Питання організації партнерської взаємодії учасників освітнього процесу для кожного сучасного закладу освіти є актуальним в умовах реформування освітньої галузі, в його вирішенні повинні брати участь усі без винятку педагоги закладу освіти.

Постановка проблеми. На сьогодні, на жаль, взаємодія батьків та педагогів часто є однобічною, перетворюється на співіснування, а не на співробітництво. Тому сучасний заклад освіти має стати соціально-педагогічною системою, що включає в себе взаємодію педагогів та батьків як рівноправних партнерів, які прагнуть до діалогу, міжособистісного спілкування, широкого соціального співробітництва. Саме такі засади покладені в основу концепції Нової української школи.

Проблема взаємодії батьків та вчителів має досить тривалу історію. «Педагогіку партнерства» називають «педагогікою діалогу» у скандинавських країнах. А в Академії Платона (заснованої у 387 р до н. е.) діалогічне навчання було основою, а також передбачався вплив не тільки словом, а й особистим прикладом. У кінці ХІХ на початку ХХ століття вперше виникла ідея взаємодії школи та родини у процесі виховання дитини. У вирішення цієї проблеми вагомий внесок зробили такі видатні педагоги, як Януш Корчак, А. Макаренко, В. Сухомлинський та М. Стельмахович.

Мета статті. Як же привернути увагу соціуму до освіти та забезпечити повагу учасників освітнього процесу? Як змінити пріоритети так, щоб спостерігачі стали активними учасниками, тобто рівноправними партнерами?

Виклад основного матеріалу. В основі педагогіки партнерства – спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками. Учитель має бути другом, а родина – залучена до побудови освітньої траєкторії дитини. Педагогіка партнерства визначає істинно демократичний спосіб співпраці педагога і дитини, який не відкидає різниці в їхньому життєвому досвіді, знаннях, але передбачає безумовну рівність у праві на повагу, довіру, доброзичливе ставлення і взаємну вимогливість [2].

Видатний український педагог В. Сухомлинський казав: «Найважливіше завдання школи - виховання здібностей». У Нової української школи завдання аналогічне.

Важливе місце відводиться управлінню та грамотній, послідовній організації процесу взаємодії.

Стосунки вчителя та учнів мають бути діалогічними, засновуватися на взаємодовірі, підтримці. Невід’ємною частиною освітнього процесу має бути активна співпраця з батьками дітей.

Методичний аспект навчання також повинен зазнати змін: широко застосуватися інтерактивні технології, організовуватися дослідницька робота, стимулюватися самоосвіта учнів, використовуватися метод проєктів, розвиватися творчі здібності учнів, створюватися проблемні ситуації, застосовуватися методи самооцінки та самоконтролю для активної участі дітей у освітньому процесі.

Оновлення змісту освіти вимагає оновлення освітнього середовища. Воно повинно бути розвиваючим, мотивуючим, інформаційно та технічно оснащеним для підвищення ефективності освітнього процесу та активної діяльності як дитини, так і педагога.

На новому рівні має здійснюватися рефлексія. Педагог повинен відстежувати прогрес у навчанні учнів та діагностувати їхні освітні потреби, за необхідності, коректувати та оцінювати навички креативності, критичного мислення, застосування отриманої інформації та співпраці.

На етапі становлення Нової української школи заклад освіти повинен визначитися із шляхами подальшого розвитку та обрати сучасну, прогресивну модель освіти, яка задовольнить потреби учнів, вчителів та батьків. Чим прогресивніша буде обрана модель, тим інноваційним та конкурентоспроможним буде заклад освіти.

Отже, інновації є невід’ємною частиною освітнього процесу, бо саме за новітніми технологіями майбутнє.

Складна, але надто важлива задача, яка постає перед сучасним закладом освіти, - створення освітнього середовища для втілення партнерської співпраці вчителів, учнів та батьків. Адже поняття «освітнє середовище» настільки містке – це не лише матеріальні засоби освіти: яскраві «мурали» та медіатеки, пандуси та інтерактивні дошки, мобільні робочі місця та енергоефективні фасади, лабораторне обладнання та «класи без стін», а й взаємодія із педагогічною складовою, зі змістом, формами та методами освітньої діяльності [3].

Організація взаємодії педагога з батьками особливого значення набуває у період навчання дитини в початкових класах. Особлива категорія батьків – це батьки першокласників, для них школа є новий життєвий етап, і навіть для тих, у кого вже є діти-школярі, бо з кожним роком освіта набуває нових пріоритетів, нових змін. Тому виникає багато запитань: Як перетворити батьків першокласників на помічників учителя? Як їх долучити до освітньо-виховного процесу? Як їм пояснити відмінність між школою традиційною, у якій вони навчалися, та Новою українською школою, школою ХХІ століття? Як побудувати з ними стосунки на основі педаго¬гіки партнерства? Як традиційні батьківські збори зробити сучасними, корисними, цікавими зустрічами з використанням інтерактивних технологій?

Ці та інші питання постають щоденно як перед адміністрацією закладу освіти, так і сучасними учителями, так і перед небайдужими батьками, які прагнуть знайти на них відповіді. Але самотужки це не всім вдається, тому за допомогою батьки йдуть до педагогів, які в свою чергу повинні вже мати готові відповіді та шляхи реалізації нової освітньої концепції завдяки нестандартним формам: тренінгам, дискусіям, діловим іграм, сімейним радам, фідбекам (зворотній зв’язок, відгук на подію), проєктам,  прес-конференціям, презентаціям тощо.

Перед учителями нової школи постає нелегка задача: зуміти організувати освіту батьків так, щоб вони стали і помічниками, і однодумцями.

Однією із розповсюджених форм роботи, яка часто застосовуються адміністрацією  нашого закладу освіти є проведення тренінгів, де батьки стають активними учасниками, відбувається обмін інформацією, знаннями, досвідом, а також колективно приймається рішення.

Актуальними є батьківські клуби, які допомагають як батькам, так і учителю подолати певні психологічні, соціальні проблеми. На такі заходи залучаються фахівців: практичний психолог, соціальний педагог, лікарі, працівники національної поліції, соціальної служби і т.д.

Педагогічні практикуми та «круглі столи», що також проводяться адміністрацією закладу освіти, покликані спільно виробити певні алгоритми, уміння розв’язувати складні виховні завдання, конфліктні ситуації. Протягом навчального року організовується одна-дві таких зустрічі, це стає в нагоді формуванню педагогічного мислення, почуття приналежності соціуму, пошуку правильних шляхів поведінки та методів виховання.

Як приклад, хочемо звернути увагу на гру-тренінг «Подорож до Нової української школи», що проводиться учителями початкових класів закладу освіти із батьками першокласників у травні місяці, де батьки мають змогу отримати уявлення про ключові положення Концепції НУШ, стати учасниками ранкових зустрічей, вигадати правила свого класу, облаштувати спільно освітнє середовище, поринути у інтегровані заняття, поставити запитання та здійснити рефлексію власної діяльності, зробити висновки.

Згідно з концепцією НУШ найціннішим результатом початкової освіти в особистісному вимірі є здорова дитина, мотивована на успішне навчання, дослідницьке ставлення до життя; це учень/учениця, які вміють вчитися з різних джерел і критично оцінювати інформацію, відповідально ставитися до себе та інших людей, усвідомлювати себе громадянином/громадянкою України [5]. Цього результату можливо досягти лише за умови створення в початковій школі багатокомпонентного освітнього середовища, до таких заходів залюбки долучаються батьки учнів, особливо ті, які відвідували тренінги.

Знайомство з родинами майбутніх першокласників відбувається задовго до вступу дитини до першого класу. Заклад освіти співпрацює з дитячими освітніми закладами міста. Традиційно в жовтні адміністрацією закладу освіти проводиться конференція для батьків майбутніх першокласників, на якій вони знайомляться із закладом освіти, вчителями, умовами набору до перших класів, з нормативними документами. Протягом листопада-грудня, березня-квітня проводяться адаптаційно-розвивальні заняття для майбутніх першокласників, які сприяють полегшенню адаптації школярів до навчання. Вже на цьому етапі формується освітній трикутник: діти-батьки-вчителі.

Першочергове завдання учителя - дослідити батьківський контингент. Із досвіду роботи можна зробити висновки, що переважна більшість батьків належить до сприятливого типу, зорієнтованого на взаємодію та співпрацю зі школою, одна третя частина – до суперечливого типу батьків, які лише за певних обставин проявляють активність, і зовсім малу кількість становлять батьки несприятливого типу, безвідповідальні та байдужі до розвитку своїх дітей. Можна зробити висновок, що зі зміною пріоритетів навчання, змінюються і самі батьки та їх ставлення до освіти та виховання дітей. І вчителю є з ким працювати та реалізувати педагогіку партнерства.

Вже сьогодні відбувається переосмислення ролі вчителя. Набирає ваги так зване покоління Y або «діти тисячоліття», що чекають від освіти більшої самостійності, незалежності. Учитель постає коучером, тренером, фасилітатором, а не ретранслятором, що надає готові відповіді на запитання. Його роль полягає у створенні виклику, мотивації, організації освітнього пошукового процесу, рефлексії, співпраці, активної діяльності учнів, проектуванні наступних випереджувальних кроків у навчанні. І доречними стають слова видатного педагога і психолога Льва  Виготського: «Педагогіка повинна орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку».

Застосовуючи технологію партнерської педагогіки, НУШ здійснює розвиток особистості, створює умови для саморозвитку, самовдосконалення, заохочує висловлювати власні думки, дає можливість використовувати інтерактивні технології навчання, науково-дослідні методи, особистіно орієнтовані уроки, методи самооцінки та взаємоперевірки, методи проєктів, створювати проблемні ситуації.

Висновок. Отже, в основу педагогіки партнерства покладені спілкування, взаємодія та співпраця між закладом освіти, учнями та сім’ями. Можна окреслити модель взаємодії: партнерство, довіра, рівність, повага, відповідальність, добровільність, педагоги, родина, діти, діалог.

Саме правильно зорієнтована педагогіка партнерства дозволяє нам успішно будувати стосунки з оточуючими, оскільки без взаємодії з іншими людьми, без розуміння своїх та їхніх почуттів неможливо досягти спільних цілей. Діалог між учнями, учителями та батьками має змінити авторитарну комунікацію.

Питання управління організацією партнерської взаємодії є надзвичайно актуальним, потребує подальшого теоретичного вивчення і практичного втілення в умовах Нової української школи.

Література

1. Амонашвили Ш.А. Размышления о гуманной педагогике / Ш.А. Амонашвили. – М.: Издательский Дом Шалвы Амонашвили, 1996. – 496 с.
2. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: Посібник для студентів вищих навчальних закладів./О. Вишневський – Дрогобич : Коло, 2006. – 326 с.
3. Косенко А. Новий освітній простір для нової української школи: місія нездійснена?! Режим доступу: http://education-ua.org/ua/articles/1115-novij-osvitnij-prostir-dlya-novoji-ukrajinskoji-shkoli-misiya-nezdijsnena
4. Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої школи. – Режим доступу: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/ reforms/ukrainska-shkola-compressed.pdf
5. Нова українська школа: порадник для вчителя/Під заг. ред. Бібік Н. М. — К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. — 206 с.
6. Сухомлинский В.А. Сто советов учителю / В.А. Сухомлинский – К., – 1984 – 254 с.
7. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К.: Радянська школа, 1978.