Під музику виходять випускники і танцюють флешмоб.

Основна частина лінійки (вручення грамот и т.д.). Директор в своїй промові звертається до школи в цілому, але про випускників не говорить.

Ведучий: Наші випускники такі гарні, такі дорослі… Але колись, дуже давно кожен з них був маленьким, був дитиною… (дуже тихо починає лунати музика про дитинство). Якби можна було відмотати стрічку фільму під назвою «Життя» назад та хоч на кілька хвилин пригадати якими наші випускники були в дитинстві…

Музика про дитинство стає гучнішою і з’являється Дитинство. (Воно вибігає зі стін школи – до цього не потрібно стояти на загальній лінійці, а саме з’явитися зі стін школи. Потрібно саме вибігти -  поява повинна бути раптовою).

Дитинство: Привіт! Це ви мене шукали?

Ведучий: Вибач, будь ласка, але ти хто і чому перериваєш наше свято?

Дитинство: Я – Дитинство… От ви згадали про нього, а чи пам’ятаєте що це таке?

Ведучий: Ну нібито, але воно так далеко, лише в спогадах, схожих на сон…

Дитинство:Дитинство - казка, мов чарівна мить,

Там завжди сонячно і світло.
І річка вдаль приваблива біжить,
А поле травами розквітло.
Там стільки сонця, радості, тепла,
Краси чарівної без краю!
Там наймиліша стежка пролягла,
І місця для турбот  немає.
Там велетні дерева до небес,
Струмочки чисті гомінливі,
Повсюди стільки казки і чудес…
Там ми всі такі щасливі!

Ведучий: Які прекрасні спогади… Одразу тепло на душі.

Дитинство виконує рухи (ніби чаклує), лунає музика і до дитинства збігаються діти-спогади. 3 хлопчика і 3 дівчинки. Дитинство нечутно щось розповідає малюкам (ніби дає вказівки)

Ведучий: Дитинство, що ти робиш?

Дитинство (відірвавшись від вказівок): Зараз все побачиш, одну хвилинку, я хочу зробити подарунок!

Малюки, уважно вислухавши вказівки Дитинства, біжать до випускників та приводять їх на сцену. Випускники стоять в ряд, а перед ними малюки (діти повинні виглядати як копія минулого, тобто самі випускники в дитинстві)

Аліна (зі здивованим виразом обличчя звертається до Дитинства): Що за сюрпризи? Навіщо на нашому святі ці дітки? Вони звісно милі, гарні…

Дитинство (перебиваючи Аліну): А ти не впізнала? Це ж ви самі, але ті маленькі, які розпочали тернистий, цікавий шлях у стінах цієї школи!

Дівчинка 1: Мене Таня звуть!

Хлопчик 1: А мене Вадік!

Дівчинка 2 (соромлячись):Каріна…

Хлопчик 2( серйозно): Янків Олександр Іванович

Дівчинка 3: А моє ім’я - Аліна

Хлопчик 3 (вклоняючись як артист на сцені коли представляється): Власною персоною  - Микола!

(Поки діти представляються, випускники здивовано і з цікавістю розглядають дітей, ніби знайомляться самі з собою).

Починає лунати пісня малюків. Співають пісню.

Микола: Якими ж ми були маленькими… Пам'ять залишила тільки примарні спогади про дитинство. Дивимось на себе маленьких і дивуємось.

Хлопчик 3: Так ми нагадаємо вам дещо детальніше.
Перший раз малий Микола
Став збиратися до школи.
Олівця поклав у сумку,
М’яч, перо, граблі, подушку,
На обід м’яку пампушку,
Лук, і стріли, і лопату,
Трактора та гральні карти.
Сів Микола, дума думку:
«Чи усе поклав у сумку?»

Дівчинка 1:

Додому шестилітня Таня
Прийшла зі школи перший раз
- Яка ж учителька у вас? –
Татусь школярочку питає.
- Ох, нічогісінько не знає:
Про все розпитувала нас!

Хлопчик 2:

- Чого тебе навчили нині в школі? -

Питається матуся у Сашка

В один із перших вересневих днів.

- Писати, – першокласник відповів.
- Що ж ти писав? – допитується мама.
- Не знаю, бо не вмію ще читати.

Дівчинка 2:

Ой, подушечко боката,
М’якенька, пухова,
Через тебе прикрість має
Каріночка мала.
Це ти її не відпускаєш
Вранці на уроки,
Це ти їй ніжно пестиш
І вуха, і щоки.
Ой, подушечко підбита,
З чотирма ріжками.
Як шкода, що місця мало
В рюкзаку з книжками.

Хлопчик 1:

Геть усе, усе на світі
Переплутав Вадік.
Каже: – Діти вчаться в полі,
А комбайн працює в школі.
Всіх людей стрижуть в лікарні,
А лікують в перукарні.
Ми книжки берем в аптеці,
Ліки – у бібліотеці. 
От який Вадим дивак!
Ти ж бо знаєш – це не так!
Діти звісно вчаться в …
А комбайн працює в …
Ми лікуємся в …
А стрижемся в …
Ліки беремо в …
А книжки – в …

Дівчинка 3:

А Аліну не впізнати, -
Модна зачіска у неї,
Дивна зачіска нова:
Розкуйовджене волосся
На всі боки піднялося, -
Мов копиця голова!
Аліна в класі йде до парти,
А навколо смішки, жарти:
- Звідки зачіски нові? –
Посміхнувся Саша хитро:
- Це, мабуть, від того вітру,
Що у неї в голові.

Каріна: Ох і нагадали ж ви нам! Аж до сліз. Від сміху мейк-ап дівчата попсували (Грозить пальцем з усмішкою).

Лунає музика і спогади втікають (розсипаються по лінійці та змішуються з натовпом).

Ведучий: Дитинство, ми згадали, як випускники дітьми були. Навіть побачили на власні очі ту малечу, але найбільше знає і найкраще знає про все перша вчителька. А в нашому випадку вона ще й не одна! Запрошуємо наших вчительок, які все пам’ятають і знають.

Виходять вчителі, говорять слово.

Дитинство вибігає (настрибуючи)і радісно вигукує: А я знала, я знала що мій подарунок буде чудовим, адже дитинство – це завжди прекрасно! Випускники, будь ласка, не забувайте мене! Навіть коли ви станете ну дуже дорослими, дитинство завжди буде трішечки з вами!

Дитинство під музику, настрибуючи, зникає, при цьому махає рукою на прощання. Випускники махають у відповідь, дівчатка-випускниці відправляють повітряні поцілунки.

Лунає пісня «Прощавай Дитинство».

Каріна: Спогади – це дуже прекрасно, але якби не дехто… то ні спогадів, ні нас з вами, друзі, тут би зараз не було.

Батько і мати - два сонця гарячі,
Що нам дарують надію й тепло.
Батько і мати... У долі дитячій
Треба, щоб кривди між них не було.

Тетяна:

А без батьків чого ми в світі варті?
Без маминої ласки і тепла,
Без батьківської строгості і жарту,
Без нашого родинного житла.
Вони ж нас, як пташок, в гнізді зростили,
Давали дітям раду, як могли,
І в наших душах сонце засвітили,
І крила для польоту нам дали.

Аліна:

Провчилися з нами і мами, і тата,
Разом переходячи з класу у клас.
Їм правила всі довелося згадати
І навіть уроки робити за нас.
На батьківські збори ходили матусі,
Хоч, правда, і тато був раз, може два.
А що було після – сказать не беруся,
Не можу дібрати культурні слова.
Були в нас «проколи». Ну що ж тут робити?
Щоденнику, друже, ми винні – прости!
Не раз довелося тебе нам губити –
Ми вас шкодували, шановні батьки!

Ведучий: Батьківські очі бачили багато, серця ж витримало чимало… В цей особливий день я впевнена/ний, що саме найріднішим є що сказати і побажати вже майже дорослим дітям.

Слово надається батькам.

Мама 1/Тато1: Доле! Де ти? Відгукнися!
Нашим дітям посміхнися.
Дай вдачу доброї людини,
Дай їм щастя, вірне, лебедине.

Мама/Тато 2: Сини і дочки наші, рідні діти,
Це зрілості прийшов нестримний час,
Ви самостійно вже почнете жити
У добрий час благословляєм вас

Мама/Тато3: Нехай же вас Господь благословляє
У світлу путь, на добрії діла,
На вірну стежку завжди наставляє,
Щоб доля в вас щасливая була.

Мама/Тато4: Стелиться шлях непростий, та ясний,
Для тебе між добрії люди.
Все добре зі школи візьми у життя,
І вчительську мудрість, і шану від друзів,
Хай легкою буде доля твоя,
Хай люблять тебе і шанують усюди.

Аліна: Ми вдячні вам, найрідніші, за теплі слова. Ви з нами завжди, ви наша опора, але час минає, колись ви нас вели в перший клас за ручку, зараз вже ми стараємось допомaгати, а дуже скоро ми станемо вашою опорою.

Тетяна: В нашому житті є ще дехто, без кого ми не стали б такими розумними, гарними і….

Вадим: Тетяно, вибач, будь ласка, але ми, чоловіки, хотіли б далі самі продовжити…

Тетяна: ну от, так завжди ... (Усміхається і крізь усмішку зображує легку образу). Добре, добре…

Вадим: Так от, ми хочемо сказати «Дякуємо» (слово «Дякуємо» говорять всі хлопці одночасно) нашим дорогим вчителям, які стали для нас сім’єю.

Олександр: Тепер уже прийшла пора прощання
І ми сьогодні трошечки сумні
За наше виховання і навчання
Спасибі. Дорогі учителі

Вадим: Бувало, біля дошки ми німіли,
Забувши теорему чи вірші.
Спасибі, що ви лагідно сварили,
Шановні, дорогі учителі!

Пауза, хлопці дивляться на Миколу, наче він повинен говорити. Микола стоїть, просто стоїть, ніби вкопаний. Олександр дивиться на Вадима, нервує, потім вирішує врятувати ситуацію и бере слово замість Миколи.

Олександр: Та кожним роком впевненішим кроком
Ми переходили із вами з класу в клас
За ваші ласку і за нас тривогу
Ми полюбили щиро й ніжно вас

Потім хлопці знову дивляться на Миколу, виникає пауза. Хто стоїть ближче до Миколи починає його штовхати. Микола ніби проснувшись, стрепенувся, зиркнув на хлопців, відмахнувся рукою и замотав в знак протесту головою. Хлопці відверто панікують, стискають кулаки і т.д. Вадим перехоплює мікрофон і говорить слово замість Миколи.

Вадим: Вже позаду залишились уроки
Екзамени нам більше не складати
Минуло одинадцять років
І нам сьогодні хочеться сказати
Що будемо ми чесно в світі жити
Творити, мислити, як ви учили нас,
Свій край безмежно й віддано любити,
Як робить це щодня будь-хто із вас.

Знову дивляться на Миколу, штовхають, Олександр показує, що Миколі капець (пальцем біля горла), дівчата зверхньо дивляться, мов хлопці знову, як завжди, напартачили. Тут Микола як наче одумався, підходить до Вадима (саме підійти, стати перед ним, забрати мікрофон і потім повернутися на місце).

Микола: От ви мене тут шпиняєте, думаєте я забув, а ні! Я не забув! Я не хочу говорити сумних віршів, що викликали сльози на очах у людей! Скільки можна, друзі? От я щасливий, що, нарешті, настав день, коли я вільний від школи, вчителів і більш ніж впевнений, що і вчителі раді будуть відпочити від мене! Нехай лишаються тільки гарні спогади, тільки радість і щастя! Шановні вчителі, ви пам’ятаєте, що наш клас витворяв, як ви з нами жартували? (вчителі, що махають що не памятають). Так я нагадаю ті історії, які зробили наше шкільне життя яскравим: (готується дикламувати, поправляє комірець)

1. Йде по шкільному коридорі учень, вертить у руках запальничку. Назустріч йому - вчитель фізкультури:

- Я тебе відучу курити, паразит!
- Анатолій Вікторович, слово честі, я не курю!
- А навіщо тоді тобі запальничка?
- А я підпалюю петарди і кидаю їх у кабінет хімії.
- А… Тоді вибач!

Пауза кілька секунд

2. Вчитель звертається до неслухняного хлопчати:

- Скажи, Миколко, ти хоч коли-небудь слухаєш голос своєї совісті?
-А на якому каналі його передають?

3. Учень - учителю:

- Чи варто карати кого-небудь за те, чого він не робив?
- Звичайно ні, ні в якому разі не можна!
- Добре. Я не зробив домашнє завдання…

І таких історій цілий океан! Саме такі моменти я буду пам’ятати і буду сподіватись що і ви всі будете пам’ятати нас смішними, веселими і ці спогади зігріють вас в самі складні хвилини!

Хлопці і дівчата випускники починають аплодувати, Микола вклоняється як артист великої сцени.

Ведучий: Випускники, наші красуні і джентльмени, шановні гості лінійки! В цей урочистий день людині, на які тримається вся школа, нашому директору є що вам сказати. Слово надається Олексію Миколайовичу.

Директор звертається до випускників.

Каріна (дивлячись на однокласників, потім ніби шукаючи в натовпі когось): А ви нікого не забули?

Ведучий: Каріна, не забули, не хвилюйся. Урочисто оголошую, слово надається класному керівнику.

Говорить класний керівник.

Олександр: Сказати хочу слово щире —
Нагоди більше не знайду.
І побажати щастя, миру
Я класному керівнику.
Ви непомітно вчили нас
Добру, порядку кожен раз
І, скільки вистачало сили,
Людей порядних з нас ліпили.
За ту любов, що віддавали,
Серця дитячі зігрівали,
За все ми вдячні вам без ліку,
Спасибі ніжне і велике!

Випускники хором: Дякуємо Вам, Наталя Олександрівно!

Лунає пісня «Прощавай, Школо!»

Випускники разом: Міняється усе навколо:
Пройшли вже всі шкільні літа.
"Прощай, - ми скажем, - рідна школо,
Колиска щастя золота!"
Прощай! Та не сумуй за нами...
Хоч є багато так доріг,
Хоч ми й розбіжимось світами,
Не раз згадаєм твій поріг.
Хтось інший сяде знов за парти
І ручку стисне у руці.
Вже інші візьмуть шкільні карти,
І зошити, і олівці.
Ми вже не вибіжемо з школи,
Почувши голосний дзвінок.
І не повернеться ніколи
Той перший у житті урок.
Та все ж не варто сумувати
І лити сльози через край.
Тебе ми будем пам'ятати.
І ти нас, школо, пам'ятай!

Ведучий: Ось і настав той момент, коли залишилось зовсім трішки. Цей особливий момент, який запам’ятається назавжди… Шкільний вальс. Пауза. Випускникам надається урочисте право виконати останній шкільний вальс у їхньому житті.

Лунає музика. Танцюють вальс.

Ведучий: Наше свято добігає кінця. Випускники чекали цієї миті все своє шкільне життя. Нехай цей дзвоник стане початком нової дороги і нових відкриттів!

Лунає останній дзвінок.