Ми живемо у динамічному світі, що дуже швидко змінюється. Ці зміни стосуються усіх сфер нашого буття: техніки, що нас оточує, політики, яку проводять світові держави, цінностей, на які орієнтуються люди. Наше життя стало безперервним процесом адаптації, і саме від адаптаційного потенціалу особистості у значній мірі залежать її успіх та  можливості самореалізації.

Сьогодні дитині потрібні не тільки знання, але і достатній рівень життєвої компетентності, сформованість таких особистісних якостей, які допоможуть знайти своє місце у житті, визначитися з колом своїх інтересів та  уподобань, стати активним членом суспільства і щасливою, упевненою  у власних силах людиною.

Таким чином,  зміни у суспільному житті і свідомості вимагають від нас, педагогів, визначити нову мету навчання та виховання – створення креативного освітнього середовища для соціалізації особистості, здатної до життєтворчості та самореалізації у нових соціальних умовах.   

Одне з головних завдань виховання сьогодні полягає в підготовці підростаючої особистості до вступу в доросле життя, до життєдіяльності в оточуючому її середовищі, яке має тенденцію до постійної зміни. Тому дитина загальноосвітньої школи, має не тільки постійно пристосовуватися до конкретних умов, а й бути готовим до їх змін. Проте школа на даний час основну свою увагу концентрує на  наданні учневі необхідних знань, виробленні вмінь та навичок, але недостатньо навчає школярів приймати відповідальні рішення, критично мислити, використовувати інформаційні та комунікаційні технології, вирішувати конфлікти. Мова йде про вміння відповідно самостійно діяти в конкретних ситуаціях, що чекають на людину в соціумі. Отже, створення умов для формування основ соціалізації особистості школяра, є актуальною проблемою сучасної загальноосвітньої школи.  

Соціальне середовище, в якому формується особистість, є оточення, в якому вироблена система можливостей, вимог та очікувань, яка виконує конструктивні й диригентські функції щодо цього процесу.

Соціалізація – це сукупність усіх соціальних процесів включення індивіда у соціальні відносини через засвоєння накопиченого соціумом досвіду, системи норм та цінностей, що дозволяють йому функціонувати як повноцінний член суспільства.

Протягом навчання у початковій школі дитині необхідно засвоїти елементи етикету, символіки, навчитися розуміти   значення жестів, поз, міміки та пантоміміки, пов’язані з тілом і статтю, реалізовувати фізичні задатки, дотримуватись гігієни, режиму, сприяти оздоровленню організму, фізичному саморозвитку та психофізичному балансу.

Ефективним середовищем для формування згаданих вище показників  соціалізації особистості молодшого шкільного віку зокрема, є оточення, в якому відбувається взаємодія та встановлюються і розвиваються найбільш глибокі  особистісні контакти. Основна роль у створенні такого середовища належить педагогам, тому що основним видом діяльності школяра є навчально-пізнавальна. Саме вчитель має сконцентрувати свої зусилля на створення інкубаційного  навчального простору, який сприяв би формуванню в особистості таких структурних компонент соціалізованості, як  загальнолюдських цінностей, способу життя в колективі, незалежності, впевненості та самостійності, ініціативності та незакомплексованості, соціальної поведінки, яка схвалюється суспільством.

Навчально-пізнавальна діяльність молодшого школяра значною мірою залежать від стилю взаємин, що складаються у них з учителем. Особливістю соціальної ситуації розвитку молодших школярів є те, що в їхньому житті з’являється вчитель, авторитет якого надзвичайно високий. Все мовлене ним сприймається дітьми як «істина в останній інстанції». У зв’язку з цим характер спілкування класовода і малюків набуває вирішального значення, особливо в період їх адаптації до школи.

Шкільна соціалізація учнів початкових класів є ефективною за умови забезпечення єдності навчання і виховання дітей в дитячому садку, в стінах школи та сім'ї. В цьому ми переконалися, прийнявши дітей до першого класу цього навчального року. Спостерігаючи за вихованцями, дійшли висновку, що більшість дітей мають симптоми дезадаптації. Це супроводжується підвищеною тривожністю, відсутністю апетиту, розладом сну, настороженістю, невпевненістю, агресивністю, плаксивістю без причин. Дезадаптація не дає можливості дитині увійти в нормальний темп шкільного життя.

Виходячи з цього, ми зробили висновок, що в період адаптації дітей до школи авторитарно-диктаторський, скандальний, зневажливий стилі спілкування вчителя з вихованцями взагалі неприпустимі, оскільки вони негативно впливають на формування особистості. Тільки за умов активно-позитивного впливу вчителя на дітей у них формуються впевненість у собі і своїх можливостях, надійність і захищеність, вміння легко налагоджувати взаємини з ровесниками, слухати інших, бачити позитивні риси та недоліки як свої, так і товаришів. Це вказує на те, що дитина входить у ритм шкільного життя без психологічних перевантажень, нервувань, тобто вона позитивно спрямована на все, що вимагає від неї школа.

У зв’язку з цим пригадується думка Я. Корчака: тільки той учитель, який не пригнічує, а підносить, не ламає, а формує, не диктує, а вчить, не вимагає, а довіряє, переживає разом з дитиною багато щасливих хвилин. Тож не забуваймо, що людство довіряє нам найдорожче – своїх дітей. А відтак велика відповідальність лежить на нас, педагогах, за те, що ми в них «посіємо», особливо в перші дні навчання, - троянди чи будяки.

Молодший шкільний вік виступає основним етапом формування суб’єкта діяльності спілкування та пізнання. З початком шкільного навчання змінюється соціальна ситуація, яку утворюють єдині та неповторні специфічні для даного віку відносини між дитиною і середовищем. Специфіка процесу соціалізації учнів початкових класів пояснюється   підвищеною чутливістю кожної дитини до змісту власного «Я», що робить її сприйнятливою до зовнішніх упливів. Важливо, щоб освітньо-виховне середовище класу створювало у свідомості дітей позитивну модель поведінки.

Шкільна соціалізація – це багатогранний процес, який включає педагогічні (виховання й самовиховання) і соціальні (об’єктивні умови життєдіяльності) упливи, які відбиваються в поглядах і проявляються в поведінці учнів. Вони взаємопов’язані й виступають у сукупності розкриття особистого «Я»:

• відношення “я – я” – внутрішній діалог, умова формування самосвідомості та самооцінки;
• в “я – ти” – формування морального почуття, почуття любові, ненависті, дружби;
• в “я – ми” – виховання національної свідомості, класового почуття, почуття гуртової солідарності;
• в “я – людство” – умова усвідомлення своєї приналежності до роду людського;
• в “я – друга природа” – оцінки світу речей;
• в “я – природа” – прояв найрізноманітніших інтересів.

Освітньо-виховне середовище, в якому навчається дитина, повинно бути комфортним для вільного розвитку творчого потенціалу кожної дитини. Творча особистість – це індивід, який володіє високим рівнем знань, має потяг до нового, оригінального, досягає успіху в різних видах діяльності.

Розвивати творчу особистість можливо лише за умови формування в ній компонентів творчих здібностей, таких як:

• самоорганізаційні здібності (здатність бачити мету в побічній меті, планувати діяльність і раціонально використовувати час; здатність до самоконтролю; здатність до об’єктивного самооцінювання; старанність; здатність до рефлексії та корекції; здатність до вольових зусиль);
• мотиваційно – творча активність (допитливість, творчий інтерес, почуття захопленості, емоційний сплеск, радість відкриття, прагнення до високої оцінки; почуття відповідальності; особиста значущість творчої діяльності; прагнення до самоосвіти, самовиховання);
• інтелектуально – евристичні здібності (здатність генерувати ідеї, висувати гіпотези; здатність фантазувати, асоціативність мислення; здатність бачити суперечність; незалежність суджень; критичність мислення, здатність оцінково характеризувати);
• інтелектуально – логічні здібності (здатність аналізувати, порівнювати; здатність виділяти головне, відкидати другорядне; здатність описувати явища, процеси; здатність давати визначення; здатність пояснювати; здатність доводити, обґрунтовувати; здатність систематизувати та класифікувати);
  
• комунікативні здібності (здатність акумулювати та використовувати творчий досвід інших; здатність до співпраці; здатність організувати колективу навчально-виховну діяльність; здатність відстоювати свою думку та переконувати інших; здатність уникати конфліктів та успішно розв’язувати їх).
  

Розвиток системи духовно-моральних цінностей особистості не може проходити без її участі в суспільно-корисній праці, без проявлення активності, ініціативності, ентузіазму. Лише беручи участь у такого роду діяльності, дитина зможе зрозуміти та оцінити важливість праці інших. Тому ми і створюємо такі умови, в яких учні змогли б проявити свої знання, вміння та навички, оволодіти новими формами активності.

Підсумовуючи усе вищесказане, ми можемо стверджувати, що соціалізація є одним з найважливіших завдань вчителя, адже діти входять у новий, значно ширший за їхню родину, соціальний круг, а вчитель початкової школи стає головним посередником у соціалізації дитини. Саме вчитель створює для дитини такі умови освітньо-виховного середовища, що допомагають розв’язати природно-культурні, соціально-культурні та соціально-психологічні завдання, без чого успішна соціалізація неможлива.