З огляду на несприятливі умови для розвитку перекладацтва в українській літературі 30-80-х рр. минулого століття, неабияким щасливим винятком вважаються переклади Яром Славутичем англомовної лірики. Тому, на наш погляд, актуальним є фаховий аналіз перекладацьких практик письменника, зокрема, в царині поетичного доробку Д. Кітса, що сформульовано в назві розвідки. Отож, метою автора є історіографічний екскурс у критичну рецепцію перекладацьких засад Яра Славутича, що й визначає завданням ілюстрацію останніх посередництвом тогочасних рецензій у діаспорі й сучасної компаративної розвідки С. Захаркіна, присвяченої інтерпретаціям (Б. Пастернак, В. Мисик, Яр Славутич) творчого доробку Дж. Кітса [1,с. 103-116].

Літературні захоплення разом із високим рівнем філологічної культури дали Яру Славутичу можливість збагатити українську літературу «самоцвітами світової скарбниці» [Іванченко М. Козацька муза Яра Славутича // Херсонський збірник. – К.: Дніпро,1998.]. Натхнений порадою М. Рильського, не маючи ґрунтовних монографій про творчість Дж. Кітса , Яр Славутич знайомиться з російськими перекладами Б. Пастернака творів англійського поета, критично їх переосмислює і творить свого Кітса. Опубліковані перші переклади українською мовою (John Keats. Vybrani poeziyi (Selectedpoems). Preface and translated into Ukrainian by Yar Slavutych. London, Ukrainian Publishers Ltd., 1958. 50 p.) викликали жваве зацікавлення еміграційного читача й літературного критика.

Так, О. Івах охарактеризував виданняДж. Кітса українською «милою несподіванкою» для читачів, які отримали «переклади десятьох найбільше славних сонетів, шістьох од та кількох баляд і пісень» [4,с. 348]; С. Гаєвський наголосив на поступі української літератури в плані перекладу іноземної класики, бо до цього часу «тільки російська література тішилася перекладами з англійської класичної літератури. Інші мови були позбавлені такої можливости» [4,с. 353]; Л. Ромен акцентує увагу на багатстві мови Яра Славутича, на свіжості й оригінальності зворотів і слів, що «їх часто цураються (або й не знають) деякі наші письменники, накопичуючи замість їх то москалізми то полонізми» [4,с. 354]: «,,Його витання красовита врода Не кане в небуття”. Це ще один синонім до слів «красний», «гарний», «чудовий» тощо. «…Немов струмки безсмертного питва».

Це щиро народне слово «питво» заступає оті осоружні – «напиток» (москалізм) і «трунок» (полонізм)» [4, с. 354]; І. Костецький висновує, що Яр Славутич у «ґрунті своєму» виразний «клясицист», тому в «зустрічі з Кітсом у нього не було особливих труднощів, а навпаки, виявилось принципово споріднене: абсолютно ясна конструкція образу, врівноваженість рядка й заокругленість строфи» [4,с. 350]. С. Захаркін наголошує значні труднощі перекладу поезій Дж. Кітса, тому що він – «шліфувальник» і перфекціоніст – «досягає часом дивовижного напруження думки, щільности й насичености вірша» [1, с. 104], Зважаючи ж на складну архітектоніку образів, за Кітсовим принципом «essentialbeauty» покликаних обсервувати максимально досяжні межі естетичного сприйняття дійсності, знаходячи «вічне в скороминущому, прекрасне – у звичному і повсякденному» [1,с.  104], перекладачеві необхідно самому бути мислителем відповідного рівня і мати вміння «мобілізувати різні стилістичні шари його рідної мови, уважно й відповідально поставитися до кожного образу, слова» [1,с. 104].

Зауважмо, що масові видання творів Дж. Кітса на сьогодні містять коментарів удвічі більше за обсяг оригінального спадку. С. Захаркін насамперед загострює увагу на язичницькому культовіслова Б. Пастернака, на його двоплановій метафоризації дійсності – внутрішньому чуттєвому світові людини і зовнішньому світу живої та «мертвої» природи (причому, тотально олюдненому, зв'язаному з поетом «нитками раптових, непередбачуваних, часто випадкових асоціяцій» [1,с. 106]) в їхньому неймовірному переплетінні аж до відчуття читачем безпосередньої присутності при появі нових смислів. Усе це бачиться поетом «впритул», гіперболізується, вияскравлюється поетичною деталлю, яка подається в крупному ракурсі з навмисним уповільненням (М. Новикова), аби краще її розгледіти. Отож, поезія Б. Пастернака – чотиривимірна; автор гостро відчуває плин часу, від чого з'являється і «залишається враження якоїсь миттєвости, чуттєвої конкретності, індивідуальности кожного образу» [1,с. 106-107]. До того ж, російський поет не визнавав у творчості будь-яких виявів (будь-чого взагалі) стереотипно-застиглого, тримаючи внутрішній зміст вірша в постійній дії, не переймаючись його статичною будовою чи навіть логічним завершенням (Д. Лихачов), а тому принципово відкидав класичні форми сонета чи октави.

Яр Славутич у поезії, за визначенням С. Захаркіна, дволикий Янус. Дослідник апелює до збірки «Правдоносці» (1948), яка містить поетичну програму митця – поезію «Різьбар». За нею неприховано постають риси справжнього мистецтва – «врівноваженість, кларизм, підпорядкованість головній ідеї» [1,с. 107]. Такий – неокласичний Яр Славутич, наголошує науковець, – «антипод Бориса Пастернака» [1,с. 107] (курсив наш – Т. Я.). Славутич-перекладач прагне передусім зберегти відомий йому «дух» поезії Дж. Кітса, тому його мистецький хист спрямований на дотримання адекватності, яка включає «збереження і «музикальности», і ритміко-синтаксичної схеми, заданих оригіналом» [1,с. 110]. Спостереження ілюструється конкретним порівнянням оригіналу з трьома його перекладами, ценральними персонажами котрих постають море і мушля.

Дж. Кітс:Often 'tis in such gentle temper found, / That scarcely will the very smallest shell / Be moved for days from where it sometimes fell, / When last the winds of Heaven were unbound [1,с. 109]. (Строфа Дж. Кітса має мушлю і пасивність моря, що досягається широким перифразом, властивим художньому мисленню поета. Ускладнюючи його додатковими образами, митець зберігає головну ідею, що «пов'язує та протиставляє два чотиривірша: примхливий характер стихії. Море, яке ще вчора «glutted twice ten thousands caverns», сьогодні рухається настільки повільно, що за кілька днів (fordays) не посуне найменшої мушлі» [1,с. 109].)

Б. Пастернак:Шепча про вечность, спит оно у шхер. / И вдруг, расколыхавшись, входит в гроты, / И топит их без жалости и счёта, / И что-то шепчет, выйдя из пещер. // А то, бывает, тише не в пример, / Оберегает ракушки дремоту / На берегу, куда её с излёту / Последний шквал занёс во весь карьер[1, с.109]. (Катрени Б. Пастернака олюднюють характеристики й стосунки персонажів вірша. Перекладач вдало відтворив семантико-стилістичну структуру першотвору, але водночас ужитком сильнодіючих стилістичних засобів (інверсії, афіксації або зменшувально-пестливого суфікса -к, який перевів поезію у камерний регістр) певним чином «викривив її, змінивши пропорції між значеннєвими компонентами в рядку-ланцюзі» [1,с. 109-110].)

В. Мисик:А це в такому ніжиться лелінні, / Мов цілий світ у лагоді завмер, / І черепашці висохлій тепер / Уже й не сняться хвилі білопінні [2, с. 473].(У набагато пізнішому перекладі В. Мисика відбувається переосмислення паралелізму й заміна його рівноцінним (на думку перекладача, – зауважуєС.Захаркін), що зберігає головну ідею катрена [1, с.110].)

Яр Славутич:Чи прийме настрій ніжний, мов блакить, / І, давши спокій кам'яному лону, / Ласкаво мушлю обпливає сонну, / Що кинув шквал колись у грізну мить [3, с.223].Переклад Яра Славутича розставляє все на місця в аспекті збереження образів перифразу та відтворення семантико-стилістичної структури оригіналу. Щодо «Кітсового духу», дослідник наголошує на характерній особливості нашого неокласика-перекладача: «…залишати, де можна (марковано С. Захаркіним – Т. Я.), лише «кінці» авторської метафори або перифразу, не порушуючи […] підводної частини айсберга» [1,с. 110]. Нагадаємо, дефініція «де можна» постає складником вищезгаданої адекватності. Зазаначене поняття включає дбайливе відтворення алітерацій і цезур, паралелізмів і повторів (рефренів), уважне ставлення до афористичності лірики Дж. Кітса, що ілюструється, наприклад, таким блискучим прикладом: «Athingofbeatyisajoyforever» / «Коштовний твір – назавжди насолода» тощо. Останній перекладний поетичний вислів наголосив згадуваний вище О. Івах, попередньо зауважуючи: «…як зворушливо промовляють до нас оці слова: «О ви, що містом натрудили очі! Керуйте зір на моря ширину, І вам жаданий спокій заблискоче». Або як природно звучить і думка Кітса про славу в перекладі Славутича:,,Немов коханка, слава осяйна гордує тим, хто пада на коліна. Зате віддається радісно вона Тому, хто не просив її уклінно”» [4,с. 348].

У перекладах Яра Славутича також зустрічаються зміни авторського тексту задля дотримання все тієї ж адекватності. Звернімось до образу зими «thenewsoft-fallenmaskofsnowuponthemountainsandthemoors» (підкреслення С. Захаркіна – Т. Я.) в сонеті Дж. Кітса «BrightStar! WouldIBeSteadfastAsThouArt». Підкреслене словосполучення В. Мисик передає точним підрядником: «м'яка маска». Натомість Яр Славутич змінює образ взагалі: «Завія Пухнастим снігом повиває світ» [1,с. 111]. Дослідник знаходить логічне пояснення такому перекладацькому варіанту: «Як «маска» асоціюється з посмертною маскою, так «повиває» – з «саваном» [1,с. 111], що зберігає трагізм авторського образу й потверджує «вплив стереотипів образного мислення на творений ним (Яром Славутичем – Т. Я.) переклад» [1,с. 111].

На думку дослідників, шедевр пізнього Дж. Кітса оду «ToAutumn» можна вважати зразком перекладацьких принципів Яра Славутича, що простежується в порівнянні оригіналу з перекладом російською Б. Пастернака:

Season of mists and mellow fruitfuiness,/(Пораплодоношеньяидождей!)*
Close bosom-friend of the maturing sun;/(Ты вместе с солнцем огибаешь мызу,)
Conspiring with him how to load and bless/ (Советуясь, в осколько штук гроздей)
Withfruitthevinesthatroundthethatch-evesrun,/(Одеть лозу, обвившую карнизы,)/Tobendwithapplesthemoss'dcottage-trees,/(Как яблоками отягчённый ствол)/Andfillallfruitwithripenesstothecore;/(У входа к дому опереть на колья,)/Toswellthegourd, andplumpthehazelshells /(И вспучить тыкву, и напыжить шейки)/Withasweetkernal; tosetbuddingmore,/(Лесных орехов, и как можно доле)/Andstillmore, laterflowersforthebess,/(Растить цветы последние для пчел,)/Untiltheythinkwarmdayswillnevercease,/(Чтоб думали, что час их не прошёл)/ForSummerhaso'er-brimm'dtheirclammycells[1, с. 113].(И ломится в их клейкие ячейки.) [1,с. 113-114].

Головною хибою перекладу Б. Пастернака, на думку С. Захаркіна, є надмір конкретизації й деталізації авторських образів. Перекладач наділив автора поезії такою «гостротою зору», уточнює дослідник, «яка ще не була притаманна поетам тієї доби, зокрема, англійським романтикам, і яка більшою мірою характерна для європейських та американських літератур ХХ ст.» [1, с. 112]. Разом з тим, Б. Пастернак максимально наближує творчість Дж. Кітса до сучасного читача за рахунок, наприклад, не притаманної англійському романтизму лексики: «вспучить» зовсім несподіване у порівнянні з «toswell», а «cells» тоді, коли жив Дж. Кітс, розуміли, очевидно, як «келії», а не в сучасному значенні «ячейки» [1,с. 112] за перекладом російського митця. Натомість І. Костецький акцентує обережне ставлення Яра Славутича до неологізмів і широке «впровадження забутих і рідко вживаних слів» [4,с. 351]. Отож, Яр Славутич дотримується атмосфери першотвору, не зловживає конкретизацією, здійснюючи таким чином менш осучаснений переклад і, незважаючи на окремі відходження від оригіналу, «знаходить влучні слова для змалювання осінньої природи» [1,с. 113]: Добо дощів і плоду повноти! /(Пора туману й повняви в садах,)**[…]Як стиглих яблук рум'янити тло, [3,с. 220] / (Щоб гнулись яблуні старі, як гай,  [2,с. 462]).Далі Дж. Кітс поглиблює алегорію осені, надаючи їй жіночої подоби. Цей образ у поета ідеальний, бо його джерелами, на думку вчених, були «луврська «Осінь» Пуссена, «Психея, що спить у житі» Джуліо Романо тощо» [1,с. 113-114]. Б. Пастернак допустив також фактичні помилки (наприклад, маки за часів Дж. Кітса не жали, позаяк вони росли, подібно українським волошкам, у пшениці чи житі) і навіть спотворив стиль оригіналу, створюючи реалістично-заземлений образ жінки: «И бросив серп средь маков недожатых, / На полосе храпишь (!), подобно жнице…» [1,с. 114]. І. Костецький, наголошуючи на неможливості визначення, що «краще», а що «гірше» в того чи іншого перекладача (для цього ми й подали варіант В. Мисика – Т. Я.), наводить приклад із «ToAutumn» виключно, щоб показати існуючі «різні пляни […] поетичної транскрипції, і щоб, тим самим, відтінити характер Славутичевих перекладацьких засад»[4, с. 350]: «Whohathnotseentheeoftamidthystore? / Sometimeswhoeverseeksabroadmayfind / Nheesittingcerelessonagranaryfloor, / Thyhairsoft-liftedbythewinnwingwind… У просторядному перекладі це значить: «Хто не бачив тебе часто в (повних збіжжя) шпихлірах? Іноді, хтось тебе шукає деінде, можна знайти тебе безтурботно сидячою на току, з волоссям, що його ніжно вітрить колихаючий вітер». У російському перекладі Пастернака це місце звучить так: Кто не видал тебя в воротах риг?  /Забравшись на задворки экономий, / На сквозняке, раскинув вороотник, / Ты, сидя, отдыхаешь на соломе…»[4,с. 350]. Виграшно ближчий до оригіналу Яр Славутич: О, хто не зрів на битому току, / Як ти в обладі повної комори / Недбало сядеш, і косу м'яку /Гойдає з поля вітер несуворий…[3, с. 220]. Отож, Яр Славутич плавно переходить до останньої станци, в якій автор (як і образи попередніх строф) розчиняється в багатоголоссі осінніх мелодій. Підсумовуючи, С. Захаркін наголошує на прагненні Яра Славутича залишатися самим собою – неокласицистом із культом «логічно виправданого, виваженого і застиглого, пластичности та три-, а подекуди й двовимірності» [1, с. 115].

1959 року Л. Ромен у критичному відгуку («Джон Кітс: вибрані поезії / Нові дні, ч. 112. – с. 21-22) писав, що перекладами з Кітса Яр Славутич відкриває «вдячну сторінку своєї творчості, бо […] присвоює українській мові твори світової літератури, знайомлячи українську громаду з великими поетами Заходу» [4, 355], а цитований вище І. Костецький підбивав підсумки: «Сама з себе лексика – лише матеріал. Слово починає жити поетично щойно в залежності від контексту. Саме з цього погляду Славутичів вибір із Кітса являє собою чинний внесок у нашу поетичну культуру» [4,с. 351]. Тому, на наш погляд, для сучасних дослідників перекладацької спадщини Яра Славутича залишається актуальним питання вивчення його інструментарію розбудови української літературної мови в такій непростій мистецькій площині.

Примітки:
*Перший рядок – оригінал вірша Дж. Кітса, черговий в дужках напівжирним шрифтом  – переклад  Б. Пастернака.

**Перший рядок – переклад  Яра Славутича, черговий в дужках напівжирним шрифтом  – переклад  В. Мисика.

Література

1. Захаркін С. «Плоди коштовної краси» (Про стиль перекладів Яра Славутича з Джона Кітса) / Степан Захаркін // Херсонський збірник. – К. : Дніпро,1998. – С. 103-116.
2. Мисик В. О. Захід і Схід: Переклади / Авт. Передм. О. І. Никанорова. – К. : Дніпро, 1990. – 543 с. (Майстри поетичного перекладу).
3. Славутич Яр. Твори. Том другий. – К. : Дніпро; Едмонтон, Славута,1998. – 331 с.
4. Творчість Яра Славутича. Статті й рецензії. [Упорядкував Володимир Жила]. – Едмонтон : Видання ювілейного комітету, 1978. – 432 с.