Сьогодні освіта приділяє велику роль особистості,  здатної до самореалізації, самовизначення в умовах сучасного життя. Від самого свого народження будь – яка людина включається в соціальні стосунки. З віком кількість соціальних ролей зростає. Але не обов’язково зі зростанням кількості таких ролей зростатиме і соціальна компетентність людини. Саме через недостатню сформованість даної компетентності людині досить важко, а інколи навіть неможливо, почуватися в суспільстві комфортно, бути успішною. Соціальний підхід визначає життєву компетентність особистості як умову, необхідну для дотримання нею наявних у суспільстві норм, прав та цінностей.

Актуальність даної проблеми зумовлена необхідністю створення виховного простору, спрямованого на виховання конкурентоспроможної особистості, котра зуміє розробляти свої життєві плани, самостійно використовувати знання для розв’язання проблем.

Згідно вимог Державного стандарту загальної  початкової освіти, соціальна компетентність – це здатність особистості  продуктивно співпрацювати з різними партнерами у групі та команді, виконувати різні ролі та функції у колективі. До речі, усі ключові компетентності є соціальними, тому що вони формуються, виявляються в соціумі, а також показують взаємодію людини з іншими людьми, суспільством. Одним із чинників сталого розвитку особистості є соціальна активність .Концепція сталого розвитку передбачає, що людина повинна брати участь у процесах, які формують сферу її життєдіяльності, сприяти прийняттю та реалізації рішень, контролювати їх виконання.

Працюючи над проблемою «Формування соціальної компетентності молодших школярів на засадах випереджаючої освіти для сталого розвитку», використовую досвід минулих літ, доповнюючи та змінюючи форми та методи роботи до сучасних вимог навчального процесу. На мою думку, процес формування соціальної компетентності в початковій школі можна умовно розділити на етапи – мотиваційний, підготовчий, адаптивно – перетворюючий.

Мотиваційний етап – це заняття  з дітьми 5-ти річного  віку на підготовчих заняттях до школи. Спілкуючись з дошкільнятами ,маю змогу, визначити   рівень розвитку дітей, знайомлюсь з  їхніми вподобаннями, можливостями ,особливостями поведінки в різних ситуаціях. Далі знайомлюсь з батьками, даю їм поради щодо підготовки дитини до школи. Батьки мають можливість відвідати заняття та побачити , як працює та спілкується їх дитина, як почуває себе в колективі. Це дає мені можливість визначати напрямки моєї діяльності при створенні умов для формування соціальної компетентності. У своїй роботі на даному етапі надаю перевагу ігровій діяльності - де дитина може реалізувати своє бажання утвердити себе, проявити максимум активності, чи навпаки, відмовитися від запропонованої гри та запропонувати свою. У грі розвивається увага, створюються певні продукти діяльності, які є для дитини емоційно привабливими. Гра надає можливість помріяти, проявити творчість, формує лідерські якості,забезпечує власну активність учнів.

Також особливо ефективною на мотиваційному етапі є робота в парах. Перевага цієї технології – що всі діти мають можливість висловитися, обмінятися думками зі своїм партнером, а тільки тоді оголосити їх всьому класу. Це  перші спроби не тільки бути почутим, але і вчитися чути іншого, а, значить, перші кроки до забезпечення співробітництва. Прикладами такої роботи є обговорення тексту, складання умови задачі, створення правил поводження в суспільстві, природі, діалоги, розв’язування кросвордів, ребусів.

Нестандартні форми проведення уроків не залишають байдужими жодного учня, кожен хоче бути актором на уроці – виставі,екскурсоводом на уроці - подорожі, героєм казки на уроці казки, зробити відкриття на уроці - дослідженні, щиро порадіти на уроці - святі. Саме тут реалізуються необхідні для мотиваційного етапу складові соціальної компетентності – стимулювання пізнавальної активності учнів, опора на діяльність учня, забезпечення співробітництва.  Організація вищезазначених форм роботи дозволила залучити кожного учня до співпраці відповідно власного бажання, можливостей, розуміння поставленого завдання, а саме головне, бути почутим іншими, без критики та насмішок.

Робота в групах є основною формою на другому етапі – підготовчому. Вона забезпечує необхідні складові формування соціальної компетентності, а саме здійснення роботи в команді, орієнтацію на конкретний продукт. Під час такої роботи школярі прагнуть застосовувати свій життєвий досвід, замислюватись над проблемою; це спонукає  до виникнення особливої емоційної атмосфери, коли у невимушеній обстановці учасники дискутують, оцінюють та ефективно застосовують набуте у подальшому освітньому процесі.

Не можна залишити поза увагою таку важливу складову формування соціальної компетентності,як Тижні початкових класів, які є  традиційними для нашої школи : «Тиждень Доброти в початковій школі», «Кольоровий тиждень», Тиждень сталого розвитку в початковій школі,« Тиждень дружби «Свята, конкурси, вікторини, диспути, виставки – безліч можливостей для учнів і батьків показати свої таланти,можливостей стимулювання пізнавальної активності учнів, опори на діяльність учня,забезпечення співробітництва, підвищення соціального статусу через розвиток здібностей.

Шоу-програма «Крутіше всіх», « Моя мама – найгарніша», «Що означає «Бути людиною?», екологічна  казка «Знай! Люби! Оберігай1» - допомагають кожній дитині розкритися, продемонструвати свої здібності, представити себе в ролі іншого, дати оцінку вчинкам героїв, поставити себе на місце інших.

Підготовчий етап формування соціальної компетентності готує підґрунтя для наступного, адаптивно – перетворюючого етапу. Цей етап передбачає розв’язання проблем, встановлення  причинно – наслідкових зв’язків, формування адекватної оцінки і самооцінки, вміння використовувати власний досвід і адаптацію до змін. Робота на даному етапі може, і повинна,розпочинатися уже в початковій школі.

Метод проектів дозволяє формувати більшість складових адаптивно – перетворюючого етапу: розв’язання проблем, формування адекватної оцінки і самооцінки, вміння використовувати власний досвід і адаптацію до змін. При реалізації цього методу  добирала інтегровані навчальні теми з екологічною направленістю, згідно програми до уроків сталого розвитку «Сміття – хвороба планети», «Вода – джерело життя», « Мої добрі справи». Дають можливість дітям  самим вивчити екологічний стан нашої планети , навчитися самим його захищати, оберігати, а потім вчити цьому інших і отримувати задоволення від гарних результатів, відчувати себе потрібним у цьому житті.

Соціальні проекти – разом з батьками – «Подорожуємо містами України», «Мої добрі справи», «Зустрічі з цікавими людьми», «Старим речам – нове життя», «Годівничка для пташок» - відкривають можливості власним силам,спираючись на власний досвід і вміння, робити світ навколо себе кращим;  можливість відчути радість та задоволення від спілкування з дитиною у спільній праці.

Отже, ключова соціальна компетентність допомагає проектувати стратегії свого життя з урахуванням інтересів та потреб інших, тісно  співпрацювати  в групі та команді, проявляти ініціативу, брати на себе відповідальність за наслідки вчинків, знаходити ефективні шляхи розв’язання конфліктів .

Література

1. Бурлака С.М. Формування життєвих компетентностей молодших школярів:[навч.посібн.] / Харків. Видавнича група «Освіта», 2018, С. 4-6.
2. Державний стандарт початкової загальної освіти.
3. Колеснікова А. Соціальна компетентність як фактор здоров’я учня // Психолог. – 2008. – № 21.