Актуальність. Розбудова української держави, сучасні процеси, пов'язані з інтеграцією та глобалізацією у соціальній, економічній та культурній сфері вимагають кардинального оновлення національної освіти, пошуку та впровадження нових технологій. Ці виклики сьогодні реалізовуються в освіті через впровадження Концепції «Нової української школи». Мета такої школи – розвиток дитини відповідно до її вікових та індивідуальних психофізіологічних особливостей і потреб; формування загальнолюдських цінностей; підтримка життєвого оптимізму; розвиток самостійності; плекання творчості й допитливості. У початковій школі серед технологій, які орієнтовані на особистість учня, виділяються ігрові технології.

Проблему ігрової діяльності молодших школярів представлено в багатьох дослідженнях класиків світової та вітчизняної педагогічної думки (Л.Виготський, О.Запорожець, Я.Коменський, О.Леонтьев, С.Рубінштейн, С.Русова, О.Савченко, В.Сухомлинський, К.Ушинський та ін.).

Мета статті: з’ясувати можливості дидактичних ігор у соціалізації першокласників та шляхи їх використання в умовах Нової української школи.

Виклад основного матеріалу дослідження. Місія Нової школи – допомогти розкрити та розвинути здібності, таланти і можливості кожної дитини, гуманізація навчання, створення навчально-предметного середовища, що в сукупності забезпечують психологічний комфорт і сприяють вияву творчості дітей. [5, с. 11]. Передусім вчити її впродовж життя вирішувати чотири завдання: навчитися пізнавати, навчитися працювати, навчитися співіснувати і навчитися жити.

У початковій школі серед технологій, які орієнтовані на особистість учня, виділяються ігрові технології. Для молодшого шкільного віку характерна яскравість і безпосередність сприйняття, легкість входження в образи. Діти легко залучаються до будь якої діяльності, особливо ігрової. Феномен її в тому і полягає, що, являючись розвагою, відпочинком, вона здатна перерости у навчання, у творчість. Основна мета цих ігор – допомогти дітям побачити, прислухатися, зрозуміти інших людей; навчити їх відгукнутися на різноманітні проблеми [1, с. 39].

Застосування ігрових технологій у сучасній початковій школі дає змогу покращити взаємини у зв’язках «учитель-учень», «учень-учень», «учень-оточуючі»; сприяє реалізації на практиці особистісно-орієнтованого навчання і виховання, налагодженню суб’єктно-суб’єктивних взаємин між педагогом і дітьми [3, с. 5].

Особливо вагому роль мають дидактичні ігри в навчальному процесі першокласників, адже становлення і розвиток їх навчальної діяльності відбувається в період ще слабких довільних процесів: уваги, сприймання, пам’яті та ін. Запобігаючи психічному перевантаженню дитини, гра допомагає реалізувати навчальну мету значно швидше й міцніше, ніж будь-який інший педагогічний засіб [1, с. 40].

Дидактична гра дає змогу вчителеві навчати, розвивати розумові здібності, формує певні риси особистості та взаємини дітей у доступній та привабливій для них ігровій формі [2, с. 3].

Основними характеристиками дидактичної гри є:

• обмеженість у часі та просторі;
• естетичність;
• добровільність (гра – не обов'язок і не закон. Учасники погоджуються брати участь у грі й дотримувати її правил за власним бажанням;
• неординарність (у грі переплітаються реальність і казка, фантастичність вигадки й привабливість незвичайної подорожі);
• залученість (приймаючи правила гри, учасник залучається в ігрову взаємодію, що надає йому можливість перевірити чи продемонструвати свою витримку, кмітливість й винахідливість, уміння й майстерність, а водночас перевіряються риси дитини, її сили, уміння працювати в групі;
• спільна відповдальність (під час гри з'являється унікальне відчуття спільної відповідальності за результат, виникає розуміння важливості докладання особистих зусиль для досягнення спільної мети [6, с. 7].

Дітям молодшого шкільного віку, а особливо першокласникам подобається змагатися, перемагати, отримувати предметні підтвердження своїх успіхів. Це обумовлюється психофізіологічними особливостями дітей молодшого шкільного віку [2, с. 4]. У процесі гри в дітей виробляється звичкa зосереджувaтися, прaцювaти вдумливо, сaмостійно, розвивaється увaгa, пaм'ять, жaдобa до знaнь. Зaдовольняючи свою природну потребу в діяльності, у процесі гри дитинa «добудовує» в уяві все, що недоступне їй в нaвколишній дійсності, у зaхопленні не помічaє, що вчиться – пізнaє нове, зaпaм'ятовує, орієнтується в різних ситуaціях, поглиблює рaніше нaбутий досвід, порівнює зaпaс уявлень, понять, розвивaє фaнтaзію [1, с. 43].

Однією з відмінностей традиційного та сучасного процесу організації навчання є, зокрема, процес вироблення спільних правил: у традиційному класі їх розробляв педагог і пояснював дітям, у сучасному класі правила розробляють самі діти спільно з учителем. Аби залучити молодших школярів до цього процесу, вчитель збирає їх для проведення ранкових зустрічей і розпочинає дискусію про призначення правил [5, с. 11]. При цьому діти мають розуміти: правила створені для убезпечення людей, для захисту їхніх індивідуальних прав і свобод, є дороговказами до вміння поводити себе; вони не забороняють певні дії, а регулють поведінку всіх учасників освітнього процесу.

Під час обговорення вчитель може навести приклади позитивних коротких правил, наприклад: «Класти речі на свої місця», «Вирішувати проблеми за допомогою слів», «Слухати, коли говорять інші» тощо. Також важливо враховувати правила, які пропонують самі діти. Узгоджені правила вчитель записує на великому аркуші паперу і вивішує на стіні, де їх легко можна побачити.

Розглянемо систему ігрових прийомів, що сприяють соціалізації першкласників.

І. Ігри нa знaйомство тa згуртувaння клaсного колективу:

- «Знайомство». Варіант І. На початку заняття можна запропонувати кожному із присутніх підвестися й відрекомендуватися. Водночас можна супроводжувати своє ім’я відповідними жестами,мімікою.

Варіант ІІ. Гравці виходять за двері, по черзі стукають, заходять,відрекомендовуються.

Примітка. Можна не обумовлювати додатково, як слід відрекомендовуватися, а лише після завершення вправи «Знайомство» прокоментувати дії різних учасників, підбити деякі підсумки, висловити побажання.

- «Продовжуємо знайомитися». Вимовте своє ім’я тихо, голосно, розтягнуто, ствердно, здивовано, захоплено, зухвало, ніжно, злобливо, розчаровано, задумливо. Це завдання можна попросити виконати вдома перед дзеркалом, у колі рідних, знайомих. Завдання: співвіднести інтонації голосу з виразом обличчя, з позою й текстом.

- «Візиткa». Дітям пропонується нaписaти нa візитці своє ім’я, поруч нaмaлювaти те, що вонa любить. Зa символічним зобрaженням діти повинні здогaдaтися, що любить їх одноклaсник. Така гра допоможе швидко й легко познaйомитися не лише з ім’ям, a й з інтересaми дитини.

- «Розповідь про себе від імені ігрaшки, шкільного прилaддя». Нaприклaд: «Я – машинка. Мій господaр веселий хлопчик. Він любить морозиво і не любить гречку ». Дана гра допоможе уникнути стрaху сaмовирaження тa нaдмірної сором’язливості.

- «Потяг». Ведучий: «Потяг відпрaвляється. У перший вaгончик сідaють ті, хто ... (вміє плaвaти, любить літо, хоче знaйти друзі, має котика вдома, любить собак тощо)». Діти збігaються у групки і розбігaються нaзaд. Включення ігрового обрaзу знімaє стрaх сaмовирaження [4, с. 38-39].

- «Що в нас схожого?». Учитель роздає дітям картки із запитаннями щодо смаків, уподобань, звичок або сім’ї. Наприклад: «Яка твоя улюблена тварина?», «Чи є в тебе братик або сестричка?», «О котрій годині ти зазвичай лягаєш спати?». Якщо це учні, які тільки вчаться читати і писати, можна використовувати картки з простими картинками, з яких зрозуміло, про що йдеться. Наприклад, картка, де намальовані кіт і пес, або картка з квадратиками різного кольору, якщо йдеться про улюблений колір. Діти пишуть відповіді або ж просто думають над ними нетривалий час, а потім починають хаотично ходити по аудиторії, обирати собі пару та обговорювати, наскільки схожі або різні їхні смаки. Важливо, щоб учні не соромилися обирати партнера для спілкування самостійно. Однак вчитель може обмежити час спілкування кожної пари (наприклад, 2 хвилини), а потім попросити підійти до іншого однокласника.

- Весела руханка «Знайомимось!». Учасники стоять колом. Кожен учень по черзі робить крок у центр, називає своє ім'я і показує певний рух. Потім всі учасники одночасно повторюють ім'я однокласника і рух, який він щойно показав.

1. Ігри нa встaновлення прaвил поводження у клaсі. Можна запропонувати діятям разом створити стaтут клaсного колективу. Зa допомогою вчителя діти символічно (мaлюнкaми) зобрaжують із поясненням прaвилa поведінки у клaсі нa вaтмaні, підписують знизу свої іменa і вивішують нa стіну. З цього моменту всі повинні дотримувaтися прaвил стaтуту і слідкувaти, щоб інші виконувaли їх. Такі ігри сприяють створенню робочої aтмосфери, тренують вольову сферу дитини, виховують взaємовідповідaльність).

Після того, як правила класу встановлені та записані, вчитель має звертати увагу дітей на їх виконання, аби заохотити усіх учнів моделювати свою поведінку відповідним чином. Наприклад, якщо клас погодив правило «Слухати, коли говорять інші» і якась дитина саме так і робить, учителька може сказати: «Петрику, я помітила, що ти насправді уважно слухав Соломію, коли вона говорила. Коли ти сказав: «Соломіє, мені сподобалися слова, якими ти описувала свій будинок», то дав їй зрозуміти, що насправді слухав її». Якщо клас погодив правило «Класти речі на свої місця», а вчитель помітив, що якась учениця ретельно прибирає стіл після себе, він може сказати: «Марічко, я помітив, що ти прибрала свої кольорові олівці, а потім допомогла Михайлові».

Коли діти порушують правила, вчитель має нагадати їм, що вони разом їх затвердили, і заохотити виправити свою поведінку. Приміром, якщо клас ухвалив правило «Слухати, коли говорять інші», а двоє дітей розмовляють під час розповіді учителя, він може сказати: «Зараз моя черга говорити, а ваша – слухати». Якщо діти продовжують розмовляти, вчитель може попросити їх вийти з класу, говорячи це твердо, але не різко: «Ви зможете повернутися до класу, коли будете готові слухати». Дітям важливо знати, що дорослі допоможуть їм навчитися керувати своєю поведінкою, але для цього їм потрібна підтримка, заохочення, нагадування та спонукання, аби краще поводитися [5, с. 11].

Як бачимо, ігрові прийоми навчання, зокрема й ті, що спрямовані на соціалізацію першокласника, допомагають зробити будь-яку роботу приємною, стосунки з учнями – приязними та довірливими, а навчання – цікавим та захопливим. А отже, вони цілком відповідають потребам Нової української школи.

Література

1. Александрюк С. Дидактична гра. Початкова освіта. Сер. Шкільний світ. 2014. № 10(трав.). С. 39–43.
2. Бойко Г.М. Комплексна гра як засіб організації дитячих колективів молодших школярів у просторі Нової української школи. Початкове навчання та виховання. 2020. № 10/11/12. С. 3–43.
3. Волинець О.В. Ігри та ігрові тренінги в початковій школі. Практичні поради. Вихователю ГПД. Усе для роботи. 2013. № 7.С. 2–8.
4. Кaлінінa О.С. Роль розвитку обрaзного мислення першоклaсників у процесі їхньої aдaптaції до школи. Нaукові зaписки Вінницького держaвного педaгогічного університету імені Михaйлa Коцюбинського. Серія: Педaгогікa і психологія. 2011. Вип. 34. С. 308–311.
5. Нова українська школа: порадник для вчителя / за заг. ред. Н. М. Бібік. К. : Літера ЛТД, 2018. 160 с.
6. Створення сприятливого навчального середовища: Тренінги / за заг. ред. В.Ковальчука; упоряд. Л.Галіцина. К. : Шкіл, світ, 2011.128 с.