Даний матеріал ознайомить учнів з мистецтвом африканського культурного регіону. Учні матимуть змогу вивчити відмінності культур Північної та Тропічної Африки,роль ісламу та вплив релігійних вірувань на традиційне мистецтво етнічних племен Центральної Африки. Також дізнаються які є види масок, з якого матеріалу вони виготовляються та  яка їх роль у житті африканців.

Відмінності культур Північної і Тропічної Африки. Унікальність мистецтва стародавньої цивілізації Єгипту. Роль ісламу в культурі країн Північної Африки. Вплив  релігійних вірувань (анімізм, тотемізм, фетишизм) на традиційне мистецтво етнічних племен Центральної Африки.  Маскa – «ключ» до душі африканців, її різновиди.

Мета:

Навчальна: ознайомити з культурою африканського континенту,а саме стародавніми цивілізаціями даної території; мистецтвом скульптури та маски, їх особливостями. Навчити  проводити власні мистецькі дослідження. Навчати аналізувати твори.

Розвиваюча: розвивати уміння розповідати про африканські скульптури та маски, аналізувати ці твори мистецтва. Розвивати уміння працювати в групах, знаходити необхідну інформацію.

Виховна: формувати емоційні, естетичні, моральні, загальнолюдські та національні якості особистості. Виховувати шанобливе ставлення до культурних надбань інших народів світу.

Обладнання: поурочний план, комп'ютер, презентація, аудіо та відео матеріали.

Тип уроку: урок введення в тему, поглиблення знань.

Хід уроку:

І. Організація класу.

ІІ. Мотиваційний момент.

Повідомлення теми і мети, головних завдань на уроці.

ІІІ. Подання нового матеріалу.

Підкорення феодальних держав Африки і їх культури європейцями не могло перервати стихійного розвитку народної творчості, зокрема прикладної. Племена і народи  Африки продовжували творити в різних жанрах скульптури, розпису і орнаменту. Найбільше багатство форм і досконалості було при цьому досягнуто в галузі скульптури. Хоча вона й мала культовий характер, але самою релігією не вичерпувалася. Декоративно-прикладне мистецтво було тісно пов'язане працею та побутом. Прикрашені лави, табурети, чаші (зокрема вирізьблені кубки з Конго) гребінці, ножі, списи, оброблені шкури тварин втілювали естетичні ідеали людей.  Життя людей тісно пов'язане з природними умовами, тому в Судані різьблений дерев'яний посуд розставляють на глиняних, часто розписаних підвищеннях (майже, як в Україні розписані печі). В тропічних лісах, де житла дерев'яні, стіни і стеля вкривалися циновками з складним геометричним плетеним орнаментом. В степах переважають глиняні будови, їх прикрашають різноманітними розписними виступами, косяками, карнизами, а інколи різними стовпами, сволоками тощо. Якщо звернутися власне до скульптури то вона поділяється на три основні жанрові групи. Перша група - це зображення духів, предків чи певних історичних осіб, а у племен з розвинутою міфологією - й богів. Друга група - маски, які використовують в обрядах посвячення юнаків і дівчат в члени племені. В цю ж групу входять маски шаманів, танцювальні маски і маски таємних союзів. Третю групу складає скульптурна різьба.  Народи Західної Африки, від Ліберії до гирла Нігера, зберегли традиційне мистецтво бронзового лиття. Мистецтво різьби по дереву, орнаментовки циновок, бісерних вишивок поширено у всіх народів Тропічної Африки, як Західної, так і Східної і Південної.

Давнє місто Карфаген було столицею північно-африканської держави Карфаген, що існувала протягом VII–II ст. до н.е. на території сучасного Тунісу. Народом, який у стародавні часи населяв ці землі, були фінікійці. Мистецтво Карфагена відчуло вплив давніх культур Єгипту та Греції, а згодом і Риму. Це яскраво виявилося у стильовому розмаїтті різних видів мистецтва. З одного боку, карфагеняни імітували східні стилі, а з іншого – запозичували традиції греків, етрусків. Загалом до V ст. до н.е. переважав вплив Сходу, а згодом – еллінської культури. Ювелірного мистецтва фінікійці навчились у мікенців і єгиптян. У різьбленні по слоновій кістці простежуються єгипетські, мікенські та ассирійські мотиви. Яскравим прикладом впливу еллінської культури є карфагенські саркофаги IV–III ст. до н.е. та поховальні споруди (мавзолеї), а також застосування в архітектурі давньогрецьких ордерів. У часи, коли Карфаген став однією з провінцій Римської імперії, він отримав нову культуру. Римляни зводили нові храми й будівлі громадського значення. Через деякий час Карфаген став одним із найкрасивіших міст, другим за розміром та величчю після Рима. Для задоволення потреб городян був побудований цирк на 60 тисяч глядачів (карфагенський колізей), а також театр, амфітеатр, великі терми та акведук завдовжки 132 км.

Відголоски художніх надбань митців Карфагена відчувалися багато століть після руйнування міста. Мармур і граніт, що колись прикрашали римське місто, були вивезені та використані для будівництва соборів у Генуї, Пізі (Італія), а також, можливо, і Кентерберійського собору (Англія).

У декоративно-прикладному мистецтві народів Африки, нерозривно пов'язаному з працею та побутовим устроєм життя, відобразилися творча фантазія народу й відчуття естетичної цінності людської праці. Зокрема, це стосується виготовлення меблів і посуду.

Розвивалося і музичне мистецтво. Одна з особливостей музичних стилів Африки - їх запитально-відповідний характер, який доповнюється форсованою поліритмікою. (Одночасне звучання різних ритмів, які зливаються в єдине складне ціле). І кожен музикант, танцівник чи слухач має власне місце. Пісенний жанр в африканській музиці - це ситуації, де соліст і хор повторюють речення. При цьому хор часто складається з публіки. Таким чином, виконання музики в африканській культурі і її сприйняття - форма комунікації. Мета - привабити максимальну кількість людей в музичну подію. На відміну від Європи музика в Африці - невід'ємна частина соціального життя. Зараз навіть демонстрації протесту нагадують карнавал. Музика сприяє взаємодії між людьми і дає їм місце в спільноті. Характерна риса музики - барабани. В кожному племені свої барабани, і кожен має свою "мову". "Мов" у говорячих барабанів, майже стільки ж, скільки мовних діалектів (а їх на території Африки понад 2000). Кожен барабан має свій ритм, створюючи власний музичний стиль. Головною рисою африканської культури та й мислення в цілому є орієнтація на минуле. Але це минуле не застигле, а постійно присутнє в сучасності. (Мабуть тому так важко африканцям побудувати сучасне демократичне суспільство без минулих звичаїв та традицій) .В центрі уваги митця знаходиться людська фігура. Голова є основним елементом, а тіло лише вказує ознаки статі та татуювання. Абстракція переважає над реалістичністю. Головним у мистецтві є дія, акція (танець, ритуал) тому предмети мистецтва є «рухомими» (маска, під час церемонії).

Африканське мистецтво існує для повсякденності, оберігаючи від дурного ока чи чужих сил, злих чи добрих (обереги, фетиші).

Слухання африканської музики.

1. Відтворіть елементи поліритмії (робота в парах).
2. Дискусія на тему «Африканський танець — думки й почуття, виражені в русі».

Традиційні релігії.

Традиційні релігії були пов`язані з повсякденним життям, природою, розумінням світу, тому відображали справжню сутність африканців. У зв`язку з цим такі ритуали настільки зміцнилися в свідомості і життя людей, що донині проявляються в багатьох країнах континенту в тій чи іншій мірі. Зазвичай подібні релігії зустрічаються в Чорній Африці, причому багато африканців можуть спокійно сповідувати будь-яку іншу віру, таємно поклоняючись давнім традиціям. Всі традиційні релігії Африки мають загальні риси, першою з яких є похоронний культ виражений в глибокому шануванні предків і всіх померлих. Кожен, хто залишив життя, стає особливим об`єктом для живих спадкоємців, усіма сім`ями і родами шанували, проводили спеціальні ритуали, щоб духи допомагали в житті.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРВІСНИХ ФОРМ РЕЛІГІЇ

Питання про те, які з відомих вірувань, обрядів і культів, що за родилися за кілька десятків тисяч років до н. е., слід вважати окремими, самостійними первісними формами релігії, ще не має загальноприйнятого рішення в релігієзнавчій літературі. Безумовною формою примітивних релігій визнається тільки тотемізм. Проблема полягає втому, що у первісному суспільстві різнорідні вірування і культи співіснували і перепліталися в най вигадливіших комбінаціях.  Багато дослідників погоджується з тим, що переважній більшості первісних проявів релігії були притаманні такі особливості:

1. Відсутність абстрактних уявлень про Бога як безлику, керуючу природою і людьми силу, що знаходиться над світом. Замість цього давні люди поклонялися безпосередньо матеріальним предметам, природним явищам, тваринам і рослинам, що наділялися надприродними властивостями і якостями. Найчастіше надприродність первісних об’єктів релігійного шанування зводилася до поєднання двох головних ознак:

• до їхньої невидимості, невідчутності або не вразливості для звичайних людей у звичайній ситуації, тобто до перебування "над" природним і людським світом;
• до можливості вирішальним чином втручатися в перебіг природних процесів (наприклад, викликати дощ або припиняти тривалу зливу) або в долю кожної окремо взятої людини.

2. Змішання життя і культу, у цьому зв’язку прийнято навіть говорити, що життя первісної людини було її богослужінням. Кожна її дія здійснювалася відповідно до освячених тисячолітньою традицією обрядів і правил, що було важливо для накопичення, збереження й передачі від одного покоління до іншого моральних приписів, правил поведінки, елементарних знань і навичок, необхідних для виживання в навколишньому світі.
3. Родоплемінний, а не світовий характер релігійних культів, коли кожне первісне плем’я мало свої власні релігійні культи: одні поклонялися ведмедю, інші вірили в чудодійну силу померлих предків тощо.

Як бачимо, найдавніші форми релігії помітно відрізнялися від сучасних нам релігійних проявів (у першу чергу світових релігій) за характером віровчення, культу й організації. Єдине, що об’єднує їх, — це наявність віри.

Появу первісних вірувань і культів учені пояснюють особливостями мислення перших людей, що сприймали навколишній світ як живу й одушевлену істоту з власними почуттями, емоціями й волею. (У цьому зв’язку, навіть виникла досить груба аналогія: давня людина мислила так, як сучасна перетравлює Їжу, тобто не віддаючи собі ясного звіту в перебігу самого процесу). Первісне світосприйняття може здатися нам незвичним, але в ньому немає нічого дивного: для пояснення навколишнього середовища людина застосовувала єдино доступний її розумінню, хоча, можливо, дещо нескромний критерій — саму себе.

ФЕТИШИЗМ

Фетишизм (португ. feitico — річ для чаклунства; іноді етимологія цього слова зводиться до латин, fatum — доля) — поклоніння матеріальним предметам найближчого оточення людини як наділеним надприродними властивостями. Припущення про те, що фетишизм — це історично перша форма релігії, є радше теоретичним і умоглядним, ніж таким, що має під собою реальну фактичну основу. Уся справа у простоті фетишистських вірувань, елементарності супроводжуючих обрядів та переважно індивідуальному характері фетишизму.

Механізм утворення фетишів можна простежити на прикладі описаного в літературі поважного чорного джентльмена, який володів зібраною кількома поколіннями його родини колекцією фетишів у кількості 20 000 екземплярів, що складалася великою мірою з усякого мотлоху — горщика з червоною глиною, дерев’яного кілка, пір’я червоного папуги, людського волосся тощо. Взявши в руки камінь з куряче яйце, господар розповів його історію. Якось вранці він виходив з будинку у важливій справі, але переступивши через поріг, наступив на цей камінь і забив собі ногу. "Ага!" – подумав він, – "Ти тут", – і він узяв камінь, який тоді справді допоміг йому в його справах. Тобто поява фетишизму була наслідком не систематизованих поглядів на нібито надприродні сили, що приховані в кожному предметі, а наслідком неясної, часто випадкової асоціації. Хоча досить часто фетишами ставали ті з навколишніх предметів, що мали для людини життєво важливе значення. Приміром, спис, за допомогою якого мисливець добував більше дичини. Фетишем міг бути як окремо взятий матеріальний предмет, так і частина більшого об’єкта шанування, наприклад, камінь зі священної гори, шматочок священного дерева, зображення шанованої тварини, який-небудь малюнок або навіть татуювання. Власні фетиші мали й окремі люди, і цілі племена, що відводили їм спеціальні будиночки. У таких випадках у спільних фетишів іноді з’являлася "спеціалізація": один керував погодою, інший – полюванням, третій – воєнними діями або особистим життям людини тощо. Поклоніння фетишу найчастіше полягало в догляді за ним як за звичайною людиною. Наприклад, у племінному африканському будиночку фетишів стояли стілець, на якому міг би сидіти фетиш, і матрац для його відпочинку—всі розміром з людську долоню (а також завжди була напоготові пляшка горілки). За відомостями, зібраними Ш. де Броссом, окремі особи на своїх обгороджених ділянках або біля дверей хатини залишають особливе місце для свого фетиша. Вони прикрашають його, як їм велить їхнє власне благочестя, й щотижня фарбують їх в різні кольори. Якщо африканцям потрібен дощ, вони ставлять біля фетиша порожні кухлі. Якщо вони воюють, вони кидають сюди списи й мечі, аби виблагати собі перемогу. Якщо вони мають потребу в м’ясі чи рибі, вони кладуть сюди кістки. Якщо їм потрібен пальмовий сік, вони кидають до підніжжя фетиша маленький ніж, яким роблять надрізи в деревах. Проте описані й численні випадки покарання фетишів: їх лають, б’ють, викидають, замінюючи іншими. У деяких народів Західної Африки навіть існував звичай, звертаючись до фетиша із проханням, вбивати в нього цвях, бо вважалося: фетиш, відчуваючи біль, швидше зробить те, що від нього вимагають.

Тотемізм

Тотемізм (мовою індіанців північноамериканського племені оджибве – "його рід") – комплекс обрядів і вірувань, пов’язаний з уявленням про надприродний зв’язок людини й окремих соціальних колективів із тваринами й рослинами. Термін тотемізм з’явився в науковій мові на початку XVIII ст. і закріпився в науковому обігу на межі XIX – початку XX ст. у працях видатного англійського етнографа Джеймса Фрезера.

Цікаво, що на відміну від фетишизму сліди тотемних культів зафіксовані не тільки етнографічно, а й археологічно. Насамперед йдеться про окремі черепи печерних ведмедів або їхні скупчення, обкладені по колу камінням або зібрані у великі кам’яні скрині. Можна згадати про наскельні малюнки, зображені не там, де вони могли постати перед поглядом захопленого глядача, а в темних і затишних куточках печер або підземних галереях, важкодоступних навіть для нинішніх археологів. Зустрічалися також стилізовані скульптури звірів (бізонів чи ведмедів), довкола яких збереглися численні кругові сліди з характерним для ритмічних танцювальних рухів перенесенням центра ваги нап’яту. Власне кажучи, існує до 50 різних теорій походження тотемізму, які якщо й вносять у цю проблему якусь ясність, то тільки у твердженні, що поява тотемізму прямо пов’язана з притаманним первісному мисленню особистим ставленням людини до природи. Тісний, виключно матеріальний зв’язок людської групи зі своєю територією, мисливськими угіддями, тваринами та рослинами давня людина розглядала за аналогією з узами кревного споріднення членів родоплемінного колективу. Припустимо, у жарких країнах дерева були житлом людини, їхні плоди – її найважливішою їжею. Зрозуміло, що з самого початку в людини повинне було виникнути таке шанобливе ставлення до дерева — як до істоти, що давала їй дах, що годувала її й ховала від хижих звірів — яке дуже нагадувало ставлення до батьків і старших.

Культура Нок – археологічна культура

Датована близько 900 р. до н. е. – 200 р. н. е.. Розповсюджена на значній території сучасного штату Бенуе-Плато в Нігерії. Названа за місцем перших (1931) знахідок біля села Нок (Nok, на південний захід від м. Джос).

Особливе місце серед знахідок займають теракотові голови (розміри коливаються від декількох див до натуральної величини) яскраво вираженого африканського типу, що відрізняються гострою, майже гротескною виразністю, енергійним ліпленням узагальнених обсягів, виразним й соковитим моделюванням основних рис особи. Зображення виявляють деяку подібність у стилістиці зі скульптурою йоруба (це дозволяє припускати, що культура Нок була створена пращурами сучасних народів Західного Судану). Знайдені також прикрашені орнаментом скульптурні зображення тварин (голова слона, фігурка присіла навпочіпки як мавпа), прикраси з перлів, фрагменти посуду, кам'яні поліровані сокири й тесла, що служили, мабуть, для обробки дерева. Великий інтерес представляють фрагменти залізних виробів, які, на думку англійського археолога Бернарда Фегга, який першим знайшов ці вироби, відносяться до початкового етапу обробки цього металу в Африці.

Портрети культури Нок були пов'язані з обрядом поховання. Така традиція збереглася в багатьох культурах Західної та Центральної Африки. Статуетки людей і тварин свідчать також про те, що пластика Нок уже була здатна передавати динаміку руху. Цей здобуток пластики зберігся лише в скульптурі нижньої течії Конго та в Анголі. Окремі риси пластики Нок продовжують існувати в мистецтві багатьох народів Західної й Центральної Африки. Наприклад, у балуба (Демократична Республіка Конго) голови скульптур прикрашають зачіски, як у голівок Нок; у йоруба (Нігерія) — подібні форми очей і вуст; маски нігерійських племен ібібів та екої нагадують відомі з культури Нок так звані «голови Януса».

Африканські маски

Африканська маска - явище багатогранне. Її можна розглядати як елемент соціального життя і образне втілення релігійних повір'їв, як приналежність своєрідного театрального дійства - ритуального танцю і, нарешті, як витвір мистецтва.

Маски - характерний і дуже яскравий прояв творчості африканських народів. Подекуди вони досі відіграють велику роль в суспільному житті, а найчастіше є приналежністю святкового карнавалу. Надзвичайно різноманітні розміри і форми масок, манери їх виконання і матеріали, з яких вони зроблені. Але вони завжди магічні. Маски не тільки відображали зміст місцевих вірувань; вони були необхідною приналежністю секретних товариств родової знаті, свого роду чоловічих клубів, діяльність яких носила в значній мірі культовий характер.

Маски були різні. Лицьова маска забезпечена отворами для очей, зрідка - для рота. Іноді роблять рухливу нижню щелепу; паща, забезпечена довгими зубами з очерету, може при цьому відкриватися і з шумом захлопуватися. Лицьова маска закріплюється сіткою або системою шнурків, продітих у верхній край маски і підв'язаних двома стрічками на грудях або до поясу. Танцюрист, крім того, притримує зубами дерев'яний стрижень, що з'єднує бокові краї маски. Маски-шоломи, покриваючи всю голову, не вимагають зав'язок. Є маски у вигляді головного убору, укріплені на круглій плетеній шапочці в горизонтальному або похилому положенні. Існують маски, які носять на лобі, а також масивні маски, що спираються на плечі. Можна зустріти маски, що зображують неживі предмети, наприклад, - будинок з вікнами, пілястрами і розписним візерунком. Іноді стилізація призводить до чисто орнаментальних форм.

Дерево різних порід служить головним чином матеріалом для масок. Процес виготовлення супроводжується заклинаннями і невеликими жертвопринесеннями. Для обробки дерева застосовують найпростіші інструменти - тесло і гнучкий ніж або скобель з вузької смужки заліза з двома ручками. Готові вироби зачищають шорстким листом або наждачним папером. Оберігаючи дерево від згубної дії тропічного клімату, його просочують маслами і полірують; звідси - приємна глянсова фактура. Маски забарвлюють чорною, білою і червоною фарбою мінерального та рослинного походження (наприклад, чорна - обвуглені зерна плодів, розтерті і розведені відваром таніну, біла - з суміші вапна, товченого рису, а також посліду змій і ящірок, червона - охра). Фарби наносять пензликом або пташиним пером. Для посилення виразності додають деталі зі шкіри та металу, раковини каурі, пір'я, намиста, волокно пальми-рафії.

Застосовують і інші матеріали.

Маска поєднується з костюмом з волокон рафії або тканини. Це може бути туніка, спідниця, панталони. У догонів спідниці з фібри бувають короткі, до колін, - жовті, червоні, чорні, а довгі - завжди чорні. До спідниці додається нагрудна опояска, теж з фібри, з плетеними бретельками, іноді прикрашеними раковинами каурі. Якщо зображується жіночий персонаж, на грудях закріплюють дві половинки плоду баобаба, пофарбовані в чорний колір. Іноді тіло вкривають шкурою, навіть пір'ям. Обличчя під маскою прикривають капюшоном у формі головного убору або завісою з щілинами для очей.

Власне кажучи маски - це образне втілення духів. Одні покликані оберігати плоди на деревах і зерно в коморах, інші - викликати дощ; маски необхідні в обряді ініціації, яким відзначається статева зрілість юнаків та дівчат; вживають їх і в хвалебному ритуалі. Якась "материнська маска" виступає як суддя, законодавець і пророчиця, а також нічний сторож, який охороняє село від відьом і леопардів. Деякі маски зображують духів легендарних вождів і предків. Сучасні маски представляють шарж або зображують високопоставлених осіб.

Різні народи Африки вносять в мистецтво маски свої образи, свої особливі риси. Кожен клан виконує маски в індивідуальній, часто тотемістичній формі. Стилізовані маски Моссі (Верхня Вольта) зображують антилопу з довгими рогами або представляють вузьку вертикальну пластину з різьбленим поліхромним орнаментом. Витончені маски Гуро (Берег Слонової Кістки) відрізняються подовженим овалом особи з опуклим чолом і вузьким косим розрізом очей. Загадкові маски з Габону легко пізнаються по м'якій напівсуміші їх монголоїдного білого обличчя з червоним ротом і високою чорною зачіскою.

Для бага (Гвінея) притаманні маски у вигляді жіночого бюста, які носять на плечах. Дивовижні маски екоі, що живуть на стику південно-східної Нігерії і Камеруну. Тут дерев'яні голови, обтягнуті шкірою антилопи, зображують покійних членів секретного суспільств. Їх зіниці і зуби викладені листовим залізом, голова часто увінчана химерно завитими рогами. Незважаючи на реалістичне трактування, у них проглядаються демонічні риси. Образ цих масок, ймовірно, навіяний давнім звичаєм полювання за головами, яким колись займалися місцеві племена. Взаємовплив призвів до поширення деяких типів масок на широкій території. Маска в той же час є носієм абстрактного поняття: сили, достатку, родючості, багатства і т. п. Ці поняття укладаються в певні символи або виражаються наочними засобами. Наприклад, ознакою багатства вважаються товсті, надуті щоки. Якщо функції духу ускладнені або в них розрізняються якісь відтінки, маску наділяють додатковими аксесуарами, синтезуючи два або кілька образів. Людська маска часто увінчана пташкою, доповнена рогами антилопи, кабанячими іклами, пташиним дзьобом. У йоруба й ібо (Нігерія) багатофігурні композиції утворюють над маскою високу піраміду. Маски екоі та інших племен бувають дволикими, висловлюючи, можливо, всевідання духу, споглядання минулого і майбутнього, навіть потрійними. Символічна роль маски як елемента активного, випромінюючого життєву силу, вимагає граничної експресії. Прагнучи підкреслити певні властивості маски, вдаються до будь-яких засобів - стилізують реальний образ, утрирують ті чи інші риси (наприклад, підклеюють натуральне волосся і вставляють справжні зуби).

Маски емоційні й динамічні, вони відтворюють складну гаму почуттів, найтонші відтінки настроїв. Маски сміються, плачуть і будують гримаси. Загрозливий характер масок пов'язаний з їх функціями: діяльність деяких товариств будувалася на залякуванні непосвячених, подекуди практикувалися людські жертвоприношення. Деякі маски були оточені страшними заборонами, і один кинутий на них погляд міг коштувати непосвяченому життя. Крім того, маски, оберігаючи людину, відлякують злих духів. 

Маски зберігають у затишних святилищах і печерах або в хатині глави суспільства. Іноді - вони предмети культу, які окропляються кров'ю і маслом. Особистість носія маски в урочистих обрядах прихована від непосвячених; на святах після закінчення танцю маски знімаються і майстерність виконавців обговорюється присутніми. Молоді люди перед обрядом ініціації часто самі вирізають собі маски і вибирають характер танцю. Подекуди виконання масок було предметом змагання, і кращі твори заохочувалися присудженням особливого почесного титулу. Це сприяло прояву нових форм, все більш химерних і різноманітних.

Африканські маски - результат багатовікових нашарувань ідеології, примітивної, часом реакційної, і в той же час вони - свідчення надзвичайної художньої обдарованості африканських народів. Вільний політ фантазії їх творців народжує форми і образи то реальні, то фантастичні, найнесподіваніші, нескінченно різноманітні і неймовірно химерні.

Підсумок уроку.

На уроці ми познайомилися з народним мистецтвом Північної та Тропічної Африки. Визначили вплив релігійних вірувань на традиційне мистецтво  етнічних племен Центральної Африки. Також дійшли висновку , що маска –«ключ» до душі африканців.

Література

1. Електронний ресурс: https://www.google.com.ua/search
2. Електронний ресурс: https://naurok.com.ua/arhitektura-zhivopis-dekorati
3. Кер. авт. колективу: Левчук Л.Т. (2000). Розділ IV, глава 4. Релігійні вірування, міфологія та мистецтво Західної й Центральної Африки. "Історія світової культури". книга на сайті pidruchniki.ws: Київ: Либідь. ISBN 9660601522. –
4. Моуді Р. Життя після смерті. – М., 1991. – С. 191.
5. Тайлор Э. Первісна культура. – М., 989. – С. 213.
6. Бросс Ш. де. Про фетишизм. – М., 1973. – С. 23-24