Скандинави вийшли на історичну арену пізніше, ніж більшість європейських народів, їх соціальний розвиток надавався повільніше і дуже своєрідно. У Норвегії архаїчні стосунки дуже давно застаріли, що дає змогу ознайомитись з початковими етапами процесу класотворення, а не так як в інших регіонах Європи, особливо там, де інтенсивно проходив «романо-німецький синтез».

Строго кажучи, ця архаїка ніколи не була повністю подолана. Середньовічна Норвегія – країна з особисто вільним селянством і з відносно слаборозвиненими феодальними установами.

Відносини власності на землю, генетично висхідні до кланової системи, у тому вигляді, в якому їх можна проаналізувати на основі наявних джерел, вже зайшли далеко від своєї "початкової" стадії. Наше дослідження зафіксувало на стадії дезінтеграції велику родину, велике значення якої у соціальному та економічному житті давніх скандинавів не можна заперечувати. Соціальна структура, що характеризується традиційним поділом на племінне дворянство, повне і вільне, не вільне, поєднане з напіввільним, почало зазнавати трансформації та розриву в епоху вікінгів. Королівська влада, спочатку – за Харальда Гарфагра та його безпосередніх спадкоємців в умовах "військової демократії" протягом XI-XIII ст. перетворюється на державну владу, котра має власну соціальну підтримку в країні [1].

Тенденція розвитку норвезького суспільства стане ще більш наочною, якщо спостереження будуть доповнені аналізом еволюції відносин землеволодіння в Норвегії. Вивчення їх приводить до висновку: з форми "між селянської" ренти, в якій і поміщик здає землю, і поміщик який орендує повністю належали до одного шару суспільства – бондів, при цьому не тільки соціально-правових, але й майнових особливостей власник і орендар були однаковими або незначно відрізнялись – рента переростає у відносини між великими або заможними землевласниками та дрібними власниками – культиваторами своєї землі; дохід першої складається в основному з платежів за продукцію, сплачену останньою. Ця еволюція, соціальний зміст якої полягала у створенні своєрідної системи феодального землекористування, була здійснена, наскільки можна судити з джерел, протягом ХІ-ХІІІ століть [1].

Перебудова норвезького суспільства, яка була повільною і болісною у досліджуваний період, не прискорена будь-яким помітним зовнішнім впливом (завоювання, "синтез" тощо), може призвести до нової якості лише за допомогою втручання державної влади, яка сприйняла формували і зміцнювали в самому процесі цю соціальну перебудову. Бо генезис феодалізму був не лише соціально-економічним процесом, але й суспільно-політичним, і цей процес можна зрозуміти лише, охопивши всі ці аспекти історичної реальності [2].

Література

1. Гуревич Я.А. Избранные труды. Норвежское общество. – Москва, 2009р.–471с.
2. Кузнецов А. Е. История Норвегии. – Москва., 2006