Постановка проблеми. Сучасній людині необхідно багато: і поезія Пушкіна, і чарівна музика Бетховена, і сама поетична з усіх наукових теорій – теорія відносності Ейнштейна, і космонавтика, і біоніка, і мікроелектроніка, і лінгвістика, і строгість математичних формул. Традиційний метод, в якому школяр є об'єктом навчання, застарів. Учень, при цьому, схожий на туриста, в рюкзак якого кожен вчитель складає знання свого предмета. Рюкзак стає все важчим і важчим, і настає час, коли учень не може його зрушити з місця. Звідси невдалі оцінки, які позначаються на подальшому процесі навчання і виховання, призводять до депресії і небажання вчитися. Щоб цього уникнути – вчителям необхідно відмовитися від незадовільних оцінок, а в процесі навчання використовувати нові методи і форми роботи, розвиваючи мислення учнів.

Загальновизнано, що фізика – предмет важкий. Як правило, підлітки, що закінчують заклади загальної середньої освіти ( ЗЗСО), мають низький рівень загально навчальних умінь і навичок, нульову базу знань фізичних законів і явищ. На це накладається сформоване в школі негативне ставлення до самого предмету ("не зрозумів", "конфліктував з учителем", "не подобається", "складний предмет", "не потрібен для професії" і т.п.)

Питання, з якими стикається вчитель фізики ЗЗСО: Як змінити ставлення учнів до предмету? Що необхідно зробити, щоб інтерес учнів до наукових знань не був ситуативним і по можливості – став частиною їх професійного життя? Як організувати навчання, щоб воно не перетворювалося в нудне і одноманітне заняття? Як через уроки і позакласну роботу з предмета розвивати інтелектуальні здібності, пізнавальний інтерес, індивідуальний стиль навчальної діяльності учнів?

На нашу думку, для системного вирішення вищезазначених проблем, необхідно забезпечити "ситуацію успіху". Одним з можливих шляхів успішної діяльності учнів є рівнева диференціація, при якій кожен навчається на доступному йому рівні складності. Протиріччя між необхідністю впровадження диференційованого підходу і недостатньою дослідженістю його ефективності в системі середньої освіти зумовило актуальність нашого дослідження.

Мета дослідження: проаналізувати шляхи реалізації  диференційованого підходу до навчання  на уроках фізики в закладах загальної середньої освіти.

Виклад основного матеріалу. Слід розрізняти два терміни: "диференційоване навчання" і "диференційований підхід у навчанні". У першому випадку розглядаються соціально-економічні, правові, організаційно-управлінські, дидактичні аспекти навчання. У другому випадку мова йде про наукову розробку диференційованого підходу до кожного учня для формування і корекції розвитку особистості в обраній навчальній  сфері [5, с.46].

В основі диференційованого підходу лежить ідея об'єднання діяльності вчителя і учнів по досягненню індивідуалізованих (диференційованих за рівнями) цілей навчання. Рівнева диференціація пропонує перейти в процесі навчання від орієнтації на максимум змісту до орієнтації на мінімум. Необхідним є чітке визначення мінімуму, без якого учень не зможе рухатися далі у вивченні фізики.

Мінімальний рівень, який задається в вигляді переліку понять, законів, закономірностей; у вигляді питань, на які учень повинен відповісти; у вигляді зразків типових задач, які повинен вміти вирішувати. Визначається також матеріал, який необхідно засвоїти учневі і на підвищеному рівні [2, с.98].

Особливо хочеться звернути увагу на індивідуалізацію навчання, так як саме через неї забезпечується технологія особистісно орієнтованої освіти. Диференційований підхід, на наш погляд, в своїй основі містить три принципи: волі, самостійності, співробітництва. Ці принципи об'єднуються провідним принципом гуманізму [4, с.52]. Формою внутрішньої диференціації є групова робота  учнів з інформацією по моделі повного засвоєння знань, яка передбачає чітку постановку цілей в освітній діяльності: що учні повинні знати, що вміти, які цінності повинні у них формуватися в ході навчання.

В даний час розроблені сучасні освітні технології, що дозволяють зробити навчальний процес більш ефективним. Протягом декількох років проблему, пов'язану з вивченням фізики, сучасні вчителі вирішують через диференційований підхід в навчанні. Диференційований підхід є основою індивідуально орієнтованої системи навчання, що дозволяє враховувати індивідуальні особливості дитини, створювати умови для подолання і розвитку його потенційних можливостей.

Самовизначення, як процес, являє собою свідомо вироблене ставлення до світу, становлення людини як суб'єкта власного розвитку визначення суб'єктом свого "способу життя" за допомогою вироблення узагальненого ставлення до світу і до себе (К.А.Абульханова-Славська, М.Р.Гінзбург, І.В.Дубровіна, С. Л.Рубінштейн, В.І. Слободчиков та ін.)

В основу даної моделі лягли критерії, представлені В.І. Рижковою [3, с.61].

Отже, виникає необхідність внутрішньогрупової рівневої диференціації. Такий підхід дозволяє "слабким" учням встигати з предмета, а "сильним" - вивчати фізику на більш високому (ніж середній) рівні.

Який рівень вивчення вибрати учень визначає самостійно, вивчивши по кожному з блоків розділу фізики рівневі плани теоретичного матеріалу та практичного завдання до них, а також, які результати він повинен мати за обраним рівнем. Рівневі плани, розроблені учителем, допомагають учневі адекватно оцінити свої можливості при вивченні навчальної дисципліни.

Крім того, в учнів є можливість завжди перейти з одного рівня на інший, засвоївши зміст нижчого рівня.

Така робота сприяє формуванню адекватної самооцінки і відповідного рівня домагань учнів.

Серед диференційованих завдань широко поширені завдання різної спрямованості: усувають прогалини в знаннях, а завдання враховують наявні в учнів попередні знання з теми.

На підставі досвіду роботи і теоретичних уявлень [2-5] нами була визначена наступна послідовність дій при організації різнорівневого навчання:

1) розподіл змісту навчального матеріалу теми за рівнями;
2) розробка плану для учнів з вивчення окремих блоків теми;
3) блочний виклад матеріалу (лекції, семінари, самостійні роботи);
4) створення методичного інструментарію (різнорівневі картки-завдання для вивчення теоретичного матеріалу, самостійної роботи, проведення заліку);
5) усні заліки по темі;
6) письмові заліки (тести, контрольні роботи);
7) аналіз результатів;
8) корекція.

З метою реалізації технології рівневої диференціації необхідно проводити контроль та облік знань кожного учня по кожній темі.

Такий підхід дозволяє своєчасно ліквідувати прогалини в знаннях учнів, що дає можливість вирішити проблему успішності. Кожному рівню засвоєння матеріалу відповідають певні вимоги до дій учнів [3, с.63] і оцінка.

Пропонуючи учням завдання різного рівня складності, педагог варіює зміст навчального матеріалу, однак при цьому цілі, форми, методи навчання залишаються однаковими. При диференційованому підході кожен учень отримує право і можливість самостійно визначати, на якому рівні він засвоїть навчальний матеріал. Єдина умова – цей рівень повинен бути не нижче рівня обов'язкової підготовки (освітнього стандарту). Якщо учень бажає вивчати фізику на рівні обов'язкових вимог, а математику – на підвищеному, то він має таку можливість.

Це означає, що при рівневій диференціації враховуються не тільки інтелектуальні здібності учня, а також його інтереси.

В інноваційному навчанні важливо, щоб учень був не об'єктом, а суб'єктом освітнього процесу, зумів поставити будь-яке запитання і самостійно знайти на нього відповідь. Важливо так організувати навчальний процес, щоб учень сам піднімав пласти знань. Одним з таких методів, на наше глибоке переконання, є диференційований підхід у навчанні.

Диференціація навчання є надзвичайно складним завданням тому, що учні розрізняються не тільки нахилами, схильністю до кращого сприйняття абстрактного або конкретно-образного матеріалу, а й знаннями, розумовим розвитком, працездатністю, пам'яттю.

Таким чином, при диференційованому підході до навчання можна назвати такі педагогічні переваги, які він відкриває:

1) підвищується мотивація навчання; 2) створюються можливості для розвитку творчої, цілеспрямованої особистості, яка усвідомлює конкретну мету і завдання навчання; 3) вибудовується дидактична підсистема системи навчання, найбільш прийнятна і ефективна для кожного учня; 4) досягаються дійсні, а не уявні результати навчання.

Література

1. Аргана Н.Ф. Мир физики: Учебное пособие. – Усть-Илимск: ПУ №42, 2003. – 103 с.
2. Галєєва Н.Л. Результативність особистісно-орієнтованої освіти // Завуч, 2003. №2. С. 91 – 140.
3. Рижкова В.І. Диференціація навчання як важливий фактор розвитку пізнавального інтересу школярів // Завуч, 2003. №8. С. 58 – 63.
4. Шаммова Т.І. Дальтон-технологія // Завуч, 2001. №1. С. 42 – 61.
5. Якиманская И.С. Психолого-педагогические проблемы дифференциированного обучения // Советская педагогика, 1991. №4. С. 44 – 52.