Повноцінними є тільки тізнання,
які дитина здобулавласною активністю.
Йоганн Песталоцці

У глобалізованому світі постійно зростає важливість розуміння іноземних мов і здатність спілкування ними, оскільки мови збагачують суспільство й особистість, сприяють взаєморозумінню, економічному й культурному розвитку. Тому відбувається трансформація поглядів на вивчення й викладання іноземних мов з метою забезпечення молоді необхідними вміннями користуватися ними в міжнародному бізнес-середовищі, на ринку праці та під час подорожування, можливостями вивчення мов протягом життя як умови подолання бар’єрів між націями.

Сьогодні в українських закладах освіти вчителі і громадськість виявляють готовність до сприйняття таких ініціатив, як інтеграція в багатокультурне європейське та світове співтовариство. Міжкультурне спілкування поступово стає невід’ємною частиною повсякдення. Здатність вести міжкультурний діалог та висока комунікативна компетенція українських учнів забезпечать високий міжнародний імідж України та авторитет її громадян у міжнародному суспільстві.

«Сучасний стан міжнародних зв’язків України, її вихід до європейського та світового простору зумовлюють розглядати іноземну мову, як важливий засіб міжкультурного спілкування», – визначено в Державній програмі з іноземних мов для загальноосвітніх закладів. Згідно з концепцією Нової Української Школи та відповідно до рекомендацій Європейського парламенту та Ради ЄС, уміння спілкуватись іноземними мовами є однією з 10 ключових компетентностей, якими має володіти випускник школи.

Саме тому сьогодні використовуються не тільки стандартні методи організації навчально-виховного процесу, а і будується навчання і виховання таким чином, щоб дитина була постійно залучена до спільної діяльності. Як інструменти педагогіки партнерства  використовуються цікаві й захоплюючі розповіді, відверту бесіду, справедливу і незалежну оцінку, заохочення творчих успіхів, особистий приклад, зустрічі з цікавими людьми, спільний пошук рішень. Для цього створюються такі умови, щоб дитині було приємно навчатись і отримувати не тільки знання, а й вміння застосовувати їх у житті, критично мислити, не боятись висловлюватись та бути відповідальними громадянами.

Іноземна мова стає важливим засобом міжнародного спілкування. Як відомо, сучасні нормативні матеріали орієнтують учителів на формування в учнів певного рівня іншомовної комунікативної компетенції, тобто здатності спілкуватися іноземною мовою на міжкультурному рівні. Головною метою будь-якої системи освіти є розвиток особистості учня. Основною метою навчання іноземної мови у загальноосвітніх навчальних закладах є розвиток можливостей учнів використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Саме школа повинна підготувати учнів до спілкування в реальних життєвих ситуаціях, навчити їх здобувати знання самостійно з метою вдосконалення в галузі обраної майбутньої професії. Саме на уроках іноземної мови вчитель формує в учнів уміння і навички іншомовного спілкування. Комунікативна методика навчання іноземних мов розглядає навчальну діяльність на уроці, як діяльність спілкування. Вивчення іноземної мови означає, що на уроках іноземної мови необхідно впроваджувати особистісно орієнтоване спілкування, створювати позитивну емоційну атмосферу духовного взаємозбагачення, даючи можливість кожній дитині випробувати себе в різних видах творчості.

Метою особистісно орієнтованої моделі освіти є підготовка розвиненої, виховної особистості, з максимально можливою індивідуалізацією; створення найліпших умов для її саморозвитку, життєтворчості.  Тому організація навчального процесу при вивченні іноземної мови  базується на діагностичній основі. Потрібно знати причини успіхів та невдач учнів у різних видах діяльності на уроці.

Щоб активізувати комунікативну діяльність учнів на уроках іноземної мови,  активно впроваджуються:

• Особистісно орієнтоване спілкування (особистий контакт з учнем, повага до особистості учня, створення відчуття душевного комфорту, заміна «залізної» дисципліни діловою співпрацею);
• Збагачення змісту навчання емоційним, особистісно значущим матеріалом; педагогічна підтримка, оцінювання;
• Діалог між учнями, учнями і вчителями як домінуюча форма навчального спілкування;
• Ситуації вільного вибору учнями навчальних завдань у класі та вдома;
• Залучення учнів до стимулювання самооцінки, самопізнання й самовдосконалення в різних видах діяльності;
• Багатоваріантність, гнучкість форм організації різних видів діяльності: індивідуальна, парна, групова, колективна;
• Створення позитивної емоційної атмосфери і духовного взаємозбагачення; надання можливості кожній дитині випробувати себе в різних видах творчості.

Основними комунікативними уміннями є:

• уміння здійснювати усно мовленнєве спілкування (у монологічній і діалогічній формах);
• уміння розуміти зі слуху зміст автентичних текстів;
• уміння читати і розуміти автентичні тексти різних жанрів і видів із різним рівнем розуміння змісту, розглядаючи їх як джерело різноманітної інформації і як засіб оволодіння нею;
• уміння здійснювати спілкування у писемній формі відповідно до поставлених завдань;
• уміння адекватно використовувати досвід, набутий у вивченні рідної мови, розглядаючи його як засіб усвідомленого оволодіння іноземною мовою;
• уміння використовувати у разі необхідності невербальні засоби спілкування за умови дефіциту наявних мовних засобів.

В зв’язку з акцентом на комунікативну спрямованість та необхідністю формування комунікативної компетенції, проблеми навчання граматиці стають перед кожним вчителем. Граматика не є ціллю навчання, разом з вивченням лексичного матеріалу це лише засоби на шляху до оволодіння основними необхідними навиками. Неможливо встановити пріоритет граматики над лексикою, так само як і лексики над граматикою. Без знання граматичної структури мови неможливо вирішувати комунікативні завдання. Проте засвоєння граматичної системи мови відбувається тільки на основі знайомої лексики. Таким чином, як граматичні, так і лексичні навички та вміння представляють собою центр мовної компетенції, на який спираються мовленнєві навички та вміння. Адже саме з моменту усвідомлення граматичної форми фрази і її лексичного значення простий набір звуків, який людина чує, читає, виголошує і каже, набуває сенсу.

«Загальноєвропейська компетенція» не ставить завдання пропаганди єдиної методики навчання іноземним мовам, її завдання - допомогти всім зацікавленим особам (учням, вчителям, авторам навчальних матеріалів, фахівцям з контрольно-оцінної діяльності, батькам, роботодавцям і т.д.) зорієнтуватися у виборі того чи іншого шляху оволодіння іноземними мовами, а також надати їм можливість ефективного обміну інформацією, що відноситься до сфери навчання.

Таким чином, на загальноєвропейському рівні було відзначено, що не існує універсального методу, так як ефективність того чи іншого методу завжди залежить від цілей і умов навчання, від категорії учнів і від багатьох інших причин. Отже, мова може йти про комплексні, інтегровані методи, які увібрали в себе елементи різних методів або про варіативні технології.

Застосування сучасних технологій, а також спроба використовувати інтегровані методи у викладанні іноземних мов, спрямовані на реалізацію практичного вирішення комунікативних завдань на уроках іноземної мови. Досягнення цієї мети можливе лише за наявності комунікативної компетенції. Формування комунікативної компетенції є одним з основних засобів реалізації іноземної мови як засобу світового спілкування і взаємопроникнення культур.

Функціональний підхід базується на основних принципах:

1. Мовленнєва спрямованість.
2. Функціональність.
3. Ситуативність, рольова організація навчального процесу.
4. Новизна.
5. Особистісна орієнтація спілкування.
6. Колективна взаємодія.

Введення граматичного матеріалу при функціональному підході здійснюється практичним шляхом.

При функціональному підході застосовуються вправи з переважною орієнтацією на значення, які в цілому є вправами ситуативними. У процесі формування граматичного навику такі види тренувальних вправ, як «імітація», «вправи за зразком», відіграють важливу роль та стають етапом на шляху до формуванням формальної та функціональної сторони граматичного навику.

Застосування функціонально-спрямованого навчання граматиці мови буде сприяти ефективному формуванню граматичних навичок, що є важливим етапом на шляху до формування комунікативної компетенції.

Отже, при навчанні іноземних мов не існує єдиного, правильного методу. Найбільш ефективною є комбінація різних методів, які, у поєднанні з іншими сучасними технологіями у навчанні та сучасними засобами навчання (диференційний підхід, індивідуальна спрямованість, сучасні комп’ютерні технології), закладають базу для формування необхідних комунікативних компетенцій.

Методи і прийоми, які використовуються при функціонально-спрямованому навчанні, роблять навчання граматиці більш цікавим, різноманітним. Засоби навчання створюють більше асоціацій і сприяють кращому засвоєнню та подальшому вживанню структур у мові та на письмі і, що не менш важливо, підвищують інтерес до вивчення предмету.

У вправах комунікативного типу головне те, що діти долають бар’єр страху перед говорінням іноземною мовою. Учні намагаються говорити, висловлюються відповідно до певної ситуації, описують події, види діяльності людей, висловлюють власну думку, спілкуються, дотримуючись основних норм, прийнятих у країні, мова якої вивчається, дають поради, висловлюють жаль, прохання, вимоги, збагачують лексичний запас, збільшують обсяг мовленнєвих засобів, висловлюють своє ставлення до прочитаного, побаченого чи почутого, підтримують бесіду чи дискусію, представляючи або захищаючи свої погляди, адекватно поводяться у комунікативних ситуаціях, демонструючи мовленнєву поведінку, характерну для носіїв мови. Звісно, майстерність прийде поступово, у процесі постійних вправлянь.

Слід розуміти, що на даний момент іноземна мова - це наш рівень життя, наші життєві перспективи. Це те, за допомогою чого можна багато змінити. А комунікативна методика в навчанні мови – наш шлях.

Література

1. Державний освітній стандарт та концепції викладання іноземних мов.
2. Вартанова .І.І. До проблеми мотивації навчальної діяльності // Вісник МГУ. Психологія. – 2000. – № 4. – С. 33-41.
3. Гальскова Н.Д. Теорія викладання англійської мови. Лінгводидактика та методика. – М.: ИЦ «Академія», 2004. – 336 с.
4. Іноземні мови. – 2000. – № 2. – С. 9-11.
5. Колкер Я.М. Практична методика вивчення іноземних мов. – М.: ИЦ «Академія», 2000 – 264 с.
6. Кукуленко-Лук’янець І.В. Особистісно-креативний підхід у навчанні іноземної мови: Навчально методичний посібник. – Черкаси: Ю.А. Чабаненко. – 210 с. 
7. Ніколаєва С.Ю. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах. – К.: Ленвіт, 1999. – 269 с.
8. Пассов Е.И. Ціль навчання іноземної мови на сучасному етапі розвитку суспільства // Иностранный язык. – 1997. – № 6. – С. 11-12.
9. Методика навчання іноземних мов у середніх закладах: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К. Радник, 1995.

Інтернет-ресурси

1. http://learnenglishteens.britishcouncil.org/
2. https://www.teachingenglish.org.uk/
3. http://engladvice.blogspot.com/2013/10/blog-post.html
4. http://osvita.ua/school/lessons_summary/
5. http://klasnaocinka.com.ua/ru/article/
6. http://otherreferats.allbest.ru/pedagogi