Сьогодні головна мета загальноосвітньої школи – сприяти розумовому, емоційному, моральному й фізичному розвитку особистості, всебічно розкривати її творчі можливості, забезпечувати умови для розквіту індивідуальності дитини з урахуванням її вікових особливостей. У сучасних умовах потрібно домагатися, щоб кожен учень зміг одержати не тільки різнобічні знання, але й максимально розвинув індивідуальні задатки, приділяючи головну увагу розвитку провідної здібності.

Особливу актуальність набуває зараз проблема формування самостійності мислення учнів, спроможності отримувати, аналізувати інформацію і приймати адекватні рішення, використовувати в практичній діяльності нові інформаційні технології.

На практиці це виражається в різноманітних шляхах i формах індивідуалізації i диференціації, адаптації навчання до вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Проблема диференційного підходу не є новою для української школи. Принципова різниця нового підходу полягає в тому, що перед різними категоріями учнів ставиться різна мета: одні учні повинні досягти визначеного об’єктивно обумовленого рівня математичної підготовки, що є базовим, а інші, що проявляють інтерес до математики і мають добрі математичні здібності, повинні добитись більш високих результатів.

Дослідженню різних аспектів проблеми навчання здібних і обдарованих дітей, індивідуалізації та диференціації присвячено багато робіт психологів, зокрема, Ю.З.Гільбуха, П.Я. Гальперiна, В.В. Давидова, О.М. Матюшкiна, I.Е. Унт, В.Д. Шадрікова та інших; дидактів А.М. Алексюка, Л.В.Занкова, , М.І. Махмутова, В.О. Онищука, О.Я Савченко, М.М. Скаткіна. Ними встановлено, зокрема, що обдаровані учні володіють певними психологічними особливостями. Проте цілісної психолого-педагогічної системи навчання обдарованих дітей поки що в належному виді не створено.

Обґрунтуванню змісту методів, засобів, організаційних форм навчання та активізації пізнавальної діяльності присвячені роботи М.І. Бурди, М.І. Жалдака, М.Я. Ігнатенка, З.І. Слєпкань, Т.М. Хмари, М.І. Шкіля та інших.

Новизна досвіду полягає в оригінальному використанні педагогічних інновацій, в чіткому та вдалому конструюванні різноманітних уроків з використанням сучасних педагогічних технологій, серед яких переважають диференційоване навчання, колективне, групове та навчання в співробітництві, інформаційно-комунікативні технології, дослідницький та проектний методи. У навчальному процесі реалізація досвіду здійснюється не лише через уроки, а й шляхом проведення заходів, предметних тижнів, проектів.

Провідна педагогічна ідея досвіду полягає у створенні умов для розвитку пізнавального інтересу, логічного мислення, формування творчої активності учнів для вдосконалення навчальної діяльності школярів на уроках математики.

Поглиблене вивчення предмета – одна з ефективних форм розвитку математичних здібностей школярів, передумова підготовки майбутніх математиків і спеціалістів, чия трудова діяльність потребує підвищеного рівня математичної підготовки.

Завдання, що постають перед системою поглибленого вивчення математики, вимагають, в першу чергу, забезпечення її неперервності вже в період навчання в школі на підготовчому етапі ( 5 – 7 класи, до профільне навчання). Це здійснюється шляхом рівневої диференціації. З 8 класу фактично починається етап профільної диференціації, що реалізується в постійних класах або групах.

У такі класи слід проводити набір учнів з урахуванням, насамперед, бажання дітей. Проте практика показала, що мотиви вибору учнями цих класів різні. Результати анкетування школярів 8, 9, 11 класів з поглибленим вивченням математики свідчать, що ці мотиви пов’язані здебільшого з тим, що учні:

• виявляють підвищений інтерес до математики;
• обрали математику як основу майбутньої професії;
• підлягають зовнішнім впливам (бажання батьків; товариш перейшов до математичного класу; конфлікт з учителем, класним керівником, однокласниками в попередньому класі і т.п.);
• мають прогалини в знаннях і прагнуть їх ліквідувати.

Отже, керуватися лише бажанням учня у виборі ним класу для подальшого здобуття освіти недостатньо. Але в умовах сільської школи в класах з поглибленим вивченням математики опиняються діти з різним рівнем підготовки і можливостями у вивчені точних наук. В класах гуманітарного напрямку залишаються учні, що мають здібності і схильні до математики.

Враховуючи ці обставини, в класах основної школи необхідна рівнева диференціація змісту, вимог і допомоги учням з боку вчителя математики. Номенклатура програмних питань і рівень викладання мають бути однаково високими для всі школярів, а рівень вимог, і особливо допомоги має бути різним для окремих груп учнів.

Аналіз літератури та зроблені в ході нього висновки дозволили висунути концепцію диференціації навчання, основні положення якої є:

– диференціація навчання в  класах є не тільки багатоетапний педагогічний процес, але й дидактична система;
– пропедевтичний курс є необхідною умовою переходу від звичайного класу до спеціалізованого;
– потреба нового підходу до поділу класу на підгрупи з урахуванням здібностей учнів до конкретної дисципліни циклу;
– створення мікрогруп як форма організації навчального процесу дозволяє здійснювати рівневу диференціацію в межах профільної диференціації;
– створені групи мають бути мобільними (динамічними) і враховувати можливі зміни пріоритетів учнів та різницю в індивідуальних темпах розвитку кожної дитини. Для цього, крім постійних (або майже постійних) даних про кожного учня, що дозволяють організувати розподіл класу на групи, повинні існувати змінні, що є показниками розвитку особистості й дозволяють проводити постійну корекцію цих груп;

– зміна підходів до організації контролю, а саме: створення альтернативної системи контролю, суть якої – у виставленні підсумкової оцінки з урахуванням значущості кожної поточної оцінки, – є одним із засобів процесу індивідуалізації навчання.

Під диференціацією розуміють таку систему навчання, при якій кожен учень одержує право і можливість приділяти переважну увагу тим напрямкам навчання, котрі у найбільшій мірі відповідають його схильностям. Види диференціації: рівнева і профільна.

Рівнева диференціація виражається у тому, що навчаючись в одному класі, за однією програмою та підручником, школярі можуть засвоювати матеріал на різних рівнях. Визначальним при цьому є рівень обов'язкової підготовки.

Профільна диференціація припускає навчання різних груп школярів за програмами, котрі відрізняються глибиною викладання матеріалу, обсягом відомостей і навіть номенклатурою питань, що вивчаються. Обидва види диференціації - рівнева та профільна - існують і взаємно доповнюють один одного на всіх ступенях шкільної математичної освіти, однак у різній питомій вазі.

Вимоги до здійснення рівневої диференціації :

• відкрите пред'явлення рівня обов'язкової підготовки повинно здійснюватися на всіх етапах навчання, учням повинні бути зрозумілі і відомі наочні, повсякденні, так і підсумкові обов'язкові вимоги;
• рівень, на якому ведеться викладання, повинен бути вище обов'язкового рівня засвоєння матеріалу;
• всі учні повинні пройти через етап опорних знань, через етап роботи над обов'язковими результатами;
• послідовне просування за рівнями;
• облік індивідуального темпу досягнення обов'язкових результатів;
• відповідність змісту, контролю і оцінки прийнятому рівневому підходу;
• добровільний вибір засвоєння і звітності.

Виділеним і відкрите пред'явлення всім учасникам навчального процесу рівня обов'язкової підготовки є основою диференціації навчання.

Диференційний підхід в навчанні - це засіб реалізації індивідуального підходу. Орієнтація навчання на середнього учня себе не виправдовує, оскільки при цьому по різному використовується потенціал слабких і сильних учнів. Останній надається сам собі, чим пояснюється втрата інтересу до навчання.

В умовах технології рівневої диференціації учень - це, перш за все, партнер, який має право на прийняття рішень (на вибір змісту своєї, освіти, рівня його засвоєння і т.п.). Природно, що відповідальності за виконання прийнятого рішення лягає на учня. Головна ж задача і обов'язок учителя - допомогти дитині прийняти і виконати прийняте їм рішення; допомогти зробити правильний вибір, визначитися в сфері своїх пізнавальних інтересів, допомогти скласти або скоректувати програму самоосвіти, підібрати потрібну літературу, поставити пізнавальну задачу, адекватну інтересам і можливостям учня, своєчасно його проконсультувати і проконтролювати; нарешті, забезпечити своєчасне досягнення кожним. як мінімум, обов'язкового рівня загальноосвітньої підготовки.

Диференціація навчання досягається шляхом забезпечення кожного учня навантаженням, відповідно з його індивідуальними можливостями, що практикується різними способами: диференційовані домашні завдання. необов'язкові завдання, додаткові індивідуальні завдання.

Навчальний процес повинен не просто пристосовуватись, підбудовуватись під власний рівень знань і умінь учнів, змінюючи зміст і методи, а орієнтуватись на досягнення максимально важливих результатів кожним учнем і, що не менш важливе, на розвиток мислення, пізнавальних можливостей, інтересів.

Різнорівневі завдання полегшують організацію занять в класі, створюють умови для покращення навчання школярів в відповідності з їх можливостями. Слабі учні охоче виконують завдання, які мають інструктивний матеріал, особливо ті вправи, в яких вказані дані для самоконтролю. Це дозволило зробити висновок, що таким школярам недостатньо лише вказувати відповідь (як це в підручнику). Вияснивши, що отримано невірну відповідь до завдання, учень невзмозі прослідкувати весь хід розв’язку і знайти помилку.

Пропонуючи завдання творчого характеру теж по рівнях, тим самим стимулювали пізнавальну активність слабих школярів. Діти, витративши певні зусилля на творчі завдання, охоче приймали участь в обговорені цих завдань, з зацікавленням вислуховували пояснення прийомів їх розв’язання навіть в тих випадках, кили вони цих прийомів знайти не змогли.

Заняття будуються в основному на комбінації індивідуальної і колективної роботи учнів, що входять до однієї групи. Різнорівневі завдання дають змогу регулювати учбове навантаження для кожної групи, пропонуючи кожній з них посильне завдання. Тим самим час уроку використовується більш ефективно.

Різнорівневі завдання, складені в відповідності з можливостями учнів, сприяли доброзичливому клімату. У дітей виникає почуття задоволення після кожного вірно розв’язаного завдання. Успіх, що приходить після подолання труднощів, дає потужній імпульс підвищенню пізнавальної активності. В учнів, в тому числі й у слабих, з’являється впевненість в своїх силах, вони вже не відчувають страху перед новим завданням, ризикують спробувати свої сили в незнайомих ситуаціях, беруться за розв’язування завдань більш високого рівня. Все це налаштовує учнів на навчання.

Таким чином, при диференціальному навчанні створюються  оптимальні умови для роботи всіх учнів, підвищується творчий потенціал особистості.

Література

1. Г.П. Бевз Методика викладання математики. - Вища шкл., К., 1989
2. Я.С.Бродський О.Л.Павлов «Стандартизація шкільної освіти»// Газета «Математика», №9, 2003.
3. Л. Голік «До питання про диференційоване навчання старшокласників математики»// Журнал «Математика в школі»№2, 1999.
4. В. Забранський, Н. Забранська «Організація письмових самостійних та контрольних робіт при диференційованому навчанні математики»// Журнал «Математика в школі» №5, 2000.
5. З.Слєпкаль «Ще раз пор диференціацію навчання математики і роль освітнього стандарту» //Журнал «Математика в школі», №2, 2002р.
6. Освітні технології. Редакція О.М. Пєхоти// Київ "А.С.КЛ 2002.
7. Черних Л.В. «Диференційований підхід у навчанні математики». Газета «Математика» №12, 2003.
8. С. Яценко «Рівнева диференціація в класах з поглибленим вивченням математики в основній школі» //Журнал «Математика в школі» №2, 1999.
9. Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів , що затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 07 червня 2017 року № 804