Сучасний вчитель, поряд із навчанням учнів, має  забезпечувати виховний аспект освітнього процесу. Концепція Нової української школи передбачає формування ціннісного ставлення і судження учня, які слугують базою для щасливого особистого життя та успішної взаємодії з суспільством. Тому запропоновано вживати поняття “освіта”, “освітній процес” в їх сучасному розумінні, що охоплює навчання, виховання і розвиток. Виховний процес,  відповідно, постає невід’ємною складовою всього освітнього процесу і орієнтуватиметься на загальнолюдські цінності, зокрема морально-етичні (гідність, чесність, справедливість, турбота, повага до життя, повага до себе та інших людей), соціально-політичні (свобода, демократія, культурне різноманіття, повага до рідної мови і культури, патріотизм, шанобливе ставлення до довкілля, повага до закону, солідарність, відповідальність).

У формуванні виховного середовища братиме участь увесь колектив школи. Проте, ключовим виховним елементом стане приклад учителя, який покликаний зацікавити дитину, виявити її  індивідуальні нахили та здібності для цілеспрямованого розвитку і профорієнтації. Тому актуальною постає проблема новітніх методів виховання у роботі сучасного вчителя.

Класична педагогічна наука пропонує досить широкий спектр методів виховання: 1) методи формування свідомості (переконання,  розповідь, бесіда, роз’яснення, навіювання та ін.), 2) методи організації діяльності і формування позитивної поведінки (привчання, вправи, гра, виховна ситуація, переключення,  доручення, вимоги, суспільна думка), 3) методи стимулювання (заохочення та   покарання), 3) методи самовиховання (самооцінка, самоконтроль, самонавіювання, самокритика.  Проте в умовах дистанційного навчання ці методи є не достатньо ефективними.

Аналіз систему мета- та макротехнологій виховання, запропонованих Г.Селевко [3], приходимо до висновку, що найбільш ефективними у зазначених умовах можуть бути технології індивідуалізованого (персоніфікованого) виховання. Дана технологія представлена різнобарв'ям моделей: психолого-педагогічної підтримки та супроводу дитини у навчально-виховному процесі (О. Газман); тьюторського супроводу індивідуальних освітніх програм (Т. Ковалева); індивідуалізованого творчого виховання (І. Волков); індивідуальних освітніх програм (В. Шадріков) та ін. 

Провідною метою окреслених моделей є виховання особистості, яка гармонійно поєднує індивідуалістичні та колективістські якості.

У контексті власного досвіду дистанційного навчання вважаю, що найбільш дієвою є модель тьюторського супроводу індивідуальних освітніх програм учнів. Пошук визначення «тьюторство» уможливлює зробити висновок, що існують різні формулювання поняття та багато розмірковувань з приводу того, як це працює. Тьюторинг не має єдиної моделі, як немає єдиної професіограми власне тьютора. Це справді нова і ще недостатньо осмислена позиція в освітньому просторі навчального закладу. проте її ефективність доведена практикою багатьох приватних закладів освіти в Україні.

У роботі сучасного вчителя прослідковуємо тенденцію до розвиваючого тьюторингу, який спрямований на відкриття та розвиток талантів дитини, її здібностей, нахилів, ціннісних мотиваторів та устремлінь. Головними інструментами у цьому процесі є тьюторське есе – коучингові питання, інструменти планування, тьюторський проект.

Освіта має орієнтуватися на вільний розвиток людини, творчість, ініціативність, самостійність, конкурентоспроможність та мобільність. Нові умови породжують не тільки нові вимоги, але і нові засоби, методики і технології педагогічної взаємодії, що дозволяють вирішувати поставлені педагогічні проблеми в системі освіти.

Релізація принципу індивідуалізації в освіті, сприяє найбільш повному розкриттю особистісного потенціалу учня за умови встановлення суб’єкт-суб’єктних стосунків між тьютором та дитиною, в яких кожна сторона бере на себе відповідальність за свій вибір [2, с. 75]. Тьюторський супровід неможливий без сприйняття тьютором учня як рівноправного партнера. Суб’єкт-суб’єктні відносини значною мірою залежать від професійних та особистісних якостей тутора, а саме: прагнення до співробітництва і співтворчості; здатність аналізувати, порівнювати та проектувати професійні дії відповідно до новітніх освітніх цілей, планувати професійну діяльність, науково обґрунтовано добирати форми та методи організації навчального процесу відповідно до сучасних соціально-економічних потреб суспільства; вимогливість у поєднанні з повагою; об’єктивність в оцінюванні; усвідомлення необхідності педагогізації оточуючого середовища, володіння психолого-педагогічними методами дослідження та діагностики розвитку особистості й колективу; володіння педагогічною технікою та освітніми технологіями; готовність будувати педагогічне спілкування на основі урізноманітнення спільної діяльності й урахування природних здібностей та інтересів студентів; прагнення до самоосвіти та самовиховання [4, c. 125].

Виховна функція тьюторського супроводу передбачає виявлення індивідуальних мотивів і потреб учнів, забезпечення психологічного комфорту під час освітнього процесу. Такий підхід до проблеми тьюторства полягає в об’єднанні загальних та індивідуальних методів, форм і видів діяльності тьютора і його вихованців. З одного боку, людське мислення і діяльність існують в історії і культурі у вигляді норм і зразків, а з іншого, ‒ загострюється проблема, яку вирішує тьютор, ‒ пошук змісту, методів та критеріїв індивідуалізації їх засвоєння і підвищення результативності мисленнєвої діяльності й формування духовно-морального світогляду конкретного студента. Тьютору належить досягти доцільного поєднання в навчанні й вихованні інтелектуального й емоційного, загального й відмінного. Таким чином, тьютор своїми професійними і людськими якостями сприяє піднесенню статусу вчителя, його виховної ролі, слугує прикладом професійної досконалості й відданості.

Засобом індивідуалізації роботи тьютора є оптимістична бально-словесна оцінка, яка виставляється на основі діалогічної взаємодії і взаємоповаги двох суб’єктів. А отже, аудиторна і позааудиторна тьюторська технологія сприяє гуманізації навчально-виховного процесу, становленню індивідуалізованої, самобутньої особистості, самовихованню учня і самовдосконаленню тьютора, є важливим компонентом формування гармонійної свідомої особистості.

Загалом, тьюторський супровід індивідуальних освітніх програм учнів забезпечує удосконалення виховного процесу у школі, сприяє його оптимізації та осучасненню. Тільки у тісній взаємодії на основі принципу рівного партнерства можливо здійснювати виховний вплив на учня, формувати повноцінну особистість активного громадянина.

 Література

1. Абрамовских, Н.В., Казаева Е.А. (2013). Тьюторство: история и современность. Вестник Шадринского государственного педагогического института, 3(19), 10-16
2. Волченкова, К.Н. (2013) Тьюторское сопровождение как основа субъект-субъектных отношений тьютора и студента. Вестник ЮУрГУ, 3, 71-76
3. Селевко Г.К. (2006). Энциклопедия образовательных технологий: в 2 т. М.: НИИ школьных технологий, 2006. Т.2. 816 с.
4. Семеновська Л. (2014) Методичні аспекти реалізації тьюторського супроводу вивчення педагогічних дисциплін. Естетика і етика педагогічної дії, 8, 121-133.