На сьогоднішній день пріоритетами державної політики в розвитку дошкільної освіти у ХХІ столітті є:

- прилучення дитини до системи цінностей, культури і традицій українського народу, виховання шанобливого ставлення до його надбань та рідної мови;
-  створення культурного середовища, сприяння становленню у дитини базису особистої культури, залучення до світу національної та світової культури.

Провідною метою навчання дітей дошкільного віку рідної мови є формування духовно багатої особистості, яка володіє навичками і вміннями вільно, комунікативно виправдано користуватись засобами рідної мови –  її стилями, формами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (слухання, читання, мовлення, письмо).

Мова – найбільш дієвий та ефективний засіб прилучення дитини до цінностей культури, що передається з покоління в покоління. А. Богуш наголошувала на тому, що опанування підростаючим поколінням культурою рідної мови відіграє як соціальне, так і національно-патріотичне значення: забезпечується високий рівень мовленнєвого спілкування, підвищується загальна культура особистості та суспільства загалом; засобами культури мовлення відбувається культивування самої мови, її вдосконалення. Цю думку одстоювали у своїх наукових працях такі видатні педагоги та вчені як Я.-А. Коменський, К. Ушинський, І. Огієнко, С. Русова, І. Срезневський, Є. Тихєєва, В. Сухомлинський.

Оволодіння культурою рідної мови як засобом пізнання та способом людського спілкування – найвагомішим досягненням дошкільного дитинства. Адже психофізіологами доведено, що саме цей віковий період є найсприятливішим для цього (праці Л. Виготського, О. Гвоздєва, Д. Ельконіна, О. Запорожця, Г. Костюка, С. Рубінштейна, Ф. Сохіна, О.Ушакової).

Найважливіше джерело розвитку дитячого мовлення – усна народна творчість. Виховна та художня цінність малих фольклорних жанрів обумовлена специфікою втілення в них художніх образів, насамперед, мовними засобами виразності, які діти прагнуть наслідувати.

Актуальність дослідження процесу формування культури мовлення дітей середнього дошкільного віку полягає в недостатньому використанні потенціалу малих фольклорних жанрів, зокрема народної сміхової творчості (усмішки, жарти, небилиці, нісенітниці, надокучливі казки, жартівливі казки, вірші-жарти, образні прислів’я та приказки). Дана проблема обумовила вибір теми нашого дослідження: «Українська народна сміхова творчість як фактор становлення мовленнєвої культури дітей дошкільного віку».

С. Русова вважала, що, використовуючи національний фольклор, який створює в народній школі атмосферу ідеалізму, піднесеного настрою і пошуку вічно прекрасного, наше виховання віднайшло б нові засоби благородного виховного впливу.

С. Бесикало, Ф. Борщевський, С. Мишанич, О. Новіков, І. Срезневський та інші фольклористи відносять народну сміхову творчість до частини фольклору, що має назву  параміографія, що означає найкоротші жанри, які в образній формі відображають найсуттєвіші сторони навколишнього середовища, суспільних і родинних відносин.

Народна сміхова творчість – невеликі за обсягом смішні тексти, які містять гумор, описують неіснуючі, вигадані події. У дошкільників вони викликають сміх, бажання запам’ятати та переказати текст іншим, насмішити їх.

На сьогоднішній день усмішки, жарти, небилиці, нісенітниці тощо майже не використовуються в закладах дошкільної освіти як засіб прилучення вихованців до побутової народної сатиричної культури, розвитку мовлення, інтелектуального виховання,  психічного розвитку дитини в цілому.

А. Богуш, Н. Гавриш вважають, що  навчити дошкільників розуміти смішне та виявляти почуття гумору неможливо без участі мовлення. Саме правильно підібрані цікаві запитання до дітей за змістом надокучливих та жартівливих казок дозволяють дитині зрозуміти їх зміст, привчають уважно вслухатись у віршований текст, самостійно знаходити невідповідність тому, що насправді може відбуватись довкола.

На думку Т. Котик, починаючи з середнього дошкільного віку, діти спроможні за допомогою простих комедійних мовленнєвих засобів передавати морально-пізнавальний зміст художніх творів (картин, оповідань, казок) та реальних життєвих ситуацій, свідками або учасниками яких їм довелося бути [3, с.155].

Провідна мета використання в роботі з дітьми дошкільного віку усмішок, жартів, небилиць тощо – навчити їх запам’ятовувати запропоновані сталі вислови, доречно використовувати їх у власному мовленні під час спілкування.

Використовуючи у роботі з дітьми  усмішки, жарти, небилиці, нісенітниці тощо, вихователь мусить дотримуватись основних принципів добору цих фольклорних жанрів: доступності (зміст жартівливого твору повинен бути зрозумілим дітям, що досягається мінімальною кількістю нових, незрозумілих слів); зв’язку навчання з життям (зміст повинен відповідати рівню життєвої компетентності вихованців, що обумовлена віком); проблемності (дитина самостійно або без суттєвої допомоги дорослого (натяк, підказ) повинна знайти невідповідність, що прихована у тексті фольклорного твору); наочності (використання різних видів наочності та (або) ТЗН,  що ілюструє зміст).

Систематичні, добре продумані й організовані заняття, де використовуються різні жанри народної сміхової творчості сприяють формуванню у дошкільників основ культури мовлення.

Так, під час занять з освітньої лінії «Ознайомлення з соціумом» у процесі якого вихователь знайомить дітей з особливостями життя та побуту козаків на Січі.

На дубові, на вершечку,
Там посіяв козак гречку.
Узялася шура-бура, 
Козакові гречку здула.
Ані гречки, ні полови,
Лиш сам козак чорнобровий.

Цю небилицю вихователь може використати для того, щоб розповісти про те, чим саме полюбляли ласувати козаки, або зацікавити дошкільників тим, як саме вони проводили свій вільний від військових походів час.

Знайомлячи вихованців з такими рисами характеру козаків як сміливість, добра вдача, почуття гумору, можна використати цю небилицю, як приклад дотепного жарту про славетних українських воїнів.

Педагог може запропонувати дітям поміркувати та відповісти на запитання:

- Яким був настрій у козака, коли він сіяв на дубі гречку?;
- Як змінився його настрій, коли шура-бура здула гречку?;
- Як ми можемо розрадити його?

Звернувши увагу на слова «козак чорнобровий», вихователь може запропонувати дошкільникам скласти його словесний портрет головного героя небилиці.

Дорослий має пояснити дітям значення нового для них слова «шура- бура», а потім запитати: «Якими словами ви можете розповісти про вітер, що названий у небилиці “шура-бура”»?

Під час заняття з освітньої лінії «Художньо-продуктивна діяльність» (художня література) після  читання оповідання В. Сухомлинського «Для чого півневі гребінець», або оповідання А. Григорука «Півень» можна використати таку небилицю:

Полетів півень на хлівець,
Зніс чотири копи яєць.
І накрився крильцем,
І назавтра з яйцем.

Після того, як дорослий ознайомить дітей зі змістом небилиці, він може запропонувати дітям відповісти на запитання:

- Чому цей твір називається небилиця?;
- Хто може вилупитись із яєць, яких півень зніс «чотири копи»?;
- Що можна зробити з такою величезною кількістю яєць?;
- Де можна зберігати «чотири копи яєць»?

Пояснивши дошкільникам словосполучення з небилиці «чотири копи», педагог може запропонувати їм замінити це словосполучення іншими словами, наприклад: велика, гігантська, здоровенна; дібрати народні порівняння, якими можна його замінити, наприклад: велика, як світ, велика, як гора, багато, як трави, хоч греблю гати тощо.

Дорослий може запропоновувати вихованцям зменшити «чотири копи яєць» за допомогою чарівних словосполучень та слів (наприклад, маленький, як миша, як зернятко, як горошина, мало, як кіт наплакав; крихітний, манюній, дрібний) до такого розміру, щоб їх можна було сховати у невеликому кошику та (або) гніздечку.

Щоб ще більше зацікавити вихованців грою зі словосполученням «чотири копи» та пояснити невербальні способи спілкування вихователю доцільно запропонувати дітям показати за допомогою жестів, наскільки великою була купа яєць, що їх зніс півень.

Під час цього заняття вихователь може запропонувати дітям жартівливу пісеньку:

Що то в світі та й за правда була,
Що курочка та й бичка привела?
А той бичок та й наніс яєчок,
Ті яєчка та й на хмарі поклав.
І нікого він до них не пускав.

Дорослий ставить дітям запитання:

- Чи дійсно відбувалось таке, про що йдеться у цій пісеньці?
- Чи може курочка доглядати бичка?
- Як ми можемо їй у цьому допомогти?
- Чому бичок заховав яєчка саме на хмарині?

Використовуючи у роботі з дошкільниками докучливі вірші, вихователь може запропонувати розіграти діалог за ролями, наприклад, дорослий запитує, а дитина відповідає за пастуха:

- А пас ти кози?
- Пас.
- А були дощі?
- Були.
- А схопив вовк кози?
- Схопив.
- А як коза мемекала?
- Ме-е-е, ме-е-е, не бери мене,

Візьми пастуха, бо я ще суха.

Після цього педагог ставить запитання:

- Якими словами можна описати сильний дощ? (дощ ллє, як з відра; що гуде,  як вода у потоках; б’є, як у бубон)
- Як можна розповісти про те, що пастух дуже вимок під дощем? (мокрий, як курка, як хлющ)
- Про що мекекала коза?
- Як можна допомогти пастуху і козам, щоб вовк їх не з’їв?

Вихователю доречно запропонувати дітям передати за допомогою інтонації та жестів, як коза просила вовка не забирати її від пастуха. Доцільно попросити розповісти, як пастух разом зі стадом кіз, яких пас, швидко втікав від вовка, використавши народні порівняння, наприклад: з вітром навздогін, чимдуж. 

Малі жанри сміхової культури доречно використовувати не лише під час занять, але й у повсякденному житті під час різноманітних режимних процесів. А. Богуш, Н. Гавриш вважають, що  влучно дібране слово не тільки створює дружну, позитивно забарвлену атмосферу, знімає напруження, а й привчає дітей цінувати жарт, сприяє формуванню оптимістичного ставлення до життя  [3, с.155].

У процесі спостережень за об’єктами живої та неживої природи доцільно використовувати влучні дотепні порівняння. Так, пояснюючи, що доторкатись до стебла троянди або шипшини, які мають гострі шипи, потрібно дуже обережно, вихователь може використати жартівливі порівняння: дряпається, як кіт; колючий як їжак.

Таким чином, використання небилиць, жартівливих пісеньок тощо дозволяє вихователю постійно вправляти дітей в умінні вслуховуватись у віршований текст, навчити їх розуміти емоційне забарвлення слів-синонімів, доречно використовувати образні порівняння. Педагог повинен правильно визначати зміст, форму і методику роботи з кожним із цих фольклорних жанрів з метою досягнення найбільшої ефективності їх застосування у процесі роботи над формуванням основ мовленнєвої культури дошкільників.

З метою подальшого удосконалення роботи з цього питання необхідно  поглиблено вивчити можливість застосування методів та прийомів інноваційної педагогічної технології «Теорія Розв’язання Винахідницьких Завдань» Г. Альтшуллера з метою розробки дидактичних мовленнєвих вправ та творчих мовленнєвих завдань із застосуванням жартів, небилиць тощо. При цьому педагогу важливо добирати декілька варіантів виконання завдань, у основу яких покладено роботу з малими жанрами сміхової творчості, враховуючи можливість проведення індивідуальної роботи з дітьми з метою розвитку їх мовленнєвої культури.

Література

1. Абетка чеснот української дитини. Практико-орієнтований збірник методичних матеріалів / Авт.-упор. Л.В. Калуська. Тернопіль: Мандрівець, 2008.
2. Богуш А.М., Гавриш Н.В. Дошкільна лінгводидактика: Теорія і методика навчання дітей рідної мови: Підручник / За ред. А.М. Богуш. Київ: Вища шк., 2007.
3. Богуш А.М., Гавриш Н.В., Котик Т. Методика організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей у дошкільних навчальних закладах. Підручник для студентів вищих навчальних закладів факультетів дошкільної освіти. Київ: Видавничий Дім «Слово», 2006.
4. Золотий колосок. Збірка фольклорних та літературних творів для роботи з дітьми у дошкільних закладах за програмою «Дитина» / Упор. Н. Я. Дзюбина-Мельник. Київ: Освіта, 1994.