Світ стрімко змінюється, дедалі стає більш складним, динамічним. Інтеграція випускника в сучасне суспільство вимагає на високому рівнів оволодіння ключовими компетентностями, однією з яких є мовна. Свідоме опанування нею сприяє вивільненню енергії індивідуальності, розширює можливості для продуктивності та креативності, адже мова – один із найважливіших маркерів ідентичності, необмежений потенціал можливостей, яким людина повинна навчитися користуватися. Знання історії, культури, традицій, мови, вправне вміння говорити, володіння всіма мовознавчими компетенціями – все це є показником інтелекту кожної культурної людини. Щоб попередити невдачі в майбутньому професійному житті, задача вчителя – зуміти донести здобувачу освіти важливість бути грамотним носієм мови, розбиратися в усіх її тонкощах, любити, поважати й пишатися нею, а не просто вчити правила для здачі ЗНО.

Отже, перед педагогом-філологом постає завдання не примушувати своїх вихованців знати напам’ять постулати мовлення та письма, а стати справжнім маяком, що опромінює учневі шлях у майбутнє, допомагаючи не заблукати, не схибити, не лишитися за бортом, а використати здібності та навички, знайти місце в професійному житті, задовольнивши свої потреби. Мета діяльності педагога – дати школяру змогу опанувати мовознавчими компетенціями на такому рівні, щоб вони стали незамінною складовою його людського капіталу.

Застосування на уроках української мови та літератури засобів продуктивної технології значно полегшує задачу вчителя логічно, чітко, фундаментально пояснити учневі важливість комплексного оволодіння всіма мовознавчими компетенціями (фонологічною, орфоепічною, орфографічною, лексичною, граматичною, семантичною, синтаксичною, пунктуаційною) для того,щоб він зміг свідомо й грамотно,без особливих труднощів «…здійснювати усну й письмову комунікацію (говоріння, слухання, читання, письмо) на основі знання функцій мови, ресурсів (словника, граматики) і норм сучасної української літературної мови, особливостей стилів мовлення та основних художніх та інформаційних (нехудожніх) жанрів, типів мовної взаємодії; отримувати й опрацьовувати інформацію з різноманітних (звукових/аудіальних, друкованих, цифрових) джерел, критично її осмислювати та використовувати в усній та письмовій взаємодії для обстоювання власних поглядів, переконань, суспільних і національних цінностей; відповідально, з усвідомленням впливовості мови та цінності державної мови як мови міжнаціональної взаємодії на всій території держави, використовувати мовні засоби для досягнення особистих і суспільних цілей в різних життєвих ситуаціях (навчальних, професійних тощо), творчого самовираження» [1, с. 3].

Актуальність продуктоорієнтованого підходу розкрито в дослідженнях доктора педагогічних наук, професора, міжнародного експерта з питань освіти І. П. Підласого. Заслуговують на увагу роботи відомих учених В. Ледньова. А. Хуторського, які запропонували перехід від навчання (передачі знань учню) до продуктивної освіти, коли накопичення знань у здобувача освіти відбувається в процесі створення ним власних освітніх продуктів – гіпотез, правил, опорних схем. На уроках української мови кінцевими інтелектуальними продуктами, що є показниками рівня засвоєння теми можуть стати: І-карти, дослідження, презентації, комп'ютерні тренажери, тести, словникові диктанти, есе, етюди, власні висловлювання, вірші, плакати, ментальні карти тощо. Досвід педагогів К. Ушинського, Л. Занкова, В. Шаталова, М. Логачевської, М. Щетініна, В. Палтишева, М. Гузика підтверджує, що в школі можна навіть у доволі скромних умовах досягати високих результатів та успішно надавати можливість дітям оволодіти мовознавчими компетенціями на високому рівні. Широко використовуються методики О. Пометун, В. Шаталова, що сприяють організації освітнього процесу через розв'язання учнями навчальних проблем шляхом самостійної пошукової діяльності. За кордоном технологією продуктивної освіти ще з 1972 року займалися американські педагоги О. Доброу, Ф. Курі, Р. Сафран, які запропонували альтернативну організацію «Школа без стін», яка згодом трансформувалася в мережу «Школа як місто» в багатьох штатах Америки, а пізніше стала відомою як «технологія продуктивної освіти», «технологія навчання на практиці». Варто згадати німецьких спеціалістів, зачинателів руху продуктивних шкіл у Європі Й. Шнайдера, І. Бьома.

Вивчаючи переваги даної технології, яка з одного боку ґрунтується на сучасних досягненнях науки, а з іншого – узгоджується з традиціями української школи, враховує її кращі надбання, видатні педагоги ставили за мету розглянути можливості розвитку мовознавчих компетенцій учнів засобами продуктивної технології.

«Пріоритетом державної політики в галузі освіти є формування мовної особистості, людини самодостатньої, комунікативно компетентної, здатної й готової до спілкування в будь-якій життєвій ситуації в різних сферах суспільного життя» [2, с.166]. Так, у Проєкті Державного стандарту базової середньої освіти зазначається: «Метою вивчення української мови, мов відповідних корінних народів і національних меншин, літератур, української мови та літератури для корінних народів і національних меншин є формування комунікативної, читацької та інших ключових компетентностей; розвиток особистості здобувачів освіти засобами різних видів мовленнєвої діяльності; здатності спілкуватися українською мовою, мовами відповідних корінних народів і національних меншин для духовного, культурного і національного самовираження, користуватися ними в особистому і суспільному житті, міжкультурному діалозі; збагачення емоційно-чуттєвого досвіду, розвиток мовленнєво-творчих здібностей.

Здобувач/здобувачка освіти: взаємодіє з іншими особами усно, сприймає і використовує інформацію для досягнення життєвих цілей у різних комунікативних ситуаціях; сприймає, аналізує, інтерпретує, критично оцінює інформацію в текстах різних видів, медіатекстах та використовує її для збагачення свого досвіду; висловлює думки, почуття та ставлення, взаємодіє з іншими особами письмово та в режимі реального часу, дотримується норм літературної мови; досліджує індивідуальне мовлення для власної мовної творчості, спостерігає за мовними явищами, аналізує їх» [1, с. 6]. «Реалізація цих завдань поліпшуватиме процес входження учнів у навколишні життєві реалії, сприятиме багатогранному самовиявленню й самореалізації, формуванню навичок володіння словом, мовою, мовленням у різноманітних ситуаціях спілкування» [2, с.166].

Як бачимо, серед питань сучасної національної системи освіти не втрачає актуальності проблема розвитку мовознавчих компетенцій учня, його комунікаційних «скілів». Таким чином, перед учителем української мови постають першочергові завдання: забезпечення умов для формування та реалізації мовленнєво-мовної компетенції школярів, підготовка громадян, які вільно володітимуть мовою, вмітимуть точно, чітко, виразно висловлювати свої думки, почуття як в усній, так і в писемній формі.

Для того, щоб учень неодмінно став активним учасником побудови нового, прогресивного майбутнього, був повноцінно щасливою, реалізованою людиною, його навчання та виховання необхідно спрямовувати на розвиток творчої особистості, здатної на самовдосконалення й постійну самоосвіту. Саме продуктивна технологія «…задовольняє учня та спирається на його можливості, сприяє міцності засвоєння матеріалу, виділяє головне, дає потрібне, програмує успіх і гарантує якість, а тому стає найбільш актуальною в масовій народній школі» [3, с. 5]. «Педагогічною працею, як і будь-якою іншою працею, створюється продукт. Усе те, що робив учитель і те, як він робив, у кінцевому підсумку перетворилося на продукт. Продукт – мета, сенс і міра педагогічної праці. А те, що він не є схожим на продукти, що створюються на інших виробництвах, не має принципового значення» [4, с. 36].

Як бачимо, застосування продуктивної технології, сукупності методів розвитку критичного мислення на заняттях формує позицію учня як активного співтворця уроку, виховує вміння критично і творчо мислити, працювати в колективі, уникаючи конфліктних ситуацій, самостійно отримувати знання та застосовувати їх на практиці. Завдання вчителя полягають у тому, щоб не доносити істину, а допомагати здобувачу освіти її знаходити самостійно; «спілкуватися з учнем чи ученицею як із партнерами, не спускатися, а піднятися на рівень дитини…» [3, с. 6]. Результатом такої діяльності є якісний продукт педагогічної праці: «…створена в освітньому процесі цілісна система знань, умінь, навичок, розвиненості й вихованості в кожної окремо взятої людини» [3, с. 140] або сам випускник – здорова, самостійна, самодостатня людина, яка, володіючи мовознавчими компетентностями, є успішним менеджером власного майбутнього.

Література

1. Міністерство освіти і науки України. Державний стандарт базової середньої освіти (проєкт) – Режим доступу: https://is.gd/AVhCaE
2. МатвійчукК.В. Формування високої мовленнєвої компетентності особистості як шлях до її успішної соціалізації /К. В. Матвійчук, К. І. Санталова // Таврійський вісник освіти. - 2013.– № 4. – С. 166-175.
3. Підласий І. П. Продуктивний педагог. Настільна книга вчителя. – Х.: Вид. Группа «Основа», 2010. – 360 с.– (Серія «Настільна книга»).
4. Підласий І. П. Таємназброя педагога-репетитора – Х.: Вид. група «Основа», 2013. – 208 с.