Початок ХХІ сторіччя ознаменований кардинальними змінами в соціально-політичному та суспільному житті людини, зростанням вимог до освітнього рівня її громадян. На жаль, щорічні медичні огляди учнів закладів загальної середньої освіти вказують на стійке погіршення стану здоров’я населення України, що є чинником ризику для майбутнього держави в цілому. У зв’язку з цим формування здоров’я має відбуватися в роки інтенсивного розвитку учнів, що припадає на період навчання в школі.

Перші роки навчання є базовими для формування ключових компетентностей, які спрямовують подальший життєвий шлях та навчальні можливості учнів, формуючи стиль навчальної діяльності та моделі поведінки, розуміння себе як члена соціальної спільноти. Однією з таких компетентностей є здоров’язбережувальна компетентність, яка, згідно Державного стандарту початкової загальної освіти, має формуватись у процесі вивчення навчальних предметів «Основи здоров’я» та «Фізичне виховання». Проте, навіть за наявності предметів, спрямованих підтримувати стан здоров’я, медичні огляди учнів свідчать про його зниження. Тому існує потреба у нових педагогічних методах, які навчають учнів розумному поєднанню навчальної діяльності та прийомів поновлення своїх фізичних і психічних ресурсів, що стане основою для збереження здоров’я та успішного навчання в закладі загальної середньої освіти.

Мета: основні положення роботи доповнюють педагогічне знання й можуть слугувати для подальшої наукової розробки проблеми формування у молодших школярів здоров’язбережувальної компетентності в умовах групи подовженого дня, а також сприяють його використанню для розробки методичних рекомендацій в контексті проблеми дослідження

Формування здоров’язбережувальної компетентності передбачає набуття учнями вмінь збереження, зміцнення здоров’я та дбайливого ставлення до нього, розвиток особистої фізичної культури, що досягається шляхом виконання таких завдань:

• формування в учнів знань про здоров’я, здоровий спосіб життя, безпечну поведінку, фізичну культуру, фізичні вправи, взаємозв’язок організму людини з природним і соціальним оточенням;
• формування та розвиток навичок базових загальнорозвивальних рухових дій;
• розвиток в учнів активної мотивації дбайливо ставитися до власного здоров’я і займатися фізичною культурою, удосконалювати фізичну, соціальну, психічну і духовну складові здоров’я;
• виховання в учнів потреби у здоров’ї, що є важливою життєвою цінністю, свідомого прагнення до здорового способу життя; розвиток умінь самостійно приймати рішення щодо власних вчинків;
• набуття учнями власного здоров’язбережувального досвіду з урахуванням стану здоров’я;
• використання в повсякденному житті досвіду діяльності спрямованої на збереження здоров’я діяльності для власного здоров’я та здоров’я інших людей [4, с.29].

Збереження здоров’я дітей, формування у них свідомого вибору здорового способу життя є чи не найактуальнішою проблемою освіти. Валеологічне виховання школярів не може не спиратись на здорову мотивацію життєдіяльності людини. Грамотний педагог завжди має знайти час і місце для діагностики провідних мотивів ставлення учнів до власного здоров’я.

Вихователь, який працює в групі подовженого дня, найчастіше виступає в ролі організатора всіх видів діяльності учнів як компетентний консультант і помічник. Тому професійні вміння вихователя повинні бути спрямовані не лише на контроль знань і умінь, а й на організацію навчання, праці й відпочинку, формування особистості як словом, так і вчинками. Вихователь продовжує роботу вчителя у формуванні ключових компетентностей. Однією з компетентностей є здоров’язбережувальна [3, с.112].

Початок шкільного життя супроводжується для шестирічок значною кількістю стресових явищ, що може призводити не тільки до невмотивова-ного інтелектуального невстигання, а й до соматичних та психічних розладів здоров'я і тому потрібно створювати для першокласників такі умови, які б задовольняли їх [3, с.115].

Однією з таких вікових потреб учнів першого класу є прагнення до пізнання дійсності й виявлення власної активності у формі гри. Гра може зробити дитяче шкільне життя цікавим, радісним, емоційно багатим, плідним.

Обов'язковим елементом режиму дня є перебування і проведення рухливих ігор на свіжому повітрі. Вихователю слід розробити систему заходів, що спрямовані на формування здоров’язбережувальної компетентності. Формування навичок здорового способу життя педагог може реалізувати через різноманітні спортивні години

Під час роботи ГПД здійснюється комплекс заходів, таких як проведення фізкультхвилинок та фізкультпауз в процесі самопідготовки, гурткова та секційна робота, години рухової активності, прогулянки та спортивно-масові заходи [2, с.89-90].

Не останню роль у забезпеченні оптимального рухового режиму, розвитку фізичних якостей вихованців відіграє організація роботи спортивних гуртків і секцій.

У роботі з вихованцями ГПД доцільним є проведення сезонних турпоходів. Походи є одним із захоплюючих видів рухової діяльності, під час якої вирішують не тільки оздоровчі завдання, удосконалюють рухові навички та фізичні якості дітей, але й виховують любов та бережливе ставлення до природи

Оскільки перебування дітей на свіжому повітрі - це важливий фактор загартовування, зміцнення здоров’я, підвищення працездатності дітей, то, незалежно від пори року, ці заняття потрібно проводити на свіжому повітрі. До змісту кожного заняття можна включати не більше 4-5 основних видів фізичних вправ з ходьби, бігу, метання, лазіння [2, с.96].

Світ ігор дуже різноманітний: рухливі, сюжетні, імітаційні, народні, спортивні, рольові, групові, ігри - забави, ігри - змагання, ігри - конкурси, ігри - естафети.[1]. Для молодших школярів цікаві також різні спортивні розваги й атракціони

Найважливішим завданням сучасної освіти - є виховання здорового покоління, свідомого ставлення особистості до свого здоров’я та здоров’я оточуючих. Протягом навчання в учнівської молоді прогресують відхилення у стані здоров’я, зростає кількість хронічних захворювань, погіршується психічний розвиток дітей. Усе це вимагає від учителів пошуку нових педагогічних підходів, використання спеціальних методик, які б сприяли збереженню здоров’я учнівської молоді, формували в них навичок здорового способу життя.

У сучасній освіті формування здоров’я учнівської молоді здійснюється на основі різних підходів. Одним із головних підходів є компетентнісний, згідно з яким, результатом освіти має бути набуття учнем здоров’язберігаючої компетентності, тобто властивостей, спрямованих на збереження здоров’я свого та оточуючих. Здоров’язбережувальна компетентність передбачає збереження власного фізичного, соціального, психічного та духовного здоров’я і здоров’я свого оточення.

Література

1. Амосов М.М. Роздуми про здоров'я / М. М. Амосов. – К.: Здоров'я, 1990. – 168 с.
2. Андрощук Н.А. Основи здоров’я і фізична культура (теоретичні відомості) / Н.А.Андрощук. – Тернопіль, 2006. - 160 с.
3. Вакуленко О.В. Здоровий спосіб життя як соціально-педагогічна умова становлення особистості: Дис.канд. пед. наук. – К., 2008. – 259 с.
4. Зубалій М. Складові здорового способу життя./ М.Зубалій // Завуч. – 2013. – № 20. – С. 29.