Одним з дев’яти ключових компонентів формули Нової української школи є педагогіка партнерства, основою якої є спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками [1, с.14].

Партнерство в стосунках учителя та учня стає необхідністю!

Сутність партнерства полягає в демократичному та гуманному ставленні до дитини, забезпеченні їй права на вибір, на власну гідність, на повагу її права бути такою, якою вона є, а не такою, якою хоче її бачити вчитель. Стосунки партнерства складаються там, де діти й дорослі об’єднані спільними поглядами та прагненнями.

І хоча відповідальність за результат лежить на обох учасниках педагогічного партнерства, але більша частка – як на дорослому й фахівцеві – на педагогові, що покладає на нього відповідальність оперативно враховувати особистісні якості вихованців, які постійно змінюються під впливом зовнішніх обставин та індивідуального зростання.

Учитель повинен добре осмислювати, що головним завданням педагогіки партнерства є подолання інертності мислення, перехід на якісно новий рівень побудови взаємовідносин між учасниками освітнього процесу. «Утілюючи ідеї педагогіки партнерства, вчителю необхідно використовувати в своїй роботі не тільки стандартні методи організації навчально-виховного процесу, але в більшій мірі виявляти ініціативу й будувати навчання та виховання таким чином, щоб дитина була постійно залучена до спільної діяльності. Залучення учнів до спільної діяльності сприятиме їхній соціалізації та успішному перейманню суспільного досвіду» [1, с. 15].

На мій погляд таке співробітництво активно відбувається у процесі застосування методів проблемного навчання.

Обираючи темою своєї самоосвітньої діяльності «Розвиток життєвих компетентностей учнів шляхом упровадження проблемного навчання на уроках географії», я прагнула  навчити школярів самостійно набувати нові знання, формувати навички ставити й вирішувати нові проблеми, розвивати комунікативну культуру та позитивну орієнтацію на спільні дії. Саме тому я вважаю, що використання проблемного навчання сприяє створенню активних стосунків партнерства між учителем та учнями.

Сутність проблемного підходу полягає в тому, що перед учнями формулюється певна проблема, яку вони мають самостійно або за допомогою вчителя вирішити, знайти способи її розв’язання в ході вивчення нового матеріалу та подальшого його закріплення або застосування вже наявних знань у нових умовах [5, с. 56].

1. Виникнення проблемної ситуації та усвідомлення учнями проблеми.

Отже, головним елементом застосування проблемного навчання на уроці є створення проблемної ситуації – невідомого, нового, того, що має бути відкрите для правильного виконання необхідної дії. [3, с. 23].

Існує багато способів створення проблемних ситуацій (спонукання учнів до теоретичного пояснення явищ, фактів або невідповідності між ними, аналіз фактів, явищ та ситуацій сучасної дійсності, які не відповідають життєвим уявленням та їх науковим поняттям, сюжети кінофільмів, довідникової та художньої літератури, міжпредметні зв’язки тощо) [4, с. 48].

Наприклад, під час вивчення теми «Внутрішня будова Землі» в 6-у класі формулюю проблемну ситуацію: «Французький письменник Жюль Верн у своєму романі «Подорож до центру Землі», який уперше був виданий у 1864 році, розповідав про захоплюючу подорож дослідників у надрах Землі. Чи можливо здійснити таку подорож за часів розвитку сучасної техніки та технології (або в майбутньому)?»

У ході вивчення теми «Клімат Африки» в 7-у класі: «Чому в пустелі Наміб, що знаходиться на узбережжі океану, випадає менше опадів, ніж у найбільш посушливих районах Сахари?».

У розділі «Соціальна географія України» (8 клас) цікавим вважаю проблемне питання: «У 2020 році планується проведення перепису населення України. Для цього планують виділити з держбюджету 3,431мрд. грн..[6]. Наскільки потрібні знання про населення, чи це є пустими витратами коштів, враховуючи складну економічну ситуацію в країні? Яку інформацію отримають фахівці з даних перепису населення?» тощо.

На цьому етапі, я вважаю, важливим є емоційне забарвлення самого матеріалу та форми його подачі, постійне прагнення викликати в учнів супутні матеріалу емоції, які багато в чому визначають наявність інтересу (часто бувають випадки, коли зацікавлені навчальним матеріалом учні самі задають питання, які ми ставимо як проблемні та розв’язуємо їх під час подальшого вивчення матеріалу теми). Завдання вчителя – спрямувати вивчення навчального матеріалу шляхом відходу від прямої, однозначної відповіді учнів на запитання, надати їм можливість самостійно сформулювати проблему.

2. Висування учнями (самостійно або за допомогою вчителя) здогадки або висловлювання припущення та обґрунтування гіпотези [2, с. 36]. На цьому етапі намагаюся спрямувати роботу так, щоб учні пропонували свої варіанти рішень, попередньо аналізували їх, відбирати найбільш адекватні. Учні вчаться бачити шляхи їх доказу.
3. Пошук рішення (колективно, в групі або індивідуально, самостійно або за допомогою вчителя) і доведення гіпотези [2, с. 47]. Тут використовую різні методи та форми роботи залежно від етапів вивчення теми (викладення навчального матеріалу вчителем з постановкою проміжних питань, бесіда, самостійна робота учнів з підручником та картографічним матеріалом, обговорення сюжетів з телебачення, Інтернету, довідкової чи художньої літератури, робота в групах тощо). Головне, щоб ці методи спонукали учнів до прагнення знайти вирішення проблеми, виявити раніше отримані знання та свій життєвий досвід, особистісне ставлення до питання, що розв’язується.
4. Загальні висновки щодо вирішення проблеми [2, с. 59]. Намагаюся створити таку ситуацію, коли підготувавши своєю логікою доказ висновку, передаю право на його «відкриття» класу. При цьому хід бесіди спрямовується так, щоб вона набувала ознак дискусії. Це дає можливість розвивати в учнів уміння доводити та обґрунтовувати свої думки, сприяє розвитку комунікативних та соціальних компетентностей.

Крім створення проблемних ситуацій, для створення атмосфери творчого партнерства на уроці я використовую й інші методичні прийоми управління пізнавальною діяльністю учнів. Одна група прийомів активізує діяльність учнів на етапі сприйняття та сприяє пробудженню інтересу до досліджуваного матеріалу. До них можна віднести прийоми новизни, що передбачають включення в зміст навчального матеріалу цікавих відомостей, фактів, історичних даних, і значущості, при яких створюється установка на необхідність вивчення матеріалу в зв'язку з його екологічною цінністю.

До іншої групи належать прийоми активізації діяльності учнів на етапі осмислення матеріалу. Одним з них є евристичний, в ході якого вчитель задає учням важке запитання й навідними питаннями підводить до відповіді на нього.

На уроках я використовую Сократичний прийом, в основі якого є обговорення спірних питань. Хід бесіди направляю так, щоб вона набула характеру дискусії. Це дозволяє розвивати уміння доводити та обґрунтовувати свої судження.

Дослідницький прийом дозволяє учням на основі проведених ними спостережень, дослідів або аналізу літературних даних самостійно вирішити пізнавальну задачу і сформулювати висновок.

Мій досвід роботи показує, що в умовах класно-урочної системи колективну роботу найкраще організовувати в формі групової діяльності школярів як головної умови формування навиків спільної роботи та співпраці між учнями. Роль вчителя при цьому зводиться до опосередкованого керівництва роботою учнів через постановку завдань групам. Як показує мій досвід, такі стосунки між учителем та учнями стають партнерськими, тому що я втручаюсь в роботу груп тільки в тому разі, якщо в учнів виникають запитання й вони самі звертаються по допомогу до мене.

Разом з тим реалізація проблемного навчання в контексті педагогіки партнерства піднімає дуже важливе питання, яке саме по собі є проблемою: «яку підготовку повинен пройти вчитель, щоб успішно впоратися з такого роду навчанням?».

Учитель повинен володіти як пояснювальним, так і дослідницьким методами навчання. Виступаючи в ролі організатора навчання на проблемній основі, учитель покликаний діяти швидше як керівник і партнер, ніж як джерело готових знань і вказівок для учнів. У процесі підготовки вчитель повинен набути досвіду, який дозволить йому:

1. Тонко відчувати проблемність ситуації з якими стикаються учні та вміти ставити перед класом реальні навчальні завдання в зрозумілій для дітей формі.
2. Виконувати функцію координатора й партнера. У ході дослідження проблеми допомагати окремим учням і групам, уникаючи вказівних прийомів.
3. Намагатися захопити учнів проблемою й процесом її глибокого дослідження, стимулювати творче мислення за допомогою вміло поставлених питань.
4. Виявляти терпимість до помилок учнів. Пропонувати свою допомогу або адресувати до потрібних джерел інформації тільки в тих випадках, коли учень починає відчувати безнадійність свого пошуку.

Переміщення вчителя на другий план аж ніяк не означає, що він втрачає в якійсь мірі своє значення. Це лише формально другий план, фактично він є головним героєм. Від нього залежить все те, що відбувається або не відбувається з учнем. Однак свою організаційну та керівну діяльність він виконує належним чином тільки тоді, коли вміє викликати в учнів сили й творчі можливості та використовувати їх в добре організованому процесі виховання.

Отже, на мою думку, використання технології проблемного навчання надає можливість учителю не тільки вести учнів шляхом відкриттів, а й робить їх співучасниками наукового пошуку. Це відповідає природі мислення як процесу, що спрямований на відкриття нових для дітей закономірностей, шляхів рішення пізнавальних і практичних проблем, а також розвитку демократичних відносин. Тут доречними можуть бути слова Ш.А.Амонашвілі: «Навчання – це спілкування людини з людиною».

Література

1. Концепція Нової української школи: Ухвалена рішенням колегії МОН 27.10.2016 // База даних МОН України: http://mon.gov.ua
2. Корнєєв В.П.,Корнєєв О.В., Топузов О.М.Економічна і соціальна географія світу Дидактичні матеріали: навч.посіб./ В.П.Корнєєв, О.В. Корнєєв, О.М.Топузов. –К.: ЕксОб., 2011. – с.77
3. Лернер И.Я. Вопросы проблемного обучения на Всесоюзных педагогических чтениях. / И.Я. Лернер. // Советская педагогика.-1968.-№ 7.
4. Махмутов М.И. Проблемное обучение. Основные вопросы теории. / М.И.Махмутов. – М.: Педагогика, 1975. - с. 219
5. Топузов О.М. Моделювання методів проблемного підходу – шлях до розвитку творчих здібностей школярів // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: зб.наук.пр./Редкол.: Т.І.Сущенко та ін. – К.: Запоріжжя,2000. –Вип.17. – с.55-58
6. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/581-2008-%D1%80