Пріоритетною ідеєю курсу української мови у школі є забезпечення інтенсивного мовленнєвого та інтелектуального розвитку учнів. Володіння українською мовою, уміння спілкуватися, добиватися успіхів у процесі комунікації є тими характеристиками особистості, які здебільшого визначають досягнення людини практично в усіх галузях життя, сприяють її успішній адаптації до мінливих умов сучасного світу. Тому головне завдання вчителя- мовника – навчити дітей володіти словом: набути достатній словниковий запас, гарну монологічну та діалогічну мову, вміти застосовувати мовні знання  у різноманітних життєвих ситуаціях. Сучасні школярі, надмірно захоплені комп'ютером, телефонами, все більше в своєму спілкуванні використовують сленгові вислови, скорочені слова, часто замінюючи живу, культурну мову мімікою і жестами.  Діти мало читають, не можуть створити самостійно зв'язних усних, а особливо письмових висловлювань.

Причина цього полягає ще й в тому, що  на уроках діти сприймають мовні поняття здебільшого на окремих словах, ізольовано від тексту. Крім того, ми часом забуваємо, що перед нами особистість з індивідуальними здібностями, схильностями, інтересами,  розкрити й розвинути їх  –  одна з найважливіших наших завдань. Ситуацію, яка склалася, вважаємо може змінити текстоцентричний підход до викладання мови  у школі, бо нині він найбільш актуальний і є важливим чинником формування комунікативної компетентності учнів.

Текстоцентричний підхід – необхідна умова досягнення нової якості освіти у формуванні ключових компетенцій і відповідає основним завданням вивчення гуманітарних дисциплін, бо епіцентром уроку стає тест як засіб виховання всебічно розвиненої, творчої, національносвідомої, духовно багатої особистості, яка комунікативно виправдано вміє користуватися мовними засобами в усіх сферах суспільної діяльності, спираючись на багатство рідного слова.

Науковою основою текстоцентричного підходу є положення вітчизняних та зарубіжних учених-лінгвістів, методистів-дослідників, учителів-практиків: Н. Валгіної, С. Єрмоленка, Л. Мацько, Т. Ладиженської, Л. Скуратівського, М. Бахтіна, В. Виноградова, Л. Щерби. А  вперше  його   було розроблено в працях Дж. Каца, П. Постала, Р. Абрагама та інших. Л.Бабенко  визначає текстоцентричний підхід як такий, що заснований на уявленні про текст як результат і продукт творчої діяльності. Текст розглядається як цілісний завершений об’єкт  дослідження. Проте окремо виділяється семантика і граматика тексту, основу яких складає погляд на текст як на структурно-семантичне ціле.  «Де немає тексту, там немає і об’єкта для дослідження і мислення», – зазначав М. Бахтін [1, с.8].

Останнім часом з’явились наукові розвідки, які пропонують як окремі прийоми роботи з текстом, так і цілісну систему роботи на уроках української мови (Л. Варзацька, Т. Донченко, Н. Лесняк, О. Мельничайко, М. Пентилюк, Г. Шелехова).

Використання текстоцентричного підходу у формуванні комунікативної компетенції учнів має ряд суттєвих переваг і сприяє:

• засвоєнню мовних та мовленнєвих знань;
• розвитку мовленнвих здібностей;
• використанню інтонації як риторико-мелодійного боку мовлення (логічний наголос, темп, пауза, мелодика, тембр голосу);
• формуванню та розвитку діалогічних та монологічних висловлювань;
• відтворюванню чужих і створенню власних висловлювань;
• активізації пізнавалної діяльності учнів;
• формуванню вміння висловлювати свої думки;
• розвитку емоційної і естетичної чутливості учня;
• формуванню духовно-моральних якостей.

Текстоцентричний принцип навчання дозволяє формувати лінгвістичну, комунікативну та соціокультурну компетенцію, оскільки без знання граматики, ніякого володіння мовою бути не може. Аналізуючи текст, учні спілкуються, висловлюють власну думку, щось доводять, сперечаються, але це тільки допомагає їм при виконанні творчих завдань. Діє принцип: від тексту – до спілкування, від спілкування – до творчості. Характерно, що можна організовувати виконання учнями багато взаємопов'язаних навчальних дій навколо одного тексту на будь-якому етапі уроку. Так, наприклад, О. Глазова, автор нового підручника «Українська мова» на невеликому тестовому матеріалі рекомендує організувати виконання учнями кількох взаємноповязаних навчальних дій, послідовність яких відображатиме логіку уроку і допоможе дітям усвідомити доцільність добору певних мовних одиниць (засвоїти, закріпити, узагальнити), повторити мовні правила та ще й набути (закріпити, удосконалити) різних комунікативних умінь [ 4, c.128].

Система інноваційних прийомів роботи навколо тексту досить різноманітна:

• осучаснені форми роботи з текстом (фонетичні, орфографічні,пунктуаційні розминки,нестандартні творчі завдання, ситуативні творчі вправи, ігрові моменти) ;
• елементи проектної діяльності;
• інформаційні технології та мультимедійні засоби навчання (ІКТ): презентації, публікації, ілюстрації, відеофільми та відеоматеріали;
• інтерактивне навчання (постійна, активна, позитивна взаємодія всіх учнів, колективне, групове навчання: учительі учень – рівноправні суб’єкти навчання).

Основна ознака  текстоцентричного підходу на сучасному етапі  є здатність створювати тексти в процесі навчання, тому всі прийоми і стратегії на уроках української мови і літератури так чи інакше пов’язані з текстом, його читанням, маркуванням, аналізом, компонуванням, транформацією. У методиці викладання порівняно недавно з’явився термін «вільні» тексти (письмо). Це узагальнена назва таких творчих завдань, як сенкан, твір за метафорою, твір-перевтілення, есе, прийом  «кінострічка бачень», «Я (погляд у дзеркало» тощо.

Вільні тексти – це творчі завдання, тому на уроках їх доцільно використовувати з метою «увімкнення»  розумових процесів  на етапі виклику, міркування, а також під час аналізу суб’єктного досвіду, набутого під час уроку, рефлексії. Більшість із них є прийнятними та ефективними в навчанні української мови і літератури, слугують усвідомленому сприйняттю лінгвістичних і літературних понять, систематизації засвоєного, оцінюванню творів, персонажів, життєпису письменника тощо.

Сучасні соціокультурні умови, інтеграція української освіти в європейський контекст зумовлює введення до навчальних програм такого виду письмових робіт, як есе, спрямованого на активізацію навчально-пізнавальної діяльності учнів, підвищення в них інтересу до навчання предмету, розвиток особистості, критичного мислення, лінгвокреативності.

Есе (фр. Essai – спроба, начерк) – невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми. Свого роду це самостійна творча письмова робота, ознакою якої є особистісний характер сприймання проблеми та її осмислення, невимушеність та емоційність викладу, має  свій  алгоритм і здійснюється за схемою:

• збирання інформації;
• аналіз інформації;
• виявлення власної точки зору;
• викладання власної точки зору.

Есе буває вільне і аргуметоване. Час написання від  10 до 45 хвилин. Есе розвиває в учнів відстоювати свою позицію, зважено розглядати різноманітні підходи до проблеми, приймати обгрунтовані рішення, робити логічні висновки, формулювати самостійні судження і будувати переконливу аргументацію. Найвищої оцінки заслуговує яскраве, оригінальне за думкою та оформленням есе, де повно, вичерпно висвітлено тему, вправно сформульовано тезу, доречно дібрані аргументи, наведені переконливі, конкретизовані приклади, є цілісний, послідовний розвиток думки.

Сучасне життя посилає вчителю різні виклики, і він має реагувати на них, бути конкурентоздатним у сучасному інформаційному просторі. Для цього педагогу не треба боятися тих нових видів діяльності, які здатні шляхом переносу інтересу з одного предмета на інший ураховують індивідуальні уподобання школярів, і залучати сьогоднішнє інтернет-покоління учнів-візуалів до читання, до користування текстами творів. У зв’язку з цим важливо навчити себе і дітей користуватися креолізованими текстами – змішаними складними текстовими утвореннями, у яких вербальні (словесні) та невербальні ( що належать до інших знакових систем) елементи. Вони створюють певну візуальну смислову єдність, що комплексно впливаває на учня. Інакше кажучи, це структура змішаного типу, де представлені вербальні та візуальні засоби передачі інформації з метою створення якомога кращих вимог до розуміння тексту [2, с.185]. дітям можна запропонувати такі види креоналізованих текстів: комікси, відеоролик рекламного характеру, мотиватор на літературну тему, постер на мовну тему, буклет, фотоколаж, логотип, скрапбунінг, кардмейкінг. Їх особливість – поєднання індивідуальних або колективних напрацювань із різними видами мистецтва. Створення таких креалізованих текстів зацікавить дітей, спонукає до творчості і викличе цікавість до вивчення мови.

Таким чином, використовуючи  текстоцентричний підхід на уроках мови, вчителю слід добирати такі форми і методи роботи з текстом, які б в учнів сприяли розвитку мовлення, творчих здібностей, вихованню мовленнєвої культури, любові до рідного слова. Потрібно пам'ятати про те, що текст, який використовується в навчальних цілях, повинен відповідати таким  вимогам, як доступність, пізнавальність, цікавість, інформативність, сучасність, відповідність віковим особливостям учнів, узгодженість з програмою класу. Головне, щоб робота з текстом не стала фрагментарною, а була в системі.

Література

1. Варзацька Л. Навчання мови і мовлення на основі тексту: Посібник для вчителя. – К.: Рад. Школа, 1986. – 105 с.
2. Ворошилова М. Б. Креолизованный текс: аспекты и обучение// Политическая лингвистика. – Вып. 20. – Екатеринбург, 2006. – С. 180-189.
3. Глазова О. Тестоцентричний підхід у вивченні української мови// Методичні діалоги. – 2013. – №7-8. – С. 22-27.
4. Глазова О. Українська мова: підр. для 5 класу загальноосвіт. навч. закл. – К.; Видавничий дім «Освіта», 2013. – 272 с.
5. Кучина Т. Вільні тексти на уроках української мови і літератури як прийом розвитку критичного мислення// Таврійський вісник освіти. – 2012. – №4(40). – С. 241-245.
6. Тарабанова Я. Виховання національної свідомості учнів на уроках української мови засобами роботи над текстом// Таврійський вісник освіти. – 2013. – №4(44). – С. 185-187.