Постановка проблеми. Фундаментальною основою розвитку дітей раннього віку є саме розвиток дрібної моторики. Розвиток і вдосконалення дрібної моторики кисті і пальців рук є головним стимулом розвитку центральної нервової системи, всіх психічних процесів та мовлення. В руках знаходиться дуже багато рецепторів і нервових закінчень, що роблять безпосередній вплив на розумовий і мовленнєвий розвиток. В дошкільному віці важливо розвинути механізми, необхідні для оволодіння письмом, створити умови для накопичення дитиною рухового і практичного досвіду. Діти, що приходять в  заклад дошкільної освіти із родини, мають більшу потребу у розвитку дрібної моторики, ніж старші дошкільники.

Мета статті – визначити аспекти образотворчої діяльності, які доречно використовувати для розвитку дрібної моторики та мовленнєвої соціалізації дітей раннього віку в умовах закладу дошкільної освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Останнім часом психологи усе частіше говорять про відставання в розвитку моторної функції дрібних м’язів пальців рук у дітей, що призводить до зниження розвитку мови й мислення.

Чому так важливий для дітей розвиток дрібної моторики рук? Річ у тому, що в головному мозку людини є центри, що відповідають за мову і рух пальців рук, які розташовані дуже близько. Стимулюючи тонку моторику і активізуючи тим самим відповідні відділи мозку, ми активізуємо і сусідні зони, що відповідають за мову. Саме тому можна говорити про те, що якщо у дитини погано розвинені пальчики, то від цього у неї страждатиме мова і навпаки. У зв'язку з цим ряд учених називає кисті рук «органами мови», як і артикуляційний апарат. Тому, щоб у дитини була добре розвинена мова, слід тренувати не лише органи мови, але і дрібну моторику. «Рука - це видима частина мозку», - писав Кант. Жан-Жак Руссо у своєму романі про виховання «Еміль» так написав про потреби маленької дитини: «... вона хоче все помацати, все взяти в руки. Не заважайте їй, це для неї абсолютно необхідна справа. Так вона вчиться розрізняти тепло і холод, твердість і м'якість, тяжкість, розмір і форму предметів. Про властивості оточуючих його речей дитина дізнається, порівнюючи те, що бачить, з відчуттями, які отримує від своїх рук ...» На думку доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента Російської Академії Освіти Маріонілли Кольцової є всі підстави розглядати кисть руки як орган мовлення. Доведено, що думка і око дитини рухаються з тією самою швидкістю, що й рука. Отже, систематичні вправи з тренування рухів пальців є потужним засобом підвищення працездатності головного мозку.

Рівень розвитку дрібної моторики – один з показників інтелектуальної готовності до школи, і саме в цій області дошкільнята зазнають серйозних труднощів. Тому роботу з розвитку дрібної моторики треба починати задовго до вступу до школи, а саме з самого раннього віку. Масару Ібука в книзі «После трех уже поздно» говорив про необхідність раннього розвитку дітей: «Жодна дитина не народжується генієм, і жодна – дураком. Все залежить від стимуляції і ступеня розвитку головного мозку у вирішальні роки життя дитини… Протягом перших трьох років життя у дитини найвищий потенціал до навчання і розвитку. Тому не чекайте».

Існує безліч способів, що допомагають розвивати дрібну моторику дитини. Але я в своїй практиці надаю перевагу ліпленню. Ліплення - один із найпоширеніших та найулюбленіших видів розвивальної діяльності дітей. Малюкам так подобається грати з пластиліном, тістом, глиною! Стискання, розплющування, розминання – здоровий спосіб виплеснути зайву енергію. Таким  чином маса для ліплення допомагає дітям приборкати сильні емоції. Якщо дитина переживає стрес або хвилюється, запропонуйте їй пом'яти шматочок пластиліну, тіста. Граючи з пластиліном, тістом з іншими дітьми, дитина спілкується, вчиться працювати в команді, цінувати чужу працю, ділитися – всі ці навички необхідні для нашої соціалізації протягом усього життя. Працюючи з пластиліном, діти розвивають м'язи пальців і рук, готуючи їх до письма, малювання та інших життєво важливих навичок. Зв'язок пальчикової моторики і мовної функції був підтверджений дослідженнями вчених Інституту фізіології дітей і підлітків. Їхні дослідження засвідчили, що мовні центри формуються під впливом імпульсів, які поступають від пальців рук. Рівень розвитку дрібної моторики дитини допускає відповідний рівень розвитку її мовлення. Заняття з ліплення є дієвим засобом розвитку дрібної моторики у дітей.

Ліплення – це не тільки задоволення, а й праця. Малюкам 2-3 років, звичайно, важкувато розминати в незміцнілих руках великі шматочки пластиліну. Дітям в цьому віці можна запропонувати тісто - чудовий матеріал для творчості. Тісто для маленької дитини представляє більший інтерес, ніж пластилін. Воно м’яке і тому для дитячої руки більш зручне, робота з ним приносить дитині задоволення і радість. Олена Половіна, доцент кафедри дошкільної освіти Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка, канд. пед. наук, стверджує, що ліпити можна з будь-якого тіста, адже воно завжди пластичне. Але не з будь-якого тіста можна виготовити вироби, які будуть довго зберігатися і не втрачати зовнішнього вигляду. Секретний матеріал — сіль — цементує тісто, тому вироби добре тримають форму після висихання. Для дітей виготовлення виробів із солоного тіста дуже цікаве. Справжнє диво, коли безформна пластична маса перетворюється на грайливе кошеня або казковий будиночок.  У разі невдачі деталь легко виправити або зліпити заново. Ліплення із солоного тіста сягає корінням у давні часи, коли майстри використовували солоне тісто для виготовлення різних виробів. У країнах північної Європи досі збереглася традиція на різдвяні й новорічні свята дарувати родичам і друзям вироби із солоного тіста.

Результати власних досліджень. На третьому році життя дитини розширюються її сенсорні можливості, що забезпечують моторну й мовленнєву активність. Програма «Українське дошкілля» ставить завдання ознайомлювати дітей із глиною, її властивостями, вчити прийомам ліплення, вчити правильно користуватися глиною, формувати інтерес до ліплення. За освітньою лінією «Образотворча діяльність. Ліплення» мною розроблений тематичний план на навчальний рік, де передбачене поетапне ускладнення технічних навичок. Теми занять, як правило, визначаються тематично-інтегрованим модулем тижня. Перспективний план орієнтований на використання класичних та сучасних методик та передбачає використання різних форм організації дітей. Для ускладнень завдань використовую технічні прийоми «пластилінографії», які пропонує для дітей дошкільного віку Олена Саприкіна, доцент кафедри дошкільної та початкової освіти Луганського національного університету ім. Т. Шевченка, канд. пед. наук. Діти дуже люблять самостійно бавитись з тістом. Тому я іноді проводжу розваги художньо-естетичного спрямування з метою навчити їх використовувати зліплені предмети в іграх, спонукаю об’єднувати виліплені фігури в колективні композиції .

Як же зробити навчальне завдання для дітей раннього віку зрозумілим  та цікавим? Відповідь на це запитання дає технологія Доронової Т.Н., Якобсон С.Г. «Навчання дітей 2-4 років малюванню, ліпленню, аплікації в грі».

Маленькій дитині, як і людині будь-якого віку, треба знати, що її зусилля не марні, що те, що вона робить, комусь потрібне. Об'єднуючи багатий і різноманітний світ гри з навчанням, я роблю змістовним і цікавим виконання будь-яких нудних, з точки зору дитини, навчальних завдань. Введення в процес навчання гри дозволяє викликати у дітей бажання опанувати запропонований навчальний зміст; створювати мотивацію навчальної діяльності; здійснювати в ігровій формі керівництво їх роботою і оцінку; доставляти дитині задоволення від отриманого результату, а також можливість використовувати його в грі після закінчення заняття.

Для того щоб у дітей виникало бажання виконувати навчальне завдання, я проводжу спеціальну роботу, спрямовану на формування ігрової мотивації. З цією метою я коротко, але досить переконливо розповідаю вигадану історію про потребу в турботі якогось ігрового персонажу (зайчика, ляльки і ін.) та спонукаю дітей допомогти йому.  Кожний малюк обов’язково отримує «свого» ігрового персонажа, якому буде допомагати. В моїх оповіданнях в основному діють одні й ті ж персонажі. Діти люблять їх, і переймаються їхнім життям і подіями, які з ними відбуваються. Головне - викликати у дітей добре ставлення до ігрових персонажів, бажання допомагати їм, або, як прийнято говорити у психології, створювати мотивацію. А оскільки дана мотивація пов'язана з іграшками, вона є ігровою мотивацією.

Я обов’язково запитую у дітей, чи хочуть вони виконати прохання. Отримавши позитивну відповідь, я переходжу до постановки навчальної задачі і пропоную навчити дітей ліпити потрібні персонажам предмети. Дуже важливо, що свою благородну роль помічника та захисника слабких дитина щоразу може виконати, тільки навчившись чомусь новому. Таким чином, я не тільки підводжу дітей до необхідності чогось навчитися, але і включаю в це завдання добре зрозумілий дитині гуманний контекст.

Показ способів зображення я здійснюю за традиційними методиками. Під час ліплення я поетапно показую дітям усі дії та коментую їх: «Відщипнімо шматочок тіста. Погляньте, яке воно м’якеньке. Спробуймо його сплющити (вдавити, розкотити тощо)». Діти повторюють усі дії синхронно. Якщо у дитини не виходить певна дія, застосовую прийом «долоньки дитини в руках дорослого». Але я лише демонструю спосіб виконання, а не виконую дію замість дитини. Адже тим самим легко сформувати в дитини невпевненість у своїх діях і небажання доводити розпочату справу до кінця.

Для дітей дуже важливо, щоб вихователь стимулював їхнє задоволення від результатів діяльності: заохочував, схвалював, підкреслював значущість їхніх зусиль для отримання позитивного результату. Здійснюючи керівництво виконанням завдання, я максимально використовую ігрову форму впливу на дітей. Вказуючи дитині на той чи інший недолік в її роботі, я підкреслюю, які незручності це створює для ігрового персонажу: бідний півник не зможе проковтнути завеликі зернята і залишиться голодним і т.п. Діти раннього віку дуже чутливі до негативні оцінки. Критичне зауваження педагога з приводу малюнка малюк сприймає як погане ставлення дорослого до нього самого. Мої спостереження показали, що оцінювати роботи доцільніше в ході заняття, а не в кінці його. При цьому і зауваження й підказка (як виправити) виходять від ігрового персонажа, це воно, зайченя, а не вихователь просить малюка, наприклад, акуратно прикрасити бублички.

Після виконання дітьми навчального заняття гра триває і розвивається. Включившись вже з самого початку заняття в уявну ситуацію і з задоволенням перебуваючи в ній, діти сприймають нові ігрові дії як природне продовження попередніх. Та ситуація, що всі діти грають в рамках загального сюжету, сприяє запозиченню ними один в одного різних ігрових дій, виникнення цікавих поворотів в грі і в кінцевому підсумку її розвитку. Мені легко ввійти в гру в якості рівноправного партнера. Взявши на себе аналогічну роль, я на особистому прикладі показую зразки рольової поведінки.

З тими, хто закінчить гру раніше за інших, проводжу індивідуальні бесіди. Такі бесіди дуже важливі, тому що сприяють встановленню довірчих відносин між педагогом і вихованцем. Для стимулювання розвитку гри бесіду будую як розмова двох ігрових персонажів, наприклад мама-зайчиха і зайченя. В ході бесіди дитина отримує практичні навички ведення рольового діалогу, настільки важливе для становлення рольової гри.

Для реалізації диференційно-особистісного підходу до кожної дитини я здійснюю моніторинг ручних вмінь дітей для виявлення рівнів їх розвитку. До кожного навчального заняття пропо­нуються завдання високого і достатнього рівнів складності. Якщо дитина виконує завдання пра­вильно, охайно, виявляє творчість, самостійність їй можна запропонувати завдання високого рівня. Якщо їй необ­хідна постійна допомога, вона припускається помилок, — достат­нього рівня. Якщо навіть із допомогою дорослого їй складно ви­конувати завдання, дитина не може виправити своїх помилок, з нею треба займатися за програмою попередньої вікової групи.

Доведено, що ліплення має психотерапевтий ефект - викликає позитивні емоції у дітей. Тому рекомендую колегам інтегрувати ліплення з солоного тіста з іншими видами дитячої діяльності як з метою розвитку дрібної моторики рук, так і для корекції емоційної сфери дитини. Доречно використовувати ліплення з солоного тіста в період адаптації дитини до умов дошкільного закладу як вихователям, так і батькам. Я сама із задоволенням ліплю із солоного тіста та беру участь у тематичних виставках.

Висновки. Педагогічний моніторинг рівнів розвитку вмінь руки та образотворчих вмінь дітей свідчить, що використання ліплення як засобу розвитку дрібної моторики, образотворчих вмінь, мовлення дитини було ефективним та сприяло позитивній динаміці психічного розвитку дітей раннього віку протягом року. На жаль показники психічного розвитку залишаються нижчими від календарного віку. Тому цю роботу слід продовжувати і в наступних вікових групах. З 4 до 6 років - це період тактильного пізнавання, адже саме в цей час слова не так діють на дитину, як дотики. Активуючи дитячі пальчики, відбувається активація кори головного мозку. Важливо, щоб дитина продовжувала ліпити аж до 9 років. Як кажуть психологи, це  період коли «рука вчить мозок».

 Література

1. Доронова Т.Н., Якобсон С.Г. Обучение детей 2-4 лет рисованию, лепке, аппликации в игре: Книга для воспитателя детсада. – М: Просвещение, 1992.
2. Дубовик М.Ф. Ліплення в дитячому садку. – Видавництво «Радянська школа». Київ. 1974. – 60 с.
3. Масару Ибука После трех уже поздно // https://avidreaders.ru/book/posle-treh-uzhe-pozdno.html
4. Половіна О. Ліплення з нетрадиційних матеріалів для дошкільників. Ліплення із солоного тіста // Електронний ресурс.  https://www.pedrada.com.ua/article/2258-liplennya-v-dnz.
5. Сакулина Н.П., Комарова Т.С. Изобразительная деятельность в детском саду: Пособие для воспитателей - М: Просвещение, 1982
6. Саприкіна, О. Пластилінографія для дошкільників: як створити пластилінову казку // https://www.pedrada.com.ua/article/2224-plastilnografya-dlya-doshklnikv-yak-stvoriti-plastilnovu-kazku
7. Халезова Н.Б. Лепка в детском саду: Книга для воспитателя детсада - М: Просвещение, 1980