В наш час актуальною проблемою постало виховання творчої особистості, яка зуміла б легко адаптуватися в динамічно змінюваному світі. А оскільки школа є основним осередком виховання, тому вона має поставити в один ряд із головними завданнями формування творчих здібностей учасників освітнього процесу.

Над проблемою формування творчої особистості замислювалися багато років. Феномен творчості досліджувався психологами, філософами, вчителями-практиками.

Сьогодні основна засада, на якій ґрунтується загальна орієнтація навчальної і виховної роботи у школі, – це формування й розвиток творчої індивідуальності школярів, оскільки творча особистість є найбільшою цінністю для будь-якого суспільства. І ця пролема набуває нині особливої актуальності.

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні теоретичних засад та створенні сприятливих умов у процесі навчання для формування творчих здібностей учасників освітнього процесу на уроках української літератури.

Формування активної, творчої особистості, її самостійність в шкільні роки стало змістом багатьох педагогічних досліджень. Необхідно формувати креативний потенціал у молоді, здатної до гнучкої адаптації в динамічно змінюваному світі. Виникає потреба у розвитку та ви­користанні на благо суспільства творчих здібностей особистості, формуванні творчого підходу до діяльності.Сьогодення вимагає від людей не лише конкретних знань, умінь й навичок, а й здатності до творчої, продуктивної співпраці і прийняття відповідальних рішень.  Творчість людини – це складне, багатогранне явище, залежне від суспільних умов.

Стрімкий розвиток сучасного світу вимагає від підростаючого покоління не менш динамічного розвитку його як особистості, через що сьогодні є дуже важливим виховати креатину, творчу індивідуальність, яка зможе легко і невимушено пристосуватися до сучасного світу, яка зможе сприймати та осмислювати величезний потік інформації, яка зуміє використати всі блага, винайдені до цього часу, на користь та створити нові, що покращать життя у подальшому, яка всі свої можливості, а їх у неї незліченна кількість, спрямує на подолання ще й досі не вирішених проблем, і яка, врешті решт, зуміє виростити та виховати духовно розвинених, морально сформованих нащадків. А оскільки найбільш впливовим у цьому плані осередком є школа, тому одним із її основних першочергових завдань має бути виховання творчої особистості, формування в учнів творчих здібностей.

Творчий потенціал людини багато в чому залежить від її здібностей. С. Гончаренко характеризуєздібності як «стійкі індивідуальні психічні властивості людини, які є необхідною внутрішньою умовою її успішної діяльності» [1, с. 63].

Творчі здібності можна розглядати як індивідуальні особливості особистості спрямовані на створення нових матеріальних і духовних цінностей.

Одним із важливих моментів розкриття сутності розвитку творчості людини є розуміння тих законів, за якими відбувається розвиток, розуміння рушійних сил розвитку, джерел,  закономірностей  та його етапів,  можливостей прискорення  процесу розвитку тощо. Під час розвитку виникають і розвиваються нові якості особистості – довільна діяльність, самопізнання, моральні, естетичні та інтелектуальні  почуття, ускладнюються  й  удосконалюються  психічні процеси, розвиваються здібності. Відбуваються якісні зміни психіки здійснюється  перехід  від  нижчих  щаблів  до  вищих  у  формуванні  особистості [2, с. 48].

Позитивним моментом життєдіяльності підлітків є потяг до активної діяльності. Учасники освітнього процесу особливо захоплюються колективними формами пізнання, легко включаються в різні види навчальної роботи, виявляючи при цьому особливу наполегливість. Вони надають перевагу тим педагогічним ситуаціями, де можуть виявити себе як суб'єкти дії. Для молодших підлітків характерна посилена емоційність і безпосередність художнього прочитання, наочно-образна форма мислення. Дитяче сприйняття художнього твору відзначається підвищеною яскравістю, багатством асоціації, воно конкретне, сповнене барв і звуків. Це – найсприятливіший період для розвитку усного і писемного мовлення дітей, оскільки в них особливо загострюється чутливість до художнього слова, його смислових та інтонаційних відтінків. Школярі здатні майже дослівно переказувати окремі епізоди твору, зберігаючи його колорит, фіксувати увагу на багатьох деталях, які випадають з поля зору дорослих. На перших шаблях літературної освіти діти ще не вміють розглядати художні твори в органічній єдності змісту і форми, недостатньо усвідомлюють їх найхарактерніші особливості. Читацька культура учнів ще невисока: повноцінне сприймання художніх творів вимагає певних умінь та навичок. Вони не бачать нерозривного взаємозв'язку всіх компонентів художнього твору як цілісної художньої структури, а тому виявляють інтерес переважно до розвитку дії, сюжету твору. До художнього твору учень підходить не як до явища мистецтва, а насамперед, як до певної інформації.

Молодші підлітки надто прямолінійно сприймають художні образи, не завжди можуть зрозуміти підтекст твору, непряму авторську характеристику. На перший план учні ставлять не той ідейний смисл художнього твору, який випливає з нього, а певний предметний зміст, певне конкретне зображення життя поза авторською оцінкою дійсності. Тому з поля зору випадає багато істотних моментів, важливих для осмислення твору в єдності змісту і форми,— пейзажі, портрети, ліричні відступи, вставні епізоди тощо.

Формування пізнавального інтересу – необхідна умова шкільного навчання. З перших днів дитини у школі треба вірити в її розум, її можливості, в її право здобувати знання з радістю. Розвиток психологічних чинників навчальної успішності, внутрішні функціональні зміни в структурі пізнавальної сфери учня, динаміка інформаційної ваги психічних функцій навчальної успішності молодших школярів залежать від ефективності розвитку їх пізнавальних інтересів. Стійкий пізнавальний інтерес – ознака готовності дитини до навчання в школі. Він є основою всієї навчально-виховної роботи з дітьми в період їх підготовки до школи. Знання сприяють виникненню, розширенню і поглибленню зацікавленості до дійсності. Важливо збуджувати пізнавальну активність дитини, що виявляється у запитаннях, діях.

Школярі вчаться з інтересом тоді, коли навчальні дії стають для них особистісно значущими, тобто коли ними рухає пізнавальна потреба – знати, міркувати. Для цього вчитель спирається на інтелектуальність і почуття дитини, позитивні емоції. Із цією метою інколи навчальна діяльність мотивується необхідністю допомогти казковим героям розв'язати цікаві завдання, навчальне завдання ставиться в цікавій, несподіваній формі.

На тих уроках, де діти відразу бачать результат своєї праці і знають, що їх робота комусь потрібна, вони працюють із захопленням.

Індивід не народжується особистістю. Кожна конкретна людина стає особистістю в процесі взаємодії із соціальним середовищем, у результаті освіти і виховання, засвоєння культури конкретно-історичного суспільства. Поза суспільством людина не набуває особистісних якостей. Висхідним у такому разі є принцип соціалізації, тобто «входження» дитини в суспільство. Це є процес перетворення дитини на повноцінну особистість, процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду.

Отже, лише вдала інтеграція сучасних педагогічних технологій інтерактивного, особистісно-орієнтованого, проектного навчання на основі постійного розвитку критичного мислення школярів дасть змогу розвивати творчі здібності, а значить, і формувати творчу особистість учасника освітнього процесу.

Література

1. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник, Київ : Либідь,   373 с.
2. Яланська С. П. Психологія творчості : навчальний посібник, Полтава : ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2014. 180 с.