Освіта, будучи важливою складовою суспільства залежить від процесів, які відбуваються в ньому, зобов’язана миттєво реагувати та відповідати стану науково-технічного прогресу, тенденціям розвитку економічної сфери країни, а також впливати на всі процеси і сторони життя,  тому що вона задіяна в підготовці фахівців, розвитку особистості і формуванні певних життєвих поглядів. Інновації в освіті – це закономірне, динамічне за характером і розвивальне за результатами явище, їх запровадження дає змогу вирішити суперечності між традиційною системою та потребами в якісно новій освіті. Вагомою ознакою інновацій є їхня здатність впливати на загальний рівень професійної діяльності педагога, розширюючи інноваційне поле освітнього середовища. В якості  системного утворення інновація відзначається  такими інтегральними якостями: інноваційний процес, інноваційна діяльність, інноваційний потенціал, інноваційне середовище. Тож особливої уваги заслуговує сучасний стан, проблеми та перспективи упровадження інновацій в освіту.

Мета – виокремити специфіку інновацій в освіті та подати їх класифікацію.

Значний інтерес до освітніх інновацій у зарубіжній педагогіці виник у 50 – 80-і роки ХХ ст., коли головною рисою сталоформування освітніх альтернатив (шкіл, педагогічних систем,концепцій тощо), покликаних стати своєрідними центрами наукового-педагогічногопошуку і популяризації нових педагогічних ідей: антиегалітаризму(варіативність, диференціація, неперервність навчання),диверсифікації (забезпечення кожної дитини шкільного вікузагальною освітою відповідно до її індивідуальних здібностей, нахилів,інтересів) та полікультурної освіти (врахування етнічної,національної, релігійної ідентичності школярів). Внаслідок впливу демократичних тенденцій зазнала поширення раціоналістична (забезпечення школярів знаннями, засвоєння яких дає можливість випускникам адаптуватися до умов реального життя) та феноменологічна (на основі поєднання знання і власного досвіду дитину вчать самостійно будувати власне життя, розвивати її природний потенціал, брати відповідальність за вирішення особистих проблем) моделі освіти.

Вперше інновації в освіті були пов’язані зреформами галузі. Такі дослідники проблем педагогічної інноватики, як О. Арламов, М. Бургін,В. Журавльов, А. Ніколс, Н. Юсуфбекова тощо) робили спробу співвіднестипоняття нового у педагогіці з такими характеристиками, як корисне,прогресивне, позитивне, сучасне і передове. З-поміж учених, які вели дослідження інновацій в освіті, варто  відзначити праці І. Беха, Л. Даниленка, І. Дичківської, М. Кларіна, О. Пєхоти, О. Попової, Л. Подимової, А. Прігожина, В. Сластьоніна, А. Хуторського. Термін «інновація» (у перекладі з пізньолатинської мови «innovatio» – «оновлення, новизна, зміна») означає нововведення, тобто цілеспрямовані зміни, що вносять у середовище впровадження нові стабільні елементи (нововведення), які викликають перехід системи з одного стану до іншого [1, c. 32].

Інноваційні процеси в системі освіти покликані формувати якісно новий етап взаємодії та розвитку науково-педагогічної і педагогічної творчості, а також процесів застосування її результатів. Для нього є характерною тенденція до ліквідації розриву між процесами створення педагогічних новацій  та  процесами їх сприйняття, адекватного оцінювання, освоєння та застосування, а також до подолання суперечності між стихійністю цих процесів і можливістю та необхідністю свідомого управління ними. Також інновацію в освіті  вважають реалізованим нововведенням – у змісті, методах, прийомах і формах навчальної діяльності та виховання особистості (методиках, технологіях), у змісті та формах організації управління освітньою системою, а також в організаційній структурі закладів освіти, у засобах навчання та виховання і підходах до соціальних послуг в освіті, що значною мірою підвищує якість, ефективність та результативність навчально-виховного процесу. Освітню інноватику розглядають в різних аспектах як окрему галузь наукового знання і предмет методологічного дослідження; наукову проблематику інноваційних процесів у сучасній філософії освіти та виховання. Таким чином, освітня інноватика передбачає міждисциплінарний синтез соціологічних, дидактичних, психологічних, акмеологічних, економічних та інших завдань. Вона виявляє глибинні процеси створення і застосування нового в системі освіти, яким притаманні особливості, пов’язані з учасниками цього процесу, суб’єктами розвивальної взаємодії.

Головними рисами освітніх інновацій є:

• цілеспрямовані зміни, що вносять нові стабільні елементи (нововведення) у сферу освіти, які викликають її перехід з одного якісного стану до іншого;
• наявність специфічних особливостей, пов’язаних із соціально-психо­логічними та іншими аспектами педагогічної діяльності;
• інноваційні зміни можуть бути ініційовані на будь-якому з рівнів освітньої системи;
• інноваційні зміни повинні здійснюватися в діяльності та мисленні всіх учасників освітньою процесу;
• інноваційні процеси у сфері освіти повинні зобов’язані бути безперервними і спрямованими на постійне покращання існуючої системи;
• з метою забезпечення процесу постійного інноваційного оновлення освітньої сфери слід упроваджувати відповідні механізми управління якістю освіти;
• ефективність упровадження певної інновації значно залежить від рівня сприйнятливості до інноваційних змін системи та наявності в неї реальних можливостей здійснення (впровадження) інновації (тобто, реалізовуваності) [3, c. 8].

Класифікація інновацій в освіті – це досить складне методологічне завдання, що зумовлено складністю понять «інновація» та «інновація в освіті», що також ускладнює однозначне визначення критерію класифікації інновацій. Так, у технологічному підході інновації підрозділяють напродуктивні та процесуальні. Першими передбачено отримання принциповонових продуктів, а другими – нові методи організації виробництва (нові технології). Крім того, інновації класифікуються за рівнем інноваційної зміни. Виокремлюють вісім рангів (порядків) інновацій в освіті: інновації нульового порядку, якими  передбачено практичну регенерацію первинних властивостей системи (відтворення традиційної освітньої системи чи її елементу); інновації першого порядку, що характеризуються кількісними змінами у системі при незмінній її якості; інновації другого порядку, що є перегруповуванням елементів системи та організаційними змінами (наприклад, нова комбінація відомих педагогічних засобів, зміна послідовності, правил їх використання тощо); інновації третього порядку, що характеризуються адаптаційними змінами освітньої системи в нових умовах без виходу за межі старої моделі освіти; інновації четвертого порядку, які містять новий варіант рішення (найчастіше – прості якісні зміни в окремих компонентах освітньої системи, які забезпечують деяке розширення її функціональних можливостей); інновації п’ятого порядку, що ініціюють створення освітніх систем «нового покоління» (зміна всіх або більшості первинних властивостей системи); інновації шостого порядку, у результаті яких створюються освітні системи нового вигляду з якісною зміною функціональних властивостей системи при збереженні системоутворюючого функціонального принципу; інновації сьомого порядку, що є вищою, корінною зміною освітніх систем, під час якої змінюється основний функціональний принцип системи [5, c. 13].

Класичним прикладом класифікації освітніх інновацій є наступна типологія, в якій для систематизації нововведень визначено: 1) тип нововведення; 2) механізм здійснення інноваційного процесу; 3) особливості інноваційного процесу.

За типом інновації умовно поділяються на матеріальнотехнічні й соціальні, які включають відповідні види інновацій. У свою чергу, до соціальних інновацій входять: економічні, організаційно-управлінські, соціально-управлінські, правові та педагогічні. Окремою вагомою характеристикою інноваційє їх комплексність. Сам комплексний характер інновації ідентифікується за такими ознаками: 1) комплексна за новацією (вносить комплексні зміни в існуюче середовище або систему); 2) комплексна за реалізацією (тобто інноваційний характер процесу впровадження новації або процесу нововведення) [6, c. 53].

Ще однією класифікаційною ознакою є визначення інновацій за їх спрямованістю: 1) продуктних чи предметних; 2) забезпечуючих. За так званим «інноваційним потенціалом» освітні інновації поділяються на: 1) радикальні або базові (принципово нове); 2) комбінаторні (різне сполучення конструктивного поєднання компонентів); 3) модифіковані (покращення, доповнення базових систем, конструкцій, форм тощо).  

Наступною класифікаційною ознакою є наступність, і саме вона поділяє освітні інновації на: 1) ті, що заміщають (тобто нововведення, що вводиться на заміну старому аналогу);  2) ті, що відміняють (відмова від попередніх розробок); 3) зворотні (використовуються повторно у зв’язку з неспроможністю введеної інновації); 4) ті, що відкривають (абсолютно нові і не мають аналогів);  5) ретронововведення (відтворюють в сучасній інтерпретації морально застарілі інновації та здатні покращити процес або продукт на новому етапі розвитку).

За обсягом освітні інновації поділяютсья на: 1) точечні; 2) системні; 3) стратегічні нововведення. Перші два параметри відповідають характеристиці обсягу, а параметр «стратегічні нововведення»вказує на: 1) масштаб впливу нововведення; 2) планомірність його введення, що будується на відповідних прогнозах. За діапазоном реалізації освітні інновації визначаються як одиничні (впроваджуються в одному місці, вирішуючи окрему проблему) і дифузні, впроваджувані в достатньо широких масштабах (від галузі,району, всієї системи, регіону тощо) [4, c. 65].

Зазначене надає нам можливість стверджувати, що інновація – це основна форма розвитку сфери освіти, а управління процессом інновації, що включає створення умов для її відтворення, – це основний механізм, який визначає її якість та якість освіти в цілому.

Література

1. Буркова Л. Ключ до управління: Класифікація педагогічних інновацій якелемент механізму керування інноваційним процесом в освіті / Л. Буркова // Директоршколи, ліцею, гімназії. – – № 1. – С. 31–37.
2. Дубасенюк О.А. Інноваційні освітні технології та методики в системі професійно-педагогічної підготовки // Професійна педагогічна освіта: інноваційні технології та методики: Монографія / За ред. О. А. Дубасенюк. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. – С. 14-47.
3. Кларін М. Інновації в навчанні / М. Кларін // Завуч. – 2000. – №23–24. – С. 8.
4. Олійник В. Система педагогічної освіти та педагогічні інновації / В. Олійник // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2001. – № 4. – С. 61–69.
5. Підласий І. Педагогічні інновації / І. Підласий, А. Підласий // Рідна школа. – 1998. – № 12. – С. 3–17.
6. Шилов К. В. Классификация инноваций / К. В. Шилов // Инновации в образовании. – 2007. – № 3. – С. 52–58.