Постановка проблеми.  Останнім часом спостерігається збільшення кількості  дітей із складними порушеннями мовлення. Актуальність цієї проблеми зростає у зв’язку з переходом до  навчання дітей з шести років, передбаченим «Законом  України про дошкільну освіту»,  Постановою Кабінету Міністрів України «Про поетапний перехід до 12-річної освіти» та Базовим компонентом дошкільної освіти, що зобов’язують до своєчасного оволодіння рідною мовою та набуття мовленнєвої компетентності. Саме у Базовому компоненті дошкільної освіти як узагальнюючій концептуальній основі навчання та виховання дітей дошкільного віку основною вимогою є формування особистості дитини, її соціальної та життєвої компетентності. У поняття життєва компетентність можна вкласти дуже багато, бо це дуже широке поняття, що узагальнює всі види компетентності в різних сферах діяльності, а особливо мовленнєвій. Тому і фахівці і батьки повинні докласти багато зусиль, щоб мовлення дитини розвивалося правильно та своєчасно.

Аналіз основних досліджень з обраної проблеми. Сучасні дослідники (А.Богуш, Л.Калмикова, К.Крутій, Ю.Рібцун та інші) вважають розвиток мовлення у дошкільному віці основною умовою формування мовленнєвої компетентності, як багатокомпонентного утворення, чинником якого виступають фонетична,  лексична,  граматична,  діамонологічна компетенції, що включають знання, вміння, навички відповідні вимогам життя.

Ще древні римляни та греки, у яких слово відігравало  важливу суспільну роль, а навчання виразному мовленню, риторики входило в  перелік основних предметів загальної освіти, мали уявлення про розлади мовлення. Вже перші спогади про майже всі відомі розлади мовлення ми зустрічаємо у працях Гіппократа. Аристотель вважав недостатню рухливість органів артикуляції основною причиною недоліків мовлення. Корнелій Цельс перший описує лікування хвороб мовлення, Гален став основоположником  наукового вчення  про хвороби мовлення, він ретельно визначив наукову термінологію хвороб мовлення. Згадки про мовленнєві розлади зустрічались у писемних пам’ятках народів Давнього Сходу,  в індійській літературі у візантійських роботах. Отже, видатні діячі давнього світу, давнього сходу середньовіччя усвідомлюючи значущість гарного мовлення та освіти, мали уявлення про мовленнєві розлади. Мислителі – гуманісти, енциклопедисти, просвітителі, педагоги та суспільні діячі XVII – XIX століття в Західній Європі та Росії, а саме: Я. Коменський, ДЖ. Локк, Ж. Руссо, І Песталоцці, К. Ушинський, М. Ломоносов та інші широко розглядають питання про роль мовлення в розвитку дитини. Правильне мовлення дітей і можливі його недоліки, роль вправ у вихованні правильного мовлення у дитини, розробляються прийоми та послідовність навчання дитини правильної вимови.

М. Ломоносов був  одним із засновників вітчизняного мовознавства. В своїх працях він писав про значення мови в цілому для суспільства і для окремої людини зокрема. Він перший приділив увагу органам мовлення, питанню про утворення звуків залежно від різного положення органів мовлення. Він наголошував на тому, що чисте, правильне та красиве мовлення залежить від спеціальних мовних вправ. Ломоносов наполягав на тому, що необхідно виконувати такі вправи дотримуючись певних правил, зокрема він вважав,що необхідно часто вправлятись силою голосу, стежити за виразною інтонацією, розумно використовувати мовні паузи, помірно дотримуватись темпу мовлення, доцільно вживати жестикуляцію та дотримуватись мовної поведінки виступаючого в цілому. Він  визначав характерні риси красивого мовлення, підкреслював залежність від вивчення людиною мовлення, частоти вправ та наслідування правильним зразкам мовлення людей. З цього виходить, що проблеми виникнення порушень усного мовлення турбували людство з давніх часів. Люди усвідомлювали значущість правильного мовлення в суспільстві і для кожного індивіда зокрема, тому помічали й описували порушення та вади мовлення, шукали їх можливі причини та відшукували засоби їх подолання.

Мета статті  –  розкрити зміст корекційної роботи вчителя-логопеда та вихователів спеціалізованих груп  з формування правильного мовлення дитини протягом дня.

Виклад основного матеріалу.  В сучасній логопедії найважливішою проблемою сьогодення є раннє виявлення та попередження мовленнєвих вад у дітей. Саме  своєчасно проведена корекційна робота, усунення причин, що обумовлюють виникнення  таких порушень, значною мірою залежить не лише розвиток мовлення, а й формування пізнавальної діяльності дитини, становлення її особистості. Корекційна робота  дає очікуванні та позитивні наслідки, якщо вона здійснюється фахівцями-логопедами у дуже тісному зв’язку з вихователями, психологами та медиками. Запорука  успішної корекційно-розвивальної роботи у логопедичній групі дітей дошкільного віку це чітка та продумана система, суть якої полягає в інтеграції логопедії в навчально – виховний процес життєдіяльності дошкільнят.[3.c.64]. Протягом навчального року логопед проводить фронтальні та індивідуальні заняття, а також підгрупові заняття з корекції звуковимови. Узгодження розкладу занять вчителя -логопеда та  розкладу занять вихователів  дозволяє чітко організувати корекційно-виховний процес з урахуванням розподілу навантаження , що дає змогу без зайвого напруження і втоми виконувати всі завдання. Головне завдання протягом всього часу вивчення теми є тісний взаємозв’язок логопеда та вихователя. Вихователь  забезпечує практичне знайомство з предметами та явищами, логопед поглиблює і забезпечує формування лексико-граматичних категорій. Ефективність корекційно-розвивальної системи досягається чіткою організацією життя під час перебування дитини у дитячому садку та наступністю у роботі логопеда та вихователя, що сприяє практиці вільного мовленнєвого спілкування, закріпленню мовленнєвих навичок у дітей у різних видах діяльності. Протягом дня діти засвоюють знання відповідно до: загальноосвітньої та корекційної програми. Закріплювати вимову поставлених логопедом звуків. Але слід чітко розділити функції вихователя та вчителя- логопеда.

Функції  вчителя-логопеда та вихователя у процесі роботи над лексичною темою:

Висновок.  Саме цілісна та комплексна корекційно-розвивальна робота в умовах логопедичної групи у ДНЗ неможлива без плідної співпраці вчителя- логопеда та вихователя. Правильно організований педагогіко-психологічний вплив вихователя значною мірою попереджує появу стійких негативних поведінкових реакцій, тому одним з його завдань э створення доброзичливих відносин та сприятливого клімату у дитячому колективі, ослаблення у малюків негативних переживань, пов’язаних із відчуттям дискомфорту через нерозуміння мовлення однолітками та дорослими. Кожен із працівників спеціальних груп дошкільного закладу має свої специфічні цілі, але водночас і загальну єдину мету подолання загального недорозвитку мовлення у дошкільників та виховання повноцінної особистості.[9.с.57].

Література

1. Базовий компонент дошкільної освіти – нова редакція . Київ - 2012
2. Богуш А.М. Мовленнєвий розвиток дітей: сутність та шляхи реалізації // Дошкільне виховання. – 1999. − № 7.
3. Ветрова В.В. Ребенок учится говорить /В.В.Ветрова, Е.О Смирнова. – М.: Знание , 1988 – 64 с.
4. Журнал «Логопед» № 5 вересень 2013 видавництво «Основа».
5. Закон України «Про дошкільну освіту», 2001.
6. Логопедия / Под ред. Л.С. Волковой, С.Н. Шаховской. – 3 – е изд. перераб. и доп. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. – 680 с.
7. Методика розвитку рідної мови: Ознайомлення із навколишнім У дошкільному закладі// За ред. А.М. Богуш. – К.: Вища школа, 1992.
8. Програма розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля» - Тернопіль. Мандрівець. - 2013р.
9. Рібцун Ю.В. корекційне навчання з розвитку мовлення дітей молодшого дошкільного віку із ЗНМ. – Київ. Освіта України.2011. – 57с.
10. Смирнова Л.Н. Логопедія у дитячому садку. – М., 2006
11. Хребтова Н.П. Вчись говорити правильно! – Х,: ТОВ Видавнича група «Основа», 2010р.