Завдання освітнього закладу – навчити жити. Ми повинні виховувати людину, здатну створити своє власне життя, здатну до самовизначення. Учні, які раніше озброювались лише системою знань, умінь і навичок, нині повинні бути підготовлені до життєдіяльності, здатні активно і творчо працювати, діяти, само розвиватися та вдосконалюватися  інтелектуально, морально і фізично. А це, фактично, і є виконання Закону України «Про Освіту», де говориться: «Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей; формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями».        

Сучасний освітній заклад повинен намагатися якомога більше готувати випускника для сучасного життя та діяльності.  Життєві компетентності повинні давати можливість випускнику сміливо зустрітися  з дійсністю, зайняти своє місце в житті, бути успішним.

Головними завданнями освіти в Україні є виховання громадянина України, формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, якій притаманно почуття власної гідності, повага до прав і свобод людини, свідоме ставлення до обов’язків людини і громадянина, гордість за свою Батьківщину, здатність до саморозуміння і самовдосконалення, активної участі у соціальному житті країни. У формуванні означених важливих якостей, розвитку соціальної компетентності, вихованні особистості громадянина сучасної демократичної держави важливе місце займає середовище - все те, що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім’ї шкільного оточення і завершуючи середовищем соціальним, у якому вона народжується і яке створює умови для її розвитку і виховання.

Сім'я - є одиним із основних органів соціалізації.

Недоліки сімейної соціалізації - надмірна опіка, допомога, що гальмує процес дорослішання дитини;

- дефіцит елементарних обов’язків, ділових стосунків;
- невміння узгоджувати дії, розв’язувати конфлікти.

Педагогові належить збалансувати важливий для формування соціальної зрілості учнів уміння:

- уміння орієнтуватися у нових умовах життя;
- уміння пристосовуватися до навколишнього світу;
- уміння конструктивно впливати на оточення та самого себе.

В «Концепції громадянської освіти та виховання» передбачено, що результатом успішної соціалізації дитини можна вважати її готовність до виконання соціальних ролей: Я – успішний учень, у дорослому житті – успішний працівник. Я – система громадянських компетентностей, у дорослому житті - свідомий громадянин. Я – система ціннісних ставлень, у дорослому житті - успішний сім’янин. Таким чином на концептуальному рівні державою визначено суспільно важливе завдання для освітян - забезпечити розбудову такого освітнього простору, у якому особистість з раннього дитинства усвідомлювала б свою суспільну значущість і через систему ціннісних ставлень набувала досвіду взаємодії з соціумом.

Соціалізація – процес і результати засвоєння людиною історично створених соціальних норм та культурних цінностей, що необхідні для повноцінного життя у суспільстві і передбачають включення особистості у систему суспільних відносин та самостійне відтворення цих відносин. Виховання – це спеціально організований, цілеспрямований процес формування морально- духовної життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім'янин, професіонал.

Тому  мета виховання:

• створення цілісної моделі виховної системи на основі національних та загальнолюдських цінностей;
• формування морально-духовної, життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізованої у соціумі як громадянин, патріот, сім'янин, професіонал.

Процес соціалізації відбувається в 3-х площинах: Ціннісні орієнтації, Соціальні ролі, Мотивація за 3-ма сферами: Спілкування. Діяльність, Свідомість від віку індивіда розрізняють 5 основних етапів (стадій) соціалізації[4, с. 27]: Первинна соціалізація, або стадія адаптації (від народження до підліткового періоду дитина засвоює соціальний досвід некритично, адаптується, пристосовується, наслідує). Стадія індивідуалізації (з'являється бажання виділити себе серед інших, критичне ставлення до суспільних норм поведінки). У підлітковому віці стадія індивідуалізації, самовизначення “світ і я” характеризується як проміжна соціалізація, тому що усе ще не стійке у світогляді і характері підлітка. Юнацький вік (18-25 років) характеризується як усталено концептуальна соціалізація, коли виробляються стійкі властивості особистості. Стадія інтеграції (з'являється бажання знайти своє місце в суспільстві, “вписатися” у суспільство). Інтеграція проходить благополучно, якщо властивості людини приймаються групою, суспільством. Якщо ж не приймаються, можливі такі виходи: - збереження своєї несхожості і поява агресивних взаємодій (взаємовідносин) з людьми і суспільством; - зміна себе (стати як всі); - конформізм, адаптація. Трудова стадія соціалізації охоплює весь період зрілості людини, весь період її трудової діяльності, коли людина не тільки опановує соціальний досвід, але й відтворює його за рахунок активного впливу людини на середовище через свою діяльність. Післятрудова стадія соціалізації розглядає похилий вік як вік, що робить істотний внесок у відтворення соціального досвіду, у процес передачі його новим поколінням.

Первинна соціалізація [5, с. 33]. Найбільше значення в процесі первинної соціалізації відіграє сім’я, звідки дитина і черпає уявлення про суспільство, про його цінності і норми. Так, наприклад, якщо батьки висловлюють думку, яка має характер дискримінації щодо якої- небудь соціальної групи, то дитина може сприйняти таке ставлення як прийнятне, нормальне, усталене в суспільстві.

Вторинна соціалізація Вторинна соціалізація відбувається вже поза домом. Її основою є школа, де дітям доводиться діяти у відповідності з новими правилами і в нових обставинах. У процесі вторинної соціалізації індивід долучається вже не до малої групи, а до великої. (екскурсії, профорієнтаційні заходи…)

Організаційна соціалізація - це процес придбання людиною навичок і знань, необхідних для виконання своєї організаційної ролі. Головне завдання – залучити особистість до різнобічної діяльності та спілкування. (ліцейське самоврядування ЛУР)

Групова соціалізація - це соціалізація всередині конкретної соціальної групи. Так, підліток, який проводить більше часу зі своїми однолітками, а не з батьками, ефективніше переймає норми поведінки, притаманні для групи його ровесників. (ліцейські свята, флеш-моби, волонтерська робота КЗ «Ліцей», акції, …)

Гендерна соціалізація Важливою складовою процесу соціалізації є вивчення ролі чоловіка і жінки. Гендерна соціалізація - це процес засвоєння знань і навичок, необхідних для конкретного статі. Простіше кажучи, хлопчики вчаться бути хлопчиками і дівчатка вчаться бути дівчатками.

Шляхи здійснення соціалізації є  уроки, виховні заходи, гурткова робота, соціальна практика, участь у соціальних проектах та акціях, учнівське самоврядування.

Виховна система  сучасного  освітнього закладу складається із багатьох компонентів [3, с. 68]:

1) індивідуально-груповий (адміністрація, учні, класні керівники, вчителі-предметники, батьки, психолог,), важливою частиною якого є учні: з одного боку, вони – повноправні суб’єкти свого розвитку, життєдіяльності шкільного колективу, створення виховної системи, а з іншого боку – об’єкти продумано-сфокусованого і мимовільного впливу в процесі спільної діяльності, що культивується в шкільному колективі;

2) функціонально-діяльнісний  - виконує роль головного чинника, котрий забезпечує впорядкованість і цілісність виховної системи; містить у собі сукупність педагогічних технологій, які використовуються в освітньому процесі, виховні функції, керування і самоврядування виховної системи;

3) комунікативний - показує, наскільки швидко розвиваються міжособистісні стосунки, формуються індивідуальні і групові ціннісні орієнтації в умовах певного внутрішнього і зовнішнього середовища функціонування та розвитку шкільного колективу та його учнів, яке нерозривно пов’язане з визначенням місця і ролі класу у виховному процесі школи;

4) діагностико-результативний  - включає в себе такі елементи: критерії, показники і результативність виховної роботи; форми, методи і прийоми вивчення, аналізу й оцінки функціонування виховної системи;

5) ціннісно-орієнтований (мета, принципи виховання) є основою функціонування і розвитку виховної системи школи; спрямований на реалізацію основних завдань у виховній роботі і має своє відображення у планах виховної роботи школи та класів з охопленням всіх напрямків виховання: патріотичне, правове, моральне, художньо-естетичне, трудове, фізичне, екологічне, превентивне та включають у себе календарні, традиційні шкільні свята, заходи, конкурси, районні заходи щодо втілення національних програм.

Пріоритетними завданнями розвитку виховної системи освітнього закладу є:

• створення належних умов для особистісного зростання кожного вихованця (створення ситуації успіху), розвитку його творчої особистості та активного включення в діяльність та соціум;
• формування у здобувачів освіти української ідентичності та дбайливого ставлення до культурної та історичної спадщини країни, сприяння розвитку національної, козацької культури, культури національних меншин;
• організація виховного процесу в класних коллективах та робота з батьками на засадах педагогіки життєтворчості через проектні технології;
• оптимальне поєднання форм організації виховної роботи: індивідуальної, групової, масової;
• реалізація завдань громадянського виховання засобами включення учнів у природозахисну, екологічну, волонтерську, проектну діяльність;
• подальший розвиток спорту, туризму, органів учнівського самоврядування, інтелектуального руху в школі.
• психологічне забезпечення виховного процесу;
• співпраця із органами учнівського врядування, дитячими громадськими об 'єднаннями, позашкільними закладами освіти

Виховна робота ( зміст, виховні технології, методи та форми ) спрямовані на формування ціннісних ставлень ( за програмою «Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України») [1, с. 83]:

- ціннісне ставлення до себе,
- ціннісне ставлення до особистості до сім’ї, родини, людей,
- ціннісне ставлення до праці
- ціннісне ставлення до природи
- ціннісне ставлення до культури , мистецтва
- ціннісне ставлення до суспільства і держави

Очікувані результати [2, с. 48]:

• сформується духовна, високоморальна, компетентна особистість, гідний громадянин України, професіонал, сім’янин.
• підвищиться рівень вихованості й загальної культури здобувачів освіти.
• змінюється ціннісне ставлення особистості до суспільства й держави, природного й соціального довкілля та до самої себе.
• зросте інтерес батьківської громади, представників органів державної влади, громадських і благодійних організацій до виховання дітей та учнівської молоді.
• підвищиться імідж закладу освіти.

Адже сучасний зміст виховання в Україні — це науково обґрунтована система загальнокультурних і національних цінностей та відповідна сукупність соціально значущих якостей особистості, що характеризують її ставлення до суспільства і держави, інших людей, природи, мистецтва, самої себе. Виховання здійснюють для ідентифікації вихованця із загально визначеними цінностями і якостями. Система цінностей і якостей особистості розвивається і виявляється через її власне ставлення.

Сьогодні школа розглядається як відкрита соціальна система, яка включає: - розширення соціальних контактів школи із сім’єю; - взаємодію школи із закладами додаткової освіти, культури, іншими соціальними інститутами; - інтеграцію зусиль педагогів з широким колом громадськості; - проведення уроків, позаурочних занять за межами школи: у майстернях, лабораторіях, на свіжому повітрі тощо.

Успішність процесу соціалізації особистості здобувача освіти  є його готовність взаємодіяти з соціумом.

Таким чином соціально-педагогічна місія закладу освіти як традиційного соціального інституту і агента соціалізації полягає у забезпеченні прав дитини, формуванні у неї необхідного адаптаційного потенціалу, створенні відповідних умов для її самореалізації, а також мінімізація негативних впливів соціуму на особистість шляхом використання сприятливих факторів соціального оточення.

Література

1. Гіденс Е. Соціологія. ‒ К.: Основи, 1999.
2. Боришевський М. Духовні цінності встановленні особистості громадянина // Педагогіка і психологія. ‒ 1997. ‒ № 1.
3. Лукашевич М. Соціалізація людини: структура, функції та механізми реалізації // Шкільна бібліотека. ‒ 2003. ‒ № 5.
4. Лукашевич Н., Солодков В. Социология образования: Конспект лекций. ‒ К.: МАУП, 1997.
5. Циба В. Соціологія особистості: системний підхід (соціально-психологічний аналіз): Навчальний посібник. ‒ К.: МАУП, 2000.