Глобалізація сучасного світу зумовлює розвиток культурних цінностей як окремих людей, так і цивілізацій. Тому процес комунікації культур різних народів, їх співіснування в єдиному світовому просторі є актуальною проблемою нашого часу. Загальнолюдська культура яка формує діяльність із взаємопроникнення, взаємозбагачення багатьох культур, полікультурність, повинна надати місце розвитку кожної самостійної культури в єдиному цілому.

У загальному значенні культура – це певна сукупність придбаних та переданих із покоління в покоління ідей, цінностей, звичаїв, вірувань, традицій, норм і правил поведінки, створених людством за весь час існування.У ході історії кожне суспільство виробляє свою мову, свій так званий «код», які дозволяють ідентифікувати представника даної спільноти, особливості культурної традиції.Суб’єктом культури є людина яка творить, зберігає і поширює створені культурні цінності.Пізнання національної самоідентичності, зміцнення зв’язків між культурами різних країн, відображення дійсності в художніх образах,збагачення духовно-практичного досвіду людини забезпечує «мистецтво – як форма самосвідомості культури» [3, с. 2].

«Мистецтво відкриває загадкове, що не піддається науковому пізнанню. Саме тому людині потрібне мистецтво як органічна частина того, що закладено в ній самій та у світі, який людина пізнає і яким насолоджується» [4, с. 1]. Мова мистецтва – міжнародна, і в цьому полягає його суспільна значущість. Мистецтво живе у часі. І це не тільки сьогодення, але й минуле та майбутнє. Достатньо поглянути на черги за квитками на концерти улюблених артистів, вражаючі погляди дітей від виставок у музеях, спільну участь малюків у театральних та лялькових виставах, культурне дозвілля молоді під час вечірок-«party»…

Усе різноманіття культур складається в єдину цивілізацію зі спільними проблемами та базовими цінностями, яка існує в полікультурному світі, де гармонійно взаємодіють культури різних країн. Кожен народ, держава мають національну, регіональну культуру, створюють власні цінності, які розкривають менталітет країни, установлений звичаями і традиціями. «Культурне розмаїття – важлива умова для самопізнання людини: чим більше вона буде дізнаватися про культуру, чим більше країн відвідає, чим більше мов вивчить, тим краще вона зрозуміє себе і тим самим збагатить свій духовний світ» [9, с. 134]. Із відкриттям кордонів між європейськими державами посилюється мобільність людей, зростає прагнення вивчення інших культур, встановлюютьсята підтримуються різноманітні зв’язки всередині своєї країни,  за її межами. Міста світу перетворилися на багатомовний простір у якому співіснують та розвиваються різні національні культури. Таке зростання міжкультурної комунікації, активний обмін матеріальними та духовними цінностями, формування глобальної культури при одночасному посиленні значущості національних культур підводить людство до діалогу культур, бо щоб вести гідний діалог із представниками різних культур, треба знати і розуміти ці культури. Л. Назаренко зазначила, що «діалог – це показник загальної культури суспільства. Здатність однієї культури засвоювати досягнення іншої – одне з джерел її життєдіяльності» [8]. Кожна національна культура – єдина і неповторна, унікальна і самобутня. Тому діалог, як форма міжнаціонального спілкування, націлений на взаємозбагачення національних культур, збереження їх самобутності.«Ідея діалогу культур передбачає відкритість культур одна одній. Але це можливо при виконанні деяких умов: рівності всіх культур, визнання права кожної культури на відмінності від інших, поваги до чужої культури» [9, с. 134]. Діалог культур – це передумова формування толерантності, поваги, взаємодопомоги, подолання стереотипів, навіть якщо традиції є протилежними. У сучасному світі існує об’єктивне протиріччя, властиве культурам усіх народів світу,– протиріччя між розвитком національних культур та їх зближенням. Це спостерігається у діалозі культур Заходу і Сходу – різноспрямована система цінностей ускладнює комунікацію; культури неохоче ідуть на контакт між собою. Формуваннядуховної єдності є умовою самозбереження людства і результатом діалогу культур.

У процесі історичного розвитку виділено п'ять основних способів взаємодії культур, унаслідок яких або збагачується соціокультурний досвід людей і спільнот, або загострюються етнокультурні протиріччя.

Акультурація – процес перебору на себе однією культурою властивостей іншої культури. Спочатку відбувається міжкультурна комунікація, набуття нового, але водночас, може виникнути заперечення нового, що веде до ідеалізації власної оригінальної культури. Основні стратегії акультурації - асиміляція, сепарація, маргіналізація та інтеграція.

У процесі культурної інтеграції формуються елементи нової, інтегральної світової культури. Поширюються цінності які сприяють зближенню народів і культур, визнається рівноцінність різних культурних систем, відбувається відмова від ксенофобії, формується толерантність.Кожна нація бере з глобальної системи те, що відповідає її традиціям, менталітету.

Експансія – процес розширення сфери впливу домінуючої культури поза початкові межі функціонування або державні кордони. Цей процес може мати насильницький характер, коли дії не узгоджуються з принципами іншої культури.

Дифузія – процес запозичення культурних рис із одного суспільства в інше, відбувається обмін культурними надбаннями. Головна умова – готовність однієї сторони до сприйняття нового іншої культури.

Синтез культур – процес об'єднання «культурно різних елементів: орієнтирів, цінностей, норм, типів поведінки, при якому виникає якісно інше утворення. Синтез має місце, коли соціокультурна система переймає та засвоює досвід інших суспільств у сферах, що є недостатньо розвинутими в ній самій, але при цьому зберігає власну, притаманну їй основу, яка дозволяє говорити про її самобутність, про здатність підтримання цілісності та стабільності» [5]. 

Метою міжкультурної взаємодії є всебічне ознайомлення світової спільноти із надбаннями кожної національної культури, налагодження дипломатичних стосунків, зміцнення культурних зв’язків, економічний зріст, формування єдиних загальнолюдських, мистецьких цінностей, стійкого позитивного іміджу держав.

Нові реалії сучасної цивілізації змінюють характер культури та її роль у загальноісторичному процесі. Технічний прогрес, технічні інновації формують клас людей «інтелектуальної праці», який починає займати більшу частину культурної сфери. Ці фундаментальні зміни зумовлюють новий, якісний рівень функціонування культури на початку XXI століття.

З метою обміну досвідом та підвищенню ролі культури у формуванні  позитивного іміджу України в світі на сьогодні є важливим питання інтеграції українського мистецтва у світовий культурно-мистецький простір. Українське суспільство мусить прийняти світові стандарти та критерії оцінки в усіх сферах життя, здійснити переосмислення ціннісних орієнтирів, вести наполегливу працю у сфері міжкультурної комунікації та діалогу культур.Мистецький міжкультурний діалог відбувається різними формами, методами організації та проведення. Наприклад, регіональні, міжнародні конференції, семінари, конкурси, фестивалі, пересувні музейні експозиції, виставки, майстер-класи, творчі зльоти.

Серед культурно-мистецьких заходів проводяться Дні культури певних країн в Україні, виставки робіт українських художників у різних містах Європи, турне з концертами музичних гуртів, театральних, танцювальних колективів. Декілька років поспіль Україна бере участь у Венеціанському бієнале. Працює мистецький простір PinchukArtCentre (м. Київ). Сучасне мистецтво відроджує ті види, які згасали упродовж ХХ століття – вітраж, мозаїка, гобелен. З’являються нові мистецькі течії та явища – електронна, трекерна музика, промисловий дизайн, антитеатр, гепенінг, інсталяції, перформанс, стріт-арт.

На території сучасної України проживає понад 100 націй і народностей; ми говоримо про полікультурність. Діалог культур відбувається на загальнолюдських цінностях: захисті прав особистості, гуманізмі, творчому розвитку людини, поширенні наукових знань, взаємозбагаченні національної та регіональної культури; ми говоримо про міжкультурну комунікацію. Сьогодні з’являється можливість не лише вільного розвитку кожної національної культури, а й постійного їхнього зближення в полікультурному просторі України, тому обмін духовними цінностями, знайомство з досягненнями культури інших народів збагачує особистість, змінює і розвиває її.

Література

1. Бібліотека електронних підручників e-com. Мистецтво – посередник між культурами.
2. Бібліотека електронних підручників e-com. Проблема культури як діалогу культур.
3. Бібліотека електронних підручників e- Культурологія. Українська людина в європейському світі. Мистецтво – діалог людини зі світом.
4. Бібліотека електронних підручників e- Культурологія.
5. Г.Осипова, Н.Садовська. Культура і діалог культур у контексті глобалізації.
6. Л. Кондратова. Художня культура .11 клас. Методичний посібник.- Х.: Вид. група «Основа», 2011.-238 с.
7. Л. Масол. Мистецтво. Підручник для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів. Мистецтво в діалозі культур с.192- Київ, Видавничий дім «Освіта», 2017.- 223 с.
8. Л. Назаренко. Підручник. Мистецтво 9 клас. Значення мистецтва в діалозі культур.
9. Л. Сєрих.Мистецтво. 9 клас. Конспекти уроків.- Харків: Вид-во «Ранок», 2018. - 288 с.