Пошук нових підходів й методів управління закладом освіти став необхідним у зв’язку з глибинним реформуванням системи освітита передачі значних повноважень від державних органів органам місцевого самоврядування. Будь які зміни ускладнюють процес управління, сприяють його інформаційному й процедурному перезавантаженню. Важливим фактором успішного управління в Оскільському ліцеї, який презентується як адаптивний заклад, стало врахування особливостей конкретних ситуацій та конкретних умов; здатність забезпечити для кожної дитини відкритість інформаційного, пізнавального, соціального середовищ і дружній характер закладу; освітні програми з урахуванням індивідуальних особливостей та інтересів дитини; узгоджений діалог.

Адаптивність середовища у нашому закладі виражається також в її здатності створювати і підтримувати умови для продуктивної роботи педагогічних кадрів та обслуговуючого персоналу.

Адаптивне середовище закладу проявляється через створення освітнього середовища, що сприяє самореалізації учнів, врахування соціокультурних і педагогічних умов регіону та у здатності встановлювати відповідність між спектром пропонованих освітніх послуг та запитами територіальної громади, сім'ї та громадськості.

Ми знаходимось у вирі змін змісту освітнього процесу, організації надання освітніх послуг, управління. Замість традиційного формування певної кількості знань, умінь та навичок, переходимо до виховання особистості, здатної застосовувати отримані знання в нестандартних ситуаціях. Ускладнюється процес управління, який неможливо здійснювати без узгодження запитів здобувачів освіти. З метою максимального задоволення та створення ситуації, сприятливої для розкриття здібностей та талантів, у ліцеї запроваджується поглиблене вивчення окремих предметів. Учні включаються у роботу творчих об'єднань на основі врахування їх пізнавальних інтересів, потреб в самореалізації, як однієї з провідних потреб особистості.

В даний час складається принципово нова реальність, де справжнім замовником освітніх послуг стає сім'я. Вона все більше починає брати участь у  проектуванні та визначенні напрямів змісту освіти закладу.

Отже, перед нашою школою ставиться завдання створити такі умови для розвитку системи особистих здібностей, знань і умінь, яка дозволила б дитині в подальшому повноцінно включитися у світ, який змінюється на очах; змінити позицію педагога-інформатора на позицію координатора.

Метою даної статті є розгляд питання сутнісної характеристики адаптивного (гнучкого) управління в адаптивному закладі освіти в умовах реформування сучасного суспільства.

Адаптивне управління характеризується відкритістю взаємодії всіх учасників освітнього процесу, швидким та конструктивним вирішенням конфліктних ситуацій, виключає стреси та непорозуміння.

Важливою рисою адаптивного управління в умовах новоствореної громади є спрямування його на самоконтроль, самоаналіз та саморозвиток кожного педагогічного суб’єкта, що значно підвищує потенціал кадрової політики, зміцнює імідж ліцею, створює умови для розвитку творчості, розкриття талантів та можливостей кожної особистості. Адаптивна система спонукає до  відкритості і демократичності.

Це, у свою чергу, призводить до створення загального простору єдиного «співіснування».

В умовах децентралізації (особливо для вчителів сільської школи) починає спрацьовувати «елемент близькості знаходження та впізнаності» серед членів громади. Змінюються відносини  між членами педагогічного колективу адаптивної школи. Зростає здорова конкуренція. Через ставлення оточуючих до учителя, відбуваються зміни і в мотиваційній сфері самого учителя: підвищення результативності та досягнення педагогічної мети. На основі інформації про індивідуальні досягнення учителів, що можуть оголошуватися публічно на сесії сільської ради, добираються методи стимулювання їх професійного зростання. Основні напрямки стимулювання – матеріальні (організація преміювання, оплачувані за кошти сільської ради поїздки на позапланові курси та екскурсії, тощо); нематеріальні (подяки, відзнаки, вибудовування моделі кар'єрного зростання). І в цьому сенсі стимули праці є елементами системи конкретних заходів в розподільному механізмі адаптивного закладу.

Свобода педагогічної діяльності учителя, відхід від рутинної проектно – звітної щоденності, дає змогу, нарешті, виховувати творчу особистість, ставати творчо розвинутим самому, мати всі умови для розкриття власного таланту, постійно підвищувати свій методичний рівень.

Таким чином, менеджер освіти повинен не тільки постійно вивчати методичний рівень кожного представника педагогічного колективу, він зобов’язаний знати його потреби, створювати умови для розвитку та самовдосконалення, культивувати унікальний досвід педагогів.

Адаптивне керівництвов умовах децентралізаціїрозглядається як здатність керівника обирати й поєднувати різні стилі управління залежно від ситуації. При цьому підвищення адаптивності керівництва досягається за рахунок переформатування творчих груп, перепроектування завдань або модифікації посадових повноважень через принцип відкритості перед громадою.

Змінюється поняття організаційної культури, що адаптується. Така культура притаманна нашому колективу, що знаходиться в мінливих умовах децентралізації з особливим піклуванням про підвищення рівня готовності працівників до введення інновацій і поточної переорієнтації своїх дій та зміни стратегії організації.

Наша теорія адаптаціїрозпочиналася зі стратегії пристосування та створення комбінації найбільш вигідних напрямків дій з урахуванням ситуативних чинників зовнішнього середовища. Наприклад, розподіл гурткових годин здійснювався через близькість розташування підприємств, які стали спонсорами та едвайзерами. Поступово змінювався характер відносин «школа – соціальні партнери». Розвиток комерційних відносин підвищив відповідальність  за результати співпраці й розширив можливості фінансової допомоги, як об’єктивної необхідності для узгодження різноспрямованих впливів в умовах розвитку ринкової економіки. Ці ситуативні об’єднання з керівниками підприємств, громадськими організаціями активізують комунікативні стосунки й змінюють внутрішні механізми управлінського процесу в адаптивній школі. Управління в закладі стає гнучким і динамічним, враховуючим потреби не тільки суб’єкта, а й об’єкта управлінської діяльності, що інтегрується у спільній меті. Для задоволення власних потреб учасники управлінського процесу поєднують зусилля, спрямовуючи свої дії на досягнення спільної мети, через принцип пріоритетного визнання розвитку людини і визначальності природного шляху його здійснення.

Метою ж регулювання управлінських процесів в умовах реформування сучасного суспільства є визначення невикористаних резервів та включення відповідних вимог до кваліметричних моделей.

Вищезазначене підтверджує, що  в адаптивній школі в умовах децентралізації потрібно брати за основу інноваційну модель організації адаптивного управління з метою культивування унікального досвіду дитини.  Основа змісту освіти в адаптивній школі з позиції гуманістичного підходу та управління полягає у взаємодії  з іншими системами, також, відкритими до діалогу та співпраці.

Охарактеризовані концептуальні ідеї не надають ідеальний образ адаптивній школі та адаптивному управлінню. В сучасних умовах вони розв’язують багато питань предметного і непредметного змісту з позиції цілісної культури особистості; просторових, тимчасових і функціональних відносин школи з об'єктами та суб'єктами зовнішньої дійсності.

Література

1. Державно-громадське управління освітою: досвід минулого і сучасний стан // Рідна школа. – 2004. – № 11. – С. 33-35.
2. Єльнікова Г.В. Наукові основи адаптивного управління закладами та установами загальної середньої освіти / Г.В.Єльнікова. − К., 2005.− 641 с.
3. Єльнікова Г.В. Організація діяльності педагогічного колективу школи щодо контролю за засвоєнням учнями змісту навчання / Г.В.Єльнікова. - X.: ХОІНОПП, 1996. – 58 с.
4. Линвинюк Л. Педагогічне стимулювання професійного зростання вчителів з низьким рівнем самооцінки / Л. Линвинюк // Рідна школа. – 2004. – № 11. – С. 31-33.
5. Хлєбнікова Т.М. Актуальні питання дидактики: навч.-метод. посіб. для викладачів, слухачів ІПО / Т.М.Хлєбнікова. – Х.: ХНПУ, 2007. – 240с.