Медіаосвіта – це  „процес розвитку особистості за допомогою і на матеріалі засобів масової комунікації (медіа) з метою формування культури спілкування з медіа, творчих, комунікативних здібностей, критичного мислення, вмінь повноцінного сприймання, інтерпретації, аналізу й оцінки медіатекстів, навчання різних форм самовираження за допомогою медіатехніки”.

Тому  медіаграмотність сьогодні – найважливіший комплекс навичок і знань, необхідних людині в сучасному інформаційному суспільстві. Як знаходити потрібну інформацію і переконуватися в її вірогідності, як відокремлювати пропаганду від фактів і фільтрувати інформацію в ситуаціях конфлікту; що таке інформаційна безпека і чим вона відрізняється від цензури, як розпізнавати маніпуляцію – це лише неповний список викликів, що стоять перед людьми в різних країнах світу, незалежно від соціально-політичної системи, ладу, культури та рівня їхнього розвитку.

Українське суспільство потребує ширшого вироблення навичок формування медійної та інформаційної грамотності в умовах пропагандистсько-психологічних війн.

Медіаграмотність інтегрована у викладання суспільних дисциплін у багатьох країнах світу через вивчення впливу меседжів (послань медіа) на політику, владу, історичні події тощо. Вивчення впливу новинних медіа на історичні події, на уряд, політику, міжнародні події, на інщі культури, на наше розуміння всіх цих речей – таке центральне для суспільних наук, що навіть важко уявити викладання суспільного предмета без медіаграмотності. Учні, що мають постійну практику аналізу й обговорення медіадокументів, добре підготовлені синтезувати інформацію з різних джерел і доходити саме тих типів висновків щодо перспективи, конфліктних поглядів, вірогідності та цінності контенту, яких часто вимагають у шкільній програмі суспільних наук та на іспитах з цих предметів.  Історична освіта в Україні на сучасному етапі неможлива без розвитку навичок медіаграмотності в учнів. Сучасна молода людина має бути здатна сприймати, створювати, аналізувати, оцінювати медіатексти, розуміти їх соціокультурний і політичний контекст. Конкретним прикладом застосування медіаграмотності у суспільних дисциплінах може бути такий прийом як історичне відтворення новин. Учні можуть спробувати продемонструвати своє розуміння важливої історичної події, створивши першу шпальту газети (або гіпотетичний телевипуск) з конкретного міста у конкретний день, з усіма атрибутами – заголовком, новинами, фотографіями, додатковими елементами і навіть рекламою, які відображали б історичний період. Або різні групи учнів можуть створити газетні шпальти чи випуски новин з різних міст, щоб відобразити різні перспективи і сторони суперечливої ситуації.

Медіаосвіта має на меті виховання медіаграмотності, яку визначають як сукупність знань, навичок та умінь, що дозволяють споживачам аналізувати, критично оцінювати і створювати повідомлення різних жанрів і форм для різних типів медіа, а також розуміти й аналізувати складні процеси функціонування медіа в суспільстві.

Визначальними пріоритетами нашої практичної діяльності є особистісно-орієнтований підхід, індивідуалізація й диференціація навчання. Орієнтація на конкретного учня, його потенційні можливості як партнера, який свідомо здобуває знання, розвиває здібності, набуває досвіду спілкування в діалозі, аргументовано відстоює свою думку. Атмосфера доброзичливості та співробітництва, яку ми намагаємося створити на своїх уроках, сприяє інтелектуальній розкутості учнів, вільному обміну думками, реалізації їх пізнавальних потреб й інтересів.

Тема. Голодомор - Геноцид Української нації.

Мета:

• ознайомити учнів з трагічною сторінкою історії українського народу 1932-1933 років;
• розвивати вміння аналізувати події, робити висновки на основі фактологічного матеріалу, об’єктивно оцінювати історичні події, а також аргументовано, на основі історичних фактів обстоювати власні думки;
• виховувати почуття неприйняття насильства та жорстокості, повагу доісторичного минулого свого народу.

Обладнання: мультимедійне обладнання, кадри документальної хроніки, фото 1932-1933 років, тексти документів, магніти, кольоровий папір, маркери, великий лист паперу, скотч.

Епіграф:

Найстрашніша смерть – це смерть від голоду. Не дай Бог навіть ворогові вмирати такою смертю.
Улас Самчук  «Марія»

Перебіг уроку

І. Підготовка до сприйняття навчального матеріалу

Вступне слово вчителя.

24 листопада в нашій державі відзначається День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Народ України схиляє голову перед трагічною  сторінкою свого життя. Кожна людина, як і все свідоме людство, живе в трьох вимірах: учора, сьогодні і завтра. Вчора – це наша історія, а кожен урок історії – це урок знань про минуле, сучасне нашого народу, можливість зазирнути краєчком ока у майбутнє.

Минуле було різним: радісним і сумним, а було ще й трагічним. Сьогодні ми торкнемося саме трагічних сторінок життя нашого народу, а саме Голодомору 1932-1933 років. 

ІІ. Оголошення теми та епіграфу уроку.  Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.

1. Проблемне запитання: Як ви розумієте вислів Альберта Ейнштейна: «Світ занадто небезпечний, щоб у ньому жити,– і  не  з  вини  тих,  хто  творить  зло,  а  через  тих,  хто стоїть поруч і нічого не робить».
2. З чим у Вас асоціюються поняття «пропаганда», «голодомор», «терор голодом».
3. Робота над епіграфом. Обговорення.

Слово вчителя У радянській Україні небезпечно було не тільки писати про штучний голод у пресі, листах до партійних «вождів» або ж родичам за кордон, але навіть у приватних щоденниках. Будь-який необережний запис міг зруйнувати життя, вилитися в десятиліття таборів ГУЛАГу.

Та попри всі небезпеки були люди, які не могли замовчати цей злочин. Вони намагалися в різний спосіб розповісти та зберегти правду, донести її до світу. Ми називаємо їх «Людьми Правди». І цього року особливо вшановуємо їх – за їхні чесність і мужність. Ці Люди за сферою діяльності абсолютно різні – від колгоспного сторожа на Харківщині до Президента Ради Ліги Націй. Але усіх їх об’єднує спільне прагнення – донести до суспільства правду про страшні злочини комуністичної влади

4. Заздалегідь підготовлений учень розповідає про  «Голодомор 1932-1933 років» (додаток А).

ІІІ. Засвоєння і закріплення навчального матеріалу.

Завдання для учнів (робота в групах) опрацювати матеріал та визначити роль ЗМІ у висвітленні подій Голодомору 1932-1933 років в СРСР та їх вплив на громадську думку  (додаток Б).

1. Презентація роботи в групах. Фільм «Територія Голодомору: пам'ять невмируща».
2. Пропаганда як інструмент сталінської політики творення голоду.
3. Фільм « Голодомор - Геноцид Української Нації» (youtube.com).
4. Бесіда з учнями про їхні враження після перегляду відео
5. Висновки:

Слово вчителя.

Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не маємо права забувати її чорних сторінок. Адже довгі роки ми говорили між собою пошепки про ті страшні роки і сьогодні, коли ми маємо власну державу, настав час говорити про це вголос. Цього вимагає історія. Цього вимагають мільйони жертв.

Усі,  хто загинув у 1932-1933 році голодною смертю, не могли безслідно зникнути. Ми працьовита, терпляча нація. Наш народ заслуговує на шану й повагу. А пам’ятником жертвам хай буде наша пам’ять про минуле, небайдуже ставлення до національної трагедії, що спіткала наш народ у 1932-1933 роках.

ІV. Підсумок уроку

Проблемне запитання: Як ви розумієте вислів Альберта Ейнштейна: «Світ занадто небезпечний, щоб у ньому жити,– і  не  з  вини  тих,  хто  творить  зло,  а  через  тих,  хто стоїть поруч і нічого не робить».

Відповіді учнів (метод «Прес»: Я вважаю…тому що…наприклад…таким чином).

Учням представляється відеофільм «Голодомор 1932-1933: Оксана Білозір –  Свіча» (youtube.com).

Слово вчителя.  Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей… Тому наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам'ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути. 28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила   Закон України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», що офіційно визнає Голодомор 1932–1933 років актом геноциду українського народу.

Сьогодні, коли від початку голодомору минає 85 років, ми маємо для себе чітко зрозуміти – головною, неперехідною цінністю для нас є власна держава. Бо лише здобуття Україною незалежності та демократичний шлях, який ми обрали є надійною гарантією того, що це ніколи не повториться.

Додаток А

Голодомор - політика офіційної влади, спрямована на створення штучного голоду; соціально-господарське явище, що виявляється в позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування й призводить до його вимирання, згубної зміни демографічної та соціальної структури населення регіонів, а інколи й цілих країн.

Основними передумовами і причинами Голодомору були:

• штучна організація сталінськимкерівництвом голоду для того, щоб зломити опір українського села політиці суцільної колективізації та «соціалістичним перетворенням» взагалі;
• непосильні для селян плани хлібозаготівлі;
• політикапримусових, із застосуванням репресій, хлібозаготівель; конфіскація владою продовольчих запасів;
• небажання колгоспників працювати в громадськомугосподарстві.

Хлібозаготівлі в 1931 р. в Україні становили 400 млн пудів, a В 1931 р. - 380 млн пудів. Це стало можливим за рахунок виснаження села. У селян вилучали все зерно, у тому числі й посівний фонд. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну компанію 1932 р. Посіяно було трохи більше половини запланованих площ. При цьому врожай 1932 p., будучи ненабагато менше середнього, міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства.

Головною безпосередньою причиною голоду стали хлібозаготівлі, які не припинялися. У 1932 р. Україна не виконала план хлібозаготівель. Для вилучення хліба із республіки в Україну прибула спеціальна комісія ЦК ВКП(б) на чолі з головою Раднаркому СРСР В. Молотовим. До організації Голодомору в Україні були безпосередню причетні секретар ЦК ВКП(б) Л. Каганович, генеральний секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор, голова Раднаркому України В. Чубар та інші вищі керівники. Уповноважений ЦК ВКП(б) П. Постишев очолив компанію репресій проти тих комуністів, які вилучали недостатню кількість хліба у селян. До виконання плану хлібозаготівлі окремі адміністративно-територіальні одиниці України заносилися на «чорну дошку». До республіки припинялися постачання товарів, вилучалися продовольчі і посівні фонди. Це фактично прирікало людей на голодну смерть.

7 серпня 1932 р. було прийнято закон про охорону соціалістичної власності, який в народі назвали «законом про п'ять колосків». За крадіжку колгоспної власності передбачався розстріл із конфіскацією майна або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна.

На початку 1933 р. в Україні фактично не залишалося запасів продовольства. Дії партійного керівництва прирекли мільйони людей на повільну мученицьку смерть Голод охопив також інші зернові райони СРСР - Поволжя, Кубань, Північний Кавказ. Але найжахливіших масштабів голод набув саме в Україні. Люди вмирали цілими селами; живі не мали змоги ховати померлих. Часто зустрічалися випадки людожерства і трупожерства. А цього часу на сусідніх залізничних станція під збройною охороною знаходилися тисячі пудів зерна, призначеного для вивозу, у тому числі - за кордон.

Трагічні події Голодомору покрила завіса мовчання. Було заборонено будь-яку допомогу з боку міжнародної та радянської громадськості. Уражені голодом райони були оточені внутрішніми військами, що завертали тих, хто намагався дібратися до міста. Охоплені розпачем батьки, намагаючись врятувати дітей, везли їх у міста і залишали там - у лікарнях, магазинах або прямо на вулицях.

 Наслідками Голодомору 1932-1933 pp. були:

• масові жертви; дослідники називають кількість жертв злочинної політики сталінськогорежиму до 10 млн чоловік;
• завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села;
• придушення опору українського селянства;
• масове переселення селян з Росії в Україну;
• сталінським режимом було підірвано сили в обстоюванні споконвічних національнихправ українського народу.

Отже, Голод 1932–33 років став трагедією України:

1. Окрім очевидних людських втрат та величезного морального удару голод завдав непоправної шкоди українському національному життю. Він практично знищив старе українське село з його багатими народними традиціями. Замість нього з'явилось колгоспне село, яке вже ніколи не повставало проти радянської влади.
2. Колективізаціяприглушила почуття індивідуалізму, яке було основним для ідентичності українського селянина.
3. На декілька поколінь голодоморінплантував у свідомість селянства соціальний страх, політичну апатію і пасивність.
4. Голод перервав тяглість поколінь у розвитку української національної еліти.
5. Голод призупинив "українізацію" міст Сходу і Півдня України, після нього поповнення міського населення відбувалося в основному за рахунок імміграції з Росії тощо.

Таким чином, масовим терором була фізично винищена найбільш активна та інтелектуальна частина нації і здійснено моральне розтління тих, хто вцілів. У душах надовго поселився страх, а страх перед владою – невід'ємний атрибут тоталітарної системи. Було утверджено тоталітарний більшовицький режим з всеохоплюючим контролем і репресивним примушенням громадян до виконання партійної владної волі.

Додаток Б

Завдання 1

Одним з тих, хто наполегливо апелював до Заходу у зв’язку з геноцидом українців, що його організувала радянська влада, була наша відома співвітчизниця Мілена Рудницька. Вона брала участь у роботі гуманітарних організацій, створених для порятунку постраждалих, виступала на міжнародних форумах з цього питання, мала розмови з лідерами провідних держав, яких намагалася залучити до допомоги українцям, які помирали від великого голоду.  Зокрема, Рудницька зустрілася з прем’єр-міністром Норвегії Йоганом Людвігом Мовінкелем, який у 1933 році виконував обов’язки президента Ради Ліги Націй (найвпливовіша організація міжвоєнного часу, попередниця ООН). Пані Мілена переконувала норвежця зробити все можливе для підтримки голодуючих українців.

Через інформаційну блокаду доносити світові правду про Голодомор було вкрай складно. Але вона пробивала собі дорогу. У липні 1933 року керівництво Греко-католицької церкви виступило зі зверненням  «Україна у передсмертних судорогах!». І на цей набат в Європі відреагували релігійні діячі, близькі до УГКЦ. Найактивніше відгукнувся віденський кардинал Теодор Інніцер, який у столиці Австрії сприяв створенню спеціального комітету порятунку голодуючих. У грудні 1933 року у Відні відбулася міжнародна конференція щодо надання допомоги потерпілим від голоду в Україні. На нараді керівництва Соцінтерну у Парижі у серпні того року розглядали відозву українських соціалістичних партій, які знаходилися в Галичині та в еміграції. Принципова позиція українців змусила учасників цього форуму звернути увагу на критичне становище голодуючих.

Найбільшим успіхом у донесенні правди про Голодомор можна вважати розгляд у вересні 1933 року  цього питання на засіданні Ліги Націй у Женеві. Перед тим на Форумі недержавних народів у Берні Мілена Рудницька виступила з промовою про ситуацію в Україні. Її виступ справив велике враження. Інший учасник конгресу зі Львова, Зенон Пеленський, повідомляв: «Загально є таке вражіння, що всі вже знають про голод на Україні, однак треба ще буде багато ужити заходів, щоби публична опінія змусила офіціальні чинники до рятівної акції. Наш виступ в Берні зробив добре вражіння –  подала його преса цілого світу». Українці закликали лідерів західних країн чинити тиск на Москву, щоб домогтися дозволу надати допомогу постраждалим. Однак, попри зусилля закордонних українців, розголос теми Голодомору у ЗМІ, вона не стала домінуючою у західній політиці. Значна кількість симпатиків Москви заперечувала повідомлення про трагедію в Україні. Воду на млин Кремля лили опікувані Москвою Бернард Шоу, Герберт Велс та інші знані на Заході постаті, які позитивно сприймали сталінський режим. Французький письменник Ромен Роллан навіть не хотів слухати про злочини комуністичного режиму, оскільки переживав за небезпеку режиму нацистського…

У таких умовах не могло, бути й мови про єдину позицію міжнародного товариства щодо Голодомору. Тому  уряди більшості держав проігнорували події в Україні. Старання окремих високоморальних політиків не змогли змінити ситуацію. Мовінкель, використовуючи своє становище президента Ради Ліги Націй, домігся розгляду українського питання на закритому засіданні цього органу за участі представників 14 держав. Однак більшість присутніх на цих зборах, не заперечуючи проти наявності голоду, все ж не ухвалила жодного принципового рішення. Знайшлися і такі, що виступили на захист комуністичного режиму, заперечуючи українську драму. Найбільш відомий приклад –  подорож до СРСР у серпні-вересні 1933 р. колишнього прем’єр-міністра Франції Едуарда Ерріо.  Прокремлівська пропаганда використала його заяви про відсутність голоду для того, щоб спростувати повідомлення про цю трагедію. Закордонні українці хотіли подати на Ерріо в суд за неправдиві свідчення. Однак через юридичну безперспективність такої справи обмежилися прийняттям резолюцій, відозв із засудженням позиції французького політика.

Джерело: Високий замок online — http://wz.lviv.ua/far-and-near/187748-na-zakhodi-svidomo-ne-pomichaly-ukrainskoho-holodomoru

Завдання 2

Нестор Білоус – колгоспний сторож із Харківщини, свідок Голодомору, автор щоденника. Щоденник вів із 1911 року, хоча мав всього три класи церковно-парафіяльної школи. Брав участь у Першій світовій війні. Пережив голод 1921–1922 років і  Голодомор 1932—1933 років, жахливі реалії якого описав простою мовою.    На початку серпня 1937 року Нестора було заарештовано, а через кілька місяців засуджено на 6 років ув’язнення у ГУЛАГу за статтею 54–10 Карного кодексу УРСР – “контрреволюційна діяльність, спрямована на підрив колгоспного ладу”. Білоуса визнали винним у тому, що він “неоднократно в разговорах с членами колхоза “Красный колос” проводил контрреволюционную агитацию и вел дневник, куда записывал свои контрреволюционные мысли”. 30 липня 2008 року Харківська обласна прокуратура переглянула справу Білоуса і на підставі ст. 1 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” винесла рішення про його повну реабілітацію.

Улас Самчук – український письменник. У 1934 році Самчук завершує роботу над романом “Марія” – першим художнім твором на тему Голодомору, який має посвяту “Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932 – 1933”. Жах матері у голодні роки полягав у тому, що вона ніяк не могла зарадити стражданням дитини, яка повільно угасала на її очах, і частіше за все помирала першою. В Україні роман вийшов лише у 1991 році.

Олександра Радченко, свідок Голодомору, автор щоденника, в якому описала перебіг тих страшних подій. Мала трьох дочок – Еліду, Віру, Діну. Сім’я пережила Голодомор, Великий терор та Другу світову війну. Олександру було заарештовано в серпні 1945 р. При обшуку вилучено сім зошитів – щоденників 1926–1945 рр. П’ять-шість зошитів спалили діти Олександри Миколаївни, побоюючись арешту та намагаючись допомогти матері, яка була під слідством. Комуністичний суд виніс жорстокий вирок – 10 років ГУЛАГу. Олександра Радченко повернулася в Україну лише в серпні 1955 р., після відбуття повного терміну ув'язнення. 23 липня 1991 р. Олександру Радченко посмертно реабілітували. Матеріали слідства, разом із щоденниками віднайдено лише у 2001р.

За матеріалам  Українського інституту пам’яті

Завдання 3

Газетне повідомлення

Лондон, 2 грудня. Чергова кореспонденція пані Клаймен у «Дейлі  Експрес» присвячена голодомору  в радянській Росії.

Цієї зими тисячі людей гинуть від голоду. Колгоспи дали третину тієї кількості хліба, на який розраховувала влада. По всій країні стогнуть: «Дайте хліба!» Сотні сіл покинуті населенням, бо йому там немає що їсти. Проводяться безперервні арешти та заслання. Скрізь розстрілюють. Поблизу Харкова журналістка бачила на власні очі, як діти їдять траву. Часто доводиться чути: «Торік у нас усе відібрали, а цього року всі помремо».

Последние новости. – Париж, 3 декабря 1932 г

Карикатура із західноукраїнського часопису  «Комар».

1933 р.                                                                                                             

За матеріалами : Історія епохи очима людини. Україна та Європа у  1900–1939 роках: Навч. посібн. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл./ Ю. Комаров, В. Мисан, А. Осмоловський та ін. – Київ: Генеза, 2004. – с.163

Завдання 4

Віктор Кравченко (1905–1966) – колишній радянський функціонер, автор книг “Я обрав свободу” і “Я обираю справедливість”. У 1944-му зумів втекти на Захід та опублікувати бестселер “Я обрав свободу”, де описав колективізацію, Голодомор, Великий терор, свідком яких був. У цей самий час Міністерство державної безпеки СРСР організувало міжнародну кампанію з дискредитації Кравченка. Тривалий судовий розгляд, що проходив від 24 січня до 22 березня 1949 р. в Парижі, був названий “процесом століття” через кількість залучених свідків з обох боків. Від Кравченка це були переважно безпосередні свідки злочинів комуністичної системи. Захист спирався переважно на свідчення відомих осіб. Суд став на бік Кравченка і присудив йому компенсацію в розмірі 50 тис. франків.

“Тут я побачив людей, що помирали на самоті, повільно, помирали страхітливо, безцільно, без надії, що їх жертва виправдана. Вони потрапили в пастку і залишились там помирати від голоду, кожен у власному домі, за політичним рішенням, прийнятим у далекій столиці за столами для нарад і банкетів. Не було навіть розради від неминучості щоб полегшити жах”.

За матеріалам  Українського інституту пам’яті

Завдання 5

Якось у розмові зі Сталіним Черчілль, прем’єр-міністр Великобританії, зазначив, що був вражений втратами в людях за часів колективізації та голоду в Україні, на що Сталін відповів:» О так! То був жах! Але то було абсолютно необхідно для того, щоб на наших фабриках з’явилися нові машини, а на полях – нові трактори»

Савченко М. Голодомор 1932-1933 років в

Україні //Історія України. – 2008. –13(557). – с.9

….Кон’юнктура на світовому зерновому ринкові була несприятлива, ціни низькі, і вся виручка за проданий по демпінгових цінах хліб становила в 1933 р. 389 млн карб. (Правда, 28 жовтня 1988 р.). Якщо взяти число жертв голоду за 8 мільйонів чоловік (ця цифра називається найчастіше), то виходить, що кожна людська смерть – страшна смерть у голодних муках – дала Йосифу Віссаріоновичу 50 карбованців.

Дзюба І. Пастка... – с. 51. За матеріалами : Історія епохи очима людини. Україна та Європа у 1900–1939 роках: Навч. посібн. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл./ Ю. Комаров, В. Мисан, А. Осмоловський та ін. –   Київ: Генеза, 2004. –С.163

Тема. Окупаційний режим в Харківській області.

Мета:

• ознайомити учнів з політикою окупантів на території України, розробкою та реалізацією плану "Ост" під час окупації в Харківській області;
• розвивати вміння аналізувати події, робити висновки на основі фактологічного матеріалу, об’єктивно оцінювати історичні події, а також аргументовано, на основі історичних фактів обстоювати власні думки.
• виховувати почуття патріотизму та гордості за своїх земляків, які ціною неймовірних жертв, мужності і героїзму перемогли фашизм і забезпечили мир майбутнім поколінням.

Обладнання: мультимедійне обладнання, кадри документальної хроніки, фото воєнних років, тексти документів, магніти, кольоровий папір, маркери, великий лист паперу, скотч.

Епіграф: «Пам’ятайте! Крізь століття, крізь роки –Пам’ятайте! Про тих, хто не прийде вже ніколи –Пам’ятайте!» Р. Рождественський

Перебіг уроку

І. Підготовка до сприйняття навчального матеріалу

Вступне слово вчителя.

Мільйони людей забрала Велика Вітчизняна війна. Це важко усвідомити. Смерть однієї людини - це трагедія. А коли Мільйони ... загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратила своїх друзів-однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронки, у рано посивілих дітей Війни, які НЕ побачили своїх батьків і пережили пекло окупації.                                                                                                            

Війна торкнулася кожної сім’ї, війна в одну мить змінила життя мільйонів людей, перекреслила їх мрії, забрала юність, щасливе дитинство. Воювала вся країна – від малого до великого. Воювали чоловіки, діти, жінки. І перемогли. Звільнив Харківщину  в 1943 році від німецьких окупантів.

У цьому році  75-років  звільнення Харківщини від німецько-фашистських окупантів.

ІІ. Оголошення теми та епіграфу уроку.  Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.

1. Проблемне запитання: Як ви розумієте вислів Альберта Ейнштейна: „Світ занадто небезпечний, щоб у ньому жити,– і  не  з  вини  тих,  хто  творить  зло,  а  через  тих,  хто стоїть поруч і нічого не робить “.
2. З чим у Вас асоціюються поняття «війна», «мир».
3. Робота над епіграфом. Обговорення.

Слово вчителя. 24 жовтня 1941 року почався новий відрахунок часу для Харкова. Територія Харківської області знаходилася фактично під німецьким воєнним контролем, входила в оперативний район групи армій «Південь». Харківщина була частиною рейхскомісаріату «Україна», на чолі якого стояв гауляйтер Пруссії Еріх Кох. Нацистську політику геноциду на окупованій території Харківщини втілювали в життя як військові, так і цивільні окупаційні органи влади.

4. Заздалегідь підготовлений учень розповідає про план «OST», «Новий порядок» (додаток А).

ІІІ. Засвоєння і закріплення навчального матеріалу.

Завдання для учнів (робота в групах) опрацювати матеріал та визначити методи встановлення «нового порядку» на окупованій Харківщині, використовуючи краєзнавчий матеріал свого населеного пункту (додаток Б).

1. Презентація роботи в групах. Фрагменти спогадів очевидців з відеофільму «Від жовтня 1941-го до серпня 1943-го» (youtube.com)
2. Трагедія Дробицького яру.
3. Учням представляється відеофільм «Харків. Перший суд над фашистами» (com).
4. Бесіда з учнями про їхні враження після перегляду відео.
5. Висновки:

• слово вчителя.

Після звільнення Харкова продовжувалося вигнання окупантів і з районів області. До кінця вересня 1943 року вся територія Харківщини була звільнена, і вже остаточно. У кровопролитних оборонних і наступальних боях 1941-1943 років на території  Харківщини віддали своє життя  206 765 захисників Батьківщини

В оборонних і наступальних боях у місті та його околицях загинули понад 150 тисяч воїнів Червоної Армії 50 національностей. На місцях поховань установлено пам’ятні знаки, до яких приходять тисячі харків’ян, віддаючи шану пам’яті полеглим.

Як дорого коштує Перемога! У цього свята три кольори. Перший  колір – червоний, колір крові гарячої, якою полито кожний клаптик  землі. Другий  колір – розквітлого саду. Біло пінний його прибій як найсвітліші сни солдатські, що ожили! Третій колір – колір  удовиних хусток. Як би вітром  зірвало їх раптом зі сивих голів  матерів і дружин солдатських, закрили б вони  усе небо чорними  птахами неперебутнього горя.

ІV. Підсумок уроку

1. Проблемне запитання: Як ви розумієте вислів Альберта Ейнштейна: „ Світ занадто небезпечний, щоб у ньому жити,– і  не  з  вини  тих,  хто  творить  зло, а  через  тих,  хто стоїть поруч і нічого не робить “.

Відповіді учнів (метод «Прес»: Я вважаю…тому що…наприклад…таким чином).

2. Учням представляється відеофільм «Бої за Харків» (youtube.com),слухання пісні про війну.

Слово вчителя:  Летять і летять роки. Летять і летять, мов журавлині ключі, у далекій вирій. Летять і відлітають у вічність. Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті світлі імена тих, хто віддав своє життя за Батьківщину.

«Мечту пронесите через года и жизнью наполните!
Но о тех, кто уже не придет никогда –
Заклинаю – помните!»
Р. И. Рождественский, «Реквием»

 Додаток А

На окупованій теріторії гітлерівці знущаліся над мирним населенням та військовополоненімі. Вони масово розстрілювалі жітелів міст і сіл, не жаліючі ні старих, ні малих, піддавалі нелюдськім тортура полонених солдатів і офіцерів, партізанів, підпільніків, тисячами примусово вівозілі працездатне громадян на каторжні роботи до Німеччіні, руйнувалі пам'ятники національної культури, Житлові будинки, підприємства, розкрадалі майно громадян та загальнонаціональні цінності. Ідеологі фашизму проповідувалі надумані расову теорію про віщість арійської раси - раси господарів, покликань керуваті іншімі народами.

Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України на колоніальну країну, аграрно-сировинний придаток рейху, «життєвий простір» для колонізації представниками «вищої раси». Місцеве населення, в тому числі українці, росіяни, євреї та інші, підлягали витісненню і навіть фізичному винищенню. Сотні тисяч жителів великих міст України стали жертвами організованого окупантами голоду.

Нацистський «новий порядок». Окупаційні власті спиралися на каральні органи — державну таємну поліцію (гестапо), озброєні загони націонал-соціалістичної партії Німеччини (СС), службу безпеки (СД) тощо. Крім окупаційних воєнної і цивільної адміністрацій, на захоплених територіях створювалася допоміжна адміністрація із представників місцевого населення, які виявили бажання співробітничати з окупантами: бургомістри у містах, голови у районах, старости в селах, допоміжна поліція.. На власній території українці та інші жителі республіки перетворилися на людей «третього гатунку»,  їхнє життя регламентувалося наказами і правилами, порушення яких каралося концтаборами або розстрілом. Окупанти заборонили їм користуватися кафе, ресторанами, стадіонами, іншими громадськими закладами. Навіть біля деяких криниць і колодязів вивішувалися попередження: «Тільки для німців».

Додаток Б

Завдання 1

А які звірства чинили фашисти в концентраційних таборах! Всьому світу відомі Бухенвальд, Дахау, Освенцім…. Але ж не менші звірства вони творили і на території України. Взяти хоча б німецького губернатора  «дистрикту Слобожанщини», до якого входила Харківська область, доктор Вехтер і генерал-майор СС Кацман в листопаді 1941 року у Вільшанах, на Харківській вулиці, створили так званий «табір примусових робіт». Він був обгороджений цегляною стіною і колючим дротом. Сюди німці зганяли мирних громадян і військовополонених. Ув'язнених в таборі морили голодом, примушували виконувати важкі роботи, по-звірячому били палками, заражали тифом і дизентерією. Раціон денного харчування складався з двох склянок «чорної кави», виготовленої з тирси, 100 грамів хліба з домішкою тієї самої тирси, тарілки супу з картопляного лушпиння. Ув'язнені тисячами вмирали з голоду, тифу, дизентерії.

Гауптштурмфюрер СС Гебауер встановив у Вільшанському таборі систему винищення людей, що підтверджуються спогадами колишнього в’язня табору Крітченко Самійла Пантелеймоновича, який особисто бачив, як  гауптштурмфюрер СС Фріц Гебауер душив жінок і дітей, а чоловіків узимку заморожував у бочках з водою. Бочки наповнювались водою, жертвам зв'язували руки й ноги і спускали у воду. Приречені перебували в бочці, доки зовсім не замерзали.

Після переведення на нову посаду  гауптштурмфюрер СС Гебауер, роботу  табору «удосконалювали» нові коменданти оберштурмфюрер СС Густав Вільгауз і гауптштурмфюрер СС Франц Варцок. Останній любив підвішувати в’язнів за ноги до стовпів і так залишав їх до настання смерті. Оберштурмфюрер Рокіта особисто розпорював ув'язненим животи; начальник слідчої частини табору Гайне просвердлював тіла ув'язнених палкою, плоскогубцями виривав у жінок нігті, потім роздягав свої жертви, підвішував їх за волосся, розгойдував і стріляв по «рухомій мішені». Комендант табору оберштурмфюрер Вільгауз заради спорту і для розваги дружини та дочки систематично стріляв з автомата з балкону канцелярії табору в ув'язнених, які працювали в майстернях, потім передавав автомат своїй дружині, і вона так