«Мово рідна, слово рідне…»

В 1  Гробниці, кості й мумії мовчать 
А слово вічне, ніби далина.   
Із темряви віків, де цвинтаря печать, 
Лиш чути письмена…

В 2  Мудрий Нестор в літо 1037 записав…
Нестор – Велика користь буває людині од вчення книжного. Книги ж учать і наставляють  нас на путь покаяння. І мудрість, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що наповнюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина. 

В 3 «Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого,    
А серце б’ється – ожива, 
Як їх почує!»

В 4 Згорають очі слів, згорають слів повіки.
Та є слова, що рвуть байдужий рот.
Це наше слово. Жить йому повіки.
Народ всевічний. Слово – наш народ. 

В 1 Рідне слово… Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і  вогню! Скільки в тобі доброти і лагідності, мудрості земної, закладеної ще славними вільнолюбними предками. Що може бути дорожчим для людини, як рідне слово?

В 2 Коли до серця крадеться тривога, - 
За долю України я боюсь, - 
З молитвою звертаюся до Бога
І мовою вкраїнською молюсь.
Прошу для України в Бога щастя
І захисту для всіх її дітей.
А мова українська, мов причастя, 
Теплом своїм торкається грудей …
О Боже мій, Великий, Всемогутній,
Мою вкраїнську мову порятуй.
І в світлий день пришестя, день майбутній
Вкраїні Царство Щастя приготуй.
Коли до серця крадеться тривога, - 
За долю України я боюсь, -
З молитвою звертаюся до Бога
І мовою вкраїнською молюсь. 

В 3 Мова – це той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати. 

В 4 Ми переконані, що тут зібралися справжні українці, шанувальники рідного слова, знавці бездонної скарбниці нашого фольклору, української пісні. 

В 1  тож запрошуємо всіх вас на свято української мови, яка є міцним корінням  нашої вічно-живої культури.

Пісня «Вінець»
Молитва до мови К.Мотрич
Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, рясу, любистку, м’яти, євшан-зілля, з роси, дніпровської води, від зорі і місяця народжена! 
Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу. 
Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог-Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. Тож стояла ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму  й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душу Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення. 
Мово моя! Дзвонкова кринице на дорозі нашої долі. Твої джерела б’ють десь від магми, ___ зцілювала Ти втомлених духом, давала силу, здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо «Споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог».

В 2 «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування», - писав Панас Мирний. 

В 3 У світі  існує  понад 6 тисяч мов. Кожна мова неповторна. Як не існує веселки без різнобарв’я кольорів, так не існує людства без барвистого вінка мов, однією з кращих квіток якого є наша українська мова – державна мова України. 

Вірш «Земля моя, найкраща і єдина…»
Земля моя,  найкраща і єдина!
Я спів твій серденьком своїм  ловлю! 
Моя найкраща в святі Україна, 
Я щиро й віддано тебе люблю!
Мій край чудовий Україна!
Тут народились ти і я.
Тут над ставком верба й калина,
Чарівна пісня солов’я. 
Все найдорожче в цілім світі,
Бо тут почався наш політ
Цвітуть волошки сині в житі,
Звідсіль ведуть дороги в світ. 
А найдорожча рідна мова –
Джерельцем радісно дзвенить…
І мила пісня колискова, 
Чумацький Шлях кудись зорить.

В 4 Золота струна мови – символ таланту, краси і добробуту народу. Вона піснею бринить у його душі, барвисто квітує на рушниках та килимах, дивує вигадливістю кольорових мініатюр на писанках, але найголосніше озивається в пісні.

В 1 Як чудово, коли народ зберігає свою мову. Адже мова – це показник існування нації. Поки існує мова, існує народ. У різних куточках світу лунає сьогодні українська мова. Де б не проживали представники  української діаспори: в Німеччині чи  Австралії, Сполучених Штатах Америки чи в Канаді, - скрізь вони утворюють свої національні осередки, відкривають українські школи,  випускають українську пресу, передають із покоління в покоління рідну мову, аби не загубився український родовід  серед інших національностей. На весь світ стало відомим ім’я Петра Яцика, українського мецената з Канади, який започаткував проведення Міжнародного конкурсу знавців української мови, спрямвран6ого на пропаганду і підтримку розвитку української мови. 

В 2 І як боляче усвідомлювати, що ми живучи на своїй, Богом нам даній землі, в час, коли постала, як благословення Боже, вимріяна Шевченком незалежна Україна, в час, коли ми маємо здійснювати мрію Кобзаря – об’єднатися в одну велику сім’ю, ім’я якій – українська нація, все ще зрікаємося мови наших пращурів, а значить,  і свого національного коріння. Нерідко ще зустрічаються такі люди, як у гуморесці Павла Глазового «Кухлик».  

В 3 Почуйте, друзі, крик згорьованої душі українських поетів, зойк їх зраненого серця, відчуйте їх болі у своїй душі – і згадайте, що ми українці, нащадки козацького  роду, а не хохли без роду і племені. 

В 4  Українська література має свою могутню класику  визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Василя Симоненка. Золоту скарбницю рідної мови збагатили відомі майстри художнього слова – сучасні українські письменники: Ліна Костенко, Олесь Гончар, Павло Загребельний, Дмитро Павличко, Іван Драч. Прислухаймось до чарівних звуків материнської лагідності і доброти, мудрості земної, втілених у поетичне слово.   
Звучать поезії різних авторів

В 1 Українська мова створила українську народну пісню. Вона піднесла мову до  чарівних висот, розкривши все її багатство і красу. Мабуть, не існує такого куточка Землі, де б не лунала українська пісня. 

В 2 Таких чудових пісень, цих перлин світового мелосу український народ витворив тисячі, а якщо точніше – більше 300 тисяч. У народних піснях, на витворах красного письменства од віків стугонить висока ідея глибокої синівської любові до рідного краю, до неньки-України. Народна ж пісня жива доти, доки жива її першооснова – мова.

Пісня «Вінець»
Звучить вірш 

Учень   Гріховний світ вирує неспроста,
Підступний демон, що керує нами, 
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.
О Господи! Знайди нас всіх, знайди, 
Бо ми блукаєм хащами ще й нині.
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.

Учень О Господи! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію,
Щоб ми, впізнавши віру і надію, 
Жорстокий світ добром перемогли.
Моя прекрасна українська мова, 
Найкраща пісня в стоголоссі трав,
Кохане слово, наше рідне слово, 
Яке колись Шевченко покохав.

Учень         
Ти все знесла: нас мішки і зневаги, 
Бездушну гру ворожих лжеідей. 
Ти, сповнена любові і відваги,
З-за ґрат летіла птахом до людей.
Ти наш вогонь на темнім полі битви,
Невинна кров, пролита в боротьбі,
Тебе вкладаєм тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі. 

В 3 Тож плекаймо чудовий сад української мови, донесений до нас із глибини віків. Шануймо ж мову наших предків, мову Шевченка і Франка. Нехай вона стане  мовою наших дітей і онуків, мовою наших нащадків, щоб не зникла Україна, не зник великий материк у слов’янському морі. 

В 4 Сьогодні ще актуальніше звучить голос нашого відомого поета Василя Симоненка «Без мови, без святості душі, без думки про завтрашній день немає громадянина». 

Учень         
Рідна мово моя українська
В світі гордо, натхненно звучи!
Волелюбна моя, материнська,
Мово рідна моя, не мовчи!
Хай же світлою буде дорога
Серед різних нелегких доріг …
Ми звертаємось нині до Бога, 
Щоб тобі, мово, він допоміг.
Матір Божа, свята і єдина,
Дай нам щастя, любові й тепла!
Щоб квітуча моя Україна
Рідну мову, як стяг, підняла.
Будь прихильною, Матінко Божа!
Жити праведно в світі навчи!
Щоб світила нам зірка погожа.
Мово рідна моя, не мовчи!

В 1 Ось і добігає кінця наше свято. У пророчому посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм» український Мойсей – Тарас Григорович Шевченко писав: 
Все розберіть… та й спитайте 
Тоді себе: що ми?
Чиї сини? Яких батьків?
Ким? За що закуті?

В 2  Поставмо ці питання й собі. Відчуймо себе не «рабами, подножками, гряззю Москви» і не «варшавським сміттям», не «перевертнями», що «з матері полатану сорочку знімають, помагають недолюдкам матір катувати». Ні! Згадаймо, що…
Ми є нащадки гнівного Тараса, 
Його терни торкнулись наших тіл.
Народ возвести в націю – не в расу
Огненним словом Велетень хотів…
Встеляймо кручу пам’яті щоденно
Освяченими вітами верби:
Держава наша буде суверенна, 
Коли відчуємо себе народом ми. 

В 3 Здіймайся у славі у небо високе, 
Багатою будь, як земля.
Глибокою будь, наче море широке,
Щоб чули тебе звідалля.
Квітуй, як весна у чарівнім суцвітті,
Весело по світу йдучи,
Звучи, моя мово чарівна, у світі
І в серці людськім не мовчи!

В 4  Не замовкай ніколи, рідне слово, 
Іскрися жартом, піснею злітай.
Над нами квітни завжди веселкою,
Щоб сяяв щастям український край.
А мова хай живе, нехай серця нам гріє,
Багатою йде в світ і завжди молодіє,
Бо в нас вона одна – чарівна, світанкова, 
І древня, й молода – велика наша мова.