Умови сучасного професійного середовища є досить конфліктогенними. Особливо негативну роль конфліктогени відіграють у педагогічному середовищі. Молоді педагогічні працівники – випускники вищої школи не завжди можуть конструктивно підійти до вирішення конфліктної ситуації.

Останнім часом визначального значення набуває робота з формування конфліктологічної компетентності викладачів на етапі їх професійної підготовки до педагогічної діяльності в умовах вищого навчального закладу. У процесі роботи педагогів нагальною залишається проблема теоретичного, методичного, організаційного та практичного забезпечення конфліктологічної освіти. В окремих вищих навчальних закладах проводиться вивчення студентами спецкурсу «Основи конфліктології», проте практичні навички поведінки у конфліктних ситуаціях залишаються недостатньо сформованими. Низький рівень практичного застосування набутих теоретичних знань з конфліктології обумовлює неналежний рівень конфліктологічної компетентності викладачів. Саме тому конфліктологічна підготовка педагогічних спеціалістів є досить актуальною та активно досліджуваною серед сучасних науковців.

Проблема конфліктологічної компетентності є основою численних досліджень (І. В. Козич, А. О. Лукашенко, Н. В. Самсонова, Л. М. Цой, С. С. Філь та ін.) [8; 11].

Проте у сучасній психологічній науці не існує єдиного підходу до визначення структурних компонентів конфліктологічної компетентності педагога. Сама ж конфліктологічна компетентність розглядається як багатогранний феномен: як структурний компонент комунікативної компетентності (А. В. Дорохова, Л. А. Петровська, Б. І. Хасан), як сукупність якостей особистості, що забезпечують успішне виконання професійних функцій (K. M. Дурай-Новакова, Н. В. Кузьміна, Н. Ю. Кулюткіна, В. О. Сластьонін), як складова соціально-психологічної компетентності особистості (А. Я. Анцупов, А. І. Шипілов), як складова професійної компетентності (Е. Н. Богданов, І. В. Ващенко, О. І. Денисов, В. Г. Зазикін, І. В. Козич), як умова успішної адаптації на робочому місці (М. І. Христюк), як спеціальна компетентність (Л. М. Цой) [3; 4; 5; 6; 9].

Мета статті полягає у теоретичному аналізі та конкретизації структурних компонентів конфліктологічної компетентності вчителів.

Сучасні умови роботи вчителів, шляхом вивчення таких спецкурсів як: «Основи конфліктології», «Соціальна психологія», «Психологія спілкування», формують у них скоріше конфліктологічну грамотність, конфліктологічну культуру, а не конфліктологічну компетентність. Для того щоб сформувати конфліктологічну компетентність педагога, під час роботи у школі, необхідно спочатку визначити структурні компоненти цього поняття.

Г. С. Бережна розглядає конфліктологічну компетентність педагогів як цільову спрямованість процесу конфліктологічної підготовки. Дослідниця вважає, що конфліктологічна компетентність є інтегративним поняттям: компонентом професійної компетентності педагога та видом спеціальної компетентності. На її думку, конфліктологічна компетентність педагогів включає в себе три компоненти: інформаційний компонент; операційний компонент; аксіологічний компонент.

Інформаційний компонент визначає знання щодо причин виникнення конфлікту, специфіки поведінки людини у конфліктній ситуації, типології конфліктів, етапів їх протікання, варіантів поведінки, прийомів протиборства та розв’язання конфліктних ситуацій.

Операційний компонент характеризує вміння педагога впливати на конфліктну ситуацію, конструктивно її вирішувати, а також вміння брати на себе відповідальність за наслідки розв’язання конфлікту.

Аксіологічний компонент виконує: мотиваційну, вольову, емоційну, рефлексивну та екзистенціальну функції ефективного управління конфліктами.

А. Я. Анцупов та А. І. Шипілов розглядають конфліктологічну компетентність як складову соціально-психологічної компетентності. Учені виділяють наступні її структурні компоненти:

1) знання про причини, механізми та закономірності виникнення, перебігу та завершення конфліктів;
2) навички конструктивної поведінки на всіх етапах розвитку конфлікту;
3) вміння діагностувати конфліктну ситуацію, прогнозувати її динаміку, не допускати деструктивних дій, прагнути конструктивного вирішення конфлікту [1].

На думку Г. П. Щедровського, створюючи ідеальну модель конфліктологічної компетентності необхідно врахувати наступні змістовні блоки: методологічний, теоретичний, практичний (знання, навички, вміння та досвід роботи у конфлікті) та технологічний блоки, особистісні характеристики конфліктуючого суб’єкта, нормативні та етичні межі конфліктування.

Під методологічним блоком конфліктологічної компетентності розуміється володіння методами діагностики, дослідження, прогнозування, профілактики конфлікту, система принципів та поглядів.

До теоретичного блоку належать знання різних підходів до конфлікту у філософських, психологічних, соціологічних, філологічних вченнях та інших науках і дисциплінах; широкий спектр знань у конкретній професійній діяльності, у якій відбувається робота з конфліктом.

Наповненням практичного блоку є емпіричний досвід взаємодії у конфлікті та моральне самовизначення у знаходженні балансу, рівноваги між власними бажаннями та зовнішніми вимогами.

Технологічний блок є з’єднуючою ланкою між теорією та практикою. Його складовими є гуманітарні технології щодо формування соціальних та психологічних програм діяльності суб’єкта у конфлікті.

Особистісними характеристиками конфліктуючого суб’єкта є його індивідуальні психологічні особливості особистості, такі як темперамент та характер.

До нормативних та етичних меж конфліктування відноситься уміння конфліктуючих суб’єктів взаємодіяти, не виходячи за рамки розумного, чесного та відкритого пред’явлення протиріччя [9].

З точки зору Д. В. Івченка, конфліктологічна компетентність відноситься до соціальної компетентності, котра формується на основі соціального, індивідуального та особистісного рівнів професійної діяльності. Конфліктологічна компетентність розуміється як інтегральна якість особистості, котра складається з конфліктогенних властивостей: інтелектуальної сфери (система конфліктологічних знань, гнучкість розуму), емоційної сфери (рівень самооцінки, рівень впевненості у собі, рівень тривожності), мотиваційної сфери (відношення до конфлікту, рівень мотивації конфлікту), сфери саморегуляції (рівень суб’єктивного самоконтролю), предметно-практичної сфери (система вмінь вирішення відносних конфліктологічних задач по управлінню конфліктами) [7].

Представниця Московської школи конфліктології Л. М. Цой пропонує схему конфліктологічної компетентності всіх суб’єктів освітньої діяльності, котра базується на світогляді суб’єктів інноваційного розвитку та структурно-функціональній моделі стратегічних суб’єктів. На думку вченої, конфліктологічна компетентність є здатністю суб’єкта освітньої діяльності в ситуації реального конфлікту здійснювати діяльність, направлену на мінімізацію деструктивних наслідків. Вона виділяє п’ять груп складових цієї здатності: цілеспрямованість, рефлективність, комунікативність, соціальність та здатність до розвитку [2].

А. Б. Нємкова розглядає конфліктологічну компетентність як здатність та готовність:

1) здійснювати профілактику конфлікту;
2) мінімізувати деструктивні форми реального конфлікту та переводити їх в конструктивне русло;
3) виступати посередником чи медіатором у вирішенні конфлікту [13].

Л. А. Петровська пропонує розглядати структуру конфліктологічної компетентності через призму характеристик конфліктного спілкування. З цієї точки зору, до основних компонентів, які утворюють конфліктологічну компетентність відносяться:

– «Я-компетентність» – адекватна орієнтація у власному психологічному потенціалі, а також у потенціалі іншого учасника (учасників);
– ситуаційна компетентність – вміння учасників діяти відповідно до ситуації [4].

Д.М. Гришин, А.К Маркова, Е.М. Павлютенкова, визначаючи структурні компоненти конфліктологічної компетентності, наголошують на трикомпонентній структурі компетентності: змістовна сфера (теоретичні знання з «Конфліктології»), діяльнісна сфера (уміння та навики поводження та вирішення конфліктів) та особистісна сфера (індивідуально-психологічні особливості особистості, котрі впливають на динаміку перебігу конфлікту) [12].

М.І. Леонов пропонує структурнодинамічну модель конфліктологічної компетентності. На його думку, структурними складовими цієї моделі є соціально-психологічні, операційні та поведінкові характеристики особистості керівника [10].

Н.В. Самсонова конфліктологічну компетентність розглядає як структурний компонент конфліктологічної культури фахівця, та визначає її як систему конфліктологічних умінь щодо розв’язання конфліктологічних завдань.

Л.О. Ярослав, розглядаючи конфліктологічну компетентність вчителя, виділяє такі її взаємопов’язані компоненти:

1) когнітивний компонент – система науково-теоретичних знань різних аспектів конфлікту;
2) емоційно-вольовий компонент – здатність особистості до свідомого управління своїм емоційно-вольовим станом у конфліктних та передконфліктних ситуаціях;
3) мотиваційний компонент – спрямованість особистості на конструктивне вирішення конфліктної ситуації, відсутність конфліктофобії;
4) рефлексивний компонент – здатність особистості до дослідження власного потенціалу та вміння реконструювати компоненти психологічного образу своїх партнерів і конфліктних ситуацій;
5) поведінковий компонент – володіння стратегіями поведінки у конфлікті та їх адекватне використання [11].

Вивчення існуючих підходів до розгляду структурних компонентів конфліктологічної компетентності, дозволяє нам представити власне уявлення щодо структури конфліктологічної компетентності вчителя, систематизоване нами у два блоки: професійні характеристики та особистісні якості.

До особистісних якостей викладача, на нашу думку відносяться: рефлексія власної поведінки (аналіз діяльності до початку конфлікту, під час його перебігу та аналіз поведінки у постконфліктній ситуації), емпатія (прояв розуміння та співчуття до свого опонента), емоційна гнучкість (здатність до швидкого відновлення емоційного стану у постконфліктній ситуації та контроль над проявом емоцій у конфліктній ситуації), педагогічний такт (дотримання норм поведінки викладача), креативність (пошук нових варіантів розв’язання конфліктних ситуацій, прояв творчості у конфлікті), саморозвиток (здатність до навчання, самовдосконалення, пізнання нового), самоаналіз (переосмислення власної поведінки та почуттів у конфлікті та  постконфліктній ситуації), відкритість (щирий прояв почуттів та думок), етичність (відповідність до етичних та моральних норм суспільства), духовність (прояв високого рівня самоорганізації особистості).

Блок професійних характеристик складають:

- теоретичні знання стосовно конфлікту, знання корпоративних правил, нормативних документів закладу освіти, знання новітніх методів організації навчальної діяльності;
- практичні уміння конструктивного вирішення конфліктних ситуацій, уміння організувати роботу групи; навики конструктивної бесіди та навики попередження конфліктних ситуацій.

На основі здійсненого теоретико-метологічного аналізу проблематики конфліктологічної компетентності викладача, ми можемо зробити наступні висновки:

1. Конфліктологічна компетентність є багатогранним феноменом. Її сутність та характеристики структурних компонентів залежать від теоретико-методологічної позиції її дослідження.
2. Виділені науковцями структурні компоненти конфліктологічної компетентності взаємодоповнюють один одного.
3. У нашій структурній моделі конфліктологічної компетентності визначені компоненти систематизовані у два блоки: професійні характеристики та особистісні якості.

Література

1. Анцупов А. Я. Словарь конфликтолога / А. Я. Анцупов, А. И. Шипилов. – СПб. : Питер, 2006. – 528 с.
2. Бережная Г. С. Формирование конфликтологической компетентности педагогов общеобразовательной школы : дисс. … д. пед. наук : 13.00.08 / Г. С. Бережная. — Калининград, 2009. — 336 с.
3. Богданов Е. Н. Психология личности в конфликте : учебное пособие / Е. Н. Богданов, В. Г. Зазыкин. – 2-е изд. – СПб. : Питер, 2004. – 224 с.
4. Ващенко І. В. Конфліктологія та теорія переговорів: навч. посіб. / І. В. Ващенко, М. І. Кляп. – К. : Знання, 2013. – 407 с.
5. Денисов О. И. Проблема конфликтологической компетентности руководителя / О. И. Денисов. – М. : ЭКСМО, 2000. – 315 с.
6. Козич І. В. Формування конфліктологічної компетентності соціального педагога в умовах магістратури : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.05 / Козич Ірина Володимирівна. – Запоріжжя, 2008. – 254 с.
7. Кузьмина Н. В. Профессионализм педегогической деятельности / Н. В. Кузьмина, А. А. Реан. – СПб. : СПбГу, 2003. – 63 с.
8. Леонов Н. И. Конфликтология : учебное пособие / Н. И. Леонов. – 2-е изд. испр. и доп. – М. : Изд. Московского психолого-социального института ; Воронеж : Издательство НПО МОДЭК, 2006. – 232 с.
9. Маркова А. К. Психологический анализ профессиональной компетентности учителя / А. К. Маркова. – М. : Педагогика, 2000. – № 8. – С. 82—88.
10. Петровская Л. А. Общение – компетентность – тренинг : Избранные труды / Л. А. Петровская. – М. : Смысл, 2007. – 687 с.
11. Хасан Б. И. Конструктивная психология конфликта / Б. И. Хасан. – СПб. : Питер, 2003. – 250 с.
12. Цой Л. Н. Практическая конфликтология. Книга первая / Л. Н. Цой. – М.: 2001. – 233 с.
13. Цой Л. Н. Современные образовательные технологии в обучении HR-менеджеров: путь к конфликтологической компетенции / Л. Н. Цой // Журнал «Кадровик». – 2012. – № 3. – С. 122—128.