Постановка проблеми. Сучасний етап історичного розвитку України характеризується істотними змінами в житті її народу, оновленням усіх сфер діяльності людини, переоцінкою та утвердженням у свідомості нації нових світоглядних орієнтацій. закон України «Про освіту», Державна національна Програма «Освіта» («Україна ХХІ століття») орієнтують нас на те, щоб кожний випускник освітнього закладу будь-якого типу, завершуючи навчання досконало володів українською мовою, як державною та був компетентним у сфері спілкування. Це зумовлено зміною поглядів суспільства на такі стовпи освіти, а саме: навчання пізнавати, навчання працювати, навчання жити разом, навчання жити. Основна складова цих частин – це процес спілкування.

Аналіз актуальних досліджень. Вивчення літератури показало, що проблему формування комунікативних вмінь розглядали В. Мудрик, А. Бодальов, В. Лисятков. Учені дійшли думки, що спілкування виконує унікальну й незалежну роль у становленні особистості, в розвитку її внутрішнього, суб’єктивного світу, в розширенні та збагаченні соціального і психологічного досвіду.

Вплив спілкування на психічний розвиток дитини проходить наступним чином: внаслідок позитивних рис дорослого, в поєднанні з його діями як суб’єктом спілкування; внаслідок збагачення дорослими досвіду дітей; шляхом першої постановки дорослими завдань, які вимагають від дитини оволодіння новими знаннями, уміннями і здібностями; на основі підкріплюючих дій, думок і оцінок дорослого; завдяки можливостям для дитини черпати в спілкуванні зразки дій і вчинків дорослих; внаслідок сприятливих умов для розвитку дітьми свого творчого початку при спілкуванні один з одним.

Вчителю спеціальної школи важливо знати як застосовувати ці комунікативні вміння для формування життєвої компетентності  учнів з порушеннями інтелектуального розвитку.

Мета статті. Визначити складові розвитку комунікативних умінь учнів з порушеннями інтелектуального розвитку та розробити правила їх застосування під час формування основних соціально-комунікативних навичок цих дітей.

Виклад основного матеріалу. Важливим компонентом розвитку мовленнєвої компетентності в сучасних освітніх закладах є реалізація комунікативної змістової лінії, яка спрямована на розвиток комунікативної компетентності учнів, основу якої становлять: уміння адекватно сприймати на слух діалог і монолог, що передбачає зосередження уваги на осмисленні висловлювання; уміння користуватися різними видами читання; уміння вести діалог з додержанням вимог українського мовленнєвого етикету в різних життєвих ситуаціях; уміння створювати усні монологічні висловлювання; уміння створювати письмові тексти різних стилів.

У дітей з порушеннями інтелектуального розвитку потреба в комунікації повністю збережена, але недорозвинуті тонкі аспекти способів комунікації. Психологічний розвиток учнів з порушеннями інтелектуального розвитку має певні особливості, зумовлені своєрідністю перебігу психічних процесів. Уповільнений перебіг розумових процесів позначається на розвитку мови в цих дітей. Розмовно-побутова мова розвинута слабо, що обмежує участь дитини в бесідах, у спілкуванні. Недоліки мови негативно впливають на деякі сторони особистості дитини з порушеннями інтелектуального розвитку. Вони виявляють мовну замкнутість. Бувають випадки, коли небажання говорити доходить до мовного негативізму. Основною причиною мовної замкнутості дітей з особливими потребами є бідність внутрішніх ресурсів мови, відсутність відповідних уявлень і образів про предмети і явища навколишньої дійсності, порушення мотивації мови.

Корекція порушених механізмів комунікативної діяльності у дітей з порушеннями інтелектуального розвитку найперше потребує забезпечення належних стосунків між дітьми і дорослими. Професійне педагогічне спілкування – комунікативна взаємодія педагога з вихованцями, спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків. Безумовно, в основі стилю спілкування вихователя лежить його загальне ставлення до дітей і професійної діяльності в цілому. На ефективність розвитку комунікативних умінь впливає психолого-емоційний стан, адже вихованці, які відчувають себе впевнено, спокійно прагнуть до взаємодії з вчителем, до спілкування. Воно в свою чергу має відбуватися в умовах спокою, радості, неквапливості. І неодмінно мовою серця. Спрямованість на дитину, її розвиток, захопленість справою – ось запорука продуктивного стилю у педагогічній практиці. Протилежний ефект виникає тоді, коли мовлення вчителя перенасичене наказами, заборонами, що супроводжуються інтонаціями незадоволення, роздратованості (типові вирази зі словами «помовч», «перестань», «сиди тихо», «припеніть», «закрийте роти»). Не надає натхнення вихованцям звичка перебивати відповіді репліками негативного характеру («Ти як завжди нічого не робиш», «Тобі цього ніколи не зрозуміти тощо).

Зважаючи на те, що розвиток комунікативних умінь вихованців з порушеннями інтелектуального розвитку  відбувається через мовленнєву діяльність, сприймання мовлення і говоріння, важливо створити необхідні умови для успішного протікання мовленнєвої діяльності вихованців, для їхнього спілкування, висловлювання своїх думок. Формування повноцінного мовлення забезпечується такими умовами, як наявність змісту висловлювання та потреби у спілкуванні, комунікації, наявність внутрішнього стимулу до мовлення, бажання сказати щось своє; забезпечення дитячих висловлювань необхідними мовними засобами. Робота з розвитку мовлення у вихованців спеціальної школи – складний і багатоплановий процес. Успішне її виконання потребує значних зусиль як з боку педагогів, так і з боку дітей.

Мовленнєву діяльність дітей з порушеннями інтелектуального розвитку слід поєднувати з спостереженнями, побутом, практичною діяльністю, з метою подальшого перенесення сформованих комунікативних навичок у самостійне життя.

Важливе значення в розвитку комунікативних умінь мають прогулянки, екскурсії в природу. При цьому всі предмети і дії слід обов’язково визначати словами, жестами, мімікою. Діти багато дізнаються про оточуючий світ і вчаться спілкуватися під час прогулянок і екскурсій.

Так, наприклад, під час екскурсій до лісу восени, пропонується вихованцям зібрати природний матеріал, розібрати зібрані гілки, листя чи плоди і не просто розповісти про те, як вони називаються і де їх знайдено, й описати. Вихованці охоче виконують таке завдання проте відчувають труднощі описуючи зібрані матеріали. Як засіб розвитку образності, влучності мовлення доречно використовувати загадки, адже в загадці дається опис предмета чи явища, за яким його треба відгадати. При цьому не обмежуються висловлюванням одного вихованця, а надається можливість висловлюватися кільком дітям. Кожний зі складених описів докладно аналізується, усуваються недоліки щодо структури й інтонаційного оформлення, одноманітності лексики.

Під час проведення екскурсій слід використовувати вірші, уривки з творів художньої літератури, які допомагають вихованцям правильно висловити власну думку в міркуваннях, віднайти переконливі докази на захист свого твердження.

Велику роль у розвитку комунікативних умінь вихованців з порушеннями інтелектуального розвитку  відіграють групові і загальношкільні свята. В нашій спеціальній школі вони проводяться за різними напрямами та формами – свята, зустрічі, бесіди, співрозмови, конкурси, вікторини, пізнавально-розважальні програми, але всім їм передує тривала підготовка. Такі заходи проводяться за спеціально підготовленим і розробленим сценарієм і є спільною творчістю педагогів і вихованців.

Створення мовного середовища, спеціальна організація мовленнєвих ситуацій є головними умовами для успішної роботи з розвитку комунікативних умінь. Щоб підготувати вихованців з  порушеннями інтелектуального розвитку до діалогічного мовлення, пропонується їм під час проведення групових свят мовленнєві ситуації, що спонукають висловлюватись замість персонажу літературного твору, або разом з ним. Наприклад, передбачити кінець оповідання так, щоб він був не трагічним, а веселим. Крім цього створюються на групових заняттях такі ситуації, коли вихованець потрапляє на місце головного героя.

Не менш важливим чинником у розвитку комунікативності є формування вміння аналізувати ситуації. Розв’язанню цієї проблеми сприяє прийом опису ситуації за відомою реплікою одного із співрозмовників. Така робота не лише сприяє розвитку мислення, уяви, комунікативних умінь, але й спонукає вихованців виявляти кращі риси людини.

Для розвитку комунікативних умінь під час проведення групових загальношкільних свят доцільно виділити роботу над словом, реченням. К.Д. Ушинський стверджував, що «бідність словника школяра породжує одноманітність мовлення і робить його незрозумілим для слухачів».

Під час проведення групових і загальношкільних виховних заходів традиційно використовуються засоби народної педагогіки, зокрема знову ж таки прислів’я, приказки, загадки, легенди, перекази, скоромовки. Процес відтворення та обговорення сприйнятого на слух звичайно відбувається у вигляді бесіди з фрагментарним переказування змісту твору. Необхідно пам’ятати, що лише в тому випадку, коли переказ буде вмотивованим та зорієнтованим на слухача, його можна вважати комунікативним.

Чимало важить у розвитку комунікативних вмінь вихованців з порушеннями інтелектуального розвитку приклад вчителя. Тому необхідно, щоб мовлення педагога було прикладом для наслідування. Вимогливо слід ставитися і до мовлення вихованців. Під час відповідей постійно звертати увагу не лише на зміст висловлювання, а й на його форму – оформлення своїх думок. Неправильно побудована фраза, недоречно вжиті чи неправильно вимовлені слова в кожному випадку є предметом постійної уваги. Одним із прийомів у цій роботі є взаємоконтроль: вихованці слідкують за мовленням один одного і намагаються виправити помилки. У кожному конкретному випадку з’ясовується, як правильно побудувати речення чи мікротему. Це потребує такту, щоб не образити дитину, не відбити бажання активно включатися в роботу. Для дітей з легкою розумовою відсталістю дуже важлива позитивна оцінка вчителем його найменших успіхів. Вона викликає задоволення, активізує їх та є стимулом для розвитку комунікативних вмінь.

Висновки. Таким чином, невід’ємною складовою розвитку комунікативних умінь вихованців з порушеннями інтелектуального розвитку є обов’язкове формування таких основних соціально-комунікативних навичок, а саме: привітання, прощання, дякування, спільної гри у парі, у групі, рольової гри, прохання про допомогу, послугу, приймання допомоги, постановки запитань, слухання відповіді, уміння відповідати по черзі, запрошення інших приєднатися до спільної діяльності, інші види запрошень; ведення розмовного діалогу; переривання пауз у розмові, чекання; позитивного прийняття відповіді, успіху іншої особи; висловлювання компліментів; висловлювання власної думки; ширше розв’язання конфліктних ситуацій вербальним шляхом; прийняття ведучої ролі, слідування за іншими.

Отже, щоб сформувати комунікативні вміння педагог повинен запам’ятати такі правила:

1. Дитина не є об’єктом виховання.
2. На формування комунікативних умінь не шкодуйте ні часу, ні сил: сьогоднішній активний вихованець – завтрашній активний член суспільства.
3. Ставте вихованців у ситуації, котрі вимагають виявлення та пояснення розбіжностей між фактами, що спостерігаються, та наявним знанням.
4. Слід якомога частіше використовувати питання «чому?», щоб навчити мислити причинно: розуміння причинно-наслідкових зв’язків є обов’язковою умовою розвитку мовленнєвих умінь.
5. Слід частіше показувати вихованцям перспективи їх успішного спілкування.
6. У процесі навчання обов’язково враховуйте індивідуальні особливості кожного вихованця.
7. Пояснюйте вихованцям, що кожна людина знайде своє місце в житті, якщо навчиться всьому, що необхідно для реалізації її життєвих планів.

Ці корисні правила-поради – тільки невеличка частинка, тільки вершина айсберга педагогічної мудрості, педагогічної майстерності, спільного педагогічного досвіду багатьох поколінь. Але згадати їх ще раз не буле зайвим. Пам’ятати їх, слідувати їм, керуватися ними буде дієвою умовою, яка здатна полегшити педагогу досягнення провідної найважливішої мети – формування та розвитку особистості.

Література

1. Белухін Д. Молодець, сідай… («Майстерність педагогічного слова») / Д. Белухін, ІІ ч. – Завуч. – 2002. – № 19. – С. 5–8.
2. Кот М. З. Теорія і методика роботи в допоміжній школі / М. З. Кот. – Матеріали до курсу лекцій. – К., 1998. – 86 с.
3. Липа В. А. Основы коррекционной педагогіки / В. А. Липа. – Донецк : Лебідь. – 2002. – 180 с.
4. Обухівська А. М. Діти з обмеженими фізичними та розумовими можливостями в системі корекційного навчання і виховання / А. М. Обухівська. – К., 1997. – С. 17.
5. Потамошнєва О. Взаємозв’язок навички читання і розвитку навчального спілкування учнів допоміжної школи / О. Потамошнєва // Дефектологія. – 2002. – №1. – С. 13.
6. Український дефектологічний словник / За ред. В.І. Бондаря. – К. : Милосердя України, 2001. – 211 с.