Вільям Шекспір належить до такої категорії письменників, яких варто вважати позачасовими класиками світової літератури. Його шедеври, перекладені багатьма мовами світу, вже протягом чотирьох століть привертають увагу не лише читачів, а й глядачів.

Протягом другої половини ХІХ століття п’єсу В. Шекспіра «Гамлет» перекладали чимало українських письменників, серед них  М. Старицький, Ю. Федькович, П. Куліш, П. Грабовський, Б. Грінченко, Л. Гребінкою, Ю. Андрухович та ін., які своєю мовною і стильовою стихією відбивали особливості художнього мислення в українській тогочасній літературі.

Досліджуючи і порівнюючи переклади Л. Гребінки та Ю. Андруховича з оригіналом, можна простежити чимало особливостей в стилі написання та мовній палітрі. Феноменом перекладу Л. Гребінки, на відміну від інших перекладів «Гамлета» є автентична народна мова, експресивна і образна, афористично влучна і невимушена. Тож мова перекладу Л. Гребінки – яскраве досягнення й переконливий доказ життєвості по-справжньому народної української літературної мови.

Гребінка у своєму перекладі також використовує архаїзми та метафору.

Не оминає письменник і лайливої та експресивної лексики як і Андрухович. До того ж, Андрухович вдається не лише до волюнтаристського перефразування оригіналу, а й дозволяє собі спростити, переробити сюжет, вдатися то етнічних алюзій  або просто грубої лексики. Так, від Гамлета чуємо слова паскуда, мудак, придурок, скурвий син, бидло, що, на мою думку, є неприйнятним.

І Андрухович і Гребінка часто використовують, опущення, заміну та додавання. Вони часто застосовують конверсію – засіб словотвору, при якому утворення нової частини мови на основі одного кореня викликає внутрішні зміни мовної одиниці, що призводить до  зміни семантичних зв’язків слова і його синтаксичних функцій.

Цікавим фактом є те, що Юрій Андрухович на відміну від Л. Гребінки слідує стратегії очуднення. Стратегії очуднення поглиблює  текст, додає йому додаткових смислів та наближує до сучасних реалій. Він використовує характерну для постмодерністів ремінісценцію (інтеркультурних, так і міжлітературних), закликаючи читача глибше сприймати текст, вишукувати в ньому додаткові конотації.

Андрухович використовує внутрішньолітературну ремінісценцію з української народної казки про лисичку-сестричку і вовчика-братика (примовка «Ловися, рибко, велика й маленька!»)

Прикладів можна наводити безліч, оскільки переклад кожного унікальний і по-своєму цікавий. Це далеко не весь перелік художніх, лексичних та мовних особливостей цих двох варіантів перекладу.

Отже, можна зробити висновки:

У Гребінки стиль приземленіший на відміну від Андруховича. У його тексті більше просторічних слів та виразів, хоча вульгаризми і лайка наявні у них обох.

Перекладацька стратегія Л. Гребінки виразно позначена рисами, які формують необароковий стиль його перекладу «Гамлета».

Андрухович здійснив свою інтерпретацію у постмодерністському стилі і адаптував до сучасності.

Переклад Андруховича вражає антиінтелектуалізмом, образною спрощеністю вислову порівняно з оригіналом, наявністю вкрай брутальної лексики. Образ Гамлета в Андруховича з повним правом можемо назвати новим українським Гамлетом, який не має настільки високих манер як шекспірівський Гамлет.

Юрій Андрухович широко вдається не тільки до перефразувань, а й до переробок та спрощень тексту оригіналу, свідомо наближаючи його до масової української аудиторії. Груба лексика, відвертіші фізіологічні конотації й загальний тональний зсув перекладу в бік саркастичної іронії викликають і зсув емоційної тональності окремих фрагментів п’єси з піднесено-трагічної на трагіфарсові.

Існує чимало інших більш вдалих інтерпретацій «Гамлета», де зберігається і влучно передається саме та епоха, манери, риси, традиції,  які описував Шекспір.

 Література

1. Шекспір, Вільям. Гамлет, принц Данії/ Пер. з англ. Ю. Андруховича. –К.: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2008.
2. http://shakespeare.mit.edu/hamlet/full.html
3. http://www.ae-lib.org.ua/texts/shakespeare__hamlet__ua.htm
4.