В умовах сьогодення соціологи, психологи, педагоги глибоко стурбовані духовно-моральним станом сучасного суспільства. Вони з тривогою визначають появу  так званих «духовних підмін»: зростання значущості особистої вигоди, зневаження гідності людини, девальвацію цінності моральних взаємин, применшення соціальної відповідальності. Це все впливає на дитину, тому що відсутність власного досвіду життя змушує її приймати ті правила, життєві орієнтири й пріоритети, які поширені  у світі дорослих.

Дошкільна освіта – перша ланка у неперервній системі освіти, і від того, який початковий «старт» буде дано малюкові,  значною мірою залежатимуть якість та динаміка його особистісного розвитку, життєві установки та світорозуміння дорослої людини. У зв’язку з цим особливо актуальною є проблема формування соціальної компетентності особистості вже з дошкільного віку.

Соціальна компетентність – це складна полікомпонентна властивість особистості, її інтегральна якість, яка складається з цілого комплексу емоційних, мотиваційних, характерологічних особливостей і виявляється у соціальній активності та гуманістичній спрямованості особистості.

Вивченню питанню  формування соціальної комптентності дітей дошкільного віку  приділяли увагу І. Бех, Л. Божович, Д. Ельконін, О. Запорожець, І. Кон, О. Кононко, В. Кудрявцева, Г. Лаврентьєва, Т. Піроженко, М. Лісіна, О. Леонтьєв, С. Кулачківська, В. Кузьменко, С. Ладивір, О. Кульчицька, С. Курінна, ,   Т. І. Поніманська та ін.

На сучасному етапі розвитку дошкільної освіти України актуальним постає питання реформування галузі в контексті Концепції «Нова Українська школа», оскільки на державному рівні визнано важливу роль наступності дошкільної та початкової ланок освіти.

Дошкільна освіта має особливе значення в усебічному розвитку дітей та забезпечує створення належних умов для, виховання та навчання дошкільників. Аналіз вимог Державного стандарту дошкільної освіти «Базового компоненту дошкільної освіти» та концептуальних засад Концепції вказує на наявність багатьох спільних рис у побудові дошкільної та початкової ланок освіти (гуманізація, врахування вікових особливостей, індивідуалізація, соціалізація, розвиток здібностей, здобуття компетентностей).

Враховуючи Концепцію «Нова українська школа», де школа переорієнтована на реалізацію завдань формування компетентностей у школярів заклад дошкільної освіти покликаний забезпечити наступність у формуванні ключових компетентностей у дітей передошкільного віку.

Головне завдання реалізації освітньої лінії «Дитина в соціумі» Базового компоненту передбачає формування в дітей навичок соціально визнаної поведінки, розуміння людських взаємин, готовності співпереживати та співчувати іншим, долучатися до спільної діяльності з однолітками й дорослими, оцінювати власні можливості, поважати бажання й інтереси довколишніх [1, 15].

Компетентність – динамічна комбінація знань, способів мислення, поглядів, цінностей, навичок, умінь, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність [4, 12]. 

Новий зміст освіти, заснований на формуванні необхідних для успішної самореалізації в суспільстві компетентностей. Виділено 11 ключових компетентностей для Нової української школи, одними із яких є громадянська та соціальні компетентності.

Пріоритетного значення в розбудові нової школи набуває завдання формувати в учнів систему загальнолюдських цінностей – морально-етичних (гідність, чесність, справедливість, турбота, повага до життя, повага до себе та інших людей) та соціально-політичних (свобода, демократія, культурне різноманіття, повага до рідної мови і культури, патріотизм, шанобливе ставлення до довкілля, повага до закону, солідарність, відповідальність). У центрі освіти має перебувати виховання в учнів відповідальності за себе, за добробут нашої країни [4, 19].

Дошкільний вік – яскрава, неповторна сторінка життя кожної людини. Адже саме у цей період розпочинається процес соціалізації, встановлення зв’язків дитини з провідними сферами буття: світом людей, природи, предметним світом, відбувається залучення до культури, до загальних людських цінностей.

У  дошкільному віці  дитина не лише набуває знання, формує власний світогляд,  але і отримує навички самоконтролю, взаємодії з колективом, уміння вирішувати складні життєві ситуації. Саме у освітньому процесі відбувається розвиток усіх складових самовдосконалення особистості, у першу чергу потреби у самоствердженні та  самореалізації, що є невід’ємною частиною соціального становлення сучасної людини. 

Поняття «діти з особливими освітніми потребами»  охоплює дітей, чиї освітні проблеми виходять за межі загальноприйнятої норми.  Воно  стосується дітей з  особливостями  психофізичного розвитку, які зумовлені вродженими чи набутими розладами. До їх числа відносяться  діти, які мають затримку психічного розвитку  та  діти з мовленнєвими порушеннями.

Працюючи багато років з дітьми в групі спеціального призначення ми переконалися, що незрілість емоційно-вольової сфери дітей із затримкою психічного розвитку обумовлює своєрідність формування їхньої поведінки та  розвитку особистості. Недоліки пізнавальної діяльності призводять до обмежених знань дітей про навколишній світ, зокрема про людей, їхні відносини один з одним, значення їхньої діяльності для суспільства та ін. Порушується сфера комунікації. За рівнем комунікативної діяльності діти із затримкою психічного розвитку помітно  відстають від ровесників з нормальним розвитком.

У таких дітей  обмежені уявлення про норми та правила поведінки. Для них характерне недостатнє усвідомлення образу себе, свого місця у системі стосунків з дорослими та однолітками.

У дітей із затримкою психічного розвитку порушується сфера соціальних емоцій, діти не готові до емоційно теплих відносин з однолітками, можуть бути порушені соціальні контакти з близькими дорослими, діти слабко орієнтуються у морально-етичних нормах поведінки.

Таким чином, особливості спілкування дітей із ЗПР, що поєднуються із зниженою пізнавальною активністю, зниженою розумовою діяльністю, перешкоджають соціалізації, становленню особистості.

Науковцями встановлено, що порушення мовленнєвої діяльності негативно впливає на соціалізацію дитини. Загальне недорозвинення мовлення, що супроводжується незрілістю окремих психічних процесів, емоційною неврівноваженістю, призводить до стійких порушень в комунікативній сфері, а це, в свою чергу, знижує рівень спілкування, сприяє виникненню психологічних особливостей, впливає на загальну та мовленнєву поведінку, призводить до зниження активності в спілкування.

Особливістю формування соціальних компетенцій є те,  що дитина в них одночасно виступає об’єктом виховання і суб’єктом соціально-морального розвитку. Формуванню соціальної компетентності дітей  дошкільного віку з особливими освітніми потребами сприяє цілеспрямоване виховання, розвиток емоційно-оцінної сфери, ознайомлення з моральними нормами і духовними цінностями, розвиток комунікативних навичок у процесі спілкування з оточуючим світом.

Практика показує, що на оволодіння дитиною моральними нормами і правилами поведінки впливає соціальне оточення  дитини: батьки, педагоги, однолітки, інші дорослі.  І перед нами, педагогами постало завдання не лише ознайомлювати дітей з моральними нормами та правилами поведінки, а й формувати у них потреби бути моральними людьми, тобто закріплювати навички моральності у практичному житті дитини і бажання щоденно без примусу демонструвати їх.

Для успішної соціалізації особистості дитини з особливими освітніми потребами, відповідно до вимог БКДО та Концепції Нової української школи, ми намагалися створити освітнє середовище, яке зможе забезпечити цілісний розвиток кожної дитини та відповідати її потребам, у якому вона могла б активно діяти, пізнавати світ, спілкуватися з дорослими  й однолітками                                                           

Для вирішення завдань соціально-морального розвитку дітей з особливими освітніми потребами, окрім занять, як однієї з форм організованої навчально-пізнавальної діяльності в дошкільному закладі, активно застосовували сучасні інтерактивні форми роботи, а саме: організоване спостереження за навколишньою дійсністю; розбір моральних ситуацій; морально-етичні бесіди  в поєднанні з розглядом сюжетних картин та ілюстрацій, читанням художніх творів, з переглядом  презентації; тематичні свята і розваги, вікторини; сюжетно-рольові ігри, ігри-драматизації,  ігри-інсценівки, трудові доручення.

Поруч із традиційними засобами формування соціальної компетентності дошкільників у своїй роботі активно застосовували і  нетрадиційні методи і прийоми, засоби, які формують соціальний досвід дітей: психологічні ігри, вправи, етюди; тренінг емоцій; моделювання та програвання ситуацій; хвилинки-роздуму; казкотерапію.

Багаторічна праця з дітьми переконала нас в тому, що процес формування моральних якостей особистості не можна обмежувати якимись певними формами освітньої роботи, місцем у режимі дня, тривалістю в часі. Дитина добуває соціальний досвід постійно, а ми вихователі повинні насичувати його відповідним змістом. Ми намагалися, щоб уся атмосфера в групі – поведінка дорослих, спілкування, спільна діяльність дітей – слугували формуванню моральних якостей особистості.

Для розвитку соціально-комунікативної компетенції дошкільників, а особливо дітей з особливими освітніми потребами, необхідно створити умови, за яких у них з’явилося б бажання та потреба щось сказати, виявити почуття, тобто поставити дітей у запропоновані обставини. Такою ефективною формою роботи  стало ігрове ранкове коло. Під час спілкування з однолітками дошкільнята розкривають свою сутність: моральні уявлення, інтелект, ставлення до навколишньої дійсності. У дітей формуються навички соціальної компетентності: вони вчаться налагоджувати спілкування, домовлятися, узгоджувати свої бажання з бажаннями й намірами інших, рахуватися з інтересами інших тощо.

Розвиток соціальних навичок та навичок спілкування у дітей з особливими освітніми потребами сприяє не тільки вмінню говорити, правильно і послідовно висловлювати свої думки. Ігри, вправи, які ми використовували в ранковому колі заохочували  дітей до необхідності робити вибір, брати відповідальність за свої рішення, творчо висловлювати свої ідеї, поважати думки інших, використовувати навички спільного навчання, розвивати вміння критично мислити, а також використовувати на практиці самостійне мислення Повсякденні вправи, які ми використовували  в ранковій зустрічі, допомагали дітям з особливими освітніми потребами зблизитися зі своїми ровесниками, навчатися співпрацювати, утримуватися від критики інших, поважати інших, як особистості.

Працюючи  з дітьми над формуванням соціального досвіду гуманного спрямування, ми переконалися, що ця робота не можлива тільки в межах дошкільного закладу, безпосередньої роботи вихователя  з дітьми. Для досягнення успішності соціалізації дитини необхідно обов’язковий зв’язок з вихованням дитини у родини, тісна співпраця  з батьками.

Основне завдання сім’ї як першого соціального інституту – навчити дитину жити у злагоді з довкіллям і згоді з собою, створити сприятливі умові для її особистісного становлення. Однак, далеко не всі батьки в повній мірі реалізують можливості   виховного впливу на дитину. Причини різні: одні сім’ї не хочуть виховувати дитину, вважають що цим повинні займатися  дитячий садок, школа,  інші –   не вміють це робити, треті  –  не розуміють, навіщо це потрібно.  Тому роботу спрямували на    підвищення рівня психолого-педагогічної освіченості батьків  щодо  підходів до розвитку та формування у дітей навичок соціальної компетентності та залучення батьків до освітнього процесу.

Участь батьків в різноманітних формах роботи (виставках, конференціях, акціях, тренінгах, семінарах тощо) надало їм змогу відчути, що вони не одинокі, що їх підтримують і допомагають подолати труднощі у щоденній роботі з дітьми та досягти успіху у соціалізації дитини з особливими освітніми потребами.

Отже, забезпеченню наступності  формування соціальної компетенції у дітей  дошкільного віку з особливими освітніми потребами в умовах реалізації Концепції НУШ сприяє створення необхідних психолого-педагогічних умов, серед яких: створення розвивального виховного середовища, використання традиційних та нетрадиційних підходів у формуванні соціальної компетенції, використання різних виді дитячої діяльності дітей у єдності їхніх виховних можливостей; співпраця закладу дошкільної освіти і сім’ї у розв’язанні завдань морального виховання дошкільнят. Варто також зазначити, що тільки органічний зв’язок впливів об’єктивних умов і суб’єктивного фактору може забезпечити цілеспрямоване, комплексне формування соціально морального досвіду особистості дошкільника.

 Література

1. Базовий компонент дошкільної освіти / Науковий керівник: А.М. Богуш, дійсний член НАПН України, проф., д-р пед. наук; авт. кол-в: Богуш А.М., Бєлєнька Г.В., Богініч О.Л., Гавриш Н.В., Долинна О.П., Ільченко Т.С. – К., 2012 – 26 с.
2. Віконечко. Програма розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку / за ред. проф. Т.В. Сак. – К.,   –  238 с.
3. Виховуємо соціально-компетентного дошкільника. Методичні рекомендації. / укладач Тарабасова Л.Г. – Дніп-к; Вид. ТОВ «Інновація», 2016. – 32 с.
4. Нова українська школа: порадник для вчителя / за заг. ред. Н. М. Бібік. — Київ : Літера ЛТД, 2018. – 160 с.
5. Поніманська Т.І., Дичківська І.М., Козлюк О.А., Л.І. Кузьмук Соціальний розвиток дитини: старший дошкільний вік / Т.І. Поніманська,  І.М. Дичківська І.М., О.А. Козлюк О.А., Л.І. Кузьмук. – К.: Генеза, 2013. – 88 с.