Широке використання в сільській місцевості можливостей інфраструктури закладів та установ різного підпорядкування, посилює відповідальність органів місцевого самоврядування, педагогічних колективів, місцеве співтовариство за результати співпраці, за мобілізацію спільних зусиль, спрямованих на ефективне використання матеріальних, інтелектуальних, фінансових ресурсів для розвитку освіти у сільських регіонах, формуючи педагогічно доцільну освітню систему, в якій важливе місце належить початковій школі.

Світова практика доводить відхід від централізованого управління та підтверджує перспективність децентралізації та розвитку взаємодії між рівнями та учасниками управління, що розвивається на горизонтальних зв’язках, що позитивно позначається на результатах діяльності освітніх закладів та якості освітніх послуг.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання проблеми. Проблеми функціонування опорного закладу освіти в сільській місцевості у контексті процесів демократизації та децентралізації в наукових дослідженнях є однією з актуальних проблем сучасної теорії управління освітніми системами. Питання децентралізації та реформування галузі соціальної сфери розглядалися лише окремими дослідниками і висвітлювалися переважно у наукових працях і доповідях Міністрів освіти України (Л. Бєлова, Н. Гапоненко, Л. Гриневич, О. Денесюк, І. Лопушинський, В. Мелешко, О. Онаць, Д. Савчук, М. Топузов та ін.).

Мета статті полягає у визначенні основних умов, етапів, технології формування опорних закладів освіти, конкретизації розвитку реформування освіти щодо модернізації шкіл сільської місцевості, обґрунтування сутнісних ознак децентралізованого управління, що реалізується в новій освітній системі та передбачає злагоджене, узгоджене виконання управлінських функцій всіма суб’єктами цього процесу.

Виклад основного матеріалу. Активний розвиток процесу децентралізації в Україні передбачає зміни та реформування різних сфер суспільного життя, в тому числі й сфери освіти, що надає послуги населенню незалежно від їх приналежності до місця проживання чи інших характеристик. У цьому контексті перспективи розвитку освіти пов’язані з процесом реформування, децентралізації, переходом на новий зміст освіти та механізми управління.

Дефініцію «децентралізація» тлумачать як систему управління, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоуправління, розширення прав низових органів самоуправління, послаблення централізації [2].

Децентралізація передбачає передавання повноважень та бюджетів від державних органів органам місцевого самоврядування. Метою такого перерозподілу є надання більших повноважень тим органам, що ближче до людей, де такі повноваження можна реалізовувати найбільш успішно.

Децентралізоване управління покликане забезпечувати розвиток освітнього закладу, перед бачаючи незворотні, позитивні, закономірні зміни об’єкту управління, внаслідок яких передбачено отримати новий якісний стан об’єкту за складом та структурою, показниками досягнення мети як результату [2].

Місцеві громади, які є засновниками таких закладів, визначають опорні заклади серед підпорядкованих йому загальноосвітніх навчальних закладів на конкурсній основі відповідно до затверджених ними умов.

Під час проведення конкурсу обов’язково враховуються: освітні потреби учнів (вихованців) у забезпеченні певних напрямів спеціалізації; здатність забезпечити на належному рівні організацію допрофільної підготовки і профільного навчання; рівень забезпечення кваліфікованими педагогічними кадрами; наявність належної матеріально-технічної бази (обладнаних спортивних об’єктів, кабінетів фізики, хімії, біології, географії та інших, лабораторій, навчальних майстерень, комп’ютерного і мультимедійного обладнання, швидкісного доступу до Інтернету); укомплектування бібліотечного фонду підручниками, науково-методичною, художньою та довідковою літературою; зручність та наявність автомобільних доріг з твердим покриттям для забезпечення безпечного підвезення здобувачів освіти і педагогічних працівників до місця навчання, роботи та місця проживання [1].

Через складну демографічну ситуацію та глобалізацію наразі в сільській місцевості діє багато шкіл із малою наповнюваністю, тому такі малокомплектні школи мають можливість стати філією опорної школи і зазвичай виконують функції початкової школи. Для дітей та педагогічних працівників з інших населених пунктів забезпечується підвезення до опорної школи.

Кількість здобувачів освіти опорного закладу (без врахування учнів філій), як правило, становить не менше 200 осіб.

Держава та органи місцевого самоврядування інвестують в освітню інфраструктуру опорних шкіл. Саме у рамках спільного проєкту Міністерства освіти і науки України та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України за останній час у багатьох школах (більшість з яких опорні) по всій країні створено новий освітній простір. Передбачено реконструкцію, капітальний ремонт будівель навчальних закладів, впровадження енергоефективних технологій, встановлення обладнання та програмного забезпечення, проведення в школи швидкісного інтернету, Wi-Fi, створення умов для інклюзивного навчання, ремонт під'їзних доріг, а також створення безбар'єрного простору.

Підставою для створення мережі опорних шкіл став результат аналізу статистичних даних і процеси реформи з децентралізації влади. Так, за інформацією Міністерства освіти і науки, понад 60% сільських дітей навчаються в класах з наповненістю менше 15 учнів, з них 33,5% дітей навчаються у класах, де менше 10 учнів, часто в таких школах один учитель читає більше трьох предметів. До трійки регіонів з найбільш неефективною мережею шкіл на сьогодні входять: Чернігівська, Сумська й Кіровоградська області. Зокрема, у Чернігівській області менше 10 учнів навчається у 55% шкіл І ступеню, менше 40 учнів – у 65% шкіл І‒ІІ ступеню та менше 100 учнів – у 50% шкіл І‒ІІІ ступеню [3].

Отже, в сучасних умовах набуває особливої уваги теорія децентралізованого управління, що послідовно імплементується в освітні системи, в тому числі і в практику управління опорними закладами освіти. Цей процес значною мірою залежить від керівника закладу, який повинен взяти на себе організаційно-розпорядницьку відповідальність, а делегувати саме ту частину повноважень досвідченим виконавцям, фахівцям, учасникам управлінських структур, компетентно використавши повноту своєї влади.

Висновки. Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати: подолати численні проблеми, які накопичились у секторі освіти через велику кількість

малокомплектних шкіл у сільській місцевості, можна лише провівши оптимізацію освітньої мережі. Важливим механізмом, що дозволить підвищити якість освіти та ефективне використання фінансових ресурсів, є формування опорних шкіл. Першочергово таке реформування слід проводити в новостворених об’єднаних територіальних громадах, що в нових умовах напряму з державного бюджету отримують освітню субвенцію та повноважені управляти закладами дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти. Обов’язковим завданням при виборі опорної школи та її філій мають стати поглиблений аналіз освітніх закладів і з’ясування їх відповідності вимогам до опорних шкіл. Запропонований методичний підхід дозволить усебічно з урахуванням кількісних і якісних характеристик проаналізувати і обрати опорні школи в регіоні.

Отже, проблема функціонування опорного закладу як умови розвитку освіти в сільській місцевості є актуальною й активно вивчається та досліджується науковцями й упроваджується в практику прогресивними керівниками. Враховуючи викладене вище, розвиток децентралізованого управління в опорних закладах освіти може здійснюватися за умов узгодженого розподілу управлінських функцій для досягнення стратегічної управлінської мети за участю суб’єктів різних структур та ефективного використання можливостей ресурсів зовнішнього та внутрішнього середовища.

Література

1. Закон України про освіту [Електронний ресурс.]: /Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19
2. В. Мелешко. Проблеми управління опорними закладами загальної середньої освіти в умовах децентралізації. Український педагогічний журнал, 2018 – №2.
3. Центр дослідження соціальних комунікацій НБУВ [Електронний ресурс.]: /http://nbuviap.gov.ua