Провідним завданням дошкільної освіти в Україні є розвиток та виховання особистості, яка вільно володіє державною літературною мовою. Досконале знання рідної мови, на думку А. Богуш, – не лише  конституційний обов’язок кожного громадянина, але й обов’язкова передумова для його повноцінного високоінтелектуального розвитку, участі в різних сферах суспільно-політичного та  культурного життя нашої держави.

Мета опанування дошкільниками рідною мовою – засвоєння літературних норм, культури мовлення і культури спілкування рідною мовою.

Нагальною залишається проблема взаємозв’язку мовної освіти і мовленнєвого розвитку дітей. Одним із шляхів її розв’язання є використання в системі роботи з дошкільниками малих фольклорних жанрів. С. Русова наголошувала: «Так, ви бачите, як мову можна усякими засобами розвивати, робити якісною, чепурною, щирою, бо вона – творче знаряддя, за допомогою якого виховується слово правди і краси».

Найбільш ефективним джерелом розвитку дитячого мовлення була і залишається усна народна творчість. У роботі з дітьми дошкільного віку застосовуються перлини української сміхової культури, серед яких чильне місце посідають прислів’я та приказки з їх іронічним, м’яким  гумором.

Науковцями та педагогами-практиками недостатньо уваги приділяється застосуванню прислів’їв та приказок не лише як засобу розвитку мовлення дошкільників, але й для формування їх сміхової культури. Необхідність розв’язання даної проблеми зумовила вибір теми нашої статті: «Використання прислів’їв та приказок як жанрів української народної сміхової творчості з метою мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку».

Фольклор був і залишається найбільш ефективним засобом розвитку мовлення дошкільників різного віку. Так, К. Ушинським розроблена власна система навчання дітей рідної мови, де значне місце відводиться застосуванню різноманітних фольклорних жанрів, зокрема прислів’ям і приказкам. Саме вони, на думку видатного педагога, допомагають розвинути у дітей чуття рідної мови. К. Ушинський вважав, що усна народна творчість, особливо прислів’я, впливають на дитину як формою, так і своїм змістом. Він був переконаний, що за формою – прислів’я є «животрепетним» виявом рідного слова, що «вилетіло безпосередньо з його живого глибокого джерела – вічно юної душі народу, що вічно розвивається». Народні прислів’я і приказки, самі, «дихаючи життям», пробуджують, за словами педагога, і насіння рідного слова, що завжди корениться, хоч і несвідомо, в душі дитини.

Прислів’я – це короткий, стислий, поетичний твір афористичної форми, повчального змісту. До прислів’їв у народному мовленні близькі приказки. Вони дуже подібні за своєю силою судження, поетичною виразністю, однак істотно від них відрізняються. Приказка – складне, коротке мовлення, що ходить у народі, але не складає повного прислів’я.

Зміст прислів’їв, на думку К. Ушинського, є надзвичайно важливим для початкового навчання дітей рідної мови тому, що в них, як у дзеркалі, відбивається народне життя з усіма його мальовничими особливостями: побутовими, сімейними, польовими, лісовими, громадянськими; його потребами, звичками; поглядами на природу, на людей, на значення усіх явищ життя. Прислів’я та приказки вчений також радив використовувати у роботі з дітьми для розвитку чуття рідної мови, її «звукових красот» [1].

Кожне прислів’я або приказка мають відповідати віковим і психологічним особливостям дітей, тобто бути доступними. Так, прислів’я про  одну й ту саму річ чи предмет у молодшому і старшому дошкільному віці мають бути різними. Наприклад, прислів’я про  хліб:

- Паляниця – хлібові сестриця. (Молодша група)
- Хліб та вода – то козацька їжа. (Середня група)
- Не буде хліба, не буде й обіду. (Старша група)

Ставляться відповідні вимоги і до фольклорного оформлення української народної приказки, прислів’я. Кожне прислів’я та приказка, що пропонуються дошкільникам, повинні бути написані образною, простою, літературною українською мовою. Недопустимі в прислів’ях та приказках, що пропонуються дітям  вульгаризми, діалектизми, просторічні вирази.

Прислів’я для розуміння доступні дітям усіх вікових груп. Вони входять до складу занять з освітніх ліній «Розвиток мовлення і культура мовленнєвого спілкування», «Ознайомлення з соціумом» (ознайомлення дітей з українськими народними традиціями, обрядами, побутом), «Ознайомлення з природним довкіллям» (природою рідного краю). На заняттях з освітньої лінії «Художньо-продуктивна діяльність» (образотворча), коли діти виготовляють різні речі, іграшки, малюють, ліплять, до тих, хто поспішає, не старається, вихователь промовляє прислів’я: «Поспішиш – людей насмішиш», «Косо, криво – аби живо», «Робить, як мокре горить», «Лінощі псують людину» та ін.

Для того, щоб прислів’я увійшли в активний словник дитини, вихователю потрібно постійно стимулювати дітей до вживання їх в активній мовленнєвій практиці як під час занять, так і в повсякденному житті, допомагаючи тим самим  зрозуміти морально-етичний зміст певних життєвих ситуацій, навчити з гумором відноситись до різноманітних подій.

Як правило, заучують прислів’я індивідуально або з невеличкою групою дітей упродовж дня. При цьому вихователь звертається до дітей: «Діти, в Україні в народі так кажуть: «Народ скаже, як зав’яже».

З дітьми можна по різному заучувати тексти прислів’їв та приказок. Окремі прислів’я та приказки можна інсценувати для кращого запам’ятовування тексту. Так, при заучуванні прислів’їв, що складені у формі діалогу, дітей поділяють на декілька груп. Вони по черзі промовляють слова. Наприклад:

Перша група: Овес каже: «Сій мене в грязь – буду я князь…»
друга група: Ячмінь каже: «Сій мене в болото – буду золото…»
третя група: А гречка каже: «Сій мене хоч і у воду, аби впору».

Або

Перша група: «Іди, дощику, де чорно!»
друга група: «Ні, піду, де вчора!»;
Перша група: «Іди, дощику, де ждуть!»
друга група: «Ні, піду, де жнуть!»

Методика заучування прислів’їв та приказок така: нове прислів’я вихователь вимовляє повільно, чітко, виділяючи інтонаційно слова. При цьому перед дітьми ставить завдання: уважно слухати і запам’ятовувати, а потім пояснює зміст незрозумілих слів. Він пропонує дітям старшого віку пояснити зміст прислів’я або приказки, допомагаючи їм натяком, підказом, використовуючи низку послідовних навідних запитань. 

Разом з цим, педагог повинен пояснити дітям настрій, що закладений у зміст прислів’я або приказки, прихований гумор. Наприклад,

- Торохтить Солоха, як діжка з горохом.
- Вискочив, як Пилип з конопель.   
- Хіба все те вовк, що сіре? 

Після цього вихователь ще двічі промовляє прислів’я або приказку повільно, а потім швидко. На наступному занятті перед дітьми ставиться завдання промовляти прислів’я то голосніше, то тихіше, то швидше, то повільніше. Вихователь викликає дітей до столу, щоб вони читали прислів’я або приказку з підкресленою мімікою, інтонацією, жестами. Знайомі прислів’я та приказки діти промовляють хором.

Широко використовують прислів’я і приказки під час режимних процесів, упродовж яких завжди можна знайти привід для застосування тієї чи іншої приказки. Так, наприклад, якщо хтось із дітей образив іншого, вихователь може використати прислів’я: «Слово може врятувати людину, слово може і вбити», «Рана загоїться, а лихе слово – ні».

У роздягальній кімнаті під час одягання та роздягання дітей вихователь загадує прислів’я та приказки про одяг та взуття, наприклад: «Рукави – як писанка, а личко – як маків цвіт».

Під час умивання доцільно використовувати прислів’я та приказки про воду, вмивальне приладдя, що містять прихований гумор: «Як води боятися, то не купатися».

На прогулянці бесіда за змістом прислів’їв та приказок може бути як плановою (1–2 рази на місяць), так і позаплановою. Планове використання прислів’їв передбачається як спеціальний вид роботи з групкою дітей. Проте на прогулянці досить часто випадає нагода для позапланового пригадування та застосування прислів’їв. Наприклад, коли раптово подув сильний вітер, тоді у пригоді стане прислів’я: «Куди вітер дме, туди й гілля хилиться», якщо небо закрила чорна хмара, вихователь пропонує приказку: «З великої хмари маленький дощ буває». На прогулянці взимку доречними будуть такі прислів’я: «Любиш їздити – люби і санчата возити»,  «Якби знав, де впаду, то й соломки підстелив».

Під час спостережень за природними явищами вихователь використовує такі прислів’я: «Багато снігу – багато хліба», «Де багато пташок, там нема комашок», «Як у травні дощ на дворі, то восени повні комори», «Синиця пищить – зиму вищить», «Зимою сонце світить та не гріє» та ін. [3, с. 294-295]

Під час сніданку, обіду, вечері можна використати прислів’я: «Кашу маслом не зіпсуєш», «Дорога ложка до обіду», «Добрий горщик та малий», «Так їсть – аж за вухами лящить» та ін.

Праця дітей на ділянці дошкільного закладу, на городі супроводжується прислів’ями: «Добрий початок – половина діла», «Як посієш, так і пожнеш», «Щоб мати, треба працювати», «Не хитруй, не мудруй, а чесно працюй» тощо.

Упродовж дня дитина чує різноманітні прислів’я та приказки. Слід зауважити, що дитяча мовленнєва творчість виявляється також у відтворенні та складанні власних прислів’їв та приказок. Діти промовляють їх за власною ініціативою, перебуваючи у стані збудження, емоційного підйому. Крім того, діти із задоволенням повторюють тексти, що раніше почули від дорослих, доповнюють, змінюють, тобто відтворюють їх творчо.

Також можна запропонувати старшим дошкільникам скласти невеличке оповідання, наприклад, про пору року, що складається з прислів’їв  та приказок:

Вихователь промовляє, починаючи розповідь: 

- У народі про зиму розповідають таке:

Дитина продовжує:

-  Синиця пищить – зиму вищить. Зимою сонце світить, та не гріє. То заметіль, то завірюха, бо вже зима коло вуха. До завірюхи треба кожуха.

Вихователь:

- У народі про літо, літні місяці розповідають так:

Дитина продовжує:

- Летить літо, як на крилах. Червень літо зарум’янив. Прийшов липень до хати – нема коли спочивати. Дощі в серпні там ідуть, де їх не ждуть, а жито жнуть [3, с. 294-295].

Важливо показати малюкам виразне мовлення фольклору, його яскравість, точність, влучність; вчити виділяти в тексті прислів’я або приказки засоби художньої виразності: епітети, порівняння, іронію, зіставлення, – та вчити доцільно використовувати їх у власних висловлюваннях. Наприклад, такі прислів’я містять порівняння:

- Зимове сонце – як зле серце.
- Зимне тепло – як мачушине добро.
- Зимою деньок, як комарів носок.

За допомогою наступних прислів’їв можна пояснити дошкільникам, як саме можна складати синонімічний ряд:

- Сім погод на дворі: сіє, віє, мутить, крутить, рве, зверху ллє, знизу мете.
-  В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, туманіє, шумить, мете, гуде і зверху йде.

У вечірні години рекомендується організовувати вечори українських прислів’їв та приказок. Плануються вони не частіше одного разу на півріччя. На таких вечорах пригадують добре знайомі прислів’я як вихователь, так і діти. До таких прислів’їв та приказок, які пропонуються дітям вперше, корисно підібрати ілюстративний матеріал (картинки, іграшки, предмети).

Використання прислів’їв, приказок та порівнянь морально-етичного змісту є стимулом для розгортання словесної творчості дітей, розкриття їхніх лінгвістичних здібностей і мовних обдаровань, а також способом мирного  залагодження конфліктів. Діти можуть використовувати їх і під час розв’язання сварки чи суперечки:

- Нехай буде гречка, аби не суперечка.

Отже, застосування прислів’їв та приказок у закладі дошкільної освіти сприяє активізації словника дитини, вдосконалює її мовлення, тренує мовленнєвий апарат, водночас виконуючи і певну виховну функцію, навчаючи з гумором дивитись на певні недоліки оточуючих та власні.

З метою подальшого удосконалення роботи з цього питання необхідно  поглиблено вивчити можливість застосування тематичних світлин, ілюстрацій до дитячих книжок та інших видів наочності, що відповідають змісту певних прислів’їв та приказок. Це дозволить найбільш точно та доступно пояснити дошкільникам їх прихований гумористичний зміст. Використання декількох видів опорної наочності, схем-моделей за змістом обраних дорослим прислів’їв та приказок надає можливість запропонувати дітям різні варіанти виконання творчих мовленнєвих завдань за змістом цих жанрів сміхової творчості. Також вихователь отримує можливість ускладнювати та урізноманітнювати види роботи з дітьми з метою їх  мовленнєвого розвитку.

Література

1. Богуш А.М., Гавриш Н.В. Дошкільна лінгводидактика: Теорія і методика навчання дітей рідної мови: Підручник / За ред. А. М. Богуш. Київ: Вища шк., 2007.
2. Богуш А.М., Гавриш Н.В., Котик Т. Методика організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей у дошкільних навчальних закладах. Підручник для студентів вищих навчальних закладів факультетів дошкільної освіти. Київ: Видавничий Дім «Слово», 2006.
3. Золотий колосок. Збірка фольклорних та літературних творів для роботи з дітьми у дошкільних закладах за програмою «Дитина» / Упор. Н.Я. Дзюбина-Мельник. Київ: Освіта, 1994.