Як підвищити кваліфікацію
у центрі прогресивної освіти "Генезум"?

header
  • збірник матеріалів
  • публікація на сайті genezum.org безкоштовна
  • заочна участь
  • для закладів загальної середньої освіти
  • для закладів дошкільної освіти
  • Сертифікат - 5 год, 0.05/0.1 ЄКТС
ПЕРЕЙТИ
header
  • постійний доступ
  • можна проходити у будь-який час
  • дистанційне навчання
  • для закладів загальної середньої освіти
  • для закладів дошкільної освіти
  • Сертифікат - 16/30 год, 0.5/1 ЄКТС
ПЕРЕЙТИ
header
  • безкоштовний перегляд
  • інтерактив зі спікером
  • онлайн формат
  • для закладів загальної середньої освіти
  • для закладів дошкільної освіти
  • Сертифікат - 2 год, 0.06 ЄКТС
СКОРО

Сучасна українська освіта долає нелегкий шлях від консервативної  педагогіки до педагогіки гуманно-особистісної, творчо-змістової, орієнтованої на розширення можливостей компетентного вибору особистістю життєвого шляху. Очевидно, що до такого вибору може бути готова тільки розвинена особистість, здатна вирішувати складні завдання кризового періоду. Визначальним фактором розвитку такої особистості є формування вмінь керувати власною емоційною сферою. У зв'язку з цим дуже важливе значення в педагогіці набуває розвиток особистості засобами соціально-емоційного і етичного навчання.

Важливим завданням сучасного педагога є не лише розвиток дитячої словесної творчості, пробудження творчих здібностей дитини в процесі літературно-письмового діалогу, а й формування навичок керувати емоціями.

Соціально-емоційне і етичне навчання побудоване на трьох вимірах, які відповідають типам знань і компетенцій: усвідомленість, співпереживання, залученість, кожен із цих вимірів можна розглядати на трьох рівнях: особистісному,  соціальному та системному. увага до себе, увага до інших і увага до взаємозалежності та систем.

Три виміри СЕЕН — усвідомленість, співпереживання і залученість — дуже тісно пов’язані між собою, тому на схемах перетинаються. Кожен містить певний набір компетенцій, яких можливо навчати окремо, але найкраще розглядати в спільному контексті.

Щоб діяти конструктивно (як особистість чи колектив), потрібно спершу усвідомити проблему. Другий крок — включитися в неї емоційно: це мотивує до дії (співпереживання). І третій крок — діяти вміло (залученість).     

Сучасна освіта вимагає нового підходу до методів викладання в навчальних закладах. Педагоги  не мають права відстати від інноваційних методів викладання предметів, але поряд з цим соціально-емоційне навчання займає чи не найважливіше місце у педагогіці.  Зрозуміло, що необхідно дати учневі не лише хороші знання і вміння, але й розуміння того, що він важливий, він – особистість, він може змінити світ на краще. Щоб навчити учнів самостійно мислити, приймати рішення, працювати в групах, розвивати комунікативні, творчі здібності, брати відповідальність на себе, педагогам доводиться вивчати та використовувати нові методики. Методика формування особистості засобами соціально-емоційного навчання - це  тріада усвідомленості, співпереживання й умілої залученості, яка може принести найкращі результати для людини та її оточення. Вона перегукується з іншою: голова – серце – руки. СЕЕН розбиває все на ці три виміри, щоб учні й учениці легше засвоїли кожен із них окремо, а тоді зрозуміли разом.

Ідея про те, що підтримка базових людських цінностей допомагає самій людині та іншим, здобуває все більшого поширення. Дослідження по цілому світу доводять зв’язок між етичними цінностями та процвітанням особистості. Соціально-емоційне і етичне навчання є інноватикою у педагогіці, а інновація — це не будь-яке нововведення, а тільки таке, яке серйозно підвищує ефективність освітньої системи. Відповідно розвиток інноваційних процесів — є способом  забезпечення модернізації освіти, підвищення її якості, ефективності та доступності.

Особисто для мене найцікавішими є такі інноваційні методичні вправи СЕЕН: ресурсність, заземлення, зчитування – ці вправи розвивають вміння знаходити баланс між психологічним і фізичним станом. Окрім тілесної збалансованості, для керування емоціями потрібен також контроль над розумом та імпульсами, без якого учні й учениці залежатимуть від своїх моментальних емоцій та почуттів. Цей контроль своєю чергою залежить від уміння тримати увагу і не відволікатися на емоції чи щось іще. Отже, ця сфера ґрунтується на вихованні стійкої уваги.

Метою програми розвитку СЕЕН є якісна зміна особистості випускника: прекрасна професійна підготовка, підвищення його культурного рівня, вміння правильно поводити себе в суспільстві, вміти бачити ситуацію, самостійно вирішувати проблеми, керувати емоціями.

Особистісний рівень СЕЕН

Програма соціально-емоційного і етичного навчання реалізовується на трьох

рівнях :особистісному, соціальному і системному.

Перший рівень із трьох – особистісний, тобто той, що стосується внутрішнього життя учнів і учениць як окремих особистостей. На цьому рівні діти вивчають три виміри соціально-емоційного й етичного навчання через такі складові: увага і самоусвідомленість, співпереживання собі та саморегуляція. Кожній із цих складових присвячено окремі підрозділи. Увага і самоусвідомленість означають скерування уваги на ментальний і фізичний стан людини як на показники рівня стресу й благополуччя людини, її емоцій тощо.

Наступна складова, співпереживання собі, навчає розглядати емоції в ширшому контексті. Зокрема, розуміти, що емоції не з’являються нізвідки — а мають причини й часто постають із потреб. Коли учні й учениці усвідомлюють, що за їхніми емоційними реакціями стоять їхні уявлення й потреби, вони виходять на глибший другий рівень емоційної грамотності, який своєю чергою може поліпшити їхню самооцінку. Розуміння того, що емоції з’являються не лише через зовнішні стимули, а й на базі внутрішніх потреб, допомагає учням і ученицям ставитися до себе більш реалістично, менше критикувати себе за власні емоції та менше звинувачувати й судити себе. Це також сприяє розвиткові самоповаги та визнанню власної цінності й цінностей. У цій складовій поєднано дві взаємопов’язані теми: «розуміння емоцій у контексті» та «прийняття себе».

1.1 Увага і самоусвідомленість

Метою особистісного рівня є навчити учнівство поєднувати пряму усвідомленість сигналів тіла й розуму та інформацію про тіло й розум, отриману зі сторони (від третіх осіб). Це — перший крок до емоційної грамотності. Іншими словами, діти навчаються самостійно розпізнавати емоції, з якими стикаються (для прикладу, гнів), прислухаючись до свого тіла й розуму, і при цьому мати інтелектуальне розуміння того, що таке гнів як емоція.

Три основні теми цієї складової: дослухатися до свого тіла й самовідчуттів, дослухатися до емоцій та складати ментальні карти.

Починаємо з уміння дослухатися до свого тіла й самовідчуттів. Воно допомагає учням і ученицям приділяти увагу тому, що відбувається всередині тіла, на рівні фізичних самовідчуттів. Тіло, якщо дослухáтися до нього, може слугувати постійним джерелом інформації про стан нервової системи. Адже емоційні стани, як правило, супроводжуються змінами в організмі — стрибками пульсу, напруженістю або розслабленістю м’язів, відчуттям жару або холоду і так далі. Нервова система дуже швидко реагує на ситуації (наприклад, відчуття загрози або безпеки) і робить це на рівні, який оминає функції усвідомленості та контролю, тобто за межами свідомості. Відтак зчитування тілесних самовідчуттів може бути кращим джерелом інформації про свій емоційний стан для учня або учениці, ніж налаштування суто на психологічні переживання.

У контексті СЕЕН зчитування сприяє розвитку емоційної грамотності, а також є помічним саме по собі в різних ситуаціях.

Навчаючись дослухатися до своєї нервової системи через усвідомленість тілесних самовідчуттів, учні й учениці поступово засвоять уміння визначати ознаки стресу і стану комфорту. Така усвідомленість є першим кроком до навички збалансовувати власне тіло й повертатися до стану фізіологічного комфорту, який своєю чергою є передумовою для того, щоб діяти у найкращих інтересах для себе та інших.

Наступне стійке вміння – дослухатися до емоцій. Уміння дослухатися до свого тіла й регулювати його є базовим для того, щоб навчитися дослухатися до своїх емоцій та почуттів, оскільки що спокійніше тіло, то легше зосередитися на емоційних переживаннях.

1.2. Співпереживання собі

Вимір співпереживання на особистісному рівні — це співпереживання собі. У структурі СЕЕН співпереживання собі означає щиру турботу про себе, особливо про власний внутрішній світ. Складова співпереживання собі обертається довкола іншого важливого аспекту для розвитку емоційної грамотності — здатності розуміти емоції в ширшому контексті, до якого входять також власні потреби. Цей додатковий шар емоційної грамотності сприяє поліпшенню самооцінки, оскільки коли учениці й учні розуміють, як виникають емоції та як вони пов’язані з їхніми потребами, вони менш осудливо ставляться до власних переживань. Коли діти чіткіше бачать емоції та розуміють, що вони минущі, виникають у контексті та відтак не є невід’ємними частинами їхніх особистостей, це допомагає їм ставати впевненішими у собі.

Розуміти емоції у контексті допомагає критичне мислення, особливо щодо цінностей, потреб та очікувань учнів і учениць. Якщо у процесі виховання самоусвідомленості діти вчаться чути й розпізнавати свій внутрішній світ, думки та емоції, то тут вони досліджують і доходять до розуміння того, що емоційна реакція на ситуацію з’являється під впливом не лише зовнішніх чинників, а й внутрішніх уявлень, які проростають із власних потреб. Ситуація, яка запускає стан тривожності, може виникати унаслідок бажання мати більше певності там, де це неможливо. Подія, яка запускає гнів, може виникати унаслідок потреби, щоб тебе поважали. А відчуття безнадії або розчарованості може з’явитися унаслідок бажання миттєво змінити ситуацію, для якої насправді потрібно більше часу й терплячості. Розуміння того, що внутрішні очікування й уявлення відіграють головну роль у виникненні емоцій, є важливою гранню емоційної грамотності. Воно допомагає учнівству збагнути, що зміна своїх ставлень, очікувань і поглядів може дати довготривалі позитивні зміни звичних моделей і тенденцій.

Озброєні цим розумінням учні й учениці здатні краще розпізнавати й високо ставити власну цінність, а ще виховувати відчуття власної гідності й упевненості та помічати нереалістичні очікування, з яких може проростати нездорова самовпевненість.

Розуміння ширшого контексту виникнення емоцій також пов’язане з таким аспектом співпереживання собі, як прийняття себе. Приймати себе — дуже важливо, оскільки в сучасному суспільстві гнів часто скеровують усередину. Надмірні самокритика і ненависть до себе не лише шкодять здоров’ю і щастю, а й можуть обертатися насильством проти себе та інших.

1.3. Саморегуляція

Набір тем особистісного рівня зосереджений довкола виховання емоційної грамотності — уміння визначати природу і контекст своїх емоцій та знати, як ефективно давати собі з ними раду. Якщо учнівство не навчиться долати складності внутрішнього психологічно-емоційного світу, воно не зможе обходити глибоко вкорінені звички, які обмежують самоконтроль та свободу. Тому дуже важливо розвивати глибший рівень емоційної усвідомленості разом з інструментами для розпізнавання та регулювання потенційно руйнівних емоцій. Оскільки метою успішного управління емоціями є щасливе й здорове життя, то виховання емоційної грамотності можна описати метафорою емоційної гігієни. Фізична гігієна дає нам змогу не допустити хвороби та поліпшити самопочуття. Так само й емоційна грамотність допомагає учнівству чітко відзняти емоції, які шкодять їхньому благополуччю, від тих, які сприяють. Ці конкретні навички й інструменти учнівство може використовувати для уникнення емоційного затьмарення і для виховання поведінки, яка допомагає досягати успіхів і процвітати.

Праця над собою, запропонована дітям на особистісному рівні СЕЕН, є далекою від егоїзму і неетичності. Вона підсилює природну стійкість учнів та учениць, чим створює базу для етичної поведінки. Якщо зрозуміти цей аспект СЕЕН, його можна легко застосувати до соціального й системного рівнів, адже чимало тих самих навичок стосуються і їх, розширюючись на міжособистісний, суспільний та глобальний контексти. 

Навчитися контролювати розум та імпульси учнівству допоможуть практики зрівноваження тіла. Без фізичної саморегуляції дітям буде складно досягати стабільності й ясності думок. А це своєю чергою ускладнюватиме зростання в інших компетенціях.

У структурі СЕЕН збалансований фізичний стан є важливим фундаментом для інших практик – наприклад, рефлективних або відточення уваги. Три базові навички СЕЕН, які збалансовують тіло та врегульовують нервову систему, це ресурсність, заземлення та зчитування (див. кольоровий блок нижче). Це травмоорієнтовані навички, але ними можна користуватися незалежно від того, чи пережила людина серйозний травматичний досвід.

Дуже важливо, щоб учителі розуміли різницю між тілесною зрівноваженістю та звичайним розслабленням і навіюванням сонливості. Суть у тому, щоб навчитися балансувати тіло й свідомість так, аби цей баланс підтримував увагу і навчання. Зрівноваженість — це стан активності, стійкості та збалансованості, а не в’ялості чи сонливості. Відтак практики тілесної збалансованості не повинні зводитися до того, щоб діти розслабилися, полежали або подрімали.

Тілесна збалансованість особливо важко дається (утім, вона для них також дуже важлива) дітям зі складними життєвими обставинами, заплутаним емоційним станом і певними захворюваннями. Діти, як і дорослі, мають свої чинники стресу, і коли дитина поводиться «нечемно», це часто пояснюється тим, що вона переживає певний дискомфорт, спричинений стресом. Уміння знаходити тілесну збалансованість допомагає учнівству давати собі раду з цим миттєвим неприємним відчуттям. А деколи пошук тілесної урівноваженості слугує переходом від здорової фізичної активності до зосередженої праці: наприклад, коли настає час завершити ігри на вулиці й повернутися до навчання.

Аби навчитися ефективно знаходити тілесну врівноваженість – незалежно від техніки, – учнівству необхідно до неї звикнути. Може минути чимало часу, перш ніж діти й підлітки навчаться врегульовувати власне тіло. Як і для будь-якої навички, практика відіграє важливу роль: що частіше, то краще. А вже володіючи умінням знаходити тілесну врівноваженість, учні й учениці можуть переходити до освоєння контролю над розумом та імпульсами.

Соціальний рівень СЕЕН

Соціальний рівень багато у чому схожий на особистісний, тільки в центрі уваги тут не особистість, а інші люди. Цей рівень теж має три виміри — усвідомленості, співпереживання і залученості. До усвідомленості належить базова усвідомленість присутності інших та визнання себе соціальною істотою — тобто такою, що живе у зв’язці з іншими, чиї вчинки впливають на оточення і яка потребує інших людей. Сюди також входить розуміння схожостей та відмінностей між людьми і як їх між собою поєднати. Суть виміру співпереживання в тому, аби перенести знання, отримані на особистісному рівні, на інших: розуміти емоції інших у контексті, аби краще розуміти їх самих і менше судити їх, виховувати співпереживання та інші просоціальні емоції й поведінку (такі як удячність, прощення, щедрість та смиренність). І насамкінець, у вимірі залученості, діти навчаються позитивного й конструктивного ставлення до інших за допомогою вищеописаних усвідомлення та розуміння. Сюди належить також управління взаєминами з іншими людьми та виховання в собі таких навичок і поведінки, які сприяють добробуту інших людей, – розуміючи, що добробут інших у тривалій перспективі означає і власне благополуччя.

Ось три складові соціального рівня: міжособистісна усвідомленість, співпереживання іншим та навички побудови взаємин. Міжособистісна усвідомленість — це здатність людини розпізнавати й цінувати внесок інших у її благополуччя. Співпереживання іншим – це розвиток природного для людини вміння розуміти почуття інших і бачити світ із їхньої позиції. Навички побудови взаємин – це виховання практичних умінь, необхідних для конструктивного спілкування та ефективної взаємодії між людьми.

2.1. Співпереживання іншим

Міжособистісна усвідомленість та цінування інших прокладають шлях до виховання цілого ряду просоціальних умінь та етичних установок. Теми цієї складової стосуються найважливіших із них: розуміти почуття та емоції інших у контексті, цінувати та виховувати в собі доброту й співпереживання та цінувати й виховувати в собі інші етичні установки. У системі навчання СЕЕН їх зібрано в складову «Співпереживання іншим».

Наступна тема – цінувати та виховувати в собі доброту й співпереживання. Співпереживання – це потужна засада етичної поведінки, від якої виграємо і ми самі, і інші люди.

Системний рівень СЕЕН. Подібно до того, як учні й учениці здатні відчувати власну та чужу поведінку, вони так само природно уміють розуміти, як працюють системи. Якщо поглиблювати це розуміння та застосовувати до складних ситуацій критичне мислення, то можна розвинути комплексніший та більш практичний підхід до людських взаємин. Відтак можна навчитися оцінювати власні пориви до тих чи інших дій на предмет того, чи справді вони допоможуть у ширшому контексті та тривалій перспективі.

Вирішення проблем стає більш цілісним процесом і не зводиться до дроблення складних речей на дрібні, не пов’язані між собою елементи.

Системне мислення не означає, що ми мислимо виключно цілими групами речей, які умовно можна назвати «системами». Таке мислення можна застосовувати до будь-чого: предметів, процесів, подій. Адже системне мислення – це підхід, а не тип мислення лише для певних явищ. Його характерна риса – розглядати речі не як відокремлені статичні одиниці, а як динамічні й контекстуально пов’язані з іншими, як взаємозалежні частини більшого й комплекснішого цілого.

Системне мислення включене до програми СЕЕН із метою навчити учнівство мислити усвідомлено. Цей підхід допомагає виховати в собі епістемологічне смирення, навчитися цінувати діалог і спілкування, а також складність думок, а не просто цілодобове мислення. Як і на попередніх двох рівнях, тут учнівство виховує в собі глибшу усвідомленість, критично осмислює просоціальні цінності та аналізує можливості досягнути бажаних результатів через практику залученості. Отже, на третьому рівні СЕЕН є такі три теми: поціновування взаємозалежності, визнання спільності з людством та залученість до локальної і світової спільнот.

3.1. Визнання спільності з людством

Глибше розуміння взаємозалежності, особливо у поєднанні з навичками емпатичної турботи із соціального рівня, повинно підсилити в учнів і учениць відчуття турботи за інших та відкрити їм природу взаємозв’язків між людьми. Усе це можливо підсилити і закріпити шляхом виховання у дітей визнання спільності з людством. Учнівство навчалося користуватися критичним мисленням на особистісному рівні, щоб віднайти місце для власних емоцій у ширшому контексті, зокрема, серед своїх потреб, і відтак розвинути емоційну усвідомленість та співпереживання собі. У цій складовій є дві теми: цінувати фундаментальну рівність усіх людей та цінувати вплив систем на благополуччя.