Глобальні зміни у суспільстві, які сприяли демократизації та гуманізації школи, оновленню змісту філософії освіти, що характеризується зміщенням  головного акценту убік загальнолюдського цілісного аспекту; підвищення відповідальності педагогів за власну педагогічну діяльність, спрямовану на формування конкурентоздатної, творчої особистості випускника, що відповідає вимогам часу та суспільства; інтенсивний розвиток інформаційно-комунікаційних технологій – все це зумовило як об’єктивну закономірність розвиток інноваційних процесів в освіті. У зв’язку з цим одним з головних пріоритетів в розвитку освіти на сучасному етапі стає інноваційна діяльність педагога та управління нею.

Погляд на сучасний етап розвитку освіти в Україні, що перебуває в стані економічних, соціально-політичних змін, дозволяє зробити висновок,                         що діяльність школи, якість надання освітніх послуг не завжди відповідають вимогам суспільства. Таке протиріччя викликане консервативністю системи освіти, яка, з одного боку, несе позитивний момент, тому що зберігає найкращі традиції  минулого, а з іншого – гальмує розвиток школи, заважає їй просуватися  вперед   на   шляху прогресу. Протистояти  цьому  негативному прояву покликана  інноваційна   діяльність  в закладі освіти,  якою необхідно системно та систематично управляти.

Однією з необхідних умов ефективного розвитку закладу освіти є  здатність керівника управляти інноваційною діяльністю педагогів, що вимагає від нього не лише володіння знаннями педагогічної інноватики, але й потенційної готовності педагога  до цього виду діяльності.

У психолого-педагогічних джерелах «готовність» визначається як активно-діяльнісний  стан  особистості, установка  на  певну  поведінку,  мобілізованістьсил на виконання завдання.

Готовність особистості до діяльності виявляється перш за все в її здатності до організації, виконання і регулювання своєї діяльності.  Крім того, готовність до діяльності зумовлюється багатьма факторами, найважливішим з яких є система методів і цілей, наявність професійних знань і вмінь, безпосереднє включення особистості в діяльність, у процесі якої найбільш активно формуються  потреби, інтереси і мотиви здобуття суттєвих, значущих, найбільш сучасних знань і вмінь.

Сучасна наука пропонує широкий спектр визначень терміну «інноваційна готовність». Так, В.І. Уруський визначає  готовність педагога до інноваційної діяльності, як «складне інтегративне новоутворення особистості, суть якого складають взаємодія мотиваційно-орієнтаційного, змістовно-операційного і оцінно-рефлексивного компонентів» [6, с. 15].

«Готовність до інноваційної педагогічної діяльності – особливий особистісний стан, який передбачає наявність у педагога мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективними способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості і рефлексії», вважає І.М. Дичківська [2, с. 277].

Є.В. Макагон під готовністю до інноваційної діяльності розуміє «інтегральну якість особистості, яка характеризується наявністю та певним рівнем сформованості мотиваційно-орієнтаційного, змістовно-операційного і оцінно-рефлексивного компонентів у їх єдності, що проявляється  в  прагненні до інноваційної діяльності і в підготовленості до її здійснення на професійному рівні» [3, с. 17].

Виходячи з вищезазначеного, можна визначити поняття інноваційної готовності педагога, як  сформованої системи знань, умінь, навичок, мотивів та особистісних якостей педагога, що забезпечує ефективність використання передових педагогічних технологій в освітньому процесі.

Узагальнивши результати досліджень багатьох вчених щодо визначення складових  інноваційної  готовності  педагогів,  можна  виокремити наступні її компоненти:

• мотиваційно-орієнтаційний;
• змістовно-операційний;
• оцінно-рефлексивний.

Мотиваційно-орієнтаційна готовність педагога до інноваційної діяльності виступає основою для структурування основних властивостей і якостей особистості педагога як професіонала та виконує функції пробудження у вчителів особистісно значимого ставлення до об’єкта і предмета його діяльності;  вироблення навичок аналізу та прагнення до активного вирішення нестандартних педагогічних ситуацій, інтересу до планування та освоєння інновацій; формування настрою і постійної орієнтації на інноваційну діяльність.

Операційна готовність до інноваційної діяльності проявляється через уміння педагога визначати найбільш ефективні прийоми і способи впровадження інновацій, майстерне володіння впроваджуваними технологіями, методиками тощо. Змістовно-операційний компонент забезпечує формування готовності педагога до продуктивної педагогічної творчості, адаптацію впроваджуваних концепцій і методик, прагнення до оволодіння новими інформаційними і професійними методами і засобами; отримання та збагачення інформації про сутність і структуру пошукової діяльності.

Функцією оцінно-рефлексивного компонента є вироблення навичок самоконтролю та самооцінки, уміння об’єктивно співвіднести рівень розвитку особистісних якостей, що забезпечують готовність до інноваційної  діяльності з соціально-педагогічними нормами. Оцінно-рефлексивний компонент готовності до інноваційної діяльності відображає навички й уміння аналізу інноваційного процесу, його коректування, прогнозування розвитку, уміння передбачити можливі потреби і проблеми інноваційної діяльності.

Ефективне управління інноваційними процесами в закладі освіти неможливе без діагностики стану готовності педагогів до інноваційної діяльності, що ґрунтується на наукових засадах, які, в свою чергу, передбачають використання спеціальних діагностичних методик, що дозволяють дослідити розвиток інноваційної діяльності педагогів  закладу освіти та розробити стратегію щодо підвищення ефективності управління нею.

Наука пропонує ряд діагностичних методик щодо визначення рівня інноваційної готовності педагогів.

Більшість вчених визначають високий, середній та низький рівні готовності вчителів до інноваційної діяльності.

Високий рівень готовності до інноваційної діяльності є характерним для  педагога, який володіє глибокими знаннями про інноваційні технології навчання та практичними навичками їх впровадження у практику власної педагогічної діяльності. Для такого вчителя професійна діяльність в інноваційному режимі стала внутрішньою потребою, що носить стійкий, дієвий характер.

Вчитель з середнім рівнем готовності до інноваційної діяльності певною мірою володіє питаннями педагогічної інноватики, в основному має необхідні теоретичні і практичні знання, періодично звертається до сучасних інноваційних технологій з метою використання їх в педагогічній діяльності.

Байдуже ставлення до проблеми, недостатні теоретичні та практичні знання свідчить про низький рівень інноваційної готовності педагога. В практиці роботи такого вчителя впровадження інноваційних технологій відбувається епізодично.

Для діагностування рівня готовності педагогів до інноваційної діяльності можна використовувати кваліметричний підхід, що дозволяє надати кількісну оцінку якісним показникам.

Нами розроблена базова кваліметрична  факторно-критеріальна модель готовності педагогів до інноваційної діяльності, що дозволяє визначити рівень інноваційної готовності та на її підставі розробити заходи щодо підвищення рівня цієї складової інноваційної діяльності педагогів.    

На сучасному етапі розвитку освіти вимогою часу та суспільства є її оновлення, що неможливе без впровадження інновацій. Інноваційними процесами  в закладі освіти треба управляти, спираючись на теоретичні засади та практичні досягнення науки з даної проблеми.

Одним з основних умов ефективного управління інноваційними процесами у закладі освіти є визначення на основі діагностичних досліджень та підвищення рівня інноваційної готовності педагогів. Своєчасне, об'єктивне з'ясування рівня сформованої готовності педагогів до інноваційної діяльності дає змогу спланувати роботу щодо розвитку їхнього інноваційного потенціалу, як основи підвищення рівня інноваційної діяльності педагогів закладу освіти.

Література

1. Ангеловски К. Учителя и инновации : книга для учителя / К. Ангеловски. – М. : Просвещение, 1991. – 159 с.
2. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології. Навчальний посібник / І.М. Дичківська. – К. : Академвидат, 2004. – 218 с.
3. Макагон Е.В. Формирование готовности педагога к поисковой деятельности в условиях последипломного образования: Дис. ...канд. пед. наук / Е.В. Макагон. − К., 1998. – 218 с.
4. Мармаза О.І. Інноваційні підходи до управління навчальним закладом / О.І. Мармаза. – Х. : Видав. гр. «Основа», 2007. – 240 с.
5. Сластенин В.А. Педагогика: инновационная деятельность / В.А. Сластенин,  Л.С. Подымова.  –  М. : ИЧП «Магистр», 1997. –  224 с.
6. Уруський В.І. Формування готовності вчителів до інноваційної діяльності: Методичний посібник / В.І. Уруський. – Тернопіль: ТОКІППО, 2005. − 96 с.