Стаття присвячена вивченню сучасних підходів до формування мовленнєвої компетентності дошкільнят.

Статья посвящена изучению современных подходов к формированию речевой компетентности дошкольников.

The article is devoted to the study of modern approaches to forming the speech competence of preschool children.

Ключові слова: мовленнєва компетентність, мовлення, мовленнєвий розвиток, особистісно-орієнтований підхід, діти старшого дошкільного віку, індивідуальний підхід, диференціація, заклад дошкільної освіти.

Ключевые слова: речевая компетентность, речь, речевое развитие, личностно-ориентированный подход, дети старшего дошкольного возраста, индивидуальный подход, дифференциация, заведение дошкольного образования.

Key words: speech competence, speech, speech development, personality approach, children of senior preschool age, individual approach, differentiation, preschool education institution.

Постановка проблеми. На сьогодні проблема формування мовлення в дітей дошкільного віку є досить актуальною, адже ступінь розвитку мови старшого дошкільника визначає рівень сформованості соціальних і пізнавальних досягнень дитини, вміння висловлюватися та здобувати інші знання. Розв’язання таких проблем мовленнєвої компетентності дітей має здійснюватися в процесі їх щоденного спілкування з вихователями, батьками та однолітками, інтегруючись у різних видах діяльності.

Формувaння мoвленнєвої кoмпетентності особистості дошкільника має на меті, крім суттєвoго пізнaння рoзвитку мoвлення, прoцес фoрмування внутрішньoго суб’єктивнoго світу особистості з урaхуванням індивідуальних психолoгічних осoбливостей кожнoї дитини. Реaлізація таких фoрм мовленнєвої компетенції мoжлива зaвдяки викoристанню осoбистісно-орієнтовaного підхoду, який передбaчає індивідуaльний рoзвиток дітей старшoго дошкільного віку в зaкладі дoшкільної oсвіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема мовлення дитини є однією із центральних у дошкільній освіті й не є новою. Вона досліджувалася класиками наукової думки і сучасними науковцями в різних аспектах (Л.С.Виготський, Г.М.Леушина, Т.О.Піроженко, О.С.Ушакова, А.М.Богуш, Н.В.Гавриш, М.С.Вашуленко та інші). Вплив на мовленнєвий процес дидактичних ігор та мовленнєво-комунікативних вправ вивчали педагоги-класики Я.А. Коменський, С.Ф.Русова, В.О.Сухомлинський, К.Д.Ушинський, сучасні педагоги Г.С.Швайко, К.І.Щербакова. Проблемою розвитку мовлення дітей займались і психологи ( Д.Ельконін, С.Рубінштейн)..

Формулювання цілей статті. Головною метою цілеспрямованої роботи з розвитку мовлення дошкільників є формування мовленнєвої компетенції як однієї з базисних характеристик особистості та спрямована на активне системне застосування взаємопов'язаних педагогічних дій; розвитку мовлення, навчання мови та мовленнєвого виховання. Тема статті присвячена висвітленню сучасних підходів до формування мовленнєвої компетентності дошкільників.

Виклад основного матеріалу. Розвиток комунікативної компетентності починається з набуття дитиною вміння встановлювати контакт із партнером у спілкуванні, дотримуючись усталених правил етикету. У повсякденному житті дитина спостерігає і наслідує приклади спілкування між собою дорослих, дітей тощо. Справжнім зразкам комунікативної поведінки має бути притаманна широка палітра емоційно-інтонаційного забарвлення. Старші дошкільнята особливо чутливі до мовлення, його граматичної будови й досить критично ставляться до чужих та власних висловлювань. Вони вже помічають мовні помилки й продовжують оволодівати тими граматичними формами, у застосуванні яких зазнають певних труднощів. Дошкільник іще з раннього віку вчиться обирати в загальному словесному потоці два слова, які він узгоджує між собою, поступово додаючи до них дедалі більше інших слів, що також підлягають граматичній нормі. З часом, шліфуючи звуковимову, розширюючи свій лексичний запас, удосконалюючи граматичні вміння, дошкільник засвоює засоби мовленнєво-комунікативної поведінки, яка створює його індивідуальне мовленнєве "обличчя". Так формується мовленнєва особистість [5, c.13].

І сьогодні в сучасній дошкільній дидактиці чільне місце відводиться саме мовленнєвому рорзвитку. У Базовому компоненті дошкільної освіти виділена освітня лінія «Мовлення дитини», яка представлена такими складниками, як: звукова культура, мовлення, словникова робота, граматична правильність мовлення, зв’язне діалогічне та монологічне мовлення.

Програма розвитку дитини дошкільного віку від народження до шести років  "Я у Світі" не виокремлює мовленнєвий розвиток як сферу життєдіяльності чи змістову лінію, не програмує окремі заняття суто мовленнєвого змісту, як то було донині. І це не тільки не зменшує значущість означеного напряму, а навпаки, підвищує мовлення як компонент, що обслуговує всі сторони життєдіяльності малюка, є основою всіх змістових ліній програми [6, с. 81].

Мовлення – особлива форма діяльності дитини, дієвий результат її зусиль в освоєнні життєвого простору. Наслідуючи способи мовленнєвого спілкування того середовища, яке оточує дошкільника, дитина сприймає та переймає їх як єдино правильні й незмінні. Варіативність виникає на виході дитини з родинного оточення в інше середовище, коли з'являється потреба в спілкуванні з іншими дітьми, дорослими, що й стає початком набуття життєвого досвіду.

Ознайомившись із теоретичними аспектами проблеми, прийшли до висновку,що дитина має не лише отримувати чи здобувати інформацію, а й активно оперувати нею у взаємодії з партнером спілкування, тобто в закладі дошкільної освіти набувати мовленнєвої компетентності. Плануючи мовленнєву діяльність дітей, варто організувати  в групі мовленнєве розвивальне середовище – це забезпечення доброзичливої атмосфери, де дитина має право на мовленнєву активність, довіру, помилку:

-  книжковий куточок – має динамічний характер, його полиці відповідно до тематики поповнюються новими, цікавими казками, віршами, оповіданнями, що не залишається поза увагою дітей;

- куточок дослідницької діяльності, який дає змогу дітям експериментувати, досліджувати, висувати власні гіпотези, припущення, логічно робити висновки, аналізуючи стан росту рослин, пророщення насіння та інше;

-  центри сюжетно-рольових ігор – тут діти мають змогу відтворити набутий досвід спілкування в перукарні, на прийомі у лікаря, в родинному колі,під час зустрічі з друзями;

-  куточок театралізованих ігор – набуті мовленнєві уміння і навички, засоби виразності, діалогічне і монологічне мовлення діти використовують,беручи участь у театральній діяльності. З особливим ентузіазмом дошкільники беруть участь у театралізації казок, пісень та віршів;

-  куточок усамітнення , де розміщується ілюстративний матеріал з теми, яка розглядається, цікаві іграшки. Дитина має змогу усамітнитися з улюбленою іграшкою, поспілкуватися з другом і т.д.[6, с. 62-65].

Цікаве середовище спонукає дітей до дії, до мовленнєвої діяльності, розвиває естетичні почуття. А ще доцільно наситити  мовленнєве середовище, в якому постійно чи тимчасово перебуває малюк, зразками рідної мови. Та все ж вважаємо, що повсякденного спілкування для становлення мовленнєвої компетентності недостатньо. Основною формою навчальної діяльності залишається заняття. Саме на заняттях педагоги  систематично та послідовно формують у дітей мовленнєві вміння та навички, які потім закріплюються при спілкуванні дітей під час різних видів діяльності у повсякденному житті.

Заняття з мовленнєвого спілкування (комплексні, спеціальні, тематичні) проводяться  у підгрупах, що  забезпечує максимальну мовленнєву активність усіх дітей. Під час занять з мовленнєвого спілкування поєднуюся завдання, щонайменше з трьох компонентів мовлення, серед яких звукова культура, лексика, граматика і власне зв’язне мовлення. Плануючи комплексні заняття, слід врахувати, щоб усі завдання з розвитку мовлення рівномірно чергувалися протягом місяця.

Добираючи зміст комплексного заняття, потрібно передбачити  розвиток різних компонентів мовлення і визначити зміст роботи над кожним завданням (словник, звукова культура чи зв’язне мовлення). При плануванні важливо, щоб заняття відповідало тижневій темі, було взаємопов’язане з іншими заняттями: художньою літературою, ознайомленням з навколишнім та ознайомленням з природою. У процесі планування тематики для  складання розповіді, слід обов’язково враховувати  попередній досвід дітей. [2, с 58-62].

Крім означених спеціальних занять з мовленнєвого розвитку дітей –дошкільників, чинне місце займають інтегровані заняття для закріплення дітьми вмінь і навичок, збагачення пізнавального досвіду. Щоб глибше розкрити теми та успішно розв’язати мовленнєві завдання, слід інтегрувати матеріал з різних розділів програми. Адже на таких заняттях поєднуються кілька напрямів діяльності дітей, що підпорядковані певній меті: залежно від того, які завдання є головними, визначається напрям: художньо-естетичний (музика, образотворче мистецтво, мовлення), інтелектуально-мовленнєвий (ознайомлення з довкіллям, розв’язання комунікативних ситуацій). Та пріоритетним на заняттях інтегрованого виду є спілкування, що активізує мовленнєву діяльність дошкільників і паралельно відбувається закріплення знань дітей з різних освітніх ліній. Тому завдяки такому спілкуванню уточнюються, активізуються та розвиваються монологічне й діалогічне мовлення дошкільників [7, с. 11-13].

Слід відмітити, що з оновленням підходів до організації мовленнєвих занять потрібно оновлювати засоби і методи розвитку дітей, віддавати перевагу інноваційним формам роботи з формування мовленнєвої компетентності дошкільників під час занять  та поза заняттями.

Під час використання  інтерактивних методів мовленнєвого розвитку дошкільників, створюються умови, завдяки яким дитина має змогу обговорювати проблеми з іншими, ставити запитання, активно діяти, досліджувати.

Для розвитку мовленнєвої взаємодії доцільно використовувати різні види вправ, ігор, які проводяться не тільки на заняттях, а і в повсякденному житті, під час  режимних моментів. Ігрова форма спонукає дітей до активності та мовленнєвої творчості, дає змогу створити умови, за яких дошкільники швидко набувають досвіду комунікативної діяльності [3, с. 3-5].

Особливого значення у закладі  дошкільної освіти набуває сюжетно-рольова гра. Саме завдяки їй відбувається найбільш інтенсивне формування всіх компонентів мовленнєвої системи, зокрема фонетики, лексики і, що дуже важливо для дітей з мовленнєвими вадами, граматики та зв'язного мовлення.

Важливим при формуванні мовленнєвої складової дошкільника є розвиток зв’язного мовлення  в умовах сім'ї, адже тільки закріплюючи вдома набуті на заняттях навички, дитина вчиться правильно розмовляти, використовує граматичні конструкції речень, вільно висловлюється, збагачує активний словник.

Ознайомлення дітей з навколишнім світом, формування трудових та гігієнічних навичок, робота з художніми творами, зразками малих фольклорних жанрів залишаються незмінними у процесі формування мовленнєвої компетентності дошкільників, адже своєчасно сформована мовленнєва компетентність у дошкільному віці є головною умовою подальшого успішного навчання у школі[1, с. 26].

Висновок: Отже, можна зробити наступні висновки: мовлення – це особлива форма діяльності дитини, особливий результат її зусиль в освоєнні життєвого простору. Наслідуючи способи мовленнєвого спілкування того середовища, яке його оточує, маля сприймає та переймає їх як єдино правильні й незмінні. Варіативність виникає на виході дитини з родинного оточення в інше середовище, коли з'являється потреба в спілкуванні з іншими дітьми, дорослими, що й стає початком набуття життєвого досвіду.

Мовленнєва компетенція – інтегроване вміння адекватно й доречно спілкуватись рідною мовою в різних життєвих ситуаціях (висловлювати свої думки, наміри, бажання, прохання), розповідати, пояснювати, розмірковувати, оцінювати, використовувати як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності, форми ввічливості (мовленнєвий етикет); спостерігати за своїм мовленням та мовленням інших, виправляти помилки, дотримуючись загальної культури мовлення, прагне творчо самореалізуватися. Слід зауважити, що жоден вид діяльності дошкільника  не може бути відокремленим від комунікативної діяльності, що мовленнєві задачі можна реалізувати навіть у самостійній діяльності. Вихователь може досягти удосконалення мовленнєвих умінь вихованців за умови комплексного підходу до формування мовленнєвої компетентності дошкільника, без чого неможливий гармонійний розвиток дитини та її подальше навчання у школі.

Література

1. Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція). Науковий керівник: А.М. Богуш. Ї К.: Видавництво, 2012. - 26 с.
2. Богуш А.М. Формування мовної особистості на різних вікових етапах: монографія / Богуш А.М., Трифонова О.С. та ін. - Одеса: ПНЦ АПН України, 2008. - 272 с.
3. Богуш А.М. Мовленнєвий розвиток дітей: сутність та шляхи реалізації / А. Богуш // Дошкільне виховання. - 1999. - № 6. - С.3-5.
4. Гавриш Н. Розвиток мовлення та навчання дошкільнят рідної мови: мета і завдання // Дошкільне виховання. - 2003. - № 7. - С.12-14.
5. Гавриш Н.В. Розвиток мовленневотворчої діяльності в дошкільному дитинстві / Н.В. Гавриш. - Донецьк: Либідь, 2001.
6. Кононко О. Л. Програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» (нова редакція). К.: ТОВ «МЦФЕР-Україна», 2014. – 204 с.
7. Пасічник А. Казка як засіб розвитку словесної творчості / А. Пасічник, В. Бєлова // Дошкільне виховання. - 2009. - №10. - С.11-13.
8. Пасічник А. Мовленнєві заняття в системі сучасної дошкільної освіти // Вихователь-методист дошкільного закладу. - 2009. - № 2. - С.53-58.