Інтроверсія-екстраверсія – це поширена база для диференціації якостей особистості. Особистими якостями екстравертів є товариськість, балакучість, енергійність. Індивідуальними особливостями інтровертів є відстороненість, замкнутість. Усі ці характеристики містяться в усіх комплексних теоріях особистості, проте в різних формах. Вчені об’єднують екстраверсію та інтроверсію в єдиний простір вимірювань. Тому мова йде про балансування двох показників у більшій мірі одної і, відповідно, меншій мірі іншої. Можливий варіант співвіднесеності цих показників, тобто їх однаковий рівень. В такому випадку мова йде про амбівертність.

Мета нашої статті полягає у дослідженні та порівнянні кількісного співвідношення екстравертів та інтровертів у двох різновікових колективах, а також оцінити соціальну активність учнів з екстраверсією та інтроверсією.

У ХХІ ст. проблема психологічних відмінностей у поведінці екстравертів та інтровертів є широко досліджуваною. Особливий акцент робиться на порівнянні екстравертів та інтровертів з амбівертами. Оскільки амбіверт – це тип особистості, який розташований посередині між екстравертом та інтровертом. У 2009 році дослідники Флізон і Ш. Галлахер проводили експеримент у ході якого з’ясували,що екстраверти регулярно ведуть себе інтровертно, а інтроверти, в свою чергу, екстравертно. В екстравертній поведінці присутня варіативність головним чином всередині людині, аніж у між людьми. У 2013 роках А. Грант проводив дослідження на тему ефективності трудової діяльності серед різних типів особистості. Як не дивно, пальму першості здобули саме амбіверти. На думку вченого, амбіверти більш гнучкі у спілкуванні, мають арсенал індивідуальних підходів до кожного, виважено приймають рішення, достатньо впевнені і уважні. Відмінності поведінки екстравертів, інтровертів та амбівертів у умовах конфлікту вивчала С.В. Дубровіна у 2016 році. Так, екстраверти показали схильність до конкуренції, стратегію компромісу або втечі обрали інтроверти, амбіверти ж були спрямовані, головним чином, на співпрацю. У тому ж році, кандидат психологічних наук О.А. Апуневич поширила тематику взаємозв’язку трудової діяльності і типу особистості, почавши дослідження на тема залежності емоційного вигорання працівників правоохоронних органів від рівня інтро-екстраверсії, і прийшла до висновку, що амбіверти є більш стійкими до емоційного вигорання в порівнянні з інтровертами та екстравертами.

Глобальний внесок у напрямку дослідження «екстраверсії-інтроверсії» зробили Карл Юнг і Ганс Айзенк. Саме Юнг і є першим, хто вжив термін екстраверсії та інтроверсії у своїй роботі «Психологічні типи» 1921 року. Карл Юнг не дає чіткого тлумачення нововведених термінів, проте він вирізняє їх за спрямованістю лібідо або ж життєвої енергії. Так, екстраверсія виражається спрямованістю лібідо назовні, власне, на соціальні і практичні сфери життя, коли значення полярної їй інтроверсії полягає у зануреностіу власний внутрішній світ. Тобто, екстраверт в процесі витрачення енергії, інтроверт – в процесі акумулювання. Леонгард тотожній з Юнгом в тлумаченні цих термінів.

Його типологія акцентуацій характеру особистості є поширеною більш у психіатрії, ніж у психології, оскільки стосується перш за все патологій. Тим не менш, його роз’яснення термінів є дуже важливим. Концепції Юнга і Леонгарда сходяться у тому, що екстраверт є особистістю, орієнтованою на зовнішнє або об’єктивне, а тому знаходиться під впливом середовища, безвільна особистість, а у протилежного йому інтроверта домінує схильність до суб’єктивного світобачення, на який не має впливу зовнішнє середовище, відповідно, це вольова особистість. Але Айзенк дещо розширює ці значення, переводить їх в інші площини. Для нього поняття екстраверсії та інтроверсії є полюсами взаємозалежних генетично запрограмованих особистісних рис людини.

Участь у емпіричному дослідженні прийняли 18 учнів 5-го класу і 18 учнів 9-го класу КЗСШ № 126, у віці від 10-12 років і 13-15 років відповідно. У дослідженні було застосовано метод анкетування, а саме особистісний опитувальний Айзенка ЕРІ, а також типологію особистості Майєрс-Бріггс, яка побудована на основі типології Юнга. Вибір опитувальників вмотивований тим, що Карл Юнг і Густав Айзенк використовували різні підходи у тлумачення термінів екстраверсії та інтроверсії.

А тому важливо прослідкувати відмінність у результатах учнів 5-го і 9-го класів,які пройшли обидва тестування або ж зробити висновок про відсутність її як такої. Мета: з’ясувати тип особистості учнів 5-го і 9-го класів, підрахувати відсоткове співвідношення екстраверсії-інтроверсії,зробити висновки.

Особистісний опитувальник Айзенка EPI (Eysenck Personality Inventory) – методика оцінювання рівня емоційної стабільності чи нестабільності (нейротизму),а також екстраверсії чи інтроверсії. Учням 5-го і 9-го класів був запропонований опитувальний Айзенка (ЕPI) з метою ідентифікації провідних рис особистості. Відповіддю дитини на кожне питання з опитувальника могло бути або «Так», або «Ні», залежно від її поглядів. Варто зазначити, що пріоритетною є та відповідь, яка першою прийшла на думку. Опитувальник побудовано таким чином, що суть кожного з питань зрозуміла дітям з різним рівнем освіченості. Серед 57 запитань опитувальника 24 присвячені шкалі екстраверсії-інтроверсії, ще 24 – шкалі стабільності-нестабільності, і ще 9 питань - шкалі щирості.

На першому етапі нашого дослідження було проведено аналіз результатів опитувальника Айзенка, а саме за шкалою щирості,звіривши їх з анкетами 9-го класу, ми отримали однакові результати. Відповіді 13-ти учнів (61% дітей з класу) виявилися в межах відвертих відповідей за шкалою щирості, а відповіді 8-ми учнів (39 % дітей з класу) вийшли за межі відвертості.

На другому етапі нашого емпіричного дослідження ми проаналізували відповіді за шкалою нейротизму.Аналіз відповідей учнів 5-го класу на питання цієї шкали показав,що 3-оє учнів мають дуже високий рівень  нейротизму, 7-ро учнів мають високий рівень, 9 учнів мають середній рівень і 2-оє учнів мають низький рівень за цією шкалою.Результати 9-го класу дають відмінні результати. Дуже високий рівень нейротизму мав лише 1 учень на противагу 3- ом з 5-го класу. Проте високого рівня нейротизму досягли вже 9 учнів, що на 2 учні більше, ніж в 5-ому класі. Середній рівень нейротизму в 9-му класі був у 8-ми учні, що лише на 1-у дитину менше, ніж в 5-му класі. Низький рівень нейротизму у 9-му класі показали 3-оє учнів, що на 1-у дитину більше, ніж в 5-му класі.

На третьому етапі роботи з опитувальником Айзенка ми проаналізували відповіді на питання шкали екстраверсії-інтроверсії. За результатами: жоден учень 5-го класу не досяг рівня яскравого екстраверта, 5-ро учнів були в межах просто екстраверта, 4-и учні мали схильність до екстраверсії, 4-и учні мали середнє значення, 5-ро учнів мали схильність до інтроверсії, 2-оє учнів були інтровертами, 1 учень мав показники глибокого інтроверта; жодного яскравого екстраверта дев’ятикласника в опитуваному класі не було виявлено, проте було виявлено 6 екстравертів, 3-оє учнів зі схильністю до екстраверсії, 4-ро учнів із середнім значенням, 6-ро учнів зі схильністю до інтроверсії, 2-оє учнів-інтровертів і жодного учня з глибоким рівнем інтроверсії.

Оскільки погляди Айзенка і Юнга на дану проблематику є дещо відмінними, було прийнято рішення дослідити відмінність у отриманих результатах  опитувальника Айзенка і типології особистості Майєрс-Бріггс, що виникла на основі типології Карла Густава Юнга у 40-х роках ХХ століття. За нею вже пізніше була створена система психологічного дослідження — Myers–Briggs TypeIndicator  (MBTI). При анкетуванні, людини присвоюється один з 16 типів за допомогою 8-ми варіантів відповіді, з’єднаних попарно в 4 шкали. Кожна шкала відповідає за свою сферу:

1. Шкала E-I – орієнтація свідомості. Орієнтація можлива або назовні – варіант Е (Еxtraversion, екстраверсія ), або всередину – варіант I (Introversion, інтроверсія).
2. Шкала S-N – орієнтування в ситуації. Можливе матеріальне орієнтування – варіант S (Sensing, відчуття), або інтуїтивне орієнтування – варіант N (Іntuition, інтуїція).
3. Шкала T-F – спосіб прийняття рішень. Варіант раціонального вибору - T (Thinking, мислення) , або ж варіант емоційного прийняття рішення - F (Feeling, почуття).
4. Шкала J-P – рівень підготовки до певних дій. Варіант J (Judging, судження) – схильність до планування, продумування, варіант P (Perception, сприйняття) – відсутність підготовки, схильність діяти за обставинами.

В результаті аналізу робіт, кожному з учнів було присвоєно один з 16-ти типів за Майєрс-Бріггс. Проаналізувавши роботи дітей 5-го класу було виявлено, що типи ENTJ(екстраверт) і INFP (інтроверт) не були виявлені серед всього класу,  типи ISFP (інтроверт), ISTP(інтроверт), INTP (інтроверт), ESFP(екстраверт), ESTP(екстраверт), ENTP(екстраверт), INFJ (інтроверт), INTJ (інтроверт), ESFJ(екстраверт), ENFJ(екстраверт), ISTJ (інтроверт), ESTJ (екстраверт) були виявленні у меншості,а більше всього за кількістю було виявлено типи ISFJ (інтроверт) і ENFP(екстраверт).За отриманими результатами, можна вирахувати процентне співвідношення екстраверсії-інтроверсії у 5-му класі. Отже, частка екстравертів серед п’ятикласників складає 11 осіб, що у відсотках буде - 61% ,а частка інтровертів – 7 осіб,тобто 39%.

В роботах учнів 9-го класу не було виявлено типів ESTJ (екстраверт), INFJ(інтроверт), ISFJ(інтроверт), INFP(інтроверт). В середньому значені виявлено типи ISFP (інтроверт), ISTP(інтроверт), INTР(інтроверт), ENFP(екстраверт), ESTP(екстраверт), ENTP(екстраверт), INTJ(інтроверт), ENFJ(екстраверт), ISTJ(інтроверт), ENTJ(екстраверт). Найбільше було виявлено типів ESFJ(екстраверт) і ESFP(екстраверт). Тож, можна зробити висновок, що частка екстравертів дев’ятикласників складає 15 учнів, що у відсотках буде 83%, а інтровертів нараховується 3 особи, що у відсотках - 17%.

Отже, теоретичні аспекти нашого дослідження підтвердилися у процесі емпіричного експерименту з учнями 5-х і 9-х класів і показали, що існують психологічні та поведінкові особливості у діяльності екстравертів та інтровертів.

Література

1. Айзенк Г. Ю. Психология: Польза и вред. Смысл и бессмыслица. Факты и вымысел. Минск. 2003. 459 с.
2. Бріггс-Майерс І. У каждого свой дар. MBTI: определение типов. Москва. 2014. 320 с.
3. Леонгард К. Акцентуированные личности. Київ. 1989. 375 с.
4. Онацький Є. Українська мала енциклопедія. 1959. 132 с.
5. Юнг К.-Г. Психологические типы. Санкт-Петербург. 2001. 540 с.
6. Яблонко В. Я. Психолого-педагогічні основи формування особистості. Київ. 2008. 220 с.