«З війни не повертаються таким, яким туди пішов…»
Алі Аншероні

Мета: Ознайомити учнів із передумовами афганської війни; виховувати в учнів почуття патріотизму, вміння співпереживати.

Обладнання: маскувальна сітка, розгортка з фото воїнів-афганців; плакат з   відлітаючим додому журавлем , записи пісень, презентації.

Сьогодні ми запросили на зустріч воїнів-афганців, воїнів-інтернаціоналістів, які чесно виконували свій обов’язок в Афганістані, їхніх матерів, вдів, представників влади, ОТГ, району, області, відділ освіти культури та спорту.

Розмова наша присвячена афганським дорогам, 40-річчю введення військ в Афганістан. Поближче познайомитися з нашими друзями мпені допоможе Голова Брилівського осередку Української спілки ветеранів Афганістану та воїнів-інтернаціоналістів Микола Миколайович Коваленко (представляє гостей).

(Діти вручають квіти)

З Виноградівської ОТГ в Афганістані з честю виконували свій інтернаціональний обов’язок 21 призивник.

(коротка розповідь про них з презентацією)

А ось як сповіщали про той день в іторії українські телевізійні новини. (запис новин ТСН)

Ведуча: - Дорогі друзі!

27.12.2019р. виповнюється 40 років як було введено десантні частини радянських військ у Баграм, Кабул та інші великі міста Афганістану, а згодом втягнуто у бойові дії по всій території країни. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав  на 1984 – 1985 роки.

Ведуча: Про те, що готують введення обмеженого контингенту військ в Афганістан, солдати точно не знали. Але було передчуття чогось незвичного. Наших солдат запевняли, що вони виконують інтернаціональний обов'язок.

Щоб зрозуміти трагізм афганської війни, потрібно хоч трохи знати про її передумови. Зрозуміти це можна лише зараз, коли доступною стає інформація, на той час засекречена.

Каталізатором військового втручання стала революція 1978 року, афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха і проголосив Афганістан республікою.

Нова влада Афганістану взяла курс на соціалізм. Було видано закони про ліквідацію лихварської заборгованості, про скасування калиму при одруженні, про наділення селян землею, яка раніше була власністю поміщиків, надано право афганським жінкам зняти паранжу, запроваджено початкову освіту.

У грудні 1978р. між СРСР і Афганістаном було укладено договір, за яким Радянський Союз зобов'язувався переозброїти афганську армію. Отже, керівництво СРСР на чолі з Брежневим продемонструвало готовність надати прокомуністичному режиму Бабрака Кармаля реальну військову підтримку.

А у мусульман такі закони були приречені  на провал, бо суперечили нормам ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися й руйнувалися мечеті. Етнічні вожді не визнавали нового уряду і почали формувати загони «маджахетів» («борців за віру»). У країні спалахнула громадянська війна.

Неоголошена страшна війна розтягнулася на 10 довгих років. І ми повинні пам'ятати  тих, хто її пережив і тих , хто не дожив, не доспівав, не докохав.

Для кожного з понад 600 тисяч, хто служив в Афганістані, вона,  була і залишається «своєю». Для тих хто,  не повернувся: 9511 убитих у боях, 2386  померлих від ран, 817 – від хвороб, 1739 тих, чиї життя забрали аварії і катастрофи.

Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України понад 160 тисяч. У цій війні загинуло понад 35 тисяч поранено, тисячі потрапили в полон.

Гинуло покоління, народжене в 60-их. Війна, що завдала нам  стільки болю і смутку.

Ой сини, сини, наші соколи, хіба для смерті народили вас матері. І затужили, заридали вони. Заплакала вся Україна. Прийшов наказ, повістка і хлопці у мирний час пішли на війну під кулі і небезпеку.

(виконують пісню «Прийшов наказ»)

Мамо, я не хотів і не думав повертатися дорогою-стрічкою на свій портрет, буйним кленом до нашої хати. Простіть мене, рідна. А для живих війна продовжується.

Повертавсь стежками білими,
Прикривав життя повіками.
Пахло яблуками спілими,
Пахло тишею і ліками.

Разом з нами у цій залі присутні вдова Вовненко Світлана Вікторівна, чоловік якої Вовненко Борис Олександрович, помер уже в мирний час.

Слово надається вдові Світлані Вікторівні.

Слово має депутат обласної ради Вєтров Віктор Федорович.

Слово мамі Литвиненко Мар’яні Степанівні, син якої загинув в Афганістані під час бойових дій.

Слово голові Виноградівської ОТГ Шматенку Сергію Вілійовичу.

Воїнам-афганцям, воїнам-інтернаціоналістам, їхнім матерям присвячуємо пісню «Мальви» у виконанні Меркотан Софії з презентацією.

Подумати, - як легко вбити людину.
І як важко після цього жити .
Їх немає вини – цих ошуканих, юних Іванів,
Що орошують  кров’ю  сипучі і згірклі піски.
Їм нема що робить, в цім далекім, чужому Афгані.
І за що побратими кладуть українські кістки?
Сняться ноги, знову сняться ноги,
Як пологим берегом іде,
Хлюпа хвиля, місяць круторогий
Над горою світить, ніби вдень.
На дорозі ковдра із пилюки
Пхукає і ноги холодить.
Він спішить і простягає руки,
Він біжить, а може вже летить?
Понад кам’яним Афганістаном
В білих хмарах, а чи у бинтах?

Де ж це ноги, де ж це ноги, мамо?
Як же можна далі жити так?
Де ж це ноги, мамо? Медсанбати.
Сніг операційного стола…
Встати, закричати, розірвати болість
Що, як вибух, в кров ввійшла.
Як же це приречення збагнути,
Коли душу холод обійма.
Коли пальців хочеться торкнутись,
Тих, яких навіки вже нема?
Коли знову по траві промчати
Хочеться і впасти в запашну
Он в саду біліє мирно хата.
Хто придумав цю війну страшну?
Хто придумав вибух мін і стогін?
Мов рентгеном світить слово «жить»
…Біля ліжка, втомлена дорогою,
Пара ніг пластмасових лежить.

Хто на пластмасових, хто на  милицях, а хто на власних… Вони все-таки повернулися, не всі, частину Бог забрав до себе. А вони так молилися до нього:  ті, що вірили і ті, що стали вірити лише на війні. Можливо, ця віра і підтримувала   їх, - віра в Бога, в Матір.

І не можна забути оту згорьовану неньку, оту ранню сивину, виплакані сльози над цинковими хлопчаками , яких у Союз привозив «чорний тюльпан».

(Гімн афганців «Чорний тюльпан») (запалили свічки)

(Танець «Тодес» - зразковий танцювальний колектив «Вікторія»)

Пам'ять про мертвих  ушановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував, скільки б нам довелося мовчати, коли б пом’янули кожного вбитого.

Помовчимо хоча б хвилинку. За всіх . Встаньмо, постіймо хвилинку. Нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого немає серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небес, а може, із підбитим крилом ніяк не перелетить Афганські гори.

(Хвилина мовчання)

А ми радіємо за тих, хто повернувся додому. 

Слово голові Виноградівської ОТГ. Вручення медалів.

Виконання пісні «Україна – це я!».

Всіх гостей запрошують посадити березовий гайок на згадку про сьогоднішній день.

Література

1. Афганістан – рана, що перестає боліти. Лозовий В.М.;
2. Афганістан – то біль і смуток…… Т. Сидоренко, І.Бондаренко;
3. Одвічний біль Афганістан irshyky – nvk. edukit.
4. Час і досі не загоїв рани. Naurok.com.ua. Бібліотека класному керівникові.
5. Верстаков В. Кличуть в афганській стороні // Виховна робота в школі, №5 (30), 2007
6. Шведова І. Білий танець // Позакласний час, №1, 2011