Постановка проблеми. Сучасний стан розвитку суспільства характеризується значними змінами, яких зазнають усі сфери людської діяльності. І для того щоби повною мірою реалізуватися в житті, бути корисним для своєї Батьківщини, людина має бути всебічно розвиненою особистістю з високими морально-етичними принципами, креативною, здатною до критичного мислення й умотивованою на свідоме опанування нових знань і вмінь упродовж життя. На досягнення цієї мети має бути спрямованою навчально-виховна діяльність закладів освіти, зокрема загальноосвітніх шкіл. Зараз особливого значення набуває роль шкільного вчителя, підвищуються вимоги до нього, поміж яких варто відзначити щиру любов до дітей, отримання задоволення від партнерського спілкування з ними, уміння згуртувати учнів, залучити їх до активної самостійної діяльності, стимулювати розвиток пізнавальних інтересів та духовних потреб школярів тощо. Зрозуміло, що для цього вчитель має постійно самовдосконалюватися, долати межі певного навчального предмета, упроваджувати сучасні форми й методи навчання, створюючи умови для комплексного опанування учнями знань, умінь і навичок завдяки формуванню значного обсягу життєво важливих компетентностей: ключових, предметних та міжпредметних.

На початку третього тисячоліття людство дійшло межі, коли має визначитися, яким має бути майбутнє нової цивілізації і що має стати домінуючим при цьому – технічний прогрес чи рівень духовної досконалості людини. Що має бути пріоритетним: знання, творчі здібності, моральність чи підприємництво? Компетентнісна орієнтація не розв’язує одночасно цієї проблеми. Тож саме українство як наука про формування й розвиток українського етносу й нації, мови, ментальності та культури покликана допомогти вчителям виховувати в учнів почуття патріотизму та національної гідності [2, с. 76].

Є народи, які свято зберігають себе, як зіницю ока. Мовою, піснею, грою, звичаями… А ми що? Вічно зітхатимемо та заздритимо на їхнє? Невже ми люди другого сорту на нашій, на своїй землі?

Питання виховання молоді на національно-культурних традиціях є актуальними для сучасної школи. Національно-патріотичне виховання відроджує генетичні корені українського народу, формує новий образ українця. Наші діти збагнуть, що українцям є чим пишатися, що маємо власну історію й мову, прекрасні звичаї й традиції, які сприяли нашому виживанню до цього часу і не дали загубитися у людському морі. Настав час великої просвітницької роботи, час національно-духовного відродження, бо хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього, хто не відає про славу своїх предків, той сам не вартий пошани. Звичаї і традиції, народні ремесла були і є невід’ємною частиною життя народу. Особливістю цих неписаних законів є те, що вони зберігаються протягом тривалого періоду і передаються із покоління в покоління. В Україні з давніх-давен існувало повір’я: той, хто забув звичаї своїх батьків, карається Богом та людьми. Він блукає світом, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку, бо він загублений для свого народу. Тому ми повинні намагатися відроджувати чудові народні свята, обряди, звичаї (вечорниці, купальську обрядовість, проводи зими, народні ігри тощо).

Глобальний простір, у який інтегруються наші діти, передбачає засвоєння надбань культури різних народів. Тому постає потреба в здатності учнів до входження у світовий соціокультурний простір – за умови збереження української національної ідентичності.

Національно-патріотичне виховання – це система поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, створена впродовж віків українським народом і покликана формувати світоглядні позиції та ціннісні орієнтири молоді, яка реалізується через комплекс відповідних заходів. Саме воно має стати фундаментом становлення світогляду молодої людини.

Національно-патріотичне виховання учнів формує ядро української нації на основі національної ідеї, любові до своєї Батьківщини та самовідданості. Його джерелами є рідне слово батька і матері, колискова пісня, культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина і Батьківщина, героїчне минуле народу, життєдіяльність історичних постатей народу.

Національно-патріотичне виховання учнівської молоді стає важливою складовою частиною процесу формування зрілої особистості – громадянина, справжнього спадкоємця і продовжувача національних традицій з активною громадянською позицією. Адже патріотизм – одне з найглобальніших людських почуттів, закріплених віками і тисячоліттями, що поєднує в собі любов до своєї Вітчизни, рідної землі, свого народу, своєї матері, бажання зберегти історично-культурну спадщину і готовність до їх захисту. Головне – це включення кожної особистості в конкретну діяльність з творення й примноження багатства і краси своєї Вітчизни [4, с. 6].

Аналізуючи зміст народознавчого матеріалу, переконуюсь у невичерпності його багатств для виховання дитини – українця, дитини – маленького патріота, дитини доброї, працьовитої, милосердної. Народознавчий матеріал – невичерпне джерело для виховання позитивних моральних якостей. Знання народних звичаїв, традицій, їх наслідування необхідне людям, які будують і будуть будувати Україну. Народні надбання – це святиня для кожного українця. Тому вважаю за необхідне долучати учнів на уроках до цих джерел [4, с. 7].

Виховні заходи національно-патріотичного виховання повинні стати містком між школою і містом, селом, між поколіннями, тією єднальною ланкою, яку ми нині втратили... Тому на ці заходи слід запрошувати оповідачів, народних умільців, співаків, людей духовно багатих, що вміють не лише розказати про свій хист, своє ремесло, а й навчити охочих. Також можна запросити членів того чи іншого шкільного гуртка, які також покажуть дітям свої роботи, зацікавлять ними. Якщо робота з народознавства не буде поєднана з позакласною, гуртковою, то вона не дасть очікуваних результатів. Діти повинні брати участь у гуртках декоративно-прикладного мистецтва, які їм доступні – вишивання, писанкарства, кераміки тощо (згідно з традиціями даної місцевості). Потрібно не лише дізнатися про існування колядок, щедрівок, веснянок, свята Купала тощо, а й воскресити їх у повсякденному житті [3, с. 3].

Нестандартні розробки виховних заходів, які складено з урахуванням компетентнісного, особистісно орієнтованого, діяльнісного й інтегративного підходів – інтегровані, тобто поєднують кілька навчальних предметів (музичне мистецтво, образотворче мистецтво, українську літературу, художню культуру). Такий підхід забезпечує багатогранний уплив на свідомість і підсвідомість учнів, інформаційне й емоційне збагачення, дає змогу пізнати явище з різних боків, досягнути цілісності знань. Усі наведені в цьому посібнику уроки є нетрадиційними за формою проведення й передбачають активну участь учнів у підготовці та проведенні занять: самостійну діяльність з пошуку інформації, підготовки доповідей, презентацій, малюнків-ілюстрацій, інсценувань тощо.

Таким чином, можемо зробити висновок, що виховні заходи національно-патріотичного виховання дають можливість кожному учневі проявити себе, відчути свою значимість. Ціллю педагогічної діяльності є не лише накопичення певної суми знань, а й прищеплення загальнолюдських цінностей. Навчально-виховний процес має формуватися так, щоб кожен учень добре знав свій народ, а у ньому пізнавав себе. Національно-патріотичне виховання – це не мода, це не робота одного дня чи навіть року. Це провідна складова всього навчально-виховного процесу. Це значуща і важлива проблема. Саме тому в школі повинно проводиться багато різноманітних заходів, метою яких є зміцнення і поглиблен­ня найцінніших громадянсь­ких якостей молодого поколі­ння, формування їх активної життєвої позиції, спрямуван­ня процесу самовиховання патріота-українця. Виховувати    патріота – це обов’язок кожного вчителя.

Звичаї і традиції, обряди, народні ремесла були і є невід’ємною частиною життя народу. Особливістю цих неписаних законів є те, що вони зберігаються протягом тривалого періоду і передаються із покоління в покоління. Проведення національно-патріотичних заходів сприяє вихованню школярів, формуванню національної свідомості, поваги до минувшини свого народу. Школа повинна виховувати національно свідому, духовно багату особистість. Тому потрібно намагатися формувати освітній процес так, щоб кожен учень добре знав свій народ, а у ньому пізнавав себе. Без цього неможливо виховати патріота України, який би характеризувався національною самовідданістю, працював для розквіту Батьківщини в майбутньому.

Література

1. Дмитренко М.К., Дмитренко Г.К. Уроки з народознавства. – К.: Редакція газети «Народознавство», 1995. – 222 с.
2. Кизименко О.М. Національно-патріотичне виховання учнів на основі особистісно орієнтованого підходу // Соціально-психологічні засади розвитку особистості в освітньому процесі: матеріали доповідей вузівської науково-теоретичної конференції для студентів, аспірантів, учителів шкіл, викладачів, 24-25 квітня 2018 р. – Х.: ХНПУ, 2018. – С. 76.
3. Кизименко О.М. Віртуальні подорожі Україною: збірник сценаріїв і виховних заходів національно-патріотичного виховання // Шкільний світ. – – № 24. – С. 2–38.
4. Кизименко О.М. Національно-патріотичне виховання учнів на основі особистісно орієнтованого підходу / О.М. Кизименко. – Харків: Майдан, 2016. – 196 с.
5. Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. – К.: Український письменник, 1995. – 291 с.