Поняття «критичне мислення» використовується в методичній літературі вже близько 50 років. З 1956 року, коли Бенджамін Блум розробив таксономію пізнавальних здібностей, «критичне мислення» означає мислення вищого рівня[5, с. 7].

Для української дидактики і методики навчання ідея розвитку критичного мислення є достатньо новою. Як і в інших державах пострадянського простору, в Україні інтерес до розвитку критичного мислення  як освітньої інновації з’явився наприкінці ХХ століття[3].

Критичне мислення є мислення самостійне. Коли урок будується на принципах критичного мислення, кожен учень формулює свої ідеї, оцінки і переконання незалежно від інших. Самостійність є перша і, можливо, найважливіша характеристика критичного мислення.

Критичне мислення пов’язане із знаннями, базується на ньому. Інформація є відправним, а не кінцевим пунктом критичного мислення.

Критичне мислення починається з постановки питань із з’ясування проблем, які потрібно вирішити.

Американський філософ і педагог Джон Дьюї вважав, що критичне мислення виникає тоді, коли учні починають займатися конкретною проблемою[6, с. 7].

Критичне мислення потребує переконливого аргументування. Критично мисляча людина знаходить власне розв’язання  проблеми і підкріплює його розумними, аргументованими доводами.

Критичне мислення є мислення соціальне. Всяка думка перевіряється і відточується. Педагоги, що працюють у русі критичного мислення, завжди прагнуть використовувати на своїх заняттях різні види парної та групової роботи, включаючи проведення дебатів і дискусій, а також різні способи оприлюднення  письмових робіт учнів.

На основі багатьох психолого-педагогічних досліджень можна стверджувати, що під критичним мисленням розуміється тип мислення, який характеризується  сомостійністю, організованістю, цілеспрямованністю, практичністю та рефлективністю і дає можливість людині здійснюватиоцінку, обгрунтування і вибір васної позиції, думок, дій, вчинків, поведінки[5, с. 8].

Розроблено велику кількість прийомів і методів, які дозволяють не тільки засвоїти навчальний предмет, але й розвивати в учнів це, саме критичне мислення. Пропоную розглянути розробку уроку із використанням прийомів і методів критичного мислення.

Тема уроку: «Зрушення в житті українського села» 

Клас: 10

Мета:

• Навчити характеризувати процеси повꞌязані зі становленням колгоспоної системи, суцільної колективізації, визначати причини та наслідки Голодомору 1932-1933 рр., пояснюватита застосовувати  поняття «колективізація», «колгосп», «радгосп»;
• Розвивати та удосконалювати навички критичного мислення, усного мовлення, роботи в групах;
• Виховувати громадянську компетентність, почуття патріотизму до історичного минулого своєї Батьківщини.

Очікуванні результати

Після уроку учні зможуть:

• Пояснювати процес становлення суцільної колективізації;
• Визначити причини та наслідки Голодомору 193201933 рр.;
• Пояснювати поняття та терміни: «колективізація», «колгосп», «радгосп», «Голодомор»;
• Працювати з картою;
• Працювати в групах.

Основні терміни та поняття: «колективізація», «колгосп», «радгосп», «Голодомор».

Основні дати: 1929 - 1940 рр. - суцільна насильницька колективізація

1932 - 1933 рр. – Голодомор.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: настінна карта «Україна в 20-30 рр. ХХ ст.», атлас, підручник «Історія України, 10 клас» за ред. В. Власова.

Хід уроку

Вступна частина

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

Історичний диктант

1928-1932 рр. – період  І п’ятирічки.

1928 р. –  Шахтинська справа.

1932 р. – відкриття  Дніпрогесу.

1933- 1937 рр. – період  ІІ п’ятирічки[1, с. 678].

Соціальна індустріалізація – комплекс заходів, що мав на меті модернізацію промисловості[2, с. 139].

Робота з картою

Покажіть на карті найбільші промислові центри України в період індустріалізації.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Метод «Асоціативний кущ» використовується для організації ідей, думок з приводу теми[5, с. 21].

Які у вас  асоціації зі словом «колективізація»?

Орієнтовні відповіді:

Прийом «Слово вчителя»

На сьогоднішньому уроці ми з вами розглянемо які зрушення відбувались в житті українського села в умовах суцільної колективізації.

Основна частина

ІV. Вивчення нового матеріалу

План

1. Суцільна колективізація: причини, методи, наслідки.
2. Голодомор 1932-1933 рр.
3. Становлення колгоспної системи.

• Суцільна колективізація: причини, методи, наслідки

Вчитель розкриває питання за допомогою прийому «Що? Де? Коли? Як?», учні ведуть відповідні записи в зошиті у формі тез.

Категорія учнів: 6 -10 класи

Кількість учасників – 5 –15 .

Даний прийом може використовуватись у будь якій частині  уроку (вступна, основна, закріплення). Для мотивації: відповідаючи на питання учні прогнозують, що вони вивчатимуть на уроці. При вивченні певного питання, розкритті теми, а також для підведення підсумків уроку.

Алгоритм прийому

Учні відповідають на запитання

Що? – іменник,  подія чи явище. Якщо прийом застосовується у вступній частині уроку, то це може бути тема.
Де? – географічні рамки події (Де відбувається дана подія чи явище?)
Коли? – визначення хронологічних рамок події чи явища (Коли відбувались дані події чи явища?)
Як ? – вказати як відбувалась подія (причини, хід подій або періоди, наслідки)

Прийом «Що? Де? Коли? Як?»

Що? – Суцільна колективізація

На XV з'їзді ВКП (б) у 1927 р. прийнято рішення про колективізацію сільського господарства.

У 1929 р. розпочато суцільну насильницьку колективізацію - перехід від одноосібного до колективного, а по суті - державного, господарства на селі[9, с. 323].

Причин проведення колективізації було декілька. Економічна - для здійснення індустріалізації був потрібен хліб, щоб прогодувати масу працюючих у місті і продати його за кордон для отримання коштів на придбання устаткування й матеріалів. А в такій кількості купити хліб держава - за відсутністю коштів - була неспроможна, тому й вирішили просто його забрати. Політична - згідно з марксизмом селяни вважалися дрібною буржуазією, якій не місце у соціалістичній державі. Селян треба було перетворити у найманих сільськогосподарських робітників - тобто забрати у них землю і продукти, які вони виробляли.

Мета колективізації - створення колективних господарств з максимальним рівнем усуспільнення: комун і артілей. Це давало змогу правлячій партії безконтрольно розпоряджатися ресурсами села [9, с. 324].

Де?

За темпами колективізації СРСР був поділений на регіони:

- Північний Кавказ і Поволжя мали бути колективізовані до весни 1932 року;

- Україна і Білорусія - до весни 1933 року;

- решта території СРСР - до весни 1935 року [2, с. 143].

Коли? 1929 - 1940 рр. - суцільна насильницька колективізація

Як? Методи колективізації та наслідки

Суцільна колективізація, на думку Й.Сталіна, мала забезпечити нерівноцінний обмін між містом і селом, полегшити викачування сільськогосподарських ресурсів у державний бюджет для прискорення індустріалізації, ліквідувати заможне селянство - так званих «куркулів» - як «ворогів радянської влади», поставити під повний контроль тоталітарної держави селянина-власника, змушеного стати найманим сільськогосподарським працівником, позбавленого знарядь виробництва, обмеженого в громадянських правах, слухняного виконавця волі партійно-державної бюрократії[9, с. 325].

На перших порах колективізація розглядалася як один із засобів розв'язання хлібозаготівельних криз. Досвід ліквідації кризового становища із зернозаготівлями 1927-1929 рр. підказав Сталіну, що не так просто купувати у селян зерно за директивними цінами. Краще було б установити повний політичний та економічний контроль над селянством, ліквідувати ринок, і проблема заготівельних криз сама собою вичерпається, оскільки селянину нікуди буде подітися[9, с. 321].

Звичайно, селяни-власники не виявляли навіть найменшого бажання відмовлятися від своїх господарств. Вони змушені були робити це тільки під загрозою їх неминучої ліквідації.

Суцільна колективізація спочатку прийняла форму організації артілей, що більше нагадували комуну, з усуспільненням корів, дрібної худоби й птиці. Реакцією селян на такі брутальні дії з боку влади стали продаж або забій худоби, псування реманенту. В багатьох місцевостях мали місце антиколгоспні та антирадянські виступи.

З метою виправлення становища, що склалося на селі, 2 березня 1930 р. газета «Правда» надрукувала статтю Й.Сталіна «Запаморочення від успіхів» і нову редакцію Примірного статуту сільгоспартілі. У статті засуджувалися «перегини» по відношенню до селянства, а відповідальність за них повністю перекладалася на місцевих керівників. Наголошувалося на дотриманні принципу добровільності при утворенні колгоспів. Статут сільгоспартілі надавав колгоспникам право мати корову, іншу живність, та головне, присадибну ділянку. 14 березня ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про боротьбу з виправленнями партлінії в колгоспному русі», яка вимагала від місцевих парторганізацій усунути допущені помилки і зосередити увагу на господарському й організаційному зміцненні колективних господарств. Як покаже майбутнє, все це було тактичним ходом Сталіна з метою притупити невдоволення селянства.

Головним критерієм у визначенні куркуля був суб'єктивний більшовицький підхід - хто найбільше має на селі засобів виробництва й використовує найману працю, той і є експлуататором. Оскільки багато куркульських родин було знищено під час громадянської війни, то заможними ставали ще недавно бідні селяни, які розбагатіли за роки НЕПу завдяки праці всіх членів родини, ощадливості та хазяйновитості. З метою успішного здійснення суцільної колективізації Сталін вирішив знищити весь цей прошарок селянства, до складу якого зарахували й тих селян, які опиралися усуспільненню. При цьому статус незаможника аж ніяк не гарантував безпеку противникам колективізації - їх оголошували «підкуркульниками» й піддавали репресіям [9, с. 321].

Тиск держави на заможне селянство розпочався вже на початку 1928 р., коли з метою подолання хлібозаготівельної кризи на селянські господарства накладали конкретні завдання щодо продажу хліба по занижених цінах. Селян, які не виконували цих рішень, спочатку штрафували, а у разі повторної «неслухняності» продавали їхнє майно з торгів.

Відчувши на собі тиск тоталітарної державної машини, заможні господарі змушені були продавати своє майно й худобу, кидати землю і тікати до міста в пошуках роботи на новобудовах. Внаслідок цього кількість заможних господарств невпинно зменшувалася.

Прискорення колективізації остаточно вирішило долю заможного селянства. 27 грудня 1929 р. на Всесоюзній конференції аграрників-марксистів Сталін оголосив завдання «ліквідації куркульства як класу». Порядок розкуркулення визначався постановою ЦК ВКП(б) від ЗО січня 1930 р. «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації», згідно з якою, господарства, які підлягали ліквідації, поділялися на три категорії[1, с. 422].

До першої відносилися «учасники та організатори антирадянських виступів і терористичних актів» (відповідно до рішень судових органів вони мали бути ізольовані у в'язницях або таборах), до другої - ті, хто «здійснював менш активний опір» кампанії розкуркулювання (їх разом із сім'ями висилали в північні й східні райони СРСР), до третьої - розкуркулені, що не чинили ніякого опору (вони одержували зменшені земельні ділянки за межами колгоспних земель) [1, с. 425].

Списки куркулів з поділом на категорії мали складатися за рішеннями наймитсько-бідняцьких зборів або сільських сходів та затверджуватися виконавчими комітетами. По суті кампанія «ліквідації куркульства як класу» була формою репресій проти всього селянства.

Зафіксовано багато випадків дикого свавілля місцевих активістів. Наприклад, у деяких селах до списків на розкуркулення заносили всіх селян: бідняків, середняків і так званих куркулів. Часто забирали не лише землю та худобу, а й продукти харчування та речі особистого вжитку. Розкуркулювання позбавляло селян засобів існування, призводило до масової безпритульності «куркульських дітей», до їхніх поневірянь та голоду.

Колективізація призвела до утвердження на селі командної економіки шляхом одержавлення новоутворених сільгоспартілей, знищення економічних стимулів до праці в селян. Тепер продрозкладка здійснювалася не індивідуально, як у роки громадянської війни, а колективно, у формі обов'язкових хлібопоставок колгоспами[1, с. 425].

У теорії примушування селян вступати в колгоспи вважалося як перегин, а на практиці завдяки репресивним заходам влади колективізація розгорталася. Більшовицьке центральне керівництво через місцевих урядовців продовжувало методично за допомогою адміністративних й економічних заходів (через посилення оподаткування, погрози розкуркулення, обмеження землекористування тощо) тиснути на селян-одноосібників. Тому більшість з тих, хто залишився на селі, не мав іншого вибору, як податися до колгоспів, кількість яких з 1931 р. знову невпинно зростала.

Колективізація з року у рік супроводжувалася зменшенням валових зборів зернових культур. Селяни масово забивали власну велику рогату худобу, свиней, овець, кіз. Їх поголів'я за 1928-1932 рр. зменшилося у більш ніж два рази. В ході колективізації була ліквідована мережа підприємств й організацій сільськогосподарської кооперації, яка успішно розвивалася протягом 20-х років.

У 1932 р. в містах було запроваджено паспортну систему. Селянам влада паспорти не видала з метою прикріплення їх до землі, що стало своєрідним відродженням кріпосного права.

Єдиною мізерною поступкою держави для колгоспників стали присадибні ділянки. У громадському господарстві - колгоспі - люди мали працювати майже задарма, за відсутності всякої мотивації до продуктивної праці. Головним обов'язком колгоспників ставало виконання держпоставок, які заздалегідь не визначалися. Ціни на сільськогосподарську продукцію, що передавалася в розпорядження держави, були занижені. До того ж інфляція взагалі робила їх символічними. План колгоспам на здавання сільгосппродукції встановлювався максимально наближеним до зібраного урожаю. Після його виконання для розподілу за трудоднями, як правило, вже нічого не лишалося. Доводилося розраховувати лише на власні присадибні ділянки та домашню живність.

В умовах тоталітарного режиму зміни соціального складу селянства проходили за трьома головними напрямками: знищення заможних верств; перетворення колгоспного селянства внаслідок насильницького примусового об'єднання селянських мас у колективні господарства в саму найчисельнішу групу сільського населення; формування нових соціальних груп, які б відповідали потребам і запитам адміністративно-командної системи.

Реально більшість селян було об'єднано в колгоспи до 1933 року, а на 1940 р. колективізовані 96,9% селянських дворів. Головним методом здійснення цього процесу став терор проти селянства. Особливо нещадно боролися проти заможних селян - "куркулів", які вперто не бажали йти у колгоспи. "Розкуркулено" 15% селянських господарств, хоча куркулів, за офіційною статистикою, налічувалося не більш 4%. Трагічні результати колективізації - повна дезорганізація сільськогосподарського виробництва, його хронічне відставання, скорочення поголів'я худоби у 2-2,2 рази, голодомор 1932 - 1933 років, від якого тільки в Україні загинули від 3 до 7 млн. чоловік[1, с. 424].

Невід'ємною складовою частиною суспільного життя став терор проти всіх верств населення, який масово охопив країну наприкінці 20-х років. "Стара" інтелігенція, яка вижила у 20-ті роки, майже вся була знищена в ході сфабрикованих процесів - "шахтинської справи" (1928 р.), процесами над "Промпартією", "Спілкою Визволення України" (1930 р.) тощо. Найбільш активна і працелюбна частина селянства знищена ,в ході колективізації. У містах уведено у дію закон, за яким робітник за найменший проступок звільнявся з роботи, лишався картки споживача з подальшим виселенням його з квартири, запроваджено паспортну систему. В другій половині 30-х років розстріляно верхівку Червоної Армії - з п'яти маршалів залишився один. Тільки у Київському військовому окрузі репресовано більше 40 тисяч військових. Кадрів не вистачало, і багатьма полками командували лейтенанти[1, с. 425].

Для спрощення процесу "судочинства" створювалися позасудові органи - "трійки" (секретар райкому партії, голова райвиконкому, начальник обласного ДПУ), що наділялися судовими повноваженнями. Розширювалася мережа концтаборів, були відновлені каторга, смертна кара. У 1930 р. виправно-трудові табори ДПУ об'єднані у сумнозвісний "архіпелаг" ГУЛАГ (на російській - Главное управление лагерей), яскраво описаний О. Солженіциним.

Приводом до посилення репресій стало убивство у 1934 р. першого секретаря Ленінградського обкому і міськкому ВКП (б) С. Кірова. Пік репресій припадає на 1937 - 1938 роки. В результаті було знищено більше ЗО млн. чоловік, ліквідована еліта суспільства. Одночасно з цими подіями, у 1936 році, була прийнята сталінська Конституція (один з головних авторів тексту - М. Бухарін), що за змістом була однією з найдемократичніших у світі. Інакше, як знущання з громадян своєї держави, такі дії оцінити неможливо[1, с. 426].

Метод «Прес» використовується при обговоренні дискусійних питань та при проведенні вправ, у яких потрібно зайняти й чітко аргументувати визначену позицію з проблеми, що обговорюється. Метод учить учнів виробляти й формулювати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стислій формі[6, с. 36].

Висловіть свою думку, щодо процесів становлення колективізації.

Робота з термінами

Опрацюйте &24 cт. 144, дайте визначення термінам та поняттям: «радгосп», «колгосп».

Орієнтовні відповіді:

Радгоспи – державні сільсько-господарські  підприємствава, які утворилися в СРСР на основі націоналізованої власності на землю, засоби виробництва та найманої робочої сили

Колгоспи – колективні сільськогосподарські підприємства в СРСР. Створені під час суспільно-економічних  перетворень, здійснюваних більшовиками, шляхом насил. колективізації індивідуальних селянських господарств.

  2) Голодомор 1932-1933 рр.

Метод «Робота в малих групах» для ефективного спілкування і співпраці.

Учні  об’єднуються в малі групи та готують інформацію щодо Голодомору 1932-1933 рр.

Завдання для груп

І. група. Розкрийте причини Голодомору 1932-1933 рр.

ІІ. група. Наслідки Голодомору 193201933 рр. для України.

Підготовлену інформацію групи оголошують, результатом роботи є складена таблиця.

Орієнтовний вигляд таблиці:

3) Становлення колгоспної системи

Метод «Кластер» - це спосіб графічної організації матеріалу, що дає змогу унаочнити думки, які виникають у нас при заглибленні в ту чи іншу тему[6, с. 17].

Опрацюйте текст підручника та складіть кластер «Колгоспна система»

Орієнтовні відповіді:

Заключна частина уроку

1. Узагальнення знань учнів

Прийом «Товсті та тонкі запитання» дозволяє навчити учнів розрізняти закриті і відкриті запитання[5, с. 28].

Домашнє завдання.

Опрацювати текст підручника & 21 та виконати завдання 4.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України: навчальний посібник. –К.: Академвидав, 2007. – 688 с.
2. Власов В., Кульчицький С. Історія України. 10 клас.- К.:Ранок, 2018. – 304с.
3. Власов В., Островський В. Методика викладання курсу «Історія України/Історія і суспільствознавство в школах України: теорія та методика навчання – 2013 – №4 липень-серпень – С. 4 -8.
4. Енциклопедія сучасної України – [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=1445
5. Навчаємо критично: посібник для вчителів /За ред. О.І. Пометун, І.М. Сущенко. – Д.: ЛІРА, 2016.- 144 с.
6. Основи критичного мислення: методичний посібник для вчителів / за ред. О.І. Пометун, І.М. Сущенко. – Д.: ЛІРА, 2016. – 156 с.
7. Падалка С.С. РАДГОСПИ[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Radhospy 
8. Підласий І.П. Продуктивний педагог. Настільна книга вчителя. Х.: Вид. група «Основа», 2010. – 360 с.
9. Плохій С. Брама Європи. – Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019. –
10. Пометун О.І., Пилипчатіна Л. М. Основи критичного мислення: навчальний посібник для учнів 10(11) класів загальноосвітніх навчальних закладів – К.: Видавничий дім «Освіта», 2016. – 192 с.
11. Суспільствознавчі предмети. 5-11 кл.: навчальні програми, інструктивно-методичні рекомендації щодо вивчення у закладах загальної середньої освіти навчальних предметів у 2018/2019 н.р./ Укладач Р. І. Євтушенко. – Харків: Видавництво «Ранок», 2008. – 208 с.