Нині, як ніколи раніше, підвищилися вимоги до уроку – основної форми навчання і виховання молоді.

Яким же насправді має бути сучасний урок? Як підвищити його ефективність? Ці питання були і залишаються актуальними нині.

Важливою умовою підвищення якості уроків є урізноманітнення методів і прийомів навчання, видів роботи, які виконують учні. Всяка одноманітність, зрештою, породжує в дітей відчуття перевантаження. Воно виникає не стільки від великої кількості завдань, їх складності, скільки від одноманітності, сірості і буденності. Особливо гостро ці питання стоять сьогодні, в умовах дистанційного навчання. Завдяки можливості використання різних видів наочності, таких як зображення предметів, картинки, жести, відеофрагменти, аудіозаписи, комп’ютерні програми, учитель демонструє явища об’єктивної дійсності. Унаочнення – один з найважливіших компонентів подачі нового матеріалу. Це чи не єдиний ефективний спосіб засвоєння знань дистанційно. Тому актуальним є розширення застосування різних видів наочності з урахуванням відповідності змісту тем, що вивчаються. Метою нашої статті є розгляд особливостей використання різних видів наочності на уроках та визначення її ролі.

Не існує універсальних методів навчання і універсальних форм роботи. Але у кожного педагога є свої улюблені прийоми, знайдені в процесі роботи.

Ні для кого не секрет, що на сьогодні в учнів спостерігається слабка мотивація до навчання. Діти не зацікавлені у навчанні. Причин цього достатньо багато: це і перевантаженість шкільних програм, і відірваність матеріалу, що вивчається, від життя, від здібностей і потреб учнів, перенасиченість інформаційних джерел «більш цікавою» інформацією для сучасних дітей тощо.

Учителі багато думають над тим, як і чим зацікавити учнів, викликати в них інтерес до уроку, забезпечити активну увагу. Це досягається, передусім, майстерним проведенням уроку: змістовним, жвавим, образним викладом матеріалу, такою організацією занять, коли жоден учень ні на хвилину не залишається без роботи, і, звичайно ж, широким впровадженням наочності.

Про важливу роль наочності в освітньому процесі свідчать не тільки щоденні особисті спостереження, але і загальний досвід людей («Краще один раз побачити, ніж сто разів почути»).

Уже з самого початку уроку важливо створити в учнів робочий настрій, від цього нерідко залежить подальший успіх. Перше враження повинне бути яскравим, а тут ніяк не обійтися без наочності.

У процесі сприйняття об’єкту поряд зі сприйманням беруть участь пам’ять і мислення. Образ об’єкту, який сприймається є наочним тільки тоді, коли дитина аналізує об’єкт, зіставляє його зі вже набутим досвідом. Наочний образ виникає не сам по собі, а в результаті активної пізнавальної діяльності людини. Ступінь наочності може бути різним в залежності від індивідуальних особливостей дитини, від рівня розвитку її пізнавальних можливостей, знань, ступеню наочності початкових образів сприймання. Принцип наочності виходить із самого процесу сприйняття, осмислення та узагальнення учнями навчального матеріалу. Наочність забезпечує зв’язок між конкретним і абстрактним, бере участь у розвитку абстрактного мислення, у багатьох випадках є його підґрунтям.

Психологічною засадою ефективності наочності є збудження нею роботи різних видів пам’яті. При вдалому застосуванні наочного посібника відбувається запам’ятовування не тільки логічне, а й емоційне, образне, органи чуття створюють свої «сторінки» в пам’яті людини: слух, рухомо-моторні дії, запах, смак – усе це може сприяти освіті учня.

Сучасні діти не уявляють свого існування без новомодних ґаджетів, за допомогою яких можна зробити фото чи відзняти відео. А це гарний стимул для роботи. Варто лише поставити завдання перед учнями, і результати можуть приємно вразити. Неабиякий інтерес в учнів може викликати завдання створити фотоколаж чи відзняти відео підготовки чи виконання певного завдання. У розпорядженні кожного вчителя є різні засоби наочності: ілюстративно-художні і графічні матеріали, відеозаписи, кінофрагменти, навчальні кінофільми, презентації, відеоуроки. Кожен із цих засобів належить до окремого виду наочності: зорової, слухової чи синтетичної.

Має рацію методист А.П.Коржупова, яка вважає, що «велика кількість наочних посібників, показаних на одному уроці, промайне, як в калейдоскопі, перед очима учнів і не тільки не залишить належного сліду в їх пам’яті, не викличе відповідних емоцій і не забезпечить глибини знань, а й приведе до перевантаження уроків» [3, с. 23].

Дидактичні функції схематичної наочності – педагогічна підтримка міркувань учнів на етапі первинного сприймання, опора для дітей, які не встигають. З огляду на це, схеми дуже різноманітні. Як правило, це невеликі за форматом цупкі аркуші, які або прикріплюють на крилі дошки, або заздалегідь кладуть на окремі парти. Важливо, щоб у процесі сприймання наочності розвивалися пізнавальні здібності дітей, здатність до самонавчання. Ефективність процесу сприймання підвищується, коли перед учнями ставляться спеціальні завдання, проводяться спостереження, які спонукають їх придивлятися чи прислухатися до нових об’єктів, виділяти їхні характерні ознаки, об’єднувати в єдине ціле, позначати певними словами. У таких ситуаціях в учнів швидше розвивається спостережливість, ніж тоді, коли сприймання наочних об’єктів є тільки ілюстрацією готових знань, повідомлюваних учителем. Вибір наочності для конкретного уроку зумовлюється не тільки його навчальною метою, а й іншими чинниками. Зокрема, специфікою мікросередовища школи та попереднім рівнем готовності дітей, їхнім емоційним станом, віком, резервом навчального часу.

Особливо важливим джерелом чуттєвого досвіду майже на всіх уроках є актуалізація емоційних спостережень дітей. Це положення глибоко розвинув у своїх працях В.О. Сухомлинський. «Природа мозку дитини, – писав він, – потребує, щоб її розум виховувався біля джерела думки – серед наочних образів, і насамперед – серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу на «обробку» інформації про цей образ. Якщо ж ізолювати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитина сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель. А цим клітинам треба розвиватися, міцніти, набиратися сил…» [6, с. 33-34].

Модернізація освіти орієнтує педагога на оволодіння новими інформаційно - комунікаційними технологіями. Саме вони дозволять повною мірою розкрити педагогічні, дидактичні функції цих методів, реалізувати закладені в них потенційні можливості. Інформатизація освітнього процесу являє собою комплекс заходів, пов’язаних насиченням освітньої системи інформаційними засобами, інформаційними технологіями та інформаційною продукцією. Система освіти – цілісна, але відкрита система, однією з важливих характеристик якої є її інформативність. Це зовсім не означає, що інформаційна система в системі освіти передбачає тільки засвоєння інформації.

Головне завдання ІКТ – забезпечення сучасної якості освіти на основі збереження його фундаментальності і відповідності актуальним і перспективним потребам особистості, суспільства, країни.

Застосування ІКТ в освітньому процесі дозволяє:

– зробити урок сучасним, тобто наочним, яскравим, інформативним, інтерактивним та економним за витратою часу;

– наблизити урок до світосприйняття дитини, яка більше слухає і дивиться, ніж читає і говорить;

– використати диференційований і діяльнісний підходи до навчання;

– встановити відносини взаєморозуміння, взаємодопомоги між учнем і вчителем;

– активізувати пізнавальну діяльність школярів.

Добір наочних посібників до уроку — річ важлива: тільки комплексне використання їх з урахуванням специфіки класу, його загальної підготовленості, розвитку дасть позитивний результат у навчанні і вихованні школярів.

Отже, роль наочності в забезпеченні ефективного засвоєння учнями навчального матеріалу надзвичайно велика. Правильне використання наочних посібників сприяє успішному формуванню в учнів всіх форм мислення. Показ наочно на уроці активізує сенсорні можливості школярів, актуалізує й уточнює первинні уявлення, забезпечує краще запам’ятовування навчального матеріалу, допомагає кращому засвоєнню знань у цілому.

Отже, наочність служить опорою в розумінні сприйнятого на слух матеріалу, забезпечує правильне осмислення матеріалу на етапі ознайомлення, створює умови для практичного використання матеріалу. Наочність треба застосовувати на всіх етапах уроку, вона полегшує пізнання, покращує запам’ятовування, підвищує увагу та інтерес учнів, також робить урок цікавим. 

Література

1. Ващенко Г. Загальні методи навчання: Підручник для педагогів. – К.: Українська Видавнича Спілка, 1997. – 441 с.
2. Кадемія М.Ю., Сисоєва О.А. Інтерактивні засоби навчання: навчально-методичний посібник. – Вінниця: Планер, 2010. – 217 с.
3. Коржупова А. П. Наочність на уроках літератури. - К, 1973. – 235 с.
4. Максимюк С .П. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2009. – 670 с.
5. Малафіїк І.В. Дидактика новітньої школи: навч. посібник – І.В. Малафіїк, К.: «Слово», – 2014 – 632 с.
6. Cухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / В.О. Сухомлинський // Вибр. твори : в 5- ти т. Т. 3. – К. : Радянська школа, 1977. – С. 5–279.
7. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник./В.В. Ягупов – К.: Либідь, 2002. – 560 с.