Сьогодні на перший план розвитку шкільної освіти поставлено питання про зміну форм і методів навчання школярів. Сучасне суспільство ставить інші вимоги до особистості, а отже й до процесу організації навчання. В сучасних умовах вчитель не є носієм знань, а, швидше, організатором усіх видів діяльності учня як компетентний консультант і помічник. Учень же перестає бути просто пасивним реципієнтом інформації. Освіта просто зобов'язана гнучко адаптуватися до сучасних умов. А вчителі – перейняти головні ідеї інноваційного навчання, усвідомити їх корисність для навчального процесу і стати активними учасниками процесу реформування освіти. Інноваційна діяльність педагогів стає на сьогоднішній день основним напрямом реалізації модернізаційних реформ в освіті і одним із суттєвих напрямів переходу до моделі інноваційного розвитку України в цілому.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства головним аспектом функціонування освіти має стати питання підготовки вчителя до інноваційної роботи в сучасній школі, котра змінюється не лише за типом, але  й за змістом освіти, формами організації освітнього процесу. Зміни в змісті й структурі середньої школи мають глибинний характер і потребують розв’язання проблеми підготовки вчителя - інноватора, який володіє проективним мисленням, перспективними педагогічними технологіями, є суб’єктом особистісного й професійного зростання, уміє досягти нової педагогічної мети [10, 76]. Професійна готовність є закономірним результатом спеціальної підготовки, самовизначення, освіти й самоосвіти, виховання й самовиховання. Однією з важливих якостей педагога, умов успішності його як професіонала є готовність до інноваційної діяльності [11, 40]. Успішність інноваційної діяльності передбачає, що педагог усвідомлює практичну значущість різних інновацій у системі освіти не лише на професійному, а й на особистісному рівні. Готовність вчителя до інноваційної педагогічної діяльності — особливий особистісний стан, який передбачає наявність у педагога мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективними способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості і рефлексії [11, 42].

Показником готовності до інноваційної діяльності є внутрішня сила, що формує інноваційну позицію педагога. За структурою готовність до інноваційної діяльності є складне інтегративне утворення, яке охоплює різноманітні якості, властивості, знання, навички особистості. Як один із важливих компонентів професійної готовності, вона є передумовою ефективної діяльності педагога, максимальної реалізації його можливостей, розкриття творчого потенціалу. Розробка та реалізація моделі підготовки вчителя до інноваційної діяльності в системі неперервної післядипломної освіти на шкільному рівні дозволить удосконалити сам процес підготовки, зробивши його впорядкованим та структурованим, забезпечить підвищення професійної компетентності вчителів, переведення освітньо - виховного процесу в режим постійного розвитку.

Ніяка модель не може бути побудована без урахування сутнісно-змістової та формально-кількісної складових [9, с. 71], а саме: виявлення принципів і наукових підходів щодо підготовки вчителя до інноваційної діяльності; визначення основних складових інноваційної діяльності; визначення структурних і функціональних компонентів, виокремлення показників рівнів готовності до означеного виду діяльності.  У своєму розвитку модель підготовки вчителя до інноваційної діяльності проходить такі етапи: конструювання процесу підготовки  фахівців до інноваційної діяльності (визначення структурних компонентів готовності, функцій, змісту, форм, методів їх підготовки до використання інновацій); апробація цієї моделі; моніторинг ефективності створеної моделі; корекційні заходи.  Вибудовуючи модель, вирішуємо дві групи завдань: теоретичне обґрунтування доцільності застосування моделі підготовки вчителя до інноваційної діяльності та висвітлення результативності, ефективності моделі підготовки вчителя до нововведень. 

Основними критеріями побудови моделі є: особистісна орієнтація, тобто зосередженість на особистості вчителя; комунікативна орієнтація – додержання принципів комунікативності  новизни [7, с. 89]);  соціокультурна орієнтація – підхід до підготовки кадрів як до процесу набуття особистістю професійного і тим самим соціокультурного досвіду; орієнтація на концептуально вибудовані, конкретно спрямовані, практично зорієнтовані дослідження. Метою реалізації моделі є формування готовності педагогічних працівників до нововведень у  професійній діяльності вчителя завдяки створенню відповідних педагогічних умов. Формування готовності вчителя до інноваційної діяльності реалізує закономірності та принципи, які виявляються в контексті системного підходу. Модель підготовки вчителя до інноваційної діяльності реалізує загальнодидактичні принципи, обумовлені закономірностями інноваційного навчання як складової загальнопедагогічної підготовки  вчителів і принципи, обумовлені закономірностями процессу становлення  вчителів як суб’єктів інноваційної діяльності (принципи системного, ідивідуально-творчого, інноваційного, особистісно зорієнтованого, комунікативного та типодіяльнісного підходів) [6].

Для успішної інноваційної діяльності вчителя адміністрація загальноосвітніх навчальних закладів проводить таку роботу [9, 74]:

• Формує у педагогічному колективі усвідомлення необхідності змін та впровадження нововведень, створює  відповідне інформаційне поле на основі залучення педагогічного, учнівського та батьківського колективів до різних форм інформаційної діяльності (конференції, збори, семінари, наради, зустрічі з досвідченими вчителями, науковцями тощо).
• Здійснює моніторинг якості освітніх процесів у навчальному закладі й оприлюднює їх кількісні та якісні показники, виявляє суперечності, що існують у навчальному закладі.
• Актуалізує нові ідеї, виявляє коло проблем, організовує обговорення їх у шкільному колективі. Створює творчу групу, з метою розроблення та оформлення ідеї у відповідний проект чи програму.
• Здійснює керівництво проектуванням нововведення творчою групою: аналізує стан функціонування навчального закладу на основі проведеної діагностики, визначає перспективи, окреслює стратегію досягнення мети (у виховній системі, змісті, навчальних технологіях, управлінських підходах).
• Здійснює внутрішньо шкільне управління інноваційною педагогічною діяльністю: навчання педагогічних працівників з питань інноваційної та пошуково-експериментальної діяльності в рамках внутрішньо шкільної методичної роботи.
• Вибирає стиль управління в нових умовах: уміння презентувати ідею, оцінювати й контролювати проміжні результати.
• Проводить роботу з подолання опору та психологічного дискомфорту впровадження педагогічних нововведень у навчальному закладі, які виникають через зміну режиму роботи, додаткових витрат, необхідність постійного навчання тощо.
• Оприлюднює результати( моніторинг) інноваційної педагогічної діяльності (інноваційного продукту) через проведення семінарів-презентацій, публічних конференцій для батьків, учителів, керівників загальноосвітніх навчальних закладів, виступи в засобах масової інформації тощо.

Підсумовуючи  вищевикладене, треба зробити висновок про те, що тільки ґрунтуючись на фундаментальному вивченні педагогічних теорій і технологій, осмисленні механізму їх упровадження буде можливим підвищення рівня підготовки педагогічних працівників до здійснення інноваційної діяльності. Провідною ланкою в системі підготовки вчителів до інноваційної діяльності є внутрішньошкільна науково-методична робота, якісна організація якої забезпечує не тільки функціонування, але й розвиток навчального закладу загалом. Правильний підхід до вибору змісту і методів науково-методичної роботи, до раціонального їх поєднання та взаємозв’язку може належним чином ліквідувати прогалини в теоретичних знаннях і практичних уміннях учителів та формувати потребу в постійному професійному зростанні й пошуку. Це вимагає  налагодження системи взаємопов’язаних заходів, які забезпечать управління навчально-виховним процесом на діагностичній основі [7, 5].  Інноваційні форми методичної роботи (виставка педагогічної творчості, фестиваль методичних ідей, методичний турнір, методичний ринг, конкурс професійної майстерності, панорама педагогічних ідей і знахідок, методичні тижні) активізують ініціативу вчителя, озброюють методикою педагогічної взаємодії, співробітництва, співтворчості й методами аналізу професійних досягнень.

Отже, формування в учителів готовності до інноваційної діяльності передбачає, перш за все, глибоке вивчення теоретичних питань удосконалення навчально-виховного процесу, позитивних сторін педагогічних теорій, ідей та технологій, які вже досліджувалися і упроваджувалися в педагогічну практику [7]. Готовність учителя до інноваційної діяльності – комплекс якостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності та її результатів.      

Створення особистісно-орієнтованої моделі підвищення кваліфікації учителя, розвиток його творчих можливостей лежить в основі роботи методичної служби. Важливу роль в реалізації цих завдань відіграє моніторинг професійної компетентності педагогічних працівників та інноваційні підходи щодо керівництва самоосвітньою діяльністю вчителів. Підсумовуючи, зрозуміло, що менеджмент освітніх інновацій є сучасним напрямком розвитку освіти, інноваційна діяльність сприяє налагодженню співпраці та взаєморозуміння всіх учасників навчально-виховного процесу: учнів, батьків, вчителів.

Література

1. Закон України «Про освіту»
2. Закон України «Про загальну середню освіту»
3. Закон України «Про початкову освіту»
4. Закон України «Про інноваційну діяльність»
5. Національна доктрина розвитку освіти в Україні // Освіта України. − від 23 квітня 2002 р. − С. 4-6.
6. Положення «Про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності»
7. Богданова І. М. Професійно-педагогічна підготовка майбутніх вчителів на основі застосування інноваційних технологій / І. М. Богданова: дис. доктора пед. наук: 13.00.04. – О., 2003. – 440 с.
8. Даниленко Л. Інноваційна діяльність у загальноосвітніх навчальних закладах // Директор школи. − 2000. − №20. − С. 5
9. Даниленко Л. Управління процесом здійснення інноваційної діяльності в системі загальної середньої освіти // Післядипломна освіта в Україні. − 2003. − № 3. − С. 70-74.
10. В. Сидоренко. Професійний розвиток педагога в суспільстві, яке навчається // Післядипломна освіта в Україні. − 2018. − № 1. − С. 76-83.
11. Черній А. Професійний розвиток педагога: досвід, співпраця, пріоритети на шляху до Нової української школи // Післядипломна освіта в Україні. − 2018. − № 2. − С. 40-43.