особистості використання ігрових мовних матеріалів. Такі завдання здебільшого є пошуковими, ставлять учня перед необхідністю самотужки знаходити шляхи розв’язання; розпізнавати, аналізувати мовні факти, зіставляти їх і формулювати висновки.

Визначальною рисою цих методів є активна діяльність учнів як суб’єктів педагогічного процесу. На уроках діти вчаться вести навчальний діалог, відстоювати власну точку зору, удосконалюють вміння формулювати мету власної діяльності, робити висновки за їх результатами. Під час спілкування учні вчаться бути демократичними, толерантними, критично мислити, приймати продумані рішення.

Серед типових завдань, спрямованих на розвиток комунікативних здібностей є: підготовка усних розповідей на задану тему; словесне малювання;  складання відгуку на роботу товариша; завдання типу «закінчи речення …», «визнач помилку в твердженнях, міркуваннях»;  завдання для роботи в парах чи групах; використання трьох видів діалогу: діалог у великій групі «учитель-учні», діалог в невеликій групі «учень-учні», діалог в парі «учень-учень»;  завдання, що супроводжуються інструкцією: «Поясни …», «Доведи …» або «Обгрунтуй свою думку …».

Показниками сформованості в учня комунікативної компетентності можна вважати:  бажання активно спілкуватися; розуміння того, що у оточуючих може бути інша точка зору, може навіть не збігається з власною; уміння ясно висловлювати свою думку, задавати питання, здійснювати контроль над діями товаришів; наявність власної думки, вміння домовлятися з партнерами і знаходити спільне рішення; уміння аргументувати свою точку зору і координувати дії своїх партнерів відповідно до неї; взаємодопомога при співробітництві; знання правил і норм спілкування; уміння вирішувати конфлікти.

Висновок. Комунікативна компетенція – це найголовніше завдання, яке містить в собі мету вивчення мови. Це здатність вирішувати засобами мови нагальні для учнів проблеми спілкування в побутовій, навчальній сферах; вміння учнів користуватися фактами мови й мовлення для реалізації мети спілкування. Таким чином, формування і розвиток комунікативних компетенцій учнів є надзвичайно важливим завданням.

Література

1. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти (постанова Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. №1392).
2. Косогова О.О. Метод проектів на уроках зарубіжної літератури. – Х.:Веста:Вид-во «Ранок»,2008. - 144 с.
3. Одинцова Г., Кодлюк Я. Цікавинки на  уроках рідної мови. – Тернопіль: Підручники й посібники, 2000.
4. Пометун О.І. Енциклопедія інтерактивного навчання. – К., 2007. – 144 с.
5. Садчук Р. Дидактична гра як засіб організації пізнавальної діяльності учнів. Гуманізація процесу навчання в школі. К. 2001. с. 97 – 109.
6. Технології розвитку критичного мислення учнів / Кроуфорд А., Саул В., Метьюз С., Макінстер Д.; Наук. ред., передм. О.І.Пометун. – К.: Вид-во «Плеяди», 2006. – 220 с.
7. Хуторской А.В. Ключевые компетентности как компонент личностно-ориентированной парадигмы образования /А.В.Хуторской; под ред. Ю.А.Дика, А.В.Хуторского.-М.:ВЛАДОСС,2002.
8. Інтернет-ресурс http://www.allbest.ru/